Рішення

від 18.05.2018 по справі 826/16690/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 18 травня 2018 року                      №826/16690/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Мірель Торг» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Приватного підприємства «Мірель Торг», (далі - позивач, ПП «Мірель Торг»), до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві, (далі - відповідач), про зобов'язання відповідача здійснити відповідні облікові операції щодо вилучення з інтегрованої картки платника з податку на додану вартість, (далі - ПДВ), - позивача перекручених/викривлених показників про наявність неіснуючого боргу, що обліковується на підставі податкових повідомлень-рішень відповідача від 13.06.2016 р. №0031031201 та від 13.09.2016 р. №0062321201. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що заявлена вимога має бути задоволена, адже в інтегрованій картці позивача міститься інформація про наявність у нього податкового боргу, хоча насправді дане не відповідає дійсності, адже податкове повідомлення-рішення від 13.06.2016 р. №0031031201 скасовано у судовому порядку, а сума штрафу, застосована до позивача шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення від 13.09.2016 р. №0062321201, сплачена ним повністю. У ході судового розгляду даної справи представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх повністю. Представник відповідача у відповідне судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи сторона відповідача повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла. Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України від 06.07.2005 р. №2747-IV у редакції, що діяла до 15.12.2017 р.), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження. При прийнятті судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017 р.), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне. Першочергово до суду позивач звернувся із вимогою про скасування податкової вимоги від 04.10.2016 р. №7740-17 та рішення про опис майна у податкову заставу №13112/10/26-54-17-25. В обґрунтування протиправності вказаних вимоги та рішення позивач зазначив, що йому невідомо, що саме стало підставою для їх складення, адже за позивачем податковий борг не обліковувався. Зважаючи на вказану обставину, позивач звернувся до суду із клопотанням про витребування доказів, а саме про витребування належним чином засвідчених копій документів, на підставі яких визначено суму податкового боргу позивача та доказів, що дана сума боргу є узгодженою, разом із детальним розрахунком суми податкового боргу, визначеної в податковій вимозі від 04.10.2016 р. №7740-17, а також копій відкритих за позивачем інтегрованих карток з ПДВ за 2015-2016 рр. Таке клопотання було задоволено, перелічені вище документи витребувано. На виконання вимог ухвали суду від відповідача через канцелярію суду надійшла, зокрема копія листа від 31.10.2016 р. №13853/10/26-54-17-21, зі змісту якого вбачається наступне. Станом на 04.10.2016 р., відповідно до інтегрованих карток платника податків - позивача, за останнім обліковувався податковий борг з ПДВ у розмірі 6552,82 грн., що виник у зв'язку з неповною сплатою податкового повідомлення-рішення від 13.06.2016 р. №0031031201.    У зв'язку з нарахуванням податкового повідомлення-рішення від 13.09.2016 р. №0062321201 станом на 18.10.2016 р.,  відповідно до інтегрованих карток платника податків - позивача, за останнім обліковувався податковий борг з ПДВ у розмірі 7985,45 грн. Враховуючи викладене, позивачу було направлено податкову вимогу від 04.10.2016 р. №7740-17. В подальшому вказану вимогу відкликано у порядку пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України, (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Рішення про опис майна у податкову заставу №13112/10/26-54-17-25 - скасовано. Станом на 31.10.2016 р., відповідно до інтегрованих карток платника податків - позивача, за останнім обліковувався податковий борг з ПДВ у розмірі 7995,32 грн.   Зважаючи на викладену у листі відповідача інформацію, позивачем подана до суду заява про зміну предмету позову, яка судом прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті. Щодо фактичної наявності у позивача податкового боргу, суд зазначає таке. Як встановлено у ході судового розгляду справи та не заперечувалося відповідачем, податкове повідомлення-рішення від 13.06.2016 р. №0031031201 на час розгляду та вирішення справи по суті є скасованим у судовому порядку. Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2016 р. в адміністративній справі №826/14291/16 задоволено позов ПП «Мірель Торг» та визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 13.06.2016 р. №0031031201.   Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2017 р. постанову суду першої інстанції в адміністративній справі №826/14291/16 залишено без змін. Як вбачається з матеріалів справи, провадження в адміністративній справі №826/14291/16 відкрито 14.09.2016 р. До моменту звернення до суду податкове повідомлення-рішення від 13.06.2016 р. №0031031201 оскаржувалося позивачем в адміністративному (досудовому) порядку. З урахуванням викладеного суд зауважує, що на час адміністративного та/або судового оскарження податкове повідомлення-рішення не вважається узгодженим, а тому нарахована у ньому сума грошового зобов'язання не є податковим боргом. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу, грошове зобов'язання   вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Зокрема, відповідно до  пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно з п. 56.1 ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У п. 56.3 ст. 56 ПК України закріплено, що платник податків має право протягом 10-ти днів з моменту отримання податкового повідомлення-рішення оскаржити його до контролюючого органу вищого рівня. Відповідно до п. 56.15. ст.56 ПК України, скарга, подана із дотриманням строків, визначених   п. 56.3   цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Згідно з п. 56.18 ст. 