Рішення

від 11.06.2018 по справі 910/3543/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 11.06.2018Справа №  910/3543/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю “Цукоренергомонтаж” до Приватного підприємства “Технічний новатор” про стягнення заборгованості, неустойки, фінансових санкцій за невиконане зобов'язання в розмірі 179453,83 грн. Представники сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився.                                             ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цукоренергомонтаж» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний новатор» про стягнення заборгованості, неустойки, фінансових санкцій за невиконане зобов'язання в розмірі 179 453,83 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 09 від 08.07.2015, в частині виконання обумовлених договором робіт. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення. 18.04.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, відповідно до якої, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.03.2018. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.05.2018. У судове засідання 21.05.2018 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився. За результатами судового засідання 21.05.2018, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового  розгляду по суті на 11.06.2018, яку занесено до протоколу судового засідання. 21.05.2018, судом в порядку статей 120-121 ГПК України, повідомлено відповідача про призначення справи до судового розгляду по суті на 11.06.2018. У судове засідання 11.06.2018 представник позивача не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи протоколом судового засідання від 21.05.2018 та розпискою від 21.05.2018, відповідно до якої, представник позивача присутній у судовому засіданні 21.05.2018 повідомлений, про те, що розгляд справи по суті відбудеться 11.06.2018 о 10:30 год. Представник відповідача у судове засідання 11.06.2018 також не з'явився. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.04.2018 та ухвала від 21.05.2018, були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 5. Вказані ухвали надсилалися рекомендованими листами з поміткою «судова повістка». Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 р. N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату. У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення. Відповідно до п. 116 розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови КМУ від 5 березня 2009 р. N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення. З залучених до матеріалів справи листів, у яких відповідачу направлялися копії ухвал, вбачається, що дані листи суду було повернуто поштою у зв'язку з закінченням терміну їх зберігання на відділенні. З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з зазначенням причини «за закінченням терміну зберігання» можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував – не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листів з ухвалами суду відповідачем та повернення їх до суду з поміткою «повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання» є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача. Згідно з ч. 1 ст. 202  ГПК України  неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України. На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи. Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. У судовому засіданні 11.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,                  ВСТАНОВИВ: 08.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Цукоренергомонтаж» (далі – замовник, позивач) та Приватним підприємством «Технічний новатор» (далі – виконавець, відповідач) укладено Договір поставки № 09 (далі – Договір), відповідно до п. умов якого, замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виготовити верстат гідравлічний (витягування бортової проволоки з автомобільних шин радіусом до 22,5) та ножиці гідравлічні для різання шин радіусом до 22,5, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботи відповідно до умов цього Договору. Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість робіт за цим Договором складає 110  000,00 грн., в тому числі ПДВ – 18  333,33 грн. Згідно з п. 2.2 Договору замовник здійснює передоплату 70% вартості робіт згідно з виставленим рахунком-фактурою підрядника, після чого підрядник приступає до виконання робіт. У відповідності до п. 3.1 Договору строк виконання робіт 30 робочих днів з моменту здійснення передоплати замовником. Пунктом 3.3 Договору сторонами узгоджено, що здача-приймання виконаних робіт оформлюється сторонами шляхом підписання Акту виконаних робіт у 2-х примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної сторони. Відповідно до п. 3.4 Договору, замовник протягом 5 календарних днів з дня одержання Акта виконаних робіт зобов'язаний підписати Акт виконаних робіт та повернути один примірник підряднику або надати вмотивовану відмову від його підписання. Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і скріплення його печатками та діє до 25.12.2015, але закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишилися невиконаними (п. 8.1 Договору). 08.07.2015 відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 58 від 08.07.2015 на суму 145  800,00 грн., який оплачений позивачем на суму 110  000,00 грн., згідно платіжних доручень № 200 від 06.08.2015 на суму 30  000,00 грн., № 242 від 26.08.2015 на суму 40  000,00 грн. та № 252 від 28.08.2015 на суму 40  000,00 грн. Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача (викладеними у позовній заяві) про те, що відповідач, незважаючи на те, що позивачем перераховано суму попередньої оплати за договором, не приступив до виконання обумовлених в договорі робіт з виготовлення верстату гідравлічного та ножиць гідравлічних для різання шин, а відтак у нього наявний обов'язок згідно п. 2.2 Договору повернути неосвоєну суму попередньої оплати у повному обсязі та сплатити передбачені Договором штрафні санкції.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до ч. ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до умов Договору, замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виготовити верстат гідравлічний (витягування бортової проволоки з автомобільних шин радіусом до 22,5) та ножиці гідравлічні для різання шин радіусом до 22,5, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботи відповідно до умов цього Договору. Таким чином, з означених умов вбачається, що відповідач мав виконати роботу з виготовлення певного товару за замовленням позивача та здійснити його поставку позивачу, що свідчило б про виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором. Відтак, дослідивши зміст укладеного між сторонами договору поставки, суд дійшов  висновку про його змішану правову природу, а саме, про те, що договір містить елементи договору поставки та договору підряду. Пункт 1 статті 837 Цивільного кодексу України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. В свою чергу, згідно із. ч. 1 ст. 264 ГК України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 ст. 