Рішення

від 15.06.2018 по справі 146/270/18

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 146/270/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"15" червня 2018 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря судового засідання Сідак Н.П.,

представника ОСОБА_1,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду смт.Томашпіль справу за позовом ОСОБА_2 до Пилипи-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

7 березня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати за нею-Пономарчук ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті її батька ОСОБА_4, який помер 5 березня 2016 року в с.Комаргород Томашпільського району Вінницької області, що складається із земельної ділянки площею 2,8643 га, що знаходиться на території Мервинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ВН № 038055, виданого на ім'я ОСОБА_5, яка померла 14 червня 2001 року в с.Пилипи-Борівські Томашпільського району Вінницької області, витягу з Державного земельного кадастру № НВ 0507915022018 від 19 лютого 2018 року, довідки № 01-30/75 від 19 лютого 2018 року відділу у Могилів-Подільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Даний позов обґрунтований наступним.

5 березня 2016 року в с.Комаргород Томашпільського району помер ОСОБА_4, який є батьком позивача.

За життя батько склав заповіт на ім'я позивача, яким все своє майно заповів їй.

14 червня 2001 року в с.Пилипи-Борівські Томашпільського району Вінницької області померла ОСОБА_5 Юхимівна-мати батька позивача ОСОБА_4.

Після смерті баби позивача ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне їй майно, що складається із земельної ділянки площею 2,8643 га, що розташована на території Мервинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ВН № 038055.

Відповідно до діючого на той час законодавства ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5, оскільки проживав разом з нею на день її смерті, але спадщину оформити на своє ім'я не встиг.

В даний час виникла необхідність оформлення належним чином своїх прав на спадкове майно, однак оформити належним чином спадщину позивач не змогла в зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно на ім'я спадкодавця, а тому нотаріусом їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій.

В судове засіданні позивач ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 не з'явилися, однак останні подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

Представник Пилипи-Борівської сільської ради в судове засідання не з'явився, однак сільський голова надав до суду заяву, в якій просить справу розглянути у відсутності їхнього представника, не заперечують проти задоволення позову.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Суд, розглянувши заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність ї достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст.. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.

Судом встановлено, що 5 березня 2016 року в с.Комаргород Томашпільського району Вінницької області помер ОСОБА_4 (а.с.7).

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство чинне на час відкриття спадщини.

Спадщина відкрилась 5 березня 2016 року в день смерті спадкодавця ОСОБА_4

В цей час діяв ЦК України (2003 року). Згідно цього, зазначений нормативно-правовий акт потрібно застосувати для вирішення цих спірних правовідносин.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Як вбачається із заповіту від 20 січня 2009 року ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, у тому числі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він матиме право за законом заповів ОСОБА_2 (а.с.9).

Згідно довідки сільського голови Пилипи-Борівської сільської ради № 38 від 15 січня 2018 року, після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, що складається із земельної ділянки площею 2,8643 га, що розташована на території Мервинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ВН № 038055, яка належала ОСОБА_5, яка померла 14 червня 2001 року. ОСОБА_4 спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняв, але не встиг оформити. Після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за заповітом, інших спадкоємців згідно заповіту у спадкодавця не має (а.с.14).

Як вбачається із копії свідоцтва про смерть, 14 червня 2001 року в с.Пилипи-Борівські Томашпільського району Вінницької області померла ОСОБА_5 (а.с.15).

В цей час діяв ЦК УРСР (1963 року). Згідно цього, зазначений нормативно-правовий акт потрібно застосувати для вирішення цих спірних правовідносин.

Відповідно ч.1 ст. 524 ЦК УРСР (1963 року), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно ст..ст. 525,526 ЦК УРСР (1963 року), часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Момент відкриття спадщини міститься в правилі ст. 525 цього Кодексу, а саме моментом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 549 ЦК УРСР (1963 р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

За змістом розділу VІІ вказаного Кодексу, прийняття спадщини -це акт, який поширюється на всі об'єкти спадкування водночас і свідчить про бажання скористатися правом на спадщину. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі.

ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5

Як вбачається із Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ВН № 038055, даний акт видано 28 грудня 2001 року Мервенецькою сільською радою народних депутатів ОСОБА_5, яка мешкала в с.Пилипи-Борівські у тому, що на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Мервенецької сільської ради народних депутатів від 18 жовтня 2001 року їй передається у приватну власність земельна ділянка площею 2,86 га в межах згідно з планом, що розташована на території Мервенецької сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 54 (а.с.26).

