Постанова

від 11.06.2018 по справі 910/23323/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/23323/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Чорної Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.06.2018 року по справі №910/23323/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018, повний текст якого складено - 27.04.2018

у справі №910/23323/17 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Васильківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження"

про визнання укладеним договору.

ВСТАНОВИВ:

Васильківська міська рада (надалі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" (надалі - відповідач) про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Василькова між позивачем та відповідачем в редакції запропонованій позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" обов'язку щодо укладення договору про пайову участь, передбаченого Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у справі №910/23323/17 позов задоволено повністю. Визнано укладеним договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Василькова між Васильківською міською радою (08600, Київська область, місто Васильків, вул. Володимирська, 2, код 34627780) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" (01601, м. Київ, вул. Мечнікова, 16, код 33784745) в редакції викладеній у рішенні суду.

Суд першої інстанції, враховуючи положення статті 179 ГК України, статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо визнання договору укладеним за обставин відповідності його умов приписам чинного законодавства. При цьому, суд зазначив, що невиконання замовником будівництва обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною пропозицією свідчить про його ухилення від укладення договору та може бути оскаржено в судовому порядку, оскільки неукладення такого договору свідчить про недотримання вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.

Не погодившись із вказаним рішення суду першої інстанції від 18.04.2018, Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у справі №910/23323/17 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на порушення ст. 58 Конституції України, статті 5 Цивільного кодексу України, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Зокрема, скаржник вважає, що він не має обов'язку укладати договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури з позивачем і сплачувати відповідні кошти за цим договором, оскільки правовідносини між сторонами, виникли ще до набрання законної сили Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", яким передбачено імперативний обов'язок сплати пайового внеску. Відповідач стверджує, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли ще у 2007 році (момент укладення договору оренди землі - 26.04.2007), коли Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" ще не був прийнятий, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про планування та забудову території", який був чинний на час виникнення між сторонами відносин із забудови (2010 рік).

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Жодних клопотань від учасників справи не надходило.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).

До судового засідання від 11.06.2018 з'явився уповноважений представник відповідача. Позивач не скористався своїм процесуальним правом та не направив належним чином уповноваженого представника до судового засідання. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка позивача по справі обов'язковою не визнавалась, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представника відповідача.

У судовому засіданні від 11.06.2018 представник відповідача підтримав вимоги за апеляційною скаргою, просив її задовольнити, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, наголошуючи при цьому на відсутності обов'язку щодо сплати пайового внеску.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Васильківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" 26 квітня 2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,00 га, наданої для будівництва багатоповерхових житлових будинків, експлуатації та обслуговування офісно-житлового, торгівельного комплексу з зонами відпочинку і підземним паркінгом, яке знаходиться в місті Василькові, Київської області, військове містечко 11, кадастровий номер 3210700000:01:006:0003.

Рішенням Васильківської міської ради від 04.04.2012 №08.01.-23-ІУ "Про затвердження Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків", визначено, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Васильків, з урахуванням інших передбачених законом відрахувань, становить 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта (спорудження нового об'єкта будівництва, а також реконструкція, розширення, добудова, реставрація і капітальний ремонт об'єктів будівництва) - для житлових будинків.

На підставі Акту готовності об'єкта до експлуатації від 10.10.2016 та Сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 22.12.2016 року засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкту - Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу на вулиці Декабристів (військове містечко №11) в м. Васильків Київської області, 4-черга будівництва, житловий будинок №3; кошторисна вартість будівництва - 54 800 000,00 грн.

11.10.2017 позивач надіслав цінним листом на адресу відповідача лист №546/02.01-08вих з пропозицією виконати вимоги чинного законодавства щодо оплати коштів пайової участі в розмірі - 2192000,00 грн., шляхом підписання, надісланих двох екземплярів договорів та сплати на розрахунковий рахунок №31511921700006 у Васильківському управлінні Держаної казначейської служби в Київській області, - 2192000,00 гривень.

До вказаного листа-пропозиції позивач додав два примірники договору пайової участі, а також розрахунок величини пайової участі у розвитку транспортно-інженерної інфраструктури міста Василькова, договір просив підписати та повернути один підписаний примірник позивачеві. Про відправлення вказаного листа свідчать опис вкладеного до цінного листа та фіскальний чек, які датовані від 11.10.2017.

Отримання вказаного листа відповідачем не заперечено.

В свою чергу, за ствердженням позивача, відповідач проігнорував лист позивача, не підписав примірники договору, не повернув їх позивачеві.

Всупереч вимогам Закону відповідач не звернувся до органу місцевого самоврядування щодо укладення договору про пайову участь стосовно 4-черги будівництва, житловий будинок №3, який готовий до експлуатації відповідно до Сертифікату виданого Державною архітектурно-будівельної інспекцією Україні від 22.12.2016.

