Постанова

від 12.06.2018 по справі 490/11371/16-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 490/11371/16-а

Категорія: 6.2 Головуючий в 1 інстанції: Гуденко О.А. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Запорожана Д.В.,

- ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради, третя особа - ОСОБА_4 про визнання неправомірним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради (далі - ВК ОСОБА_2, відповідач), третя особа - ОСОБА_4 в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 13 червня 2016 року № 526 «Про встановлення межі між земельними ділянками, розташованими по вул. 6 Інгульській, 70 та 72 в м. Миколаєві» .

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є власником житлового будинку по вул. 6 Інгульській, 72 м. Миколаєві, а власником Житлового будинку по вул. 6 Інгульській , 70 в м. Миколаєві є ОСОБА_4. Також позивач зазначив, що рішення винесено не стосовно нього - ОСОБА_3, а щодо ОСОБА_5, тобто невідомої особи, яка не має відношення до спору. Про час та місце розгляду відповідачем земельного спору його завчасно не повідомили, що позбавило його можливості ознайомитися з матеріалами спору, підготуватися до його розгляду. Піддає сумніву об'єктивність топографічного плану виконаного 28.03.2016 року КП Госпрозрахункове проектно - виробниче архітектурно - планувальне бюро через замовлення його іншою стороною - ОСОБА_4, відзначає, що насправді ніяких геодезичних вишукувань не виконувалося. Зазначає, що при прийнятті рішення не були прийняті до уваги обставини встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, про відсутність порушень прав ОСОБА_4 та самочинне будівництво вчинене саме нею. Вказує що топографічний план не є достатнім щоб встановлювати межу, а будівля яку йому рекомендовано знести вказаним рішенням перебуває у його законному володінні.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено.

Скасоване рішення виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 13 червня 2016 року №526 в повному обсязі.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ВК ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 є власником житлового будинку по вул. 6 Інгульській, 72, м. Миколаєві, а ОСОБА_4 має в праві власності житловий будинок по вул. 6 Інгульській, 70, м. Миколаєві. Земельні ділянки на яких розташовані будинку не приватизовані і межують одна з одною.

Як встановлено численними судовими рішеннями у спорах між позивачем та ОСОБА_4 фактично в установленому законом порядку межа між земельними ділянками не встановлювалася.

В порядку виконання рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.09.2015 року в адміністративній справі №-а/489/49/15 про зобов'язання виконкому вирішити спір по межі між вказаними земельними ділянками в місячний термін виконкомом ОСОБА_2 міської ради рішенням від 13.06.2016 року №526 встановлено межу між земельними ділянками за адресою: м. Миколаїв, вул. 6 Інгульська, 70 та 72 відповідно до комплексних інженерно - геодезичних вишукувань (топографічного плану), виконаних 8.03.2016 року КП Госпрозрахункове проектно - виробниче архітектурно - планувальне бюро . Також рекомендовано ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 2,91 кв.м. шляхом демонтажу цегляної стіни навісу літ. К розмірами 0,37 м. х 0,67 м. довжиною 5,6 м. відповідно до комплексних інженерно - геодезичних вишукувань (топографічного плану) виконаних 8.03.2016 року, за промірами з боку фасадної частини від 14,51 (9,69 м. +4,83 м.) до 20,11м. (9,68 м. + 4,83 +5,6 м.) в бік своєї ділянки по вул. 6 Інгульська, 72.

Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 25.11.2016 року було виправлено прізвище позивача з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 в рішенні виконкому від 13.06.2016 року №526.

Офіційного завчасного виклику позивачу виконкомом про час та місце розгляду справи не надсилалося. Позивача було повідомлено про розгляд спору 13.06.2016 року о 10 ранку увечері 12.06.2016 року.

Зі змісту протоколу засідання виконкому ОСОБА_2 міської ради від 13.06.2016 року №20 не вбачається отримання згоди представника на розгляд спору без надання йому часу для відповідного ознайомлення, а також дотримання інших його прав передбачених статтею 160 ЗК України.

Відтак, рішення що стосується позивача не можна вважати таким, що прийнято об'єктивно та розсудливо.

Це також підтверджується фактом безальтернативного визначення межі за топографічним планом виконаним на замовлення третьої особи. Жодного обґрунтування в рішенні виконкому щодо прийнятності саме такого варіанту встановлення межі не наведено.

