Рішення

від 11.06.2018 по справі 914/606/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2018р. Справа №914/606/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі

судді Фартушка Т.Б. при секретарі судового засідання Кірі О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АКЦЕНТ-АВТО , м.Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬЯНС МАРКЕТ , Львівська область, м.Львів,

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 12833,78 грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Голдак І.С., довіреність № АМ-106/17 від 11.12.2017р.

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АКЦЕНТ-АВТО до Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬЯНС МАРКЕТ про стягнення 11590,01грн. суми основного боргу, 867,50 грн. пені, 84,78 грн. трьох відсотків річних та 291,49 грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором поставки від 01.06.2013р. №ТА0241/13; ціна позову 12833,78 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.04.2018. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; задовільнити клопотання Позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 08.05.2018р.

Окрім того, пунктом 7 резолютивної частини вказаної ухвали постановлено визначити Відповідачеві п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для можливості подати заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. У випадку подання такої заяви копію надіслати (надати) іншим Учасникам справи, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Вказану ухвалу отримано Відповідачем 13.04.2018р., що підтверджується відміткою уповноваженої особи Відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення №7901411770845, проте у встановлений ухвалою суду строк заяву з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не подано, докази надіслання (надання) такої Позивачу не надано.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.05.2018р. судом постановлено відкласти розгляд справи на 29.05.18р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 29.05.2018р. розгляд справи відкладено на 11.06.2018р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Відповідача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, 17.05.2018р. подав заяву (вх. №17516/18), у якій з підстав часткового зарахування зустрічних однорідних вимог між Сторонами на суму 5230,80 грн. та часткового погашення Відповідачем боргу в розмірі 6000,00 грн. просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 11230,80 грн. та стягнути з Відповідача на користь Позивача 359,21 грн. суми основного боргу, 867,50 грн. пені, 84,78 грн. трьох відсотків річних та 291,49 грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором поставки від 01.06.2013р. №ТА0241/13. При цьому Позивач зазначає, що йому відомі наслідки закриття провадження у справі, передбачені ч.3 ст.231 ГПК України. Заяви про відмову від позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань Позивачем не подавалось. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась проти позову заперечила.

29.05.2018р. за вх.№19058/18 Відповідачем надано суду копію угоди від 12.04.2018р. про двосторонній заліз зустрічних однорідних вимог та копію платіжного доручення від 18.04.2018р. №848054 на суму 6000грн.

Крім того, 11.06.2018р. за вх.№21090/18 від Відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії платіжного доручення від 08.06.2018р. №942736 про сплату 223,01грн. боргу.

Подані документи судом оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Позиція Позивача:

Позивач, з урахуванням поданого 17.05.2018р. клопотання (вх. №17516/18) про закриття провадження у справі просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 11230,80 грн. та стягнути з Відповідача на користь Позивача 359,21 грн. суми основного боргу, 867,50 грн. пені, 84,78 грн. трьох відсотків річних та 291,49 грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором поставки від 01.06.2013р. №ТА0241/13.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Сторонами доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

01.06.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Акцент-Авто (надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Альянс Маркет (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №ТА0241/13 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого (з врахуванням додаткової угоди від 17.02.2014р. №1 до Договору та Протоколу розбіжностей від 01.06.2013р. б/н) Постачальник взяв на себе зобов'язання постачати та передавати у власність Покупцю, а Покупець - приймати та оплачувати Товари по ціні і в асортименті, погодженому Сторонами в комерційних специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору, і в кількості, передбаченій Замовленням Покупця на товар.

Відповідно до пункту 1.2. Договору повне найменування товару, одиниці його виміру, ціна одиниці товару встановлюється в Комерційній специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору і форма якої наведена в Додатку №1 до Договору. Опис і характеристика товару, розміри упаковки (всіх рівнів) товару, температурні вимоги зберігання товару встановлюються в логістичній специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору. Параметри крос-упаковки для надання послуги Крос-докінг погоджуються в Додатку №2а до Договору.

