Постанова

від 12.06.2018 по справі 756/12520/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року місто Київ.

Справа № 756/12520/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/4852/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Іванченко М.М., Рубан С.М.,

секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу вивчивши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року, у складі судді Диби О.В., ухваленого в приміщенні суду в місті Києві, повний текст рішення складений 13.04.2018 року (інформація про час ухвалення рішення відсутня)

в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Яндекс.Україна про стягнення компенсації за невикористану частину щорічної відпустки та компенсації за затримку розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

У вересні 2017 року позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про стягнення компенсації за невикористану частину щорічної відпустки та компенсації за затримку розрахунку при звільненні, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 5475,58 грн. компенсації за невикористану відпустку та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, починаючи з часу не проведення такого розрахунку та до моменту ухвалення рішення.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 17.10.2011 року її було прийнято на роботу на посаду менеджера з продажу комерційного відділу ТОВ Яндекс.Україна . У зв'язку із реєстрацією шлюбу, позивач змінила своє дошлюбне прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_2 . 01.04.2015 року її було переведено на посаду старшого фахівця з продажу послуг групи по роботі з клієнтами ТОВ Яндекс.Україна . ІНФОРМАЦІЯ_2 року у неї народилася дитина у зв'язку із чим, вона вийшла у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку.

Наказом №151Р/262 від 31.05.2017 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України та укладено угоду про припинення трудового договору.

Після припинення трудових відносин відповідач не виплатив компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5475,58 грн., яку позивач просила стягнути в судовому порядку.

Відповідач свого обов'язку по проведенню розрахунку з позивачем не виконує, тому позивач просила стягнути компенсацію за затримку розрахунку виходячи із розміру її середньої заробітної плати починаючи з моменту такої затримки та до моменту ухвалення рішення.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Яндекс.Україна про стягнення компенсації за невикористану частину щорічної відпустки та компенсації за затримку розрахунку при звільненні - задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Яндекс.Україна (м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5, код ЄДРПОУ 33942824) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1) компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5457 грн. 58 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Яндекс.Україна (м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5, код ЄДРПОУ 33942824) на користь держави 640 грн. судового збору.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просив його скасувати в частині відмови у стягненні середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вказував на те, що рішення в оскаржуваній частині є незаконним у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків встановленим обставинам; неправильним застосуванням норм матеріального права. Скарга містить доводи про процесуальні порушення допущені судом, а саме: порушення порядку вирішення клопотання про витребування доказів та безпідставне його не задоволення. Висновок суду про відсутність вини відповідача в силу наявності форс-мажорних обставин є безпідставним та недоведеним. Сертифікат, на який посилається відповідач, підтверджує наявність форс-мажорних обставин щодо обов'язку відповідача перед державою зі сплати єдиного внеску на загально обов'язкове державне соціальне забезпечення за травень 2017 року і не стосується обов'язку відповідача виплатити позивачу належні при звільненні суми. Відповідач належними доказами не довів відсутність своєї вини та неможливість виплатити кошти позивачу. Також вказував, що посилання суду на постанову Верховного суду України від 11.05.2016 у справі № 6-383цс15 та постанову Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 554/13148/15-ц є помилковим, оскільки обставини справи, що розглядається та справ, на рішення у яких посилається суд, не є тотожними. Судом також не враховано, що зі змісту Указу Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до Відповідача були застосовані санкції у вигляді тимчасового обмеження права користування та розпорядження належним йому майном, обмеження торгівельних операцій та зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань, та при цьому зобов'язання Відповідача що виникають з трудових правовідносин названим вище Указом не обмежувалися.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТзОВ Яндекс.Україна посилався на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі повного, всебічного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування обставин що мають значення у справі з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що в діях відповідача відсутня вина. При цьому відповідно до положень ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на роботодавця відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини власника або уповноваженого ним органу. Твердження представника Позивача про те, що рішення Оболонського районного суду міста Києва було ухвалене на підставі неправильного застосування норм матеріального права, а саме в основу рішення були покладені норми цивільного, а не трудового права, є таким, що вводить суд в оману, оскільки суд, керуючись нормами трудового законодавства, задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5 457 гривень 58 копійок. При цьому відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд керувався вимогами ст. 117 КЗпП України. Застосування до трудових відносин норм Цивільного кодексу України повністю відповідає нормам чинного трудового законодавства, оскільки відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього , а відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства . Таким чином, оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини. Відповідачем було вжито всіх можливих, дозволених законом, залежних від нього і надзвичайних заходів для забезпечення трудових прав і гарантій для його працівників, зокрема Позивача, в частині здійснення розрахунку при звільненні.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримав.

Представник відповідача проти задоволення скарги заперечував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробiття.

