Постанова

від 12.06.2018 по справі 219/5775/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року справа № 219/5775/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Шишова О.О., секретар судового засідання Романченко Г.О., за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 березня 2018 року (складене в повному обсязі 19 березня 2018 року в м. Бахмут Донецької області) у справі № 219/5775/17 (суддя в І інстанції Давидовська Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно розпорядження сільського голови Красненської сільської ради № 15к від 1 липня 2013 року він був прийнятий на посаду юрисконсульта Ради та відповідно до розпорядження № 18к від 08 липня 2013 року на нього було покладено виконання обов'язків землевпорядника Ради на час відсутності основного працівника. Зазначав, що відповідно до розпорядження сільського голови № 16к від 10 червня 2016 року Про припинення трудового договору юрисконсульта Красненської сільської ради його було звільнено з посади юрисконсульта Красненської сільської ради, відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за власним бажанням з 10 червня 2016 року. Позивач стверджував, що за час роботи у Красненській сільській раді адміністрацією сільської ради неодноразово порушувались його права, гарантовані ст. 43 Конституції України, КЗпП України, та іншими нормативно-правовими актами України, а саме: виплата заробітної плати меншої, ніж встановлено чинним законодавством України; відмова оплачувати виконання обов'язків землевпорядника сільської ради. Зокрема зазначав, що у порушенням умов законодавства у розпорядженні про призначення на посаду не було вказано розміру посадового окладу та не проводилась оплата його праці на посаді землевпорядника за суміщенням; вважає, що його посадовий оклад повинен був визначатись у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери . Позивач зазначав, що бездіяльність Красненської сільської ради щодо приведення умов оплати праці у відповідність до законодавства України, та відмова від встановлення та виплати доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника - протиправні, порушують державні гарантії у сфері оплати праці та умови Колективного договору Красненської сільської ради, а саме Положення про умови оплати праці працівників Красненської сільської ради, затвердженого рішенням сільської ради від 5 січня 2007 року № 5/4-107, тому просив визнати бездіяльність Ради щодо не встановлення та невиплати доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника протиправною та стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату (посадовий оклад) за період з 1 липня 2013 року по 10 червня 2016 року в сумі 2031,19 грн. та надбавку за виконання обов'язків землевпорядника Красненської сільської ради з 08 липня 2013 року по 10 червня 2016 року у сумі 19712,99 грн. Окрім зазначеного, позивач стверджував, що в день його звільнення 10 червня 2016 року Рада не провела з ним повний розрахунок при звільненні. Розрахунок при звільненні був ним отриманий лише 30 червня 2016 року, тобто через 20 днів після його звільнення, що підтверджується наданою Радою інформацією щодо нарахованих сум заробітної плати за період з 1 липня 2013 року по 10 червня 2016 року та банківською випискою з особового рахунку за період з 1 липня 2013 року по 18 серпня 2016 року. У зв'язку з порушенням строків виплати розрахункових коштів при звільненні, виплаті не у повному обсязі заробітної плати за час роботи, позивач просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з дня його звільнення по день прийняття рішення судом. У зв'язку з довготривалим порушенням сільською радою прав та законних інтересів, що призвели до поганого самопочуття, безсоння та змусили докладати додаткових зусиль для організації життя, позивач також просив стягнути з Ради в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди 10 000 грн.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 березня 2018 року у справі № 219/5775/17 позовні вимоги було задоволено частково, внаслідок чого: визнано протиправною бездіяльність Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області щодо не нарахування та невиплати суми доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника; стягнуто з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену суму доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника в розмірі 19712,99 грн. з обов'язковим утриманням з неї податків та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством; стягнуто з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на користь ОСОБА_1 ненараховану та невиплачену заробітну плату (посадовий оклад) за роботу на посаді юрисконсульта за період з 01 липня 2013 року по 10 червня 2016 року в сумі 2 031,19 грн. з обов'язковим утриманням з неї податків та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством; стягнуто з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 45135,20 грн. з обов'язковим утриманням з неї податків та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством; стягнуто з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на користь ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 1500 грн.; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про стягнення суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 500 грн відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги частково, а саме: стягнути з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1436,12 грн за період з 10.06.2016 по 30.06.2016; в іншій частині позовних вимог відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, проти чого заперечував позивач.

Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Згідно із розпорядженням сільського голови Красненської сільської ради № 15к від 1 липня 2013 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду юрисконсульта Красненської сільської ради та відповідно до розпорядження голови Красненської сільської ради № 18к від 8 липня 2013 року на нього було покладено виконання обов'язків землевпорядника Ради на час відсутності основного працівника (т. 1, арк.справи 19-21, 24-25).

Розпорядженням сільського голови Красненської сільської ради № 16к від 10 червня 2016 року Про припинення трудового договору юрисконсульта Красненської сільської ради ОСОБА_1 було звільнено з посади юрисконсульта Красненської сільської ради, відповідно до ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 10 червня 2016 року (т. 1, арк.справи 75).

