Постанова

від 13.06.2018 по справі 815/7480/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2018 року

Київ

справа №815/7480/16

адміністративне провадження №К/9901/24551/18, К/9901/24554/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Білоуса О.В.,

суддів: Бевзенка В.М., Желтобрюх І.Л.,

секретар судового засідання - Носенко Л.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1.,

представника відповідачів - Білокінь Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державної міграційної служби України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування висновку,

УСТАНОВИВ:

В грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, ДМС України, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 21 жовтня 2016 року №239/2016 за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_3

Зазначав, що вказаним висновком встановлена недійсність паспорта громадянина України ОСОБА_3 серії НОМЕР_1, виданого Київським РВ ГУДМС України в Одеській області 25 серпня 2016 року, з його подальшим вилученням та знищенням. Такий висновок, на думку позивача, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з підстав підтвердження факту його проживання на території України вже більше тридцяти років та набуття громадянства України 24 серпня 1991 року (на момент проголошення незалежності України), що підтверджується відповідними доказами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 21 жовтня 2016 року №239/2016 за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_3

У касаційних скаргах відповідачі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просили оскаржуване рішення скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Зокрема скаржники зазначають, що суд першої інстанції відмовивши в задоволенні позову, обґрунтовано встановив правомірність оскаржуваного висновку ГУ ДМС України в Одеській області від 21 жовтня 2016 року №239/2016, оскільки докази, надані позивачем, не підвередили факту постійної реєстрації та проживання позивача на території України з 1991 року.

Апеляційний суд, задовольнивши позов, навпаки вказав, що ОСОБА_3 набув громадянства України у результаті його належності до громадян колишнього СРСР та постійного проживання на території України на момент проголошення її незалежності.

Позивач скористався своїм правом та подав до суду відзив на касаційні скарги в якому просив в їх задоволенні відмовити.

У судовому засіданні представник відповідачів доводи касаційних скарг підтримала та просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Вказувала, що суд першої інстанції дослідив усі наявні в матеріалах справи докази, надав оцінку доводам позивача та відповідачів і прийняв вмотивоване та обґрунтоване рішення.

Рішення апеляційного суду, на думку представника відповідачів, не ґрунтується на обставинах справи, апеляційним судом не спростовано встановлені судом першої інстанції обставини та не надано оцінки доказам, наявним в матеріалах справи.

Представник позивача просила в задоволенні касаційних скарг відмовити, оскільки вважає, що апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов.

Так, представник позивача вказувала, що судом першої інстанції не спростовано факту належності ОСОБА_3 до громадянства колишнього СРСР. Незлагоджена робота та помилки працівників ГУ ДМС в Одеській області при виконанні своїх посадових та службових обов'язків не може бути підставою для визнання недійсним документу, що підтверджує громадянство України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, переглянувши судове рішення апеляційного суду в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених судами фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційних скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до заяви про втрату або викрадення паспорту від 23 серпня 2016 року, позивач звернувся до Начальника Київського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області Романовської Д.П., в якій зазначив, що 18 серпня 2016 року втратив паспорт громадянина України з власної необережності.

Відповідно до заяви позивача про видачу паспорта від 23 серпня 2016 року та висновку за заявою про втрату паспорту, 26 серпня 2016 року позивачу оформлено паспорт серії НОМЕР_2 замість паспорта серії НОМЕР_3 від 28 лютого 1996 року, виданого Київським РВ УМВС України в Одеській області. На зворотному боці вказаної заяви зроблений напис: Паспорт знищено уточнення місця народження 26 серпня 2016 року .

Відповідно до заяви позивача про видачу паспорта від 26 серпня 2016 року, позивачу оформлено паспорт серії НОМЕР_1 на підставі паспорта серії НОМЕР_2, виданого Київським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області 26 серпня 2016 року, у зв'язку з уточненням місця народження.

14 вересня 2016 року до ГУ ДМС України в Одеській області надійшла заява ГО Альтернативна реальність , з проханням провести перевірку в межах компетенції щодо наявності у голови Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ОСОБА_3 громадянства Російської Федерації, надати такому факту належну правову оцінку та здійснити перевірку законності перебування у громадянстві України.

Відповідно до пункту 10.4 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13 квітня 2012 року №320, начальником відділу з питань громадянства управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМС України в Одеській області Прокопенко Н.О. проведено перевірку підстав оформлення паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, оформленого 26 серпня 2016 року Київським РВ в місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області на ім'я ОСОБА_3 та належності до громадянства України, за результатом якої складено оскаржуваний Висновок.