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених   ст. 102   цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Отже, підсумовуючи викладене, суд робить висновок, що контролюючий орган не мав права вважати грошове зобов'язання, нараховане позивачу шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення від 13.06.2016 р. №0031031201, податковим боргом до моменту закінчення процедури судового оскарження, адже, як зазначено вище, грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Стосовно податкового повідомлення-рішення від 13.09.2016 р. №0062321201, суд зазначає наступне. Вказаним повідомленням-рішенням до позивача застосовано штраф у загальному розмірі 1432,63 грн. Вказану суму штрафу позивач повинен був сплатити протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання такого повідомлення-рішення. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що податкове повідомлення-рішення від 13.09.2016 р. №0062321201 позивачу вручено 27.09.2016 р. У той же день, як підтверджується копією виписки по рахунку позивача, яка міститься у матеріалах справи, позивачем сума штрафу у загальному розмірі 1432,63 грн. сплачена повністю. Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у   пп.пп.   54.3.1 - 54.3.6   п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. Отже, зважаючи, що процедуру адміністративного та/або судового оскарження податкового повідомлення-рішення від 13.09.2016 р. №0062321201 позивач не розпочинав, натомість у визначений ПК України строк сплатив суму грошового зобов'язання, у контролюючого органу були відсутні будь-які підстави для того, щоб вважати суму штрафу у загальному розмірі 1432,63 грн. податковим боргом. Щодо можливості внесення відповідачем коригувань до інтегрованої картки платника, суд зазначає наступне. Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 р. №422 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 р. за №751/28881, (далі - Порядок № 422). Відповідно до п. 2 розділу I Порядку №422, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами. Згідно з п. 3 розділу I Порядку №422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС. За змістом п. 2 глави 1 розділу II Порядку №422, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. Пунктом 1 глави 1 розділу III Порядку №422 передбачено, що для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників органи ДФС проводять оперативний облік надходжень за податками, зборами на підставі документів, визначених порядком взаємодії органів ДФС та органів Казначейства у процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, а саме: відомостей про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за надходженнями у вигляді технологічного файла @B; виписок з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів; звітів про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями. Тобто, у картках особових рахунків відображається повна хронологія нарахувань податкових зобов'язань, їх сплата тощо, проте Порядок №422 не визначає процедуру здійснення дій відповідними органами ДФС при наявності обставин, встановлених п. 129.6 ст. 129 ПК України, тобто незарахування до бюджету сплачених платником податків своїх податкових зобов'язань з вини банку. При цьому, відповідно до змісту п. 5 розділу I Порядку №422, у разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи. Отже, з вказаної норми вбачається, що відповідач має можливість здійснювати відповідні коригування облікових показників ІКП у ручному режимі у разі необхідності. В той же час, відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Найважливішою вимогою ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І). Отже, відсутність національного законодавства, яке б регулювало порядок відображення в інтегрованій картці обліку платника податку сплату податку платником у випадку, коли така сплата здійснена через банківську установу, однак ці кошти з незалежних від платника обставин не були зараховані на відповідний рахунок Державного казначейства, не може слугувати підставою для не відображення цієї сплати у відповідній картці обліку. Враховуючи те, що судам відведено ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав, гарантованих Конвенцією, саме суди та прирівняні до них інституції вважаються, як правило, тими ефективними засобами захисту на національному рівні, до яких за Конвенцією потрібно звертатися за захистом своїх прав, перш ніж шукати підтримку в Європейському суді з прав людини (рішення щодо прийнятності від 17.12.2002 р. у справі «Воробйова проти України», заява №27517/02; рішення щодо прийнятності від 18.05.2004 р. у справі «Архипов проти України», заява №25660/02), то суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача здійснити відповідні коригування облікових показників інтегрованої картки платника - позивача щодо викривлених показників про наявність неіснуючого боргу, що обліковується на підставі податкових повідомлень-рішень відповідача від 13.06.2016 р. №0031031201 та від 13.09.2016 р. №0062321201, відповідатиме положенням практики Європейського суду з прав людини та  буде належним способом відновлення порушеного права позивача. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.02.2017 р. К/800/31650/16. Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 73, ст. 76, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Приватного підприємства «Мірель Торг» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд В И Р І Ш И В: 1. Позов Приватного підприємства «Мірель Торг» задовольнити повністю. 2. Зобов'язати Державну податкову інспекцію в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві здійснити відповідні коригування облікових показників інтегрованої картки платника - Приватного підприємства «Мірель Торг» (код ЄДРПОУ 38557073) щодо неправильно вказаних показників про наявність неіснуючого боргу, що обліковується на підставі податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 13.06.2016 р. №0031031201 та від 13.09.2016 р. №0062321201. 3. Присудити на користь Приватного підприємства «Мірель Торг»  (місцезнаходження: 04080, місто Київ, вулиця Вікентія Хвойки, будинок №18/14; код ЄДРПОУ 38557073) сплачений ним судовий збір у розмірі 2756,00 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (місцезнаходження: 04213, місто Київ, просп. Героїв Сталінграда, будинок №58; код ЄДРПОУ 39468697). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя          Ю.Т. Шрамко