Товар за Договором поставляється товарними партіями, об'єм яких визначається в кожному окремому випадку у відповідності до Замовлення на поставку товару (надалі - Замовлення), форма якого приведена в Додатку №3 до Договору, поданого у відповідності до розділу 3 Договору. Товар за Договором постачається у відповідності до Графіку поставок, який є невід'ємною частиною Договору і форма якого приведена в Додатку №4 до Договору. Проект Графіка поставок складається Покупцем і направляється Постачальнику. У випадку, якщо Постачальник не погодив Графік поставок або не надав своїх змін до нього протягом двох робочих днів з моменту його отримання, Графік поставки вважається погодженим і Постачальник зобов'язаний здійснювати поставку товару у відповідності до нього.

Пунктами 2.1.1. та 2.1.2. Договору Сторонами встановлено зобов'язання Постачальника забезпечувати доставку товару у місце, в кількості, асортименті і за ціною, яка відповідає діючій Комерційній специфікації, вказаній у Замовленні і у відповідності до Графіку поставок, його вивантаження з транспортного засобу на розвантажувальний майданчик Покупця - підйомник, ґанок, пандус тощо (надалі - територія Покупця) і передачу Покупцю, а також надати мерчандайзерів для здійснення мерчандайзингу в порядку, передбаченому окремою угодою Сторін, яке Сторони погодили як обов'язкове до підписання; надати всі необхідні документи на товар, в тому числі документи, підтверджуючі походження товару, кількість товару, якість товару та інші, передбачені Договором.

Відповідно до пункту 2.2. Договору Покупець, серед іншого зобов'язувався завчасно направляти Постачальнику Замовлення, в якому відображати всі характеристики товару для поставки; належним чином забезпечувати прийом товару; забезпечувати розвантаження товару на своїй території; підписувати супроводжуючі документи на товар; виплачувати вартість товару в порядку, передбаченому Договором та нести передбачену Договором відповідальність за порушення строку розрахунків за отриманий товар.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що Покупець вказує Постачальнику асортимент, об'єм поставки товару, а також дату місце поставки шляхом направлення Замовлення. Строки та періодичність надання Замовлення встановлюються Графіком поставок. Замовлення повинні бути складені в письмовій формі на папері або в електронному вигляді і направлені Постачальнику електронною поштою або факсом і повинні включати в себе наступні відомості: найменування Покупця, адресу поставки, найменування товару, ціну за одиницю товару, кількість, дату і місце поставки і, за необхідності, іншу інформацію, включаючи характеристику (опис) товару.

Відповідно до пункту 3.2. Договору Постачальник здійснює доставку товару автомобільним транспортом на умовах DDP торгова точка і/або розподільчий/логістичний центр Покупця згідно Інкотермс-2010, на дату, час і місце, вказані Покупцем в Замовленні.

Згідно пункту 3.5. Договору право власності на поставлений товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичної передачі товару і підписання Сторонами товаросупровідних документів. Датою поставки вважається дата підписання Покупцем транспортної і/або товарної накладної. Дата поставки, вказана Постачальником в товарній накладній, повинна співпадати з датою поставки в транспортній накладній.

Відповідно до пункту 6.1. Договору поставка товару здійснюється у відповідності до цін, які відображаються в Комерційній специфікації, погодженій і підписаній Сторонами. Погоджена Сторонами ціна товару залишається незмінною протягом всього строку поставки цього товару.

Згідно пункту 6.6. Договору оплата вартості товару проводиться Покупцем в порядку, визначеному чинним законодавством України. Всі розрахунки за Договором проводяться виключно в національній валюті України.

Пунктом 6.7. Договору встановлено, що днем оплати вважається день перерахування коштів з поточного рахунку Покупця.

За невиконання або неналежне виконання Договору Сторони несуть відповідальність у відповідності до умов Договору і чинного законодавства України (п.8.1. Договору).

