Рішення

від 24.05.2018 по справі 911/346/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2018Справа № 911/346/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., дослідивши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю МАРКО ЛТД

до публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз

про стягнення 1 103 098,60 грн.,

Представники:

від позивача не прибули

від відповідача Поник В.В. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю МАРКО ЛТД з позовом до публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз про стягнення 1 103 098,60 грн., з яких: 1 001 018,34 грн. інфляційних, 102 080,26 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані такими обставинами.

Товариство з обмеженою відповідальністю МАРКО ЛТД та публічне акціонерне товариство Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз уклали договори поставки № 647 від 20.06.2012 та № 433 від 11.05.2012. Неналежне виконання умов цих договорів публічним акціонерним товариством Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз було предметом дослідження Господарським судом Автономної Республіки Крим. 01.08.2013 Господарський суд Автономної Республіки Крим ухвалив рішення про стягнення з публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз 604 992,00 грн. основного боргу, 2 928,84 грн. 3% річних за договором поставки № 647 від 20.06.2012, 128 412,00 грн. основного боргу, 2 068,66 грн. 3% річних за договором поставки № 433 від 11.05.2012 та 14 768,03 грн. судового збору. Наразі рішення суду не виконане у повному обсязі. Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити позивачеві інфляційні та 3% річних за період з 12.08.2013 до 16.02.2018.

Суд своєю ухвалою від 21.03.2018, на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, залишив позовну заяву без руху.

Позивач у строк, встановлений судом, усунув недоліки позовної заяви.

Суд своєю ухвалою від 03.04.2018 відкрив провадження у справі № 916/346/18 та постановив розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

Відповідач позовні вимоги відхилив у повному обсязі, посилаючись на те, що перебуває в стані непереборної сили з 20.02.2014 у зв'язку з анексією Автономної Республіки Крим.

Також відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що неможливість виконання грошового зобов'язання не є підставою для звільнення від відповідальності передбаченої ст. 625 ЦК України.

Позивач подав клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю МАРКО ЛТД та публічне акціонерне товариство Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз уклали договори поставки № 647 від 20.06.2012 (далі - Договір № 647) та № 433 від 11.05.2012 (далі - Договір № 433). Неналежне виконання умов цих договорів публічним акціонерним товариством Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз було предметом дослідження Господарським судом Автономної Республіки Крим. 01.08.2013 Господарський суд Автономної Республіки Крим ухвалив рішення про стягнення з публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз 604 992,00 грн. основного боргу, 2 928,84 грн. 3% річних за договором поставки № 647 від 20.06.2012, 128 412,00 грн. основного боргу, 2 068,66 грн. 3% річних за договором поставки № 433 від 11.05.2012 та 14 768,03 грн. судового збору.

Рішенням Господарським судом Автономної Республіки Крим встановлено, що борг у розмір 604 992,00 грн. за поставлений позивачем відповідачу товар за договором поставки № 647 від 20.06.2012 настав 03.10.2012 (на суму 313392 грн.) та 15.05.2013 ( на суму 291600 грн.), а борг у розмірі 128 412,00 грн. за поставлений позивачем товар за договором поставки № 433 від 11.05.2012 настав 04.12.2012.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В силу ст. 4 ГПК України, метою звернення з позовом до господарського суду є захист порушених прав. Рішення суду є правозахисним актом, прийняття якого переслідує відновлення уже порушених прав позивача, а не є актом, що встановлює права і обов'язки.

Отже, обов'язок відповідача сплатити 733 404,00 грн. (604 992,00 + 128 412,00) виник не на підставі рішення суду, а у зв'язку з наявністю цивільно-правових зобов'язань, що виникли за Договором № 647 та Договором № 433.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

За ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Станом на день розгляду справи в суді відповідач борг у розмірі 733 404,00 грн. (604 992,00 + 128 412,00), що виник за Договором № 647 та Договором № 433, не погасив.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивач звернувся з позовом до суду 20.02.2018, в межах трирічного строку є період з 21.02.2015 до 16.02.2018.

Крім того, як зазначено вище базою нарахування є 733 404,00 грн. боргу.

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 21.02.2015 - 16.02.2018 733404 1.727 532956.60

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 733404 21.02.2015 - 16.02.2018 1092 3 % 65825.52

За розрахунком суду, до стягнення з відповідача підлягає 532 956,60 грн. інфляційних та 65 825,52 грн. трьох процентів річних. Суд відмовляє у стягненні 468 061,74 грн. інфляційних та 36 254,74 грн. трьох процентів річних.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивач належним чином довів порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в частині стягнення 532 956,60 грн. інфляційних та 65 825,52 грн. трьох процентів річних, а загалом 598 782,12 грн.. В іншій частині позову суд відмовляє.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодекс України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Дана норма встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Під випадком розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа. Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор).

Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності, а екстраординарна подія, яка не є звичайною.

В силу статті 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, а отже не є підставою для звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності:

- недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника (кредитор не має нести негативні наслідки відносин між боржником та його контрагентами);

- відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання (вступаючи у договірні відносини, боржник несе відповідні ризики та має замінити відсутні товари на інші або вчиняти інші заходи щодо належного виконання зобов'язання);

- відсутність у боржника необхідних коштів. Отже незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення зобов'язання є наслідком настання обставин непереборної сили, тобто є їх наслідком.

З огляду на викладене, оскільки відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договорами є простроченим в 2012 році (Договір № 433) та 2013 році (Договір № 647), тимчасова окупація Російською Федерацією з 27.02.2014 Автономної Республіки Крим не є форс-мажорною обставиною за Договором.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 202, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю МАРКО ЛТД до публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Державне акціонерне товариство Чорноморнафтогаз (вул. Б.Хмельницького, 26, оф. 505, м. Київ, 01030, код 00153117) на користь товариства з обмеженою відповідальністю МАРКО ЛТД (вул. Проценка, 23/5, м. Одеса, 65031, код 30284125) 532 956,60 грн. інфляційних та 65 825,52 грн. трьох процентів річних, 8 981,73 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення складено 13.06.2018.

Суддя С.А. Ковтун