Рішення

від 07.06.2018 по справі 910/5412/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2018Справа № 910/5412/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Чаплигіної А.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОХІМСЕРВІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясіона"

про стягнення 178 589, 43 грн.

Представники:

від позивача: Занін М.Ю.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОХІМСЕРВІС" (далі -позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясіона" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 178 589, 43 грн., з яких: 112 788, 60 грн. - основний борг, 65 800, 77 грн. - пеня та компенсація.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання № 1-12/16 від 21.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Енергохімсервіс залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю Енергохімсервіс строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду детальний обґрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми пені за прострочення оплати поставленого товару із зазначенням дати виникнення заборгованості за відповідним платежем та періоду нарахування пені; детальний обґрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми компенсації у розмірі 14 820, 08 грн.; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

16.05.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю Енергохімсервіс надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 07.06.2018.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в частині стягнення 112 788, 60 грн. - основного боргу та 50 980, 69 грн. - пені.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалою суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 17.05.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 3, проте, до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 17.05.2018 з відміткою: за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.05.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 07.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ясіона" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОХІМСЕРВІС" (далі - продавець) укладено договір постачання № 1-12/16, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити замовлений товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі.

Відповідно до п.п. 2.1. та 2.2. договору, вартість, вид, асортимент та кількість товару визначається у відповідних видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Загальна сума договору визначається сумами видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 2.3. договору, вартість товару наведена у гривні: у зв'язку із імпортним походженням товару, у випадку зміни курсу Євро до української гривні на 2 чи більше відсотки від курсу, встановленого на дату підписання видаткової накладної, вартість товару підлягає зміні відповідно до зміни курсу валюти.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що покупець сплачує на користь продавця вартість товару шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця за наданими реквізитами наступним шляхом:

4.1.1. передплата 10 % вартості товару, згідно рахунку-фактури на оплату, протягом 10 (десяти) банківських днів від дати виставлення рахунку-фактури.

4.1.2. оплата 90 % вартості товару, згідно рахунку-фактури на оплату, протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменти відвантаження.

За умовами п. 4.2. договору, датою передачі та переходу права власності на товар від продавця до покупця вважається дата отримання товару покупцем відповідно до видаткової/товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п. 6.2. договору, покупець зобов'язаний прийняти поставлений продавцем товар згідно п. 5 даного договору та своєчасно оплатити товар згідно п. 4. У випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі 0, 15 % від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день протермінування оплати.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору. У випадку, якщо не пізніше ніж за 10 (десять) днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявила про припинення строку дії договору, договір вважається пролонгованим до 31 грудня наступного року.

Оскільки суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії договору постачання № 1-12/16 від 21.12.2016, суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 139 139, 10 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000153 від 08.06.2017 на суму 24 412, 80 грн., № РН-0000138 від 24.05.2017 на суму 85 360, 80 грн., № РН-0000128 від 16.05.2017 на суму 14 171, 10 грн., № РН-0000123 від 03.05.2017 на суму 15 194, 40 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (копії наявні в матеріалах справи), а також актом звірки взаєморозрахунків.

Проте, як зазначає позивач, відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОХІМСЕРВІС" утворилась заборгованість у розмірі 112 788, 60 грн.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості у розмірі 112 788, 60 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 50 980, 69 грн. - пені за загальний період з 01.01.2017 по 20.04.2018 грн. та 14 820, 08 грн. - компенсації згідно п. 2.3. договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору постачання № 1-12/16 від 21.12.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або пр-ипинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 139 139, 10 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000153 від 08.06.2017 на суму 24 412, 80 грн., № РН-0000138 від 24.05.2017 на суму 85 360, 80 грн., № РН-0000128 від 16.05.2017 на суму 14 171, 10 грн., № РН-0000123 від 03.05.2017 на суму 15 194, 40 грн., які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (копії наявні в матеріалах справи), а також актом звірки взаєморозрахунків.

Однак, відповідач оплати поставленого товару не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОХІМСЕРВІС" утворилась заборгованість у розмірі 112 788, 60 грн.