Згідно довідки відділу у Могилів-Подільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19 лютого 2018 року № 01-30/75,уточнено площу земельної ділянки належної ОСОБА_5 відповідно до Державного акту від 28.12.2001 І-ВН 038055, і вона становить 2,8643 га, присвоєно кадастровий номер 0522684500:01:000:1055 та внесено відомості до Державного земельного кадастру (а.с.16).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, належної ОСОБА_5 відповідно до Державного акту від 28.12.2001 І-ВН 038055, від 19 лютого 2018 року, кадастровий номер земельної ділянки площею 2,8643 га- 0522684500:01:000:1055 (а.с.10-12).

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, зокрема відмови у видачі свідоцтва про спадщину.

Як вбачається із відповіді державного нотаріуса на заяву позивача, останній відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_4, померлого 5 березня 2016 року в зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа (а.с. 33).

Згідно абзацу 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини.

Як вбачається із відповіді державного нотаріуса Томашпільської державної нотаріальної контори від 27 березня 2018 року на ухвалу суду від 22 березня 2018 року, спадкова справа після померлого 5 березня 2016 року ОСОБА_4 заведена за № 116/2016. З копії спадкової справи вбачається, що до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті її батька ОСОБА_4 ОСОБА_2 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що складається із земельної ділянки площею 1,8764 га, що розташована на території Пилипи-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, та житлового будинку з господарчими будівлями по вул. Партизанській, 12 в с.Пилипи-Борівські Томашпільського району Вінницької області (а.с.46-50).

Як вбачається із відповіді Державного нотаріального архіву Вінницької області від 2 квітня 2018 року на запит суджу від 13 березня 2018 року, спадкову справу після померлої 14 червня 2001 року ОСОБА_5 по фонду Томашпільської державної нотаріальної контори не виявлено (а.с.51).

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно вищезазначеного, вбачається висновок про те, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4, однак не отримав свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, що складається із земельної ділянки, належної матері останнього ОСОБА_7, в зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно на ім'я спадкодавця.

Як тлумачить лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем.

Відповідно норм пунктів 5.1 та 5.2 Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 4 травня 1999 року Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі , при втраті (псуванні) державного акта на землю відповідний дублікат міг видатися лише власнику або землекористувачу. Тобто, видача дубліката державного акту спадкоємцеві не передбачена. Спадкоємці не можуть отримати дубліката державного акта на померлого власника. В такому разі потрібно звертатися до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до ч. 1 ст.. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування , відповідно до статті 1225 ЦК ( 435-15 ) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до п. г ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судових розгляд.

Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясовування і дослідження інших обставин справи.

Як було встановлено, відповідачем-Пилипи-Борівською сільською радою Томашпільського району позовні вимоги ОСОБА_2 визнані повністю. Визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки вимоги позивача є законними та достатньо вмотивованими і ґрунтуються на наявних у справі доказах, відповідачем визнано позовні вимоги , аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, позовна заява ОСОБА_2підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_2 при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 704,80 гривень за вимогу майнового характеру (а.с.1), а тому враховуючи вимоги ч.1 ст. 142 ЦПК України, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 352,40 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 328, 396, 640, 657, 1216-1218, ч. 1 ст. 1220, ст. 1221, ч. 1 ст. 1222, ч. 1 ст. 1225, ч. 1, 2 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 5 ст. 1268 ЦК України, статтями 524-526, 548-549 ЦК УРСК, статтями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141-142, 163, 206, 263, 265, 293, 354 ЦПК України суд , -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Пилипи-Борівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті її батька ОСОБА_4, який помер 5 березня 2016 року в с.Комаргород Томашпільського району Вінницької області, що складається із земельної ділянки площею 2,8643 га, що знаходиться на території Мервинецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ВН № 038050, виданого на ім'я ОСОБА_5, яка померла 14 червня 2001 року в с.Пилипи-Борівські Томашпільського району Вінницької області, витягу з Державного земельного кадастру № НВ 0507915022018 від 19 лютого 2018 року, довідки № 01-30/75 від 19 лютого 2018 року відділу у Могилів-Подільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Повернути ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 п'ятдесят відсотків сплаченого на рахунок № 312102606700524 в ГУ ДКСУ у Вінницькій області (МФО 802015) за квитанцією № 56 від 26 лютого 2018 року судового збору, а саме в сумі 352,40 грн (триста п'ятдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: ОСОБА_8