У Висновку зазначено, що за обліками відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець села Новогагатли Хасавюртовського району Республіки Дагестан, зареєстрований з 28 лютого 1996 року за паспортом громадянина України серії НОМЕР_1, виданим 26 серпня 2016 року Київським РВ в місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області.

За результатами додаткових перевірок встановлено, що ОСОБА_3 28 лютого 1996 року Київським РВ УМВС України в Одеській області оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 у зв'язку із обміном паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_4, виданим 1 лютого 1986 року Орджонікідзенським РВВС м. Таганрог Ростовської області.

26 серпня 2016 року ОСОБА_3 оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 у зв'язку із втратою паспорта серії НОМЕР_3. Справа про втрату паспорта зареєстрована в журналі від 23 серпня 2016 року №498. Під час оформлення паспорта серії НОМЕР_2, спеціалістом допущена технічна помилка в паспорті в місці народження, у зв'язку із чим 26 серпня 2016 року Київським РВ в місті Одесі оформлено паспорт серії НОМЕР_1, який вручено ОСОБА_3 Технічно зіпсований паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 знищено за актом №9 - 2016.

У заявах про видачу паспорта адреса місця проживання вказана: АДРЕСА_1. Згідно з обліками відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_3, уродженець Республіки Дагестан, зареєстрований за вказаною адресою з 28 лютого 1996 року.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірності висновків відповідачів про відсутність належних доказів на підтвердження факту постійної реєстрації позивача на території України у 1991 році.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний Висновок стосується визнання недійсним та таким, що підлягає вилученню та знищенню паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Київським РВ в м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області 26 серпня 2016 року на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Новогагатли Хасавюртовського району Республіки Дагестан і не є рішенням щодо позбавлення позивача громадянства України.

За вказаних обставин, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов, дійшов висновку, що видача позивачу паспорта громадянина України відбулась в результаті його належності до громадян колишнього СРСР та постійного проживання на території України на момент проголошення її незалежності, тобто з дотриманням умов Закону, оформлення паспорта замість втраченого відбулось із повним дотриманням чинного законодавства, всі доводи відповідача ґрунтуються лише на можливих помилках суб'єкта владних повноважень під час здійснення ним своїх функцій, а оскаржуваний висновок не відповідає критерію обґрунтованості і правомірності.

Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасним з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 18 січня 2001 року №2235-III Про громадянство України громадянами є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України Про громадянство України (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис громадянин України , та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Факт постійного проживання або проживання на території України на зазначені дати підтверджувався відмітками про прописку, внесеними до паспорта громадянина колишнього СРСР та відповідних облікових документів прописки.

Крім цього, до затвердження зразка паспорта громадянина України відповідно до розпорядження Президента України від 18 квітня 1992 року №60 Про прискорення реалізації Закону України Про громадянство України та наказу МВС України від 30 квітня 1991 року №243 до паспортів громадянина колишнього СРСР вказаної вище категорії осіб у період з 1 червня 1992 року до 1 травня 1995 року органами внутрішніх справ України вносилися написи громадянин України .

Зазначена процедура закріплена у пункті 124 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001 (далі - Порядок №215/2001).

Починаючи з травня 1995 року, залежно від місця проживання громадян (прописки), здійснювався обмін паспортів колишнього СРСР на паспорти громадянина України зразка 1994 року.

Враховуючи те, що під час внесення написів громадянин України до паспортів СРСР вони були внесені й до паспортів осіб, які прибули в Україну після вказаних вище дат, пунктом 3 частини першої статті 3 Закону ці особи також визнаються громадянами України, за умови проходження ними процедури оформлення належності до громадянства України, визначеної пунктом 14 Порядку №215/2001, шляхом подання відповідної заяви.

Отже, суть спору зводиться до встановлення факту проживання позивача на території України станом на 1991 рік, на що і наголошує позивач у своєму позові.

Право позивача на набуття ним громадянства України, на його думку, підтверджується паспортом громадянина колишнього СРСР, виданим у 1986 році; паспортом громадянина України, виданим у 1996 році; паспортом громадянина України, повторно виданим у 2016 році у зв'язку із втратою попереднього; свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим Київським районним відділом РАЦС у м. Одесі 27 серпня 1982 року; довідкою Голови СОН мікрорайону Дружний про реєстрацію і місце проживання з 19 березня 1986 року у АДРЕСА_1; домовою книгою СОН мікрорайону Дружний про реєстрацію з 19 березня 1986 року у АДРЕСА_1; військовим квитком виданим Київським районним військовим комісаріатом Одеської області 19 березня 1981 року.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач з 19 березня 1981 року перебував на обліку у Київському районному військовому комісаріаті Одеської області, що підтверджується дублікатом військового квитка від 19 березня 1981 року НОМЕР_5, виданого Київським районним військовим комісаріатом Одеської області.

