Рішення

від 16.02.2017 по справі 565/605/16-ц

КУЗНЕЦОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №565/605/16-ц

Провадження №2/565/41/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області в особі:

головуючого - судді Горегляд О.І.,

з участю:

- секретаря судового засідання - Ковбасюк А.О.,

- представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду у м.Вараш (раніше - м.Кузнецовськ) Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю СОЛО ІНВЕСТ про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У суд звернувся ОСОБА_2 із позовом, заявленим від імені та в інтересах ОСОБА_1 до ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ , з наступними вимогами: визнати недійсним договір фінансового лізингу №000760 від 25 січня 2016 року з додатками, що укладений між ОСОБА_1 та відповідачем; стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 120131 (сто двадцять тисяч сто тридцять одну) грн. 42 коп., з яких 110000 (сто десять тисяч) грн. сплачені як адміністративний платіж, а 10131 (десять тисяч сто тридцять одна) грн. 42 коп., сплачені як авансовий платіж. Вказані позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 25 січня 2016 року між ОСОБА_1 і ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ було укладено договір фінансового лізингу №000760 із Додатком №1 (Графік сплати авансового платежу) та Додатком №2 (специфікація) до даного договору. При цьому, як стверджує представник позивача, Додаток №3, про який згадується у вищевказаному договорі та який є його невід'ємною частиною, сторонами не узгоджувався та не підписувався. Так, ОСОБА_2 зазначив, що згідно з умовами договору відповідач зобов'язався придбати та в подальшому передати ОСОБА_1 у користування на строк та на визначених у договорі умовах транспортний засіб, марки Hyundai Santa Fe , а позивач в свою чергу зобов'язався періодично сплачувати лізингові платежі за користування автомобілем. У позові зазначено, що представник ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ під час укладення вказаного договору запевнила ОСОБА_1, що у них на складах є досить великий вибір автомобілів і для того, щоб отримати транспортний засіб вже через три дні йому слід сплатити перший внесок. Цього ж дня - 25 січня 2016 року, як стверджує ОСОБА_2, ОСОБА_1 сплатив на рахунок відповідача №26501053200361, відкритий у ПАТ КБ Приватбанк , 135140 (сто тридцять п'ять тисяч сто сорок) грн., натомість у відповідь йому повідомили, що автомобіль можна буде отримати 29 січня 2016 року в автосалоні ТзОВ Богдан-Авто , що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Рівненська, 100. У подальшому, 29 січня 2016 року позивач прибув за вищевказаною адресою та дізнався, що автосалон ТзОВ Богдан-Авто не має жодного відношення до ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ (не контактують, ніколи не співпрацювали, автомобілі не замовляли і не купували). Згідно з доводами представника позивача ОСОБА_1 намагався зв'язатись з представниками ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ , однак останні уникали будь-яких контактів, на телефонні дзвінки в більшості випадків не відповідали. Під час однієї з розмов представники відповідача повідомили ОСОБА_1, що на даний час ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ не має можливості придбати автомобіль та запропонували чекати невизначений час, або обрати іншу марку транспортного засобу. При цьому представники відповідача категорично відмовились повертати ОСОБА_1 сплачені ним кошти. ОСОБА_2 зазначив, що з огляду на таку поведінку представників ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ позивач більш детально вивчив умови договору та виявив, що він суперечить його інтересам, а його умови не відповідають вимогам Закону України Про захист прав споживачів , Закону України Про фінансовий лізинг та Цивільного кодексу України. Виявиши зазначені обставини, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою повернути йому сплачені грошові кошти в сумі 135140 (сто тридцять п'ять тисяч сто сорок) грн., на що ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ у відповідь повідомило позивача, що не вважає укладений між ними договір таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, однак здійснило переказ коштів на рахунок ОСОБА_1 в сумі 15008 (п'ятнадцять тисяч вісім) грн. 58 коп. За таких обставин, позивач був змушений звернутись у суд із відповідним позовом для захисту своїх прав. В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказав, що договір фінансового лізингу №000760, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ 25 січня 2016 року, є недійсним з огляду на його несправедливі умови, виходячи з вимог ст.18 Закону України Про захист прав споживачів . Так, згідно з п.1.4 вказаного договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець. Проте у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 1.4 зазначеного договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням ст.808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця та водночас обмежує права позивача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках, що є несправедливим. На думку ОСОБА_2, несправедливою є і умова п.7.3 вказаного договору, в якій передбачено, що витрати на страхування за договором несе лізингоодержувач, при цьому у договорі страхування відшкодування можливого завданого збитку у межах страхової суми має бути встановлене на користь лізингодавця. Пунктом 10.15 цього договору визначено, що дострокове погашення лізингових платежів, визначених у Додатку №3 до договору, може відбуватися не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. А в п.10.16 цього договору встановлено, що у разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів, лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмету лізингу (як варіант підписується новий Додаток №3). У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та акту коригування вартості предмета лізингу лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають. Таким чином, як стверджує представник позивача, ОСОБА_1 як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, оскільки за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів, що також є несправедливим. Згідно з доводами ОСОБА_2, викладеними у позовній заяві, розділом 12 вказаного договору встановлена жорстка відповідальність позивача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед ОСОБА_1 Так, п.п.12.4-12.14 цього договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу та врешті одностороннього розірвання договору лізингодавцем, який до того ж згідно з п.3.2.6 зазначеного договору не зобов'язаний повідомляти лізингоодержувача про це. Натомість, позивач позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору. Згідно з п.12.1 лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягають 60% (шістдесят відсотків) від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% (сорок відсотків) лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає. За таких обставин, як вказав представник ОСОБА_1, положення розділу 12 зазначеного договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише позивача, усувають відповідальність відповідача, не надають право позивачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на позивача штрафу за дострокове розірвання договору і надають відповідачу право не повертати адміністративний платіж у випадку дострокового розірвання договору позивачем. Згідно з твердженнями ОСОБА_2 несправедливість умови про неповернення адміністративного платежу, окрім іншого випливає з п.3.2.7 вказаного договору, який передбачає, що лізингодавець наділяється правом розірвати даний договір лише на підставі, коли він не може придбати предмет лізингу, або ж продавець відмовився здійснити продаж обумовленого договором автомобіля, при цьому, ані лізингодавець, ані продавець не несе жодної відповідальності, а для лізингоотримувача в такому випадку встановлено лише можливість обрати інший предмет лізингу. Натомість, згідно з п.3.4.6 цього договору у випадку не обрання нового предмета лізингу, або ж у випадку, коли лізингодавець не зможе і його придбати, лізингоотримувачу буде повернуто тільки авансовий платіж. За таких умов, лізингодавець має можливість здійснити лише перевірку, розгляд та оформлення документів для укладення договору, не вчиняти інших дій, оскільки за це йому не встановлено відповідальності, та одержати для себе значну вигоду у вигляді коштів, що отримані як адміністративний платіж. При цьому представник позивача зазначив, що умова про неповернення адміністративного платежу була б справедливою в разі встановлення справедливого його розміру, співрозмірного понесеним лізингодавцем витратам на перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору. Однак, адміністративний платіж встановлено в розмірі 10% від вартості предмета лізингу, а це 110000 (сто десять тисяч) грн., що є явно неспіврозмірним. З врахуванням наведених аргументів представник ОСОБА_1 вказав, що визнання недійсними таких умов договору окремо призведе до необхідності зміни інших умов договору та суттєво змінить зміст договору, що в свою чергу тягне визнання недійсним зазначеного договору в цілому. Окрім цього, покликаючись на п.11-1 ст.4, п.4 ч.1 ст.34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг і ст.ст.220, 227, 628, 799, 806 ЦК України, ОСОБА_2 зазначив у позовній заяві, що договір фінансового лізингу №000760 від 25 січня 2016 року, укладений між ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ і ОСОБА_1, є недійсним також через те, що був укладений за відсутності у відповідача ліцензії для здійснення фінансової діяльності та без нотаріального посвідчення. При цьому представник позивача покликався на відповідні висновки щодо необхідності наявності ліцензії для укладення договорів, аналогічних оскаржуваному, та їх нотаріального посвідчення, наведені Верховним Судом України у його постанові від 16 грудня 2015 року по справі №6-2766цс15. За таких обставин, у зв'язку з недійсністю вказаного правочину представник ОСОБА_1 просив також суд застосувати наслідки, пов'язані з його недійсністю, відповідно до ст.216 ЦК України.