У зв'язку з реорганізацією органів місцевого самоврядування Красненська сільська рада Артемівського району Донецької області у 2016 році реорганізована шляхом перейменування у Іванівську сільську раду Бахмутського району Донецької області з правами та обов'язками правонаступника. Зазначений факт визнаний сторонами і не потребує додаткового доказування.

Задовольняючи позовні в частині стягнення на користь позивача ненарахованої і невиплаченої заробітної плати за період з 01.07.2013 по 10.06.2016 в сумі 2031,19 грн., суд першої посилався на Постанову КМУ від 30.08.2002 № 1298 Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери .

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідно зазначити наступне.

Згідно розпорядження сільського голови № 15К від 01.07.2013 року Про призначення на посаду ОСОБА_1О. зазначено наступне: Згідно Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування , керуючись статтею 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні 1. Призначити на посаду юрисконсульта сільської ради ОСОБА_1 з 01.07.2013 року, як такого, що успішно пройшов за конкурсом. 2. ОСОБА_3 посадової особи місцевого самоврядування. 3. Присвоєно 15 ранг посадової особи місцевого самоврядування сьомої категорії. (т.1 а.с.24). Вказане розпорядження № 15К від 01.07.2013 підписано, у тому числі, позивачем без зауважень і доповнень.

Дійсно, розмір його посадового окладу відповідно до штатного розпису, надбавок та доплат, як то передбачено положеннями п.99 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011року № 1242, у розпорядженні визначено не було. Докази зміни або оскарження зазначеного акту суду не представлені.

За змістом пояснень сторін та довідки Ради №113/02-34 від 28 листопада 2017 року (т.1 а.с.170), посада юрисконсульта була введена у штатний розпис за рекомендацією згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 1997 року № 1349 Про фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування (далі - Постанова №1349), яка втратила чинність 01 січня 2015 року, і заробітна плата юрисконсульту Красненської сільської ради ОСОБА_1 нараховувалась, зокрема, згідно положень Додатків №№54, 57 Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006 року Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів (далі - Постанова №268) як особі, яка працює на посаді спеціаліста .

З положень зазначеної Постанови №1349 убачається, що рекомендовано, зокрема, головам сільських рад під час підготовки пропозицій щодо структури виконавчого апарату рад, загальної чисельності апарату рад та їх виконавчих комітетів дотримуватися типових штатів згідно додатків. Додатком №5 указаної постанови рекомендовано ввести, серед іншого, посаду спеціаліста-юрисконсульта .

Дійсно, відповідно до змісту Посадової інструкції юрисконсульта, затвердженої головою Красненської сільської ради 01 липня 2013 року (Розділи I та VI), зазначена посада юрисконсульт належить до професійної групи Професіонали з кваліфікаційними вимогами: повна або базова вища юридична освіта без вимоги до стажу роботи (т.1 а.с.51-54).

Місцевий суд акцентував увагу на тому, що згідно з Класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327 зі змінами та у редакції, що діяла у 2013-2016 роках, у Розділі 2 Професіонали розмежовані і є самостійними посади Спеціаліст-юрисконсульт ( Професіонали у сфері державної служби, маркетингу, ефективності підприємництва, фінансової діяльності, раціоналізації виробництва та інтелектуальної власності код КП 2419.3, випуск ДКХП 76) та Юрисконсульт ( Інші професіонали в галузі правознавства код КП 2429, код ЗКППТР 25500, випуск ДКХП 1).

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції при вирішенні спору виходив з того, що ОСОБА_1 був прийнятий Красненською сільською радою саме на посаду юрисконсульта (код КП 2429, код ЗКППТР 25500, випуск ДКХП 1), а не спеціаліста-юрисконсульта або спеціаліста будь-якої категорії.

Відповідно до п. 1 Постанови N 268 умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і схем посадових окладів, зокрема посадових осіб сільських, селищних рад - згідно з додатком 54.

Слід констатувати, що у додатку №54 до Постанови №268 в редакції 2013-2016 років, розмір посадового окладу за посадою юрисконсульт не визначений.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень пп.9.1 п.9 Положення про умови оплати праці працівників Красненської сільської ради, затвердженого рішенням сільської ради від 05 січня 2007 року № 5/4-107, яке є додатком до Колективного трудового договору, за якими сільський голова в межах затвердженого фонду оплати праці має право, зокрема, установлювати посадові оклади працівникам, посади яких не передбачені Постановою №268, на рівні посадових окладів відповідних категорій спеціалістів і службовців.

Однак, місцевий суд не врахував, що установлювати посадові оклади працівникам, посади яких не передбачені Постановою №268, можливо лише на рівні посадових окладів відповідних категорій спеціалістів і службовців.

На переконання колегії суддів апеляційного суду, оклад спеціаліста 1 категорії (відповідна категорія спеціаліста для юрисконсульта) визначається саме Постановою № 268, а не Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 Про оплату працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі - Постанова № 1298).

У Постанові № 1298 не йдеться про оплату праці посадових осіб місцевого самоврядування.

Натомість, абзацом другим пункту 1 Постанови № 268 прямо визначено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і схем посадових окладів згідно з додатками 48-54 і 57.