Відповідно до пункту 8.9. Договору у випадку несвоєчасної оплати вартості товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно пункту 10.1. Договору Договір вступає в силу з моменту його підписання представниками обидвох Сторін і діє до 31.12.2013р. У випадку закінчення строку Договору і відсутності офіційного повідомлення однієї з Сторін про небажання продовжувати співпрацю, Договір автоматично пролонговується на строк до офіційного повідомлення про його припинення, яке Покупець надає Постачальнику в формі листа не менш, ніж 14 календарних днів до дати припинення.

Додатком №1 до Договору Сторонами погоджено Комерційну пропозицію до Договору.

Вказаний Договір, Додаткову угоду до Договору та Протокол розбіжностей до Договору підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

На виконання умов Договору Позивачем протягом періоду вересня 2015р. - квітня 2016р. згідно Видаткових накладних від 24.09.2015р. №АЦ-0001616 на суму 978,72 грн., від 24.09.2015р. №АЦ-0001617 на суму 431,04 грн., від 09.10.2015р. №АЦ-0001686 на суму 784,32 грн., від 23.10.2015р. №АЦ-0001746 на суму 586,44 грн., від 23.10.2015р. №АЦ-0001747 на суму 504,00 грн., від 24.11.2015р. №АЦ-0001915 на суму 1105,56 грн., від 24.11.2015р. №АЦ-0001916 на суму 1219,20 грн., від 22.12.2015р. №АЦ-0002110 на суму 979,20 грн., від 22.01.2016р. №АЦ-0000072 на суму 258,24 грн., від 22.01.2016р. №АЦ-0000073 на суму 809,76 грн., від 16.02.2016р. №АЦ-0000175 на суму 643,14 грн., від 18.03.2016р. №АЦ-0000332 на суму 1845,48 грн., від 20.04.2016р. №АЦ-0000506 на суму 1852,98 грн. поставив, а Покупець прийняв товар за Договором на загальну суму 11998,08 грн.

Згідно доводів Позивача, Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленого товару належним чином не виконано, внаслідок чого утворився борг в розмірі 11590,01 грн.

Окрім того, з підстав прострочення Відповідачем оплати за поставлений у вересні 2015р. - квітні 2016р. товар за Договором Позивачем нараховано Відповідачу 867,50 грн. пені за період з 13.12.2017р. по 11.03.2018р., 84,78 грн. трьох відсотків річних за період 13.12.2017р. по 11.03.2018р. та 291,49 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2017р. по січень 2018р.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 01.12.2017р. звертався до Відповідача Претензією від 27.11.2017р. вих. №2711/1 із вимогою про оплату 23590,01 грн. боргу з оплати поставленого за Договором Товару. Вказану претензію Відповідачем отримано 05.12.2017р., що підтверджується відміткою уповноваженої особи на повідомленні про вручення поштового відправлення №0407318439969. Належні, достатні та допустимі докази належного виконання Претензії від 27.11.2017р. вих. №2711/1 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.

17.05.2018р. Позивачем подано до суду заяву (вх. №17516/18), у якій з підстав часткового зарахування зустрічних однорідних вимог між Сторонами на суму 5230,80 грн. та часткового погашення Відповідачем боргу в розмірі 6000,00 грн. просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 11230,80 грн. та стягнути з Відповідача на користь Позивача 359,21 грн. суми основного боргу, 867,50 грн. пені, 84,78 грн. трьох відсотків річних та 291,49 грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором поставки від 01.06.2013р. №ТА0241/13.

В підтвердження вказаних доводів Позивачем долучено до заяви Угоду від 12.04.2018р. про двосторонній залік зустрічних однорідних вимог за Договором, за умовами якої Сторонами здійснено залік зустрічних грошових вимог на суму 5230,80 грн., та виписку з банківського рахунку Позивача від 03.05.2018р., якою підтверджується сплата Відповідачем 6000,00 грн. на користь Позивача. Призначення платежу: сплата за товар згідно договору від 01.06.2013р. №ТА0241/13 .

