Рішення

від 14.06.2018 по справі 910/3286/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2018Справа № 910/3286/18 Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлового кооперативу "Річковик-3" простягнення 681 141 грн 80 коп. Представники: від позивача: Березова І.Г. - представник за довіреністю від відповідача: Сенчило В.В. - представник за довіреністю

Встановив:

20.03.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" з вимогами до Житлового кооперативу "Річковик-3" про стягнення 681 141 грн 80 коп. заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 01032/4-03 від 10.09.2002, в тому числі: 493 949 грн 84 коп. основного боргу, 99 110 грн 28 коп. інфляційних втрат, 26 807 грн 69 коп. 3 % річних, 11 879 грн 01 коп. пені та 49 394 грн 98 коп. штрафу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору на послуги водопостачання та водовідведення № 01032/4-03 від 10.09.2002 не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.12.2004 по 31.10.2017 у розмірі 493 949 грн 84 коп., крім того у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором позивачем нараховано 99 110 грн 28 коп. інфляційних втрат, 26 807 грн 69 коп. 3 % річних, 11 879 грн 01 коп. пені та 49 394 грн 98 коп. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/3286/18 та розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.05.2018.

12.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення.

26.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшов супровідний лист.

02.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заява про застосування строку позовної давності та відзив на позовну заяву.

05.05.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на відзив.

У підготовчому засіданні 07.05.2018, для надання часу відповідачу надати додаткові докази, оголошено перерву до 07.06.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2018 виправлено допущену в протокольній ухвалі Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 № 910/3286/18 описку, повідомлено сторін про підготовче засідання, яке відбудеться 11.06.2018 о 14:40.

08.06.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

У підготовчому засідання 11.06.2018, за письмовою згодою сторін, суд на місці постановив закрити підготовче засідання та перейти розгляду по суті.

Представники сторін надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

У судовому засіданні 11.06.2018 оголошено перерву до 14.06.2018.

У судове засідання 14.06.2018 з'явились представники сторін.

У судовому засіданні 14.06.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

10.09.2002 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником прав та обов'язків якого є Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник за договором) та Житловим кооперативом "Річковик-3" (абонент за договором) було укладено договір № 01032/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався сплатити за вищезазначені послуги згідно умов договору та правил користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу від 01.07.1994 № 65.

Згідно з положеннями розділу 7 договору встановлено, що даний договір є безстроковим, діє весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до пункту 3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

У відповідності до пункту 3.3. договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим способом, передбаченим пунктом 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Пунктом 3.4 договору сторони передбачили, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

Відповідно до пункту 3.5 договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу послуги з постачання води та прийняття стічних вод на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором на послуги водопостачання та водовідведення № 01032/4-03 від 10.09.2002 за період 01.12.2014 по 31.10.2017 на загальну суму 920 670 грн 20 коп. Факт, обсяги та вартість наданих послуг підтверджується доданими до позовної актами про зняття показань з приладу обліку (підписаних відповідачем), розшифровками рахунків абонента та зведеними відомостями розщеплення сплат (належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи).

З пояснень позивача вбачається, що для правильного відображення бухгалтерського і податкового обліку наданих послуг, складання актів звірки, було відкрито особові рахунки на кожен об'єкт (групу об'єктів) по якому здійснюється водокористування. За кодом № 3-611 фіксуються нараховані/сплачені кошти за послуги питного водопостачання яке використовує у вигляді холодної води та стоки холодної води, а за кодом № 3-50611 фіксуються нараховані/сплачені кошти за послуги питного водопостачання, що використовується для приготування гарячої води та стоки гарячої води.