Постанова № 268 є спеціальним правовим актом, який чітко врегульовує посадовий оклад позивача, вона прийнята пізніше у часі за постанову № 1298, тому саме її (№ 268) слід застосовувати до спірних правовідносин.

Таким чином, суд першої інстанції, застосувавши норму права щодо оплати праці позивача, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, дійшов хибного висновку про правильність розрахунку позивача в частині стягнення ненарахованої і невиплаченої заробітної плати юрисконсульта за період з 01.07.2013 по 10.06.2016 року в сумі 2031,19 грн.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача недоплаченої заробітної плати (доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника) за період з 08.07.2013 по 10.06.2016 в сумі 19 712,99 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Постанови № 1298 (абз. а пп. 3 п. 3) та підпункту 9.1 п. 9 Положення про умови оплати праці працівників Красненської сільської ради, затвердженого Рішенням сільської ради від 05.01.2007 № 5/4-107, яке є додатком до Колективного договору, передбачений обов'язок роботодавця проводити доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників таких же категорій персоналу (у випадку відсутності внаслідок тимчасової втрати працездатності, знаходження у відпустці без збереження заробітної плати, у відпустці по вагітності і пологам, частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) - 50 % посадового окладу по основній роботі з використанням для цього до 50 % посадового окладу відсутнього працівника.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вказано вище, відповідно до розпорядження голови Красненської сільської ради №18к від 08 липня 2013 року на ОСОБА_1 за його згодою було покладено виконання обов'язків землевпорядника ради на час відсутності основного працівника у зв'язку з її перебування на лікарняному по вагітності та пологами (т.1 а.с.25), з яким останній ознайомлений без зауважень. Указаним актом не встановлено розміру доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи. Доказів зміни зазначеного акту, скасування тощо суду не представлено.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про оплату праці форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Статтею 105 КЗпП України передбачено, що працівники можуть виконувати на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи. У таких випадках проводиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, розмір якої встановлюється на умовах, передбачених у колективному договорі (ч. 2 ст. 105 КЗпП України).

Положення про умови оплати праці працівників Красненської сільської ради, яке є додатком до Рішенням сільської ради від 05.01.2007 № 5/4-107, розроблено згідно ст. 21 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування та відповідно до п. 1 Постанови № 268 (т.1 а.с.48-50).

Як підпункт 1г пункту 2 Постанови № 268, так і підпункт 9.1 пункту 9 Положення про умови оплати праці працівників Красненської сільської ради чітко встановлює право, а не обов'язок сільського голови в межах затвердженого фонду оплати праці встановлювати доплату за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників таких же категорій персоналу (у випадку відсутності внаслідок тимчасової втрати працездатності, знаходження у відпустці без збереження заробітної плати, у відпустці по вагітності і пологам, частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, або у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, яка вказана у медичному висновку, але не більш ніж досягнення дитиною віку шести років) - до 50 % посадового окладу по основній роботі з використанням для цього до 50 % посадового окладу відсутнього працівника.

Аналогічних висновків дійшов і Вищий адміністративний суд України в справі № 805/5198/13 (номер в Єдиному Державному реєстрі судових рішень - 34058340).

Вочевидь, для здійснення таких доплат позивач повинен був дійсно виконувати обов'язки землевпорядника, тобто, фактично і практично виконувати певну роботу, а відповідний наказ є лише підставою для цього. Більш того, з матеріалів справи вбачається, що в період з 1 квітня 2015 року позивач отримував таку доплату в розмірі 10% від посадового окладу (т.1 а.с.81-86), її найменування в таблиці як надбавка не змінює її сутності. Крім того, визначення розміру такої доплати (до 50%, а не рівно 50%) законодавством визначено як дискреційні повноваження керівника органу, тому визначення місцевим судом такого розміру в 50% не відповідає нормам матеріального права.

Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45 135,20 грн., колегія суддів зазначає, що згідно банківських виписок, які знаходяться в матеріалах справи, строк затримки виплати розрахункових складає 14 днів (10 червня 2016 року позивач звільнився, а остаточний розрахунок при звільнення відбувся 15 червня 2016 року та 30 червня 2016 року).

Тобто, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 13.06.2016 по 13.03.2018, не врахувавши, що всі належні виплати відповідач здійснив 30 червня 2016 року.

Таким чином, позивачу повинен бути нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10.06.2016 по 30.06.2016, тобто за 14 робочих днів, що відповідно складає: 102,58 грн. (середньоденна заробітна плата) * 14 днів = 1436,12 грн.

Стосовно відшкодування моральної шкоди колегія суддів приходить до висновку, що позов в цій частині задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17.

Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області - задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 березня 2018 року у справі № 219/5775/17 - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Іванівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (84557, Донецька область, Бахмутський район, с. Іванівське, вул. Зарічна, 2, код ЄДРПОУ 04341117) на користь ОСОБА_1 (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Горбатова, 61/20, ІНН НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1436 (одна тисяча чотириста тридцять шість) гривень 12 копійок за період з 10 червня 2016 року по 30 червня 2016 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Повне судове рішення - 13 червня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Сіваченко

Судді Т.Г. Гаврищук

ОСОБА_4