27 серпня 1982 року між позивачем та ОСОБА_6 укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 від 27 серпня 1982 року, виданого Київським районним відділом ЗАЦС у м. Одесі.

11 листопада 1983 року позивач знятий з обліку у Київському РВК Одеської області.

З 1983 року по 1986 рік позивач відбував покарання у місцях позбавлення волі, що вбачається із форми №1 та не заперечується ним.

Згідно з листом Київського РВК м. Одеси від 3 серпня 2017 року №1976, громадянин ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, дійсно перебував на військовому обліку в Київському РВК м. Одеси. 26 червня 1983 року Малиновським районним судом м. Одеси був засуджений до 3 років позбавлення волі. Відбував покарання з 4 лютого 1983 року по 7 березня 1984 року. На облік військовозобов'язаних прийнятий у 1986 році з місць позбавлення волі. Виключений з військового обліку у 1999 році.

Зміст зазначеного листа співпадає зі змістом відповіді, що надана на адвокатський запит представника позивача від 25 липня 2017 року №1883.

В обох листах, дата народження позивача зазначена, як ІНФОРМАЦІЯ_2, тоді як датою народження позивача в інших документах зазначене ІНФОРМАЦІЯ_1

Крім того, у дублікаті військового квитка, що наданий позивачем для огляду в судовому засіданні суду першої інстанції відсутній запис про зняття його з військового обліку у 1999 році.

Відповідно до пункту 25 Положення О паспортной системе в СССР , що затверджене постановою Радою Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року №677, Гражданами представляются для прописки: заявление по установленной форме, содержащее также согласие лица, предоставившего жилую площадь, на прописку; паспорт или один из документов, предусмотренных пунктом 22 настоящего Положения; учетно-воинские документы .

Таким чином, факт прийняття позивача на військовий облік у 1986 році не є доказом його прописки у 1986 році на території м. Одеса, оскільки прийняття на військовий облік згідно з нормами зазначеного вище положення - обов'язково передувало прописці громадян СРСР.

Згідно з довідкою ПАТ УКРТОРГСТРОЙМАТЕРІАЛИ від 24 липня 2017 року №69, ОСОБА_3 працював в Одеській обласній оптово-роздрібній конторі УКРТОРГСТРОЙМАТЕРІЛИ у періодах з 18 березня 1981 року по 1 жовтня 1983 року, з 21 березня 1986 року по 17 жовтня 2001 року, що підтверджується дублікатом трудової книжки позивача НОМЕР_7 (дублікат).

Проте, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що записи у трудовій книжці позивача внесені із порушенням хронологічного порядку, а саме: запис №3 від 1 березня 1993 року внесений раніше, ніж запис №4 від 6 березня 1992 року, тоді як відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162, особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом Дублікат в правому верхньому кутку першої сторінки.

Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділах Відомості про роботу , Відомості про нагородження і Відомості про заохочення при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).

Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ Відомості про роботу у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.

Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.

Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.

Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.

Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.

У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.

У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.

Якщо трудова книжка (вкладиш до неї) стала непридатною (обгоріла, розірвана, забруднена), то власник або уповноважений ним орган за останнім місцем роботи видає працівнику дублікат трудової книжки (вкладиш до неї).

При цьому на першій сторінці трудової книжки, що стала непридатною, робиться надпис Замість видано дублікат , а книжка повертається її власнику. При працевлаштуванні на нове місце роботи працівник зобов'язаний пред'явити дублікат трудової книжки.

Дублікат трудової книжки також може бути виданий за новим місцем роботи у зв'язку з відсутністю доступу до трудової книжки працівника внаслідок надзвичайної ситуації, передбаченої Кодексом цивільного захисту України, або проведення антитерористичної операції на території, де працював працівник.

Дублікат видається на підставі заяви працівника та отриманої ним у письмовому вигляді інформації зі штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації про виникнення надзвичайної ситуації або Антитерористичного центру при Службі безпеки України про проведення антитерористичної операції на території, де працював працівник, що надається в довільній формі.