За заявою представника позивача про забезпечення позову ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 03 листопада 2016 року накладено арешт на грошові кошти ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ в сумі 120131 (сто двадцять тисяч сто тридцять одна) грн. 42 коп., що знаходяться в нього на р/р №26501053200361 у ПАТ КБ Приватбанк , МФО 326610, код ЄДРПОУ 38150311.

На підставі ч.2 ст.31 ЦПК України представник ОСОБА_1 збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ в користь позивача грошові кошти в сумі 135140 (сто тридцять п'ять тисяч сто сорок) грн.

У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 повністю підтримав вказані позовні вимоги з наведеним їх обґрунтуванням та просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу №000760 від 25 січня 2016 року з додатками, що укладений між ОСОБА_1 і ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ , та стягнути з відповідача на користь позивача сплачені на підставі цього договору грошові кошти в сумі 135140 (сто тридцять п'ять тисяч сто сорок) грн.

Будучи належним чином повідомленим про час, дату і місце розгляду справи, представник відповідача в судове засідання не з'явився повторно, жодних заяв, клопотань та заперечень проти позову не подав.

Враховуючи наведене, а також відсутність заперечень зі сторони уповноваженого представника позивача, суд, керуючись ч.4 ст.169, ч.1 ст.224 ЦПК України, вирішив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів, в результаті чого постановити заочне рішення.

Дослідивши і оцінивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів підлягає задоволенню в повному обсязі.

Такий висновок суду ґрунтується на наступних встановлених по справі обставинах і нормах права.

Судом встановлено, що 25 січня 2016 року сторони уклали договір фінансового лізингу №000760.

Згідно з п.1.1 ст.1 цього договору та специфікацією (додатком №2 до договору) предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб, марки Hyundai , моделі Santa Fe , ціною 1100000 грн.

З п.1.2. ст.1 вказаного договору слідує, що вартість предмета лізингу на момент укладення даного договору зазначається у даному договорі, розмір авансового платежу вказується у даному договорі та в додатку №1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Відповідно до умов додатку №1 до цього договору вартість предмета лізингу становить 1100000 грн., авансовий платіж - 550000 грн. (50 % вартості предмета лізингу), щомісячний авансовий платіж 45833,33 грн., адміністративний платіж 110000 грн. (10 % вартості предмета лізингу), комісія за передачу 33000 грн. (3 % вартості предмета лізингу).

У вказаному договорі наведено наступне визначення термінів. Адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