Рішення

від 04.06.2018 по справі 916/3283/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" червня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/3283/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Оборотової О.Ю.,

при секретарі судового засідання Горнович Л.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/3283/17,

за позовом: Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком ;

до відповідача: Управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації;

про стягнення 118831,83 грн.

за участю представників:

від позивача: Баєнко Я.В., за довіреністю від 13.03.2018р.;

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Укртелеком в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації, в якій просить суд стягнути заборгованість у розмірі 118 831,83 грн. та судові витрати.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.01.2018р. (суддя Невінгловська Ю.М.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3283/17 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

22.01.2018р. від Управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач стверджує, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком є безпідставними. оскільки відсутнє фінансування з державного бюджету за відповідною бюджетною програмою а тому існує неможливість здійснювати сплату компенсації за надані пільги.

30.01.2018р. від Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком надійшла відповідь на відзив Управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації, відповідно до якого позивач зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань не звільняє від виконання зобов'язань, що передбачені законом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.02.2018р. провадження у справі №916/3283/17 за позовом Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком до відповідача Управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації про стягнення 118 831,83 грн. - закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2018р. ухвалу господарського суду Одеської області від 21.02.2018р. у справі №916/3283/17 - скасовано, матеріали справи направлено до господарського суду Одеської області для подальшого розгляду.

За результатами повторного автоматичного розподілу справи №916/3283/17 від 23.04.2018р., справу розподілено судді Оборотовій О.Ю.

Ухвалою господарського суду від 24.04.2018р. суддею Оборогтовою О.Ю. прийнято справу №916/3283/17 до свого провадження; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та визнано їх явку обов'язковою.

04.06.2018р. від Управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації надійшли додаткові заперечення на позов, відповідно до яких відповідач посилається на відсутність не лише бюджетних асигнувань, а і на відсутність будь-яких договірних зобов'язань між сторонами, у зв'язку з чим пов'язує відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач не з'явився у судові засідання, однак враховуючи наявність правової позиції, яка викладена у відзиві та запереченнях на позовну заяву а також клопотання від 30.01.2018р.,21.02.2018р.,04.06.2018р. про розгляд справи без участі представника Управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступні обставини справи:

Публічне акціонерне товариство Укртелеком є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України Про телекомунікації , Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295, інших законодавчих актів України.

Відповідно до п.3 ст.63 Закону України Про телекомунікації та п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ №295 від 11.04.2012, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Відповідно до матеріалів справи з 01.12.2015р. Публічне акціонерне товариство Укртелеком надавало послуги пільговим категоріям абонентів. Відповідно до розрахунків сума заборгованості (грудень 2015 року - грудень 2016 року) становить 118831,83 грн., які підлягають відшкодуванню відповідно до законодавства.

Згідно із ст.87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.97 Бюджетного кодексу України).

Пунктом 6 Порядку № 256 органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі: до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що на виконання вищенаведених вимог чинного законодавства ПАТ Укртелеком щомісячно через канцелярію відповідача нарочно подавав акти звіряння.

Відповідач в свою чергу відмовлявся їх приймати та підписувати посилаючись на відсутність фінансування з державного бюджету за відповідною бюджетною програмою та неможливість здійснювати сплату компенсації за надані пільги.

В подальшому позивачем вищезазначені документи надсилались повторно рекомендованим поштовим відправленням, докази чого містяться в матеріалах справи.

Проте, як зазначає позивач всупереч норм чинного законодавства відповідачем не відшкодовані понесені витрати у сумі 118831,83 грн. внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, в період з грудня 2015 року по грудень 2016 року, чим, з боку відповідача, порушено його права.

В свою чергу відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що компенсація не здійснювалась у зв'язку із відсутністю коштів на зазначені цілі, тому доводи позивача є необґрунтованими.

При цьому відповідач вказує, що покладання позивачем на відповідача обов'язків зі сплати відповідних витрат з посиланням на норми Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 є хибним, оскільки даний нормативно-правовий акт є похідним, носить підзаконний характер і має обмежену сферу правового регулювання - механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм: соціального захисту населення щодо надання пільг за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Таким чином, відповідач зазначає, що обов'язковою умовою поширення компетенції управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації Одеської області на здійснення компенсації витрат за надання послуг зв'язку (телекомунікаційних послуг) громадянам: пільгових категорій, зокрема, виконання ролі головного розпорядника коштів та юридичним фактом:, що є підставою для виникнення відповідних правовідносин, є передбачення в Законі України Про державний бюджет на 2016 рік субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

Відсутність відповідної норми в Законі України: Про державний бюджет на 2016 рік унеможливлює застосування механізму визначеного Порядком та набуття статусу головного розпорядника коштів, визначеного порядком.