Окрім того, у поданій заяві Позивач зазначає, що йому відомі наслідки закриття провадження у справі, передбачені ч.3 ст.231 ГПК України.

З підстав наведеного Позивач просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 11230,80 грн. та стягнути з Відповідача на користь Позивача 359,21 грн. суми основного боргу, 867,50 грн. пені, 84,78 грн. трьох відсотків річних та 291,49 грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором поставки від 01.06.2013р. №ТА0241/13.

Відповідачем 11.06.2018р. за вх.№21090/18 подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії платіжного доручення від 08.06.2018р. №942736 про сплату 223,01грн. боргу.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем Видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факти здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.04.2018. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; задовільнити клопотання Позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 08.05.2018р. Відтак, предмет спору припинив існування після відкриття провадження у справі.

Суд роз'яснює Сторонам наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки помилково нараховано пеню зобов'язаннями, які виникли в порядку приписів ч.1 ст.692 ЦК України, а також пунктів 6.6. та 6.7. Договору на підставі Видаткових накладних від 24.09.2015р. №АЦ-0001616, від 24.09.2015р. №АЦ-0001617, від 09.10.2015р. №АЦ-0001686, від 23.10.2015р. №АЦ-0001746, від 23.10.2015р. №АЦ-0001747, від 24.11.2015р. №АЦ-0001915, від 24.11.2015р. №АЦ-0001916, від 22.12.2015р. №АЦ-0002110 на суму 979,20 грн., від 22.01.2016р. №АЦ-0000072, від 22.01.2016р. №АЦ-0000073, від 16.02.2016р. №АЦ-0000175, від 18.03.2016р. №АЦ-0000332, від 20.04.2016р. №АЦ-0000506 за період інший, ніж встановлено приписами ч.6 ст.232 ГК України. Відтак, Позивач вправі нараховувати пеню за період в шість місяців з моменту, коли зобов'язання мало бути виконане Відповідачем. Наприклад за порушення порядку і строку здійснення оплати поставленого згідно Видаткової накладної від 24.09.2015р. №АЦ-0001616 товару Позивач вправі нараховувати пеню за період з 26.09.2015р. по 26.03.2016р. Аналогічно, за товар, поставлений Позивачем Відповідачу згідно Видаткової накладної від 20.04.2016р. №АЦ-0000506 період нарахування пені становить з 22.04.2016р. по 22.10.2016р.

Як встановлено судом та вбачається із долученого до позовної заяви обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються (додаток №2 до позовної заяви), Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 867,50 грн. пені за період з 13.12.2017р. по 11.03.2018р.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 867,50 грн. пені за період з 13.12.2017р. по 11.03.2018р. є безпідставними та необґрунтованими, в їх задоволенні слід відмовити.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97р.

Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період, суд встановив, що такий проведено Позивачем вірно.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 84,78 грн. трьох відсотків річних за період 13.12.2017р. по 11.03.2018р. та 291,49 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2017р. по січень 2018р. підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем порядку і строку виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо оплати вартості товару з порушенням встановленого Договором порядку і строку здійснення платежів, часткове погашення вказаного боргу після відкриття провадження у справі, перевіривши розрахунок нарахованих сум основного боргу, а також суми пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновків про те, що позов слід задоволити частково, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 11453,81грн. (11230,80+223,01) суми основного боргу закрити у зв'язку із відсутністю предмета спору, стягнути з Відповідача на користь Позивача 136,20грн. суми основного боргу, 84,78 грн. трьох відсотків річних та 291,49 грн. інфляційних втрат. В решті позову відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 3262,00 грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору в сумі 1762,00 грн. та витрат на професійну правову допомогу в розмірі 1500,00 грн. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 22.03.2018р. №1510 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1762,00 грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №22 до позовної заяви.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено , що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В підтвердження здійснення витрат на професійну правову допомогу Позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 10.03.2018р. №424744.1, за умовами якого (п.1.1. Договору) ОСОБА_4 (Адвокат) зобов'язувався надати професійну правничу (правову) допомогу (здійснити захист, представництво та надати інші види правової допомоги) Товариству з обмеженою відповідальністю Акцент-Авто (Клієнту) на умовах і в порядку, що визначені Договором, а клієнт зобов'язувався оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток Сторін Договору.