У разі відновлення доступу до трудової книжки записи з дубліката про періоди роботи переносяться до трудової книжки. При цьому на першій сторінці дубліката робиться напис: Дублікат анульовано , посвідчується печаткою роботодавця за останнім місцем роботи працівника та дублікат повертається його власнику.

Суд першої інстанції встановив, що на першій сторінці дублікату трудової книжки позивача НОМЕР_7 вказана дата заповнення 28 лютого 1989 року, при цьому перший запис внесений від 21 березня 1986 року, тоді як з огляду на довідку ПАТ УКРТОРГСТРОЙМАТЕРІАЛИ від 24 липня 2017 року №69, ОСОБА_3 працював в Одеській обласній оптово-роздрібній конторі УКРТОРГСТРОЙМАТЕРІЛИ у період з 18 березня 1981 року по 1 жовтня 1983 року, з 21 березня 1986 року по 17 жовтня 2001 року. Отже, відомості про перебування у трудових відносинах з підприємством у період з 1981 по 1983 роки, які містяться у довідці від 24 липня 2017 року №69. відрізняються від відомостей у дублікаті трудової книжки.

Крім того, перебування у трудових відносинах з певним роботодавцем на території України у 1991 році не є безумовним доказом, який підтверджує прописку позивача станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Згідно з будинковою книгою, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 19 березня 1986 року.

Суд першої інстанції зауважив, що в будинковій книзі міститься посилання на паспорт позивача, який виданий 27 травня 1980 року НОМЕР_4 Хасавюртовським РВВС ДАРСР. Тоді як, з огляду на форму №1, яка підписана 28 лютого 1996 року особисто позивачем, паспорт громадянина України у 1996 році, він отримав у зв'язку із обміном паспорта НОМЕР_4 від 1 лютого 1986 року, виданого Орджонікідзенським РВВС м. Таганрог Ростовської області.

У судовому засіданні суду першої інстанції, позивач пояснив, що на момент обміну паспорта у 1996 році в нього був лише один паспорт, виданий йому в 1980 році у Дагестані. При цьому, позивач вказав, що йому не відомо чому у Ф №1 зазначено, що обміну підлягав паспорт тієї ж серії та номеру, але виданий в іншу дату та іншим органом. На думку позивача, це відмітка, яка йому була проставлена у м. Таганрозі після відбуття покарання при поверненні паспорту. Інших відомостей щодо вказаних обставин сторони не надали.

З огляду на Інструкцію по веденню будинкових книг, яка розташована на зворотному боці титульного аркуша будинкової книги, в будинковій книзі у першому розділі мають бути зазначені відомості про осіб, які є відповідальними за ведення книги та реєстрацію по будинку (параграф 1). В порушення вказаної вимоги, в розділі першому домової книги відсутні будь-які відомості, зазначений розділ ніким не заповнений.

Згідно з параграфом 6 Інструкції, підставою для реєстрації особи є паспорт. Однак, жодних відомостей щодо наявності у позивача паспорту, виданого 27 травня 1980 року, окрім як з будинкової книги не надано, а позивач звернувся до посадових осіб МВС для обміну паспорту за ідентичним номером, проте виданим 1 лютого 1986 року.

Відповідно до параграфу 9 Інструкції, в розділі 3 Реєстрація у графі 4 має бути зазначено коли і звідки прибула особа, при цьому зазначається час прибуття в житло, а місцевість звідки особа прибула зазначається повністю адреса - виключно по існуючому територіальному поділу. Не допускається цю графу заповнювати записами, наприклад: з батьківщини , із села .

В порушення зазначеної вимоги Інструкції, в графі 4 розділу 3 будинкової книги, яка надана позивачем, вказано, що він прибув із тримання під вартою .

Крім того, суд зазначає, що в розділі 6 книги зазначено, що у книзі пронумеровані і прошнуровані дванадцять сторінок. Пороте у графі підпис відсутній підпис посадової особи, яка склала цю книгу.

Відомості із зазначеної будинкової книги перенесені в нову будинкову книгу, про що внесено відповідний запис, а саме до домової книги СОН мікрорайону Дружний , відповідно до якої, позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 19 березня 1986 року.

Щодо посилання позивача на довідку від 20 грудня 2016 року №816, видану органом самоорганізації населення комітетом мікрорайону Дружний , в якій зазначено, що позивач постійно проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 19 березня 1986 року, суд критично ставиться до наведеної в ній інформації.