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. В свою чергу, згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Оскільки, у п. 2.2 Договору сторонами передбачена попередня оплата виконаної роботи у розмірі 70% від ціни Договору, замовником було перераховано підряднику 110 000,00 грн., згідно платіжних доручень № 200 від 06.08.2015 на суму 30 000,00 грн., № 242 від 26.08.2015 на суму 40 000,00 грн. та № 252 від 28.08.2015 на суму 40 000,00 грн. Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. У відповідності до п. 3.1 Договору строк виконання робіт як погоджено сторонами становить 30 робочих днів з моменту здійснення передоплати замовником. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Приписами частини 3 статті 254 Цивільного кодексу України передбачено, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Таким чином, відповідач повинен був поставити вироблений товар за Договором до 09.10.2015. Проте, доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки позивачу обумовленого у Договорі товару, матеріали справи не містять. Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Як зазначає позивач, та підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання із поставки верстату гідравлічного (витягування бортової проволоки з автомобільних шин радіусом до 22,5) та ножиць гідравлічних для різання шин радіусом до 22,5, обумовлені Договором, передоплату сплачено позивачем згідно платіжних доручень № 200 від 06.08.2015 на суму 30  000,00 грн., № 242 від 26.08.2015 на суму 40  000,00 грн. та № 252 від 28.08.2015 на суму 40  000,00 грн. Претензією вих. № 10 від 25.04.2017 позивач вимагав виконати зобов'язання за Договором або повернути суму в розмірі 110  000,00 грн. Однак, Претензія вих. № 10 від 25.04.2017 про виконання зобов'язань взятих на себе, залишена відповідачем без задоволення. Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Так, відповідно до ч. ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. З матеріалів справи вбачається, що Претензія вих. № 10 від 25.04.2017 була направлена на адресу відповідача 26.04.2017, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення від 26.04.2017 та згідно ідентифікатору поштового відправлення з сайту ПАТ «Укрпошта» була отримана відповідачем 13.05.2017. З урахуванням приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути грошові кошти у розмірі в строк до 22.05.2017, а з 23.05.2017 є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання. Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов'язання по поверненню позивачу передоплати у розмірі 110  000,00 грн., а строк його виконання настав. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 100  000,00 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено. З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем замовнику передоплати у розмірі 110  000,00 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 23  875,41 грн. Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором. Відповідно до п. 5.2 Договору за порушення підрядником строків виконання робіт, встановлених Договором, підрядник сплачує замовнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості робіт, не виконаних у строк за кожен день прострочення. Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України). Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання. Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України” зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання,  підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають  переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка). При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України. За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.   В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання. Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій. Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як “зобов'язання”, “грошова сума”. Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового. При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання. Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 23  875,41 грн. суд вважає його арифметично вірним, відтак, з урахуванням фактичних обставин справи, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі  23  875,41 грн. У зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7  793,42 грн. та інфляційні втрати у сумі 37 785 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Cтаття 625 ЦК розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 та Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17. Як встановлено судом, з урахуванням приписів чинного законодавства, відповідач повинен був повернути грошові кошти у розмірі в строк до 22.05.2017, а з 23.05.2017 є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання. За перерахунком суду, здійсненим за період з 23.05.2017 по 20.03.2018 3% річних становлять 2 730,41 грн., а інфляційні втрати – 11  848,78 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання зобов'язань за Договором. За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 – 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Приватного підприємства «Технічний новатор» (03186, м. Київ, вулиця Авіаконструктора Антонова, будинок 5; ідентифікаційний код: 36509819) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукоренергомонтаж» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вулиця Горького, будинок 1-А; ідентифікаційний код: 13706670) аванс в розмірі 110  000 (сто десять тисяч) грн. 00 коп., пеню в розмірі 23  875 (двадцять три тисячі вісімсот сімдесят п'ять) грн. 41 коп., 3 % річних в розмірі 2  730 (дві тисячі сімсот тридцять) грн. 41 коп., інфляційні втрати в розмірі 11  848 (одинадцять тисяч вісімсот сорок вісім) грн. 78 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 234 (дві тисячі двісті тридцять чотири) грн. 21 коп. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.            Повне рішення складено: 18.06.2018. Суддя                                                                                                         О.А. Грєхова