Відтак, причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договору укладеним.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на обов'язковість для відповідача, як забудовника, укладення відповідного договору пайової участі, який є підставою для сплати пайового внеску, оскільки відповідач безпідставно та неправомірно ухилився від виконання вимог ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення позовних вимог місцевим господарським судом, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графів) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до п.4.2. Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків, затвердженого рішенням 23 сесії Васильківської міської ради від 04.04.2012 року, пайовий внесок сплачується на підставі Договору про пайову участь у створенні інфраструктури м. Васильків, що укладається між замовником та Васильківською міською радою в особі міського голови. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Васильків укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до введення в експлуатацію закінченого об'єкта будівництва.

Зважаючи на наведене, та приписами ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов'язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування, а саме Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальна" інфраструктури населеного пункту.

Відтак, правовий аналіз статті 40 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" дає підстави для висновку, що обов'язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва (відповідача у даній справі), оскільки пов'язується з його зверненням до органу місцевого самоврядування. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/6409/15). Ухилення замовника від укладення договору пайової участі до прийняття об'єкту нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов'язань та вимог, які прямо передбачені законом та встановленим органом місцевого самоврядування Порядком.

Разом з тим, слід відзначити, що органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати момент його здійснення, відтак, неукладення такого договору з підстав невиконання замовником обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною пропозицією свідчить про його ухилення від укладення договору та може бути оскаржене в судовому порядку, у тому числі, і після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію. (Наведена правова позиція також викладена в постанові Верховного суду від 30.05.2018 911/1520/17)

Ухилення замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням зобов'язання, прямо передбаченого чинним законодавством. Невиконання такого зобов`язання не звільняє замовника будівництва від обов`язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 27.03.2018 у справі № 911/419/17 та у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016р. у справі №3-1323гс16, від 01.02.2017р. у справі №922/753/16.

Частиною дев'ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Однак відповідний строк встановлений саме для добровільного виконання замовником вказаного обов'язку, і невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника від укладення договору та сплати коштів пайової участі.

Неукладення договору свідчить про недотримання відповідачем вимог законодавства і має наслідком порушення прав та інтересів відповідної територіальної громади.(Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/6409/150.

Також, відповідно до п.4.2. Порядку (пайової участі замовників у розвитку інженерно транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків затвердженого рішенням 23 сесії Васильківської міської ради від 04.04.12), пайовий внесок сплачується на підставі договору про пайову участь у створенні інфраструктури м. Васильків, що укладається між Васильківською міською радою в особі міського голови. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Васильків укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до введення в експлуатацію закінченого об'єкту будівництва.

З матеріалів справи вбачається, що 4-черга будівництва є завершеною та готовою до експлуатації, однак, в порушення вимог законодавства, відповідач не взяв участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Васильків, шляхом укладення відповідного договору та сплати коштів пайової участі.

Частиною першою статті 648 ЦК України встановлено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Частиною 3 ст. 179 Господарського кодексу України унормовано, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

З огляду на ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України обов'язковість укладення відповідного договору пайової участі передбачена законодавством.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, враховуючи вимоги чинного законодавства, слід зазначити, що запропонована Радою редакція Договору містить всі істотні умови та відповідає нормам закону.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів, враховуючи обов'язковість для відповідача, як забудовника, укладення відповідного договору пайової участі, який є підставою для сплати пайового внеску, оскільки відповідач безпідставно та неправомірно ухилився від виконання вимог ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання укладеним такого договору є обґрунтованими.

Серед іншого, слід зазначити, що особливостями правовідносин між органами місцевого самоврядування та замовниками будівництва, щодо укладання договору пайової участі, в тому числі полягають, у тому що невід'ємною частиною договору пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, є розрахунок розміру величини пайової участі. Щодо визначення розміру величини пайової участі слід відзначити про наступне.

Згідно з ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" істотною умовою договору є зокрема розмір пайової участі.

Згідно з ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому, не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Таким чином, розмір пайової участі визначається у договорі, з огляду на ч. 5 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" саме органом місцевого самоврядування і такий розмір не може встановлюватись за домовленістю сторін, а вказується у договорі у відповідності зі встановленим органом місцевого самоврядування розміром.

Тобто, органи місцевого самоврядування здійснюють розрахунок на підставі наданих замовником будівництва документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.

Відтак, для того, щоб позивач міг визначити розмір пайової участі у розвитку інфраструктури, відповідач повинен надати йому відповідні документи.