Додатковим Договором від 10.03.2018р. №1 до Договору про надання правової допомоги від 10.03.2018р. №424744.1 його Сторонами погоджено порядок оплати гонорару адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості по Договору.

Так, згідно пункту 2 Додаткового Договору від 10.03.2018р. №1 до Договору про надання правової допомоги від 10.03.2018р. №424744.1 Адвокат зобов'язувався здійснити аналіз матеріалів справи, в тому числі документів, поданих Клієнтом; досудову підготовку справи: складання позовної заяви, інших документів правового характеру та їх подання до суду першої інстанції - Господарського суду Львівської області.

Згідно пунктів 4 та 5 Додаткового Договору від 10.03.2018р. №1 до Договору про надання правової допомоги від 10.03.2018р. №424744.1 сплата узгодженої Сторонами суми гонорару здійснюється Клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми на банківський рахунок Адвоката протягом десяти банківських днів після підписання Сторонами Додаткового договору.

Пунктом 9 Додаткового Договору від 10.03.2018р. №1 до Договору про надання правової допомоги від 10.03.2018р. №424744.1 Сторонами встановлено порядок приймання-передачі наданої правової допомоги: правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги (далі - Акт), який скріплюється підписами Сторін. Адвокат надає Клієнту Акт, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов даного договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце). Клієнт зобов'язаний протягом трьох днів з моменту отримання акту підписати його або протягом вказаного строку надати письмове заперечення, в якому обґрунтувати причини відмови від приймання наданої правової допомоги та підписання відповідного акту. якщо протягом вказаного триденного строку Клієнт не підписав Акт або не надав письмове заперечення, правова допомога вважається наданою та прийнятою Клієнтом без зауважень. Вказаний Додатковий договір до Договору підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток Сторін Договору.

ОСОБА_4 є адвокатом та представником Позивача у справі, що підтверджується Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 27.12.2007р. №3542/10, Посвідченням адвоката від 27.12.2007р. №3542/10 та Ордером від 10.03.2018р. серія КС №305021.

На виконання Додаткового Договору від 10.03.2018р. №1 до Договору про надання правової допомоги від 10.03.2018р. №424744.1 Позивач згідно Платіжного доручення від 22.03.2018р. №1511 перерахував на користь Адвоката 1500,00 грн.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України).

Станом на час розгляду справи по суті клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката Відповідачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи таке клопотання відсутнє.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 ЗУ Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та виплати гонорару адвокату, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 1762,00 грн. та виплачений адвокату гонорар в розмірі 1500,00 грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 70,36 грн. судового збору та 1398,61 грн. витрат на професійну правову допомогу, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Окрім того, у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 11453,81грн. суми основного боргу за Договором поверненню Позивачу з Державного Бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 1691,64 грн.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв'язку із закриттям провадження у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 714 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Маркет (79040, Львівська область, м.Львів, вул.Городоцька, буд.359; ідентифікаційний код 38316777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акцент-Авто (02091, м.Київ, вул.Вербицького, буд.1-М; ідентифікаційний код 34424744) 136,20 грн. суми основного боргу, 84,78 грн. трьох відсотків річних, 291,49 грн. інфляційних втрат, 70,36 грн. судового збору та 1398,61 грн. витрат на професійну правову допомогу.

3. Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Альянс Маркет (79040, Львівська область, м.Львів, вул.Городоцька, буд.359; ідентифікаційний код 38316777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Акцент-Авто (02091, м.Київ, вул.Вербицького, буд.1-М; ідентифікаційний код 34424744) 11453,81 грн. суми основного боргу закрити.

4. В решті позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.06.2018р.

Суддя Фартушок Т. Б.