Так, як встановлено судом першої інстанції, згідно з витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, орган самоорганізації населення комітет мікрорайону ДРУЖНИЙ в місті Одесі зареєстрований у 15 червня 2005 році, та станом на 19 березня 1986 року не існував.

Згідно з листом Департаменту надання адміністративний послуг від 26 липня 2017 року №656/01-02-10, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований з 28 лютого 1996 року за адресою: АДРЕСА_1. Відомості надані згідно даних відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС в Одеській області.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності висновків відповідачів про відсутність належних доказів на підтвердження факту постійної реєстрації позивача на території України у 1991 році. Докази, що були надані позивачем не спростовують Висновку відповідачів щодо дати його реєстрації в місті Одесі з 28 лютого 1996 року.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний Висновок стосується визнання недійсним та таким, що підлягає вилученню та знищенню паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, виданого Київським РВ в м. Одесі ГУДМС України в Одеській області 26 серпня 2016 на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Новогагатли Хасавюртовського району Республіки Дагестан і не є рішенням щодо позбавлення позивача громадянства України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що 16 червня 2017 року робочою групою ДМС України, за результатами перевірки з окремих питань діяльності ГУ ДМС України в Одеській області, проведеної у період з 15 по 16 червня 2017 року складено акт, згідно з яким, під час перевірки встановлені факти порушення працівниками ГУ ДМС України в Одеській області пунктів 2.6, 9.7 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України від 22 листопада 2012 року №1077, у тому числі, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

В акті зафіксовано, що штамп про реєстрацію місця проживання у паспорті серії НОМЕР_1 з інформацією, що не відповідає дійсності, проставляла старший інспектор Київського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_8, а самі відомості про реєстрацію місця проживання до штампу вносила відповідний спеціаліст Київського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_9

Зокрема, суд першої інстанції встановив, що під час перевірки виявлено порушення Порядку в частині заповнення двох примірників відомостей про реєстрацію місця проживання особи та внесення відомостей про реєстрацію місця проживання до паспортного документу та картки реєстрації особи шляхом проставляння в них штампа різними особами, тоді як зазначені дії повинна вчиняти одна і таж сама особа.

З огляду на письмові пояснення ОСОБА_8, вона проставила на сторінці 11 паспорта НОМЕР_2 штамп реєстрації місця проживання позивача. ОСОБА_8 не пам'ятає на підставі якого документу була заповнена дата реєстрації. У зв'язку із тим, що була допущена технічна помилка в паспорті гр. ОСОБА_3 при написанні місця народження, в той же день йому оформлено новий паспорт НОМЕР_1, у зв'язку із уточненням місця народження, в який на сторінці 11 ОСОБА_8 проставила штамп місця проживання відповідно до попереднього паспорта НОМЕР_2. Крім того, ОСОБА_8 в своїх поясненнях додатково зазначила, що якщо б була будинкова книга, то вона мала б зробити відмітку в ній про серію та номер нового паспорта та дату реєстрації.

ОСОБА_9 пояснила, що вона склала листки реєстрації на паспорти серії НОМЕР_2, НОМЕР_1 на підставі довідки Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області. Проставляла штамп в паспорті і заповняла ОСОБА_8

Так, згідно з довідкою від 25 серпня 2016 року Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, спрямованої на адресу Київського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області на інд. 5112 вих. №498 від 23 серпня 2016 року, ОСОБА_3 зареєстрований з 28 лютого 1996 року в АДРЕСА_1, паспорт: НОМЕР_3 від 28 лютого 1996 року, виданий Київським РВ м. Одеси.

Крім того, посадова особа Київського РВ у м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області ОСОБА_8, під час перевірки, зазначила, що не пам'ятає на підставі якого документу нею був проставлений штам дати реєстрації.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійної реєстрації позивача на території України у 1991 році. Докази, що були надані позивачем та яким надана вичерпна оцінка судом першої інстанції не спростовують оскаржуваного висновку ГУ ДМС України в Одеській області від 21 жовтня 2016 року №239/2016 в частині дати реєстрації позивача в місті Одесі з 28 лютого 1996 року.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції щодо набуття позивачем громадянства України у результаті його належності до громадян колишнього СРСР та постійного проживання на території України на момент проголошення її незалежності спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, а тому висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є правильними, а суд апеляційної інстанції помилково скасував таке законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 344, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Державної міграційної служби України задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2017 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текс постанови виготовлено 18 червня 2018 року.

Головуючий суддя О.В.Білоус

Судді В.М.Бевзенко

І.Л.Желтобрюх