При цьому, суд відзначає, що видаткові накладні №РН-0000153 від 08.06.2017, № РН-0000138 від 24.05.2017, № РН-0000128 від 16.05.2017, № РН-0000123 від 03.05.2017 відповідають вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, в частині зазначення обов'язкових в них реквізитів.

Так, відповідно до п. 4.1. договору, покупець сплачує на користь продавця вартість товару шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця за наданими реквізитами наступним шляхом:

4.1.1. передплата 10 % вартості товару, згідно рахунку-фактури на оплату, протягом 10 (десяти) банківських днів від дати виставлення рахунку-фактури.

4.1.2. оплата 90 % вартості товару, згідно рахунку-фактури на оплату, протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменти відвантаження.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405 та постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами п. 4.2. договору, датою передачі та переходу права власності на товар від продавця до покупця вважається дата отримання товару покупцем відповідно до видаткової/товарно-транспортної накладної.

Тож, враховуючи п. 4.1. та п. 4.2. договору, суд відзначає, що за видатковою накладною №РН-0000153 від 08.06.2017 починаючи з 07.07.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, за видатковою накладною № РН-0000138 від 24.05.2017 починаючи з 22.06.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання, за видатковою накладною № № РН-0000128 від 16.05.2017 починаючи з 14.06.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання та за видатковою накладною № РН-0000123 від 03.05.2017 починаючи з 01.06.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору постачання № 1-12/16 від 21.12.2016 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 112 788, 60 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 50 980, 69 грн. - пені за загальний період з 01.01.2017 по 20.04.2018 грн. та 14 820, 08 грн. - компенсації згідно п. 2.3. договору.

Відповідно до п. 6.2. договору, покупець зобов'язаний прийняти поставлений продавцем товар згідно п. 5 даного договору та своєчасно оплатити товар згідно п. 4. У випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує пеню у розмірі 0, 15 % від суми несвоєчасно оплаченого товару за кожен день протермінування оплати.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Згідно ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду простроченого грошового зобов'язання, розрахунок проведено за період більше 6 місяців в порушення положень ч. 6 ст. 232 ГК України та допущено помилку у визначені відсотків з яких від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання розраховується пеня.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені в розмірі 14 649, 19 грн., які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період не більше 6 місяців з 10.07.2017 по 10.01.2018 нараховані на суму боргу 19 297, 92 грн., з 01.06.2017 по 01.12.2017 нараховані на суму боргу 12 208, 56 грн., з 15.06.2017 по 15.12.2017 нараховані на суму боргу 10 626, 18 грн. та з 23.06.2017 по 23.12.2017 нараховані на суму боргу 70 656, 00 грн. враховуючи розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 14 820, 08 грн. - компенсації згідно п. 2.3. договору., суд відзначає наступне.

Згідно п. 2.3. договору, вартість товару наведена у гривні: у зв'язку і імпортним походженням товару, у випадку зміни курсу Євро до української гривні на 2 чи більше відсотки від курсу, встановленого на дату підписання видаткової накладної, вартість товару підлягає зміні відповідно до зміни курсу валюти.

Проте, враховуючи, що вартість товару у видаткових накладних визначена у гривні, розрахунки за договором між сторонами також проводились в українській гривні, приймаючи до уваги, що сторонами у п. 2.3. договору не визначено станом на який момент підлягає перерахунку вартість товару відповідно до зміни курсу валюти, суд унеможливлений здійснити перерахунок заявленої до стягнення суми компенсації згідно п. 2.3. договору, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОХІМСЕРВІС" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ясіона" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 3, ідентифікаційний код - 40327589) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОХІМСЕРВІС" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, буд. 1-Ч, ідентифікаційний код - 31812911) 112 788 (сто дванадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 60 коп. - заборгованості, 14 649 (чотирнадцять тисяч шістсот сорок дев'ять) грн. 19 коп. - пені та 1 911 (одну тисячу дев'ятсот одинадцять) грн. 56 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 11.06.2018.

Суддя Щербаков С.О.