В даному випадку, оскільки відповідач ухилився від виконання вимог закону щодо звернення до позивача з клопотанням про укладання договору, не надав позивачу документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками, документів, які підтверджують наявність у відповідача зобов'язання, як забудовника передавати збудовані ним інженерні мережі до комунальної власності, рішення органу місцевого самоврядування про прийняття інженерних мереж до комунальної власності, розмір пайової участі позивачем був визначений з огляду на ч. 5 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та згідно рішення Васильківської міської ради від 04.04.2012 №08.01.-23-ІУ - 4 % загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта в сумі: 2 192 000,00 грн.

Пунктом 2.2.2 договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Василькова, з позовом про визнання якого укладеним, звернувся позивач, встановлено обов'язок відповідача сплатити кошти пайової участі згідно з розрахунками величини пайової участі у розвитку інфраструктури міста за об'єкт - "Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу по вул. Декабристів (військове містечко 11) в м. Васильків Київської області, 4 черга будівництва, житловий будинок №3. Будівництво зовнішньої мережі дощової каналізації К2. Нове будівництво Київська область, м.Васильків, вул.Декабристів, 151, будинок№3 в сумі: 2 192 000,00 грн.

Таким чином, за оцінкою колегії суддів, встановлений позивачем у договорі розмір пайової участі відповідає вимогам законодавства та не спростований відповідачем.

Разом з тим, враховуючи вищенаведене, не знайшли свого підтвердження, як підстава відмови у позові, ствердження відповідача про те, що розмір пайового внеску зазначений позивачем помилково не зменшений на вартість збудованих об'єктів інженерної інфраструктури, які знаходяться поза межами орендованої земельної ділянки і які підлягають передачі у комунальну власність.

Колегія суддів зазначає про те, що щодо правомірності визначеного позивачем пайового внеску апеляційним судом вказано вище у даній постанові, а питання передачі об'єктів інженерної інфраструктури чи відсутність такого обов'язку, не підлягають дослідженню в межах даної справи.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", визначено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.

У разі якщо кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.

У своїх письмових поясненнях позивач (а/с 53-54), посилаючись на ч. 5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наголосив, що забудовник не зменшує розмір пайового внеску за збудовані об'єкти інженерної інфраструктури, що не передані (не прийняті) у комунальну власність.

Крім того, за поясненнями відповідача у судовому засіданні від 11.06.2018, вимоги щодо передачі об'єктів інженерної інфраструктури, зокрема мережі дощової каналізації, є предметом розгляду справи № 362/5980/17 (Провадження № 2-а/362/328/17) Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Серед іншого, посилання скаржника на правовідносини, які виникли між сторонами 26.04.2007 за договором оренди землі, підставою для відмови у задоволенні позову також бути не можуть, оскільки за цим договором, на підставі земельного законодавства, було врегульовано виключно питання: надання у строкове користування земельної ділянки для будівництва будинків, орендної плати, які не стосується предмету позовних вимог.

Стосовно доводів апеляційного оскарження відповідача про те, що до даних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про планування та забудову території", а не Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", слід зазначити наступне.

У Акті готовності об'єкта до експлуатації від 10.10.2016 значиться про дозвіл на виконання будівельних робіт по об'єкту - "Будівництво багатоповерхових житлових будинків, офісно-житлового, торгівельного комплексу на вул. Декабристів (військове містечко №11) від 30.07.2012 №КС11412129466. (п. 4 а/с 15)

Таким чином, будівництво вказаного об'єкту, наслідком якого було введення в експлуатацію, здійснено саме на підставі зазначеного дозволу, на момент отримання якого діяв Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності 12.03.2011, тому до спірних правовідносин слід застосовувати саме норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", які є обов'язковими до виконання.

У зв'язку з чим посилання відповідача на те, що на час виникнення спірних правовідносин немає підстав щодо застосування Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визнається колегією суддів безпідставним.

Крім того, частиною 2 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено обов'язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті.

У ч .4 ст. 40 Закону наведено вичерпний перелік об'єктів у разі будівництва яких, замовник не залучається до пайової участі у розвитку інфраструктури.

Однак, колегія суддів зазначає, що об'єкт відповідача не відноситься до об'єктів, зазначених в даному переліку, отже він зобов'язаний був взяти участь у створені і розвитку інфраструктури.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі відповідачем не наведено.

За таких обставин, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, тому позовні вимоги про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Василькова між позивачем та відповідачем в редакції запропонованій позивачем є обґрунтованими і правомірно задоволено судом першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах Проніна проти України (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та Нечипорук і Йонкало проти України (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Трансбуд Впровадження" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у справі №910/23323/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 у справі №910/23323/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/23323/17.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 14.06.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Л.В. Чорна