Конституцією України (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

У статті 4 КЗпП України закріплено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом наказом відповідача від 17.10.2011 року №441-к позивач ОСОБА_2 було прийнято на посаду менеджера з продажу комерційного відділу.

Наказом відповідача від 01.04.2015 року №091Р/002 позивача було переведено на посаду старшого фахівця з продажу послуг групи по роботі з клієнтами.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року у позивача народилася дитина ОСОБА_4 тому позивачу була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

31.05.2017року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про припинення трудового договору та наказом відповідача від 31.05.2017 року №151Р/262 її було звільнено із займаної посади за погодженням сторін (ч.1 ст. 36 КЗпП України).

Згідно п.2.2 угоди про припинення трудового договору роботодавець докладає всіх розумних і законних зусиль для сплати працівникові вихідної допомоги / додаткової виплати у розмірі 20 000 грн. при цьому, роботодавець не сплачуватиме (і не буде зобов'язаний сплачувати) зазначену суму, якщо протягом 21 календарного дня з дати угоди роботодавець не в змозі здійснити даний платіж через блокування банківських рахунків роботодавця і при цьому працівник отримує грошову суму у відповідному розмірі від компанії Yandex N.V. (материнської компанії відповідача).

Кошти обумовлені п. 2.2 угоди про припинення трудового договору позивачу були виплачені. Дана обставина визнається сторонами тому не потребує додаткового доказування.

Пунктом 5.2 угоди про припинення трудового договору визначено, що працівник визнає та підтверджує, що (і) роботодавець належним чином виконав усі свої зобовьязанні перед працівником, передбачені законодавством України та цим договором, та (і) працівник не має до роботодавця жодних майнових претензій, пов'язаних із трудовими відносинами та трудовим договором.

З довідки про доходи позивача убачається, що на момент звільнення її з посади розмір невиплаченої позивачу компенсації за 40 днів невикористаної щорічної відпустки становить 6779,60 грн., а до виплати, після здійснення обов'язкових відрахувань - 5457, 58 грн.

17.05.2017 року набув чинності Указ Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) .

Відповідно додатку №2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) ТОВ Яндекс.Україна було включене до переліку юридичних осіб, щодо яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції).

Зі змісту Указу Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) убачається, що до відповідача були застосовані санкції у вигляді тимчасового обмеження права користування та розпорядження належним йому майном, обмеження торгівельних операцій та зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань.

Постановою правління НБУ від 01.10.2015 року №654 Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) банки України зобов'язані відмовити у виконанні розрахункового документа клієнту, зазначеного в санкційних списках, що є ініціатором переказу та до якого застосовані санкції блокування активів та/або зупинення фінансових операцій , та/або зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань .

У зв'язку із неможливістю здійснювати господарську діяльність, 17.06.2017 року відповідачем було видано наказ про припинення господарської діяльності ТОВ Яндекс.Україна .

Як убачається із сертифікату №7890 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 21.11.2017 року №684/05-4 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів - санкцій ТОВ Яндекс.Україна щодо обов'язку (зобов'язання) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за травень 2017 року з 17.05.2017 року які тривають станом на 21.11.2017 року.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, апеляційний суд встановив, що вищенаведені обставини є доведеними.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий суд виходив з того, що відповідач не здійснив з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористану щорічну відпустку в розмірі 5457,58 грн. відповідає встановленим обставинам справи та підлягає задоволенню. Відмовляючи в задоволенні решти вимог, суд виходив з відсутності в діях відповідача вини щодо затримки проведення з відповідачем остаточного розрахунку при звільненні в силу форс - мажорних обставин, а тому не має підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації за затримку розрахунку з позивачем.

Апеляційний суд вважає, що такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим та в повній мірі відповідає вимогам закону та встановленими обставинам.

Так, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні , торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Матеріалами справи встановлено, що сертифікатом №7890 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 21.11.2017 року №684/05-4 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів - санкцій ТОВ Яндекс.Україна щодо обов'язку (зобов'язання) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за травень 2017 року з 17.05.2017 року які тривають станом на 21.11.2017 року.

Крім того, зі змісту Указу Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) убачається, що до відповідача були застосовані санкції у вигляді тимчасового обмеження права користування та розпорядження належним йому майном, обмеження торгівельних операцій та зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань.

У відповідності до ч.1 ст. 4 Закону України Про санкції видами санкцій, окрім інших є: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань.

Частиною 3 ст. 5 Закону України Про санкції визначено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Постановою правління НБУ від 01.10.2015 року №654 Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) банки України зобов'язані відмовити у виконанні розрахункового документа клієнту, зазначеного в санкційних списках, що є ініціатором переказу та до якого застосовані санкції блокування активів та/або зупинення фінансових операцій , та/або зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань .

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач намагався виконати свої зобов'язання, зокрема щодо виплати заробітної плати та сплати ЄСВ, однак у зв'язку із санкціями проти відповідача, банківські установи не здійснювали розрахункові операції за участю відповідача.

Посилання представника позивача на те, що форсмажорні обставини встановлені лише, щодо обов'язку сплатити податок, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що зі змісту рішення ТПП вбачається, що в період коли у відповідача виник обов'язок перед позивачем,- червень 2017 року вже діяли обмеження щодо здійснення банківських операцій у всіх банках України, що унеможливлювало розпорядження грошовими коштами відповідача, який довів суду, що банком повертались без виконання всі платіжні доручення.

Посилання на те, що позивачу була виплачена одноразова допомога по договору, а тому могли бути виплачені і інші належні суми, колегія також не приймає, з огляду на те, що допомога при звільненні, про яку домовились сторони, уклавши відповідну угоду, була сплачена іншою юридичною особою.

Виплата такої допомоги та укладення договору про її виплату, було зумовлено тим, що відповідач не міг розрахуватись з позивачем за власними бухгалтерськими документами, через існуючі заборони, а тому і віднайшов шлях для виплати коштів звільненим працівникам, через іншу юридичну особу. При цьому працівники в договорі зазначили, що після отримання сум, на які дали згоду від іншої юридичної особи не будуть мати претензій до відповідача щодо виплат, передбачених трудовим Законодавством.

Таким чином, місцевий суд вірно виходив з відсутності вини відповідача у затримці розрахунків з позивачем у зв'язку з існуванням форс-мажорних обставин. Та врахував, укладений між сторонами договір з приводу розірвання трудових відносин, відповідно до якого відповідачем були вжиті заходи з приводу виплати позивачу необов'язкової суми в 20 000 грн. з метою мирного врегулювання трудових відносин та отримання нею справедливої грошової сатисфакції, за неможливість через форсмажорні обставини виконати свої обов'язки передбачені трудовим законодавством України.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не вирішено у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про витребування доказів, з урахуванням вищенаведених обставин, а також ухвали Апеляційного суду м. Києва, якою було відмовлено в задоволенні аналогічного клопотання, колегія суддів не приймає.

Суд також вірно в своєму рішенні послався на правові висновки Верховного суду України, зроблені при розгляді справ в порядку перегляду судових рішень за винятковими обставина, та врахував подібність правовідносин в даній справі та в справах, висновки в яких були зроблені.

Доводи представника позивача про здійснення відповідачем інших грошових переказів, виплату відповідачем гонорару адвокату та судових витрат не можуть бути прийняті як такі, що спростовують неможливість здійснення відповідачем розрахунків з позивачем при її звільненні в передбаченому Законом порядку , та без порушення існуючих обмежень, які змусили відповідача припинити господарську діяльність. При цьому вивчивши надані позивачем докази. судом встановлено, що частина виплат, на які посилається представник позивача були здійснені до введення обмежень, або через іншу юридичну особу, або не за рахунок коштів відповідача.

Доводи скарги про те, що судом також не враховано, що зі змісту Указу Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до відповідача були застосовані санкції у вигляді тимчасового обмеження права користування та розпорядження належним йому майном, обмеження торгівельних операцій та зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань, колегія суддів не приймає з огляду на те, що на час вирішення даного спору обмеження, щодо користування майном, до якого в тому числі відносяться і грошові кошти зняті не були.

Апеляційний суд встановив, що відповідач надав належні докази на підтвердження форс мажорних обставин, та вжиття ним реальних дієвих дій з метою надання позивачу можливості отримати грошові кошти в більшому розмірі ніж був винен їй відповідач, але через іншу юридичну особу.

Тобто, суд вірно врахував і загальні засади цивільного судочинства, визначені ст. 3 ЦК України, а саме: засади справедливості, добросовісності в тій частині, що позивач погодилась на розірвання трудових стосунків та отримання не обов'язкової до виплати при її звільненні - грошової допомоги в сумі 20 000 грн. від іншої юридичної особи, та повідомила про те, що не буде мати майнових претензій до відповідача.

Проте, порушивши таку домовленість та законні сподівання останнього на добросовісність поведінки позивача, звернулась до суду.

Інші доводи апеляційної скарги є лише однобічними твердженнями позивача та не підкріплені жодними доказами, а тому не можуть бути достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення. При цьому, апеляційний суд вважає доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу обґрунтованими.

При подачі апеляційної скарги позивачем не сплачувався судовий збір на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ Про судовий збір , а тому зазначені судові витрати компенсуються за рахунок держави. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 15 червня 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді Рубан С.М.

ІванченкоМ.М.