Тому рішення виконкому слід визнати неправомірним та скасувати як щодо встановлення меж, так і надання позивачу рекомендації по звільненню самовільно зайнятої земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача є протиправним,так як відповідачем не проводилося жодного аналізу численних судових рішень щодо вирішення спору безпосередньо між сторонами, де в тому числі оспорювалася ОСОБА_4 та визначалося питання правомірності користування ОСОБА_3 спірної будівлі, яка перебуває на межі сусідньої земельної ділянки - і безпосередньо прямо через яку виконкомом встановлено межу - при прийнятті оспорюваного рішення не проводилося і взагалі ці рішення не досліджувалися, як не досліджувалися і правовстановлюючі документи та технічна документація сторін на сусідні домоволодіння. Також зі змісту протоколу засідання виконкому ОСОБА_2 міської ради від 13.06.2016 року №20 не вбачається отримання згоди представника на розгляд спору без надання йому часу для відповідного ознайомлення, а також дотримання інших його прав передбачених статтею 160 ЗК України.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Земельний кодекс України (далі - ЗК України) , Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

В апеляційній скарзі вказується на те, що відповідачем даний земельний спір неодноразово виносився на розгляд комісії з розгляду земельних спорів ОСОБА_2, тому висновки суду першої інстанції про те, що дане питання та матеріали з приводу нього не досліджувалися а рішення щодо встановлення межі є безальтернативним є хибними. Крім того, відповідач зазначає, що оскільки позивач завчасно знав про час та місце розгляду апелянтом земельного спору і він мав змогу надати додаткові пояснення та документи , проте цього не зробив та у зв'язку з тим, що від нього не надходило жодних звернень та клопотань, апелянт прийняв рішення відповідно до наявних матеріалів.

Колегія суддів не погоджується з таким доводом апелянта з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення про комісію з розгляду земельних спорів, затвердженого рішенням міської ради від 21.04.2011 №5/16 (зі змінами та доповненнями), де передбачалася процедура розгляду земельних спорів, діяло протягом терміну повноважень ОСОБА_2 міської ради VI скликання, а новообрана ОСОБА_2 міська рада VII скликання окремого виконавчого органу та процедури розгляду таких спорів не визначила.

У відповідності до п. б ч. 1 ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження - вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 6 ст. 59 того ж Закону виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Відповідно до ст. 159 ЗК України передбачений порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

Стаття 160 ЗК України встановлює, сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, як вбачається з матеріалів справи офіційного завчасного виклику позивачу відповідачем про час та місце розгляду справи не надсилалось, належних та допустимих доказів про завчасне повідомлення ОСОБА_3 про засідання комісії з розгляду земельних питань матеріали справи не містять. позивача було повідомлено про розгляд спору 13.06.2016 року о 10 ранку увечері 12.06.2016 року, що не заперечувалось відповідачем в суді першої інстанції. Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідач наполягає, що позивач повинен був протягом двох офіційних вихідних 11.06-12.06. (субота, неділя) ознайомитися з матеріалами справи, що надійшли на розгляд комісії, що суперечить принципу дотримання та врахування інтересів всіх учасників спору.

Крім того, ВК Миколаївської М Р не надано жодного доказу про врахування позиції та доводів позивача під час засідання комісії та винесені спірного рішення від 13 червня 2016 року №526 Про встановлення межі між земельними ділянками, розташованими по вул. 6 Інгульській, 70 та 72 в м. Миколаєві .

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач при винесені спірного рішення врахував лише матеріали, у тому числі, топографічний план виготовлений ОСОБА_6, комунальним підприємством Госпрозрахункове проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро , код 19298255, що був наданий заінтересованою особою ОСОБА_4, без наявності підтверджень права проводити такі роботи вказаною особою; не надано будь-яких доказів, які б підтверджували, що інженерно-геодезичні вишукування проводились обладнанням, яке у порядку визначеному законом пройшло повірку та зареєстровано у державному реєстрі, не надано доказів взагалі щодо виходу за місцем розташування об'єктів та залучення позивача до обмірів.

Вказані обставини також були встановлені судом першої інстанції під час розгляду справи.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позиція ОСОБА_3 підтверджується судовими рішеннями, що набули законної сили та містяться у матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне, 22 лютого 2017 року ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду було встановлено, що спірні правовідносини у даному спорі належать до юрисдикції адміністративних судів.

Вищевказана ухвала апеляційного суду набрала законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягала.

Відповідно до ст.30 КАС України, спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з урахуванням фактичних обставин справи погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради залишити без задоволення, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення та підписання повного судового рішення - 18.06.2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_7 Судді ОСОБА_8 ОСОБА_1