З врахуванням наведеного, відповідач вважає, що заявлені позовні вимоги позивача задоволенню судом не підлягають.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав:

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії .

Статтею 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії закріплено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено Законом України Про жертви нацистських переслідувань , Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Законом України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист , Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Законом України Про прокуратуру , Законом України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист .

Відповідно до пункту 3 статті 63 Закон України Про телекомунікації та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Отже, норми відповідних законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян, за якими передбачено безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільги визначеним категоріям громадян, якому кореспондується обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Статтею 89 та частиною 1 статті 102 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категорія громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 2 статті 97 Бюджетного кодексу України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок), який відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України регламентує механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету.

В пунктах 2, 3 вказаного Порядку зазначено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, з урахуванням вищевказаних положень, Управління соціального захисту населення Кодимської РДА є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, що здійснює розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Згідно з пунктами 5, 7, 8 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення); Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням з пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів.

Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби; отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, у тому числі на оплату пільг з послуг зв'язку, зокрема безпровідного доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законодавчих актів і не залежать від бажання сторін.

Окрім того, законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, або повне чи часткове звільнення від обов'язку щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин першої - четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Порядком № 256 передбачено, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя (пункт 4).

Згідно п.5 вказаного Порядку, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).

Пунктом 6 Порядку №256 визначено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням з пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати (пункт 7).

Згідно п. 8 вищевказаного Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг.

Відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. № 117 , підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга (пункт 10).

Згідно п. 11 вказаного Положення, Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад, як уповноважені органи, звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.

Як встановлено судом, і вказане не спростоване відповідачем в процесі розгляду справи, позивачем надавалися телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян, які направлялися Управлінню соціального захисту Кодимської РДА. Таким чином, позивачем дотримано вимоги вищевказаного Положення №117 щодо складення та подання до Управління соціального захисту Кодимської РДА розрахунків щодо вартості послуг.

Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком . При цьому в силу положень Конституції України та Законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати витрати підприємств, що надають такі послуги особам, які мають право на відповідні пільги.

Таким чином, надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян.

При цьому суд звертає увагу, що чинне законодавство України не передбачає обов'язкової наявності договірних відносин сторін для здійснення відшкодування витрат за послуги, надані пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із вищеперелічених нормативних актів і не залежать від волевиявлення постачальників послуг та відповідних органів.

Посилання відповідача на недостатність бюджетних коштів, як на підставу звільнення від сплати такої заборгованості не приймається судом до уваги, з огляду на положення частини другої статті 617 ЦК України , частини другої статті 218 ГК України.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст.617 ЦК України не передбачено такої підстави (обставини) для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім цього, згідно п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

На підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року та у справ Бакалов проти України від 30.11.2004 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 року у справі №11/446).

Господарський суд Одеської області зазначає, що згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі 11/466, з огляду на положення частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Тобто, боржник, як юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім не відшкодовано вартість телекомунікаційних послуг, які надавались позивачем на пільгових умовах за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року на загальну суму 118831,83 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість, встановлена судом в розмірі 118831,83 грн.

Отже суд відхиляє правову позицію відповідача, оскільки заперечення не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того,

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 86, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком до відповідача Управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації про стягнення 118831,83 грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації (вул.Соборна,88, Кодима, Кодимський район, Одеська область, 66000, код ЄДРЮОФОПГФ 03194915) на користь Публічного акціонерного товариства Укртелеком (01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, 18, код ЄДРЮОФОПГФ 21560766) в особі Одеської філії Публічного акціонерного товариства Укртелеком (65023, м. Одеса, вул. Коблевська, 39, код ЄДРЮОФОПГФ 01186691) заборгованість у розмірі 118831,83 грн. та витрати по сплаті судового збору 17682,48грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14 червня 2018 р.

Суддя О.Ю. Оборотова