Відповідно до позовної заяви позивач зазначає, що відповідача в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті спожитих послуг з водопостачання та водовідведення за період 01.12.2014 по 31.10.2017, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 493 949 грн 84 коп., а саме: заборгованість за спожиті послуги з постачання холодної води та прийняття стоків холодної води, нарахування за які обліковуються позивачем за кодом № 3-611 у розмірі 246 412 грн 02 коп. та за спожиті послуги з прийняття стічних вод після використання холодної води, що йде на підігрів, нарахування за які обліковуються позивачем за кодом № 3-50611 у розмірі 247 537 грн 83 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначається Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила), які є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Пунктом 1.4 Правил приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 N 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (далі - Правила приймання №37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з пунктом 1.2 Правил № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - підприємства).

Відповідно до пункту 1.4 Правил № 37 стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Згідно з пунктом 2.4 Правил № 37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих правил, місцевих правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь водоканалу.

Згідно з пунктом 3.7 Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Крім того, у пункті 6.1 Правил зазначено, що насосне обладнання для підкачування холодної води та регулятори тиску, встановлені в котельнях, ТП і прибудованих до них. які перебувають на балансі юридичних осіб, експлуатуються ними відповідно до умов договорів, укладених з виробником. Виробник комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, відшкодовує теплопостачальним організаціям витрати на експлуатацію насосних агрегатів.

При цьому суд зазначає, що постачання гарячої води регулюється Законом України "Про теплопостачання", за яким теплогенеруюча або теплопостачальна організація укладає окремий договір купівлі-продажу теплової енергії з власником відповідного майна або юридичною особою, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до норм статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

У відповідності до положень пунктів 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Як встановлено судом, договір на послуги водопостачання та водовідведення № 01032/4-03 від 10.09.2002 не регулює відносини сторін з приводу постачання холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, відповідно договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

З урахуванням письмових пояснень сторін гарячу воду відповідач отримає від центрального теплового пункту за адресою проспект Маяковського, 93-А, який знаходиться на балансі Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Таким чином, з огляду на вищевикладене та враховуючи те, що позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу надані послуги з прийняття стічних вод після використання холодної води, що йде на підігрів, нарахування за які обліковуються позивачем за кодом № 3-50611 у розмірі 247 537 грн 83 коп., суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи наданих позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог, реєстру надходжень грошових коштів від ЖК "Річковик-3" за період з 01.12.2014 по 31.10.2017 та банківських виписок, а також наданих відповідачем копій платіжних доручень, судом встановлено, що позивачем у розгорнутому розрахунку позовних вимог не було враховано здійснених відповідачем оплат на загальну суму 37 000 грн 00 коп., а саме: оплату у розмірі 10 000 грн 00 коп. за червень 2017 року згідно платіжного доручення № 447 від 24.11.2017, оплату у розмірі 15 000 грн 00 коп. за травень 2017 року згідно платіжного доручення № 469 від 22.12.2017 та оплату у розмірі 12 000 грн 00 коп. за вересень 2017 року згідно платіжного доручення № 499 від 25.01.2018.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок заборгованості за надані послуги з постачання холодної води та прийняття стічних вод за період з 01.12.2014 по 31.10.2017 з урахуванням актів зняття показів з приладу обліку, розшифровок рахунків абонента, зведених відомостей розщеплення сплат та доказів здійснення часткової оплати спожитих послуг, суд прийшов до висновку що позивач має право на стягнення заборгованості за спожиті послуги в розмірі 209 412 грн 02 коп., вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 37 000 грн 00 коп. заборгованості за надані послуги з постачання холодної води та прийняття стічних вод, визнається судом необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню, оскільки відсутнє порушене право, яке підлягає захисту.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 01032/4-03 від 10.09.2002, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 99 110 грн 28 коп. інфляційних втрат та 26 807 грн 69 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення з 31.12.2014 по 31.10.2017, 11 879 грн 01 коп. пені, нарахованої за період прострочення з 25.05.2017 по 31.10.2017, та 49 394 грн 98 коп. штрафу за безпідставну відмову від оплати наданих послуг.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною третьою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

У відповідності до пункту 4.1. договору сторонами встановлено, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від несплаченої суми.

За несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення (пункт 4.2 договору).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", стосовно того, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 4.2 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем було правомірно нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних, та за розрахунком суду з урахуванням задоволеної суми основного боргу, вимоги позивач має право на стягнення пені у розмірі 7 596 грн 81 коп., 3 % річних у розмірі 15 806 грн 97 коп. та інфляційних втрат у розмірі 43 127 грн 25 коп.

Суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 49 394 грн 98 коп. штрафу, нарахованого позивачем відповідно до пункту 4.1 договору, оскільки позивачем матеріалами справи, з урахуванням доказів здійснення відповідачем часткових оплат спожитих послуг, не доведено факту відмови відповідача від оплати наданих позивачем послуг згідно із договором.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за надані послуги, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягає захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника сплачувати частинами (окремими платежами) та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору розрахунок за надані послуги повинен здійснюватись відповідачем частинами - періодичними платежами (до 1 числа наступного за звітним за кожен місяць), початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту прострочення виконання відповідачем кожного із цих зобов'язань окремо.

У випадку неналежного виконання стороною зобов'язань за договором, позовна давність за вимогами кредитора про стягнення заборгованості, яка визначена періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до норм частин 1, 3 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У відповідності до положень пункту 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як вбачається, з доданих до позовної заяви, банківських виписок, відповідачем проводилась часткова оплата спожитих послуг з постачання та відведення холодної води за договором. Відповідно до призначень платежів, вказаних у банківських виписках, відповідачем при здійсненні частини платежів не вказувалось конкретного рахунку, а зазначалось лише посилання на договір.

Судом встановлено, що здійснена 04.03.2015 відповідачем оплата у розмірі 60 000 грн 00 коп. була зарахована позивачем в оплату наданих послуг за грудень 2014 року у розмірі 21 123 грн 12 коп., січень 2015 року у розмірі 21 451 грн 54 коп. та частково за лютий 2015 року.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що відповідно до наданих позивачем реєстрів дебетових повідомлень, що надсилались на адресу відповідача, позивачем платіжні документи за грудень 2014 року та за січень 2015 року були пред'явлені до банківської установи 25.12.2014 та 28.01.2015, у зв'язку з чим у відповідача прострочення заборгованості за грудень 2014 року виникло з 31.12.2017 та за січень 2015 року з 03.02.2015 відповідно.

Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом 20.03.2018, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 45 574 грн 66 коп. не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Положеннями пункту 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу);

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 35 032 грн 02 коп. та 3 % річних у розмірі 3 565 грн 32 коп., нарахованих за прострочення оплати послуг спожитих у грудні 2014 року та у січні 2015 року, не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлового кооперативу "Річковик-3" (02232, місто Київ, проспект Маяковського, будинок 93-А, ідентифікаційний код 22884181) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) заборгованість за спожиті послуги з постачання холодної води та прийняття стоків холодної води 163 837 (сто шістдесят три тисячі вісімсот тридцять сім) грн 36 коп., пеню у розмір 7 596 (сім тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн 81 коп., 3 % річних у розмірі 12 241 (дванадцять тисяч двісті сорок одна) грн 65 коп., інфляційних втрат у розмірі 8 095 (вісім тисяч дев'яносто п'ять) грн 23 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 876 (дві тисячі вісімсот сімдесят шість) грн 57 коп.

3. В іншій частині заявлених вимог про стягнення з Житлового кооперативу "Річковик-3" заборгованості за спожиті послуги з постачання холодної води та прийняття стоків холодної води у розмірі 82 574 грн 66 коп., заборгованості за спожиті послуги з прийняття стоків гарячої води у розмірі 247 537 грн 82 коп., штрафу у розмірі 49 394 грн 98 коп., пені у розмірі 4 282 грн 20 коп., 3 % річних у розмірі 3 565 грн 32 коп. та інфляційних втрат у розмірі 35 032 грн 02 коп., відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено: 15.06.2018

Суддя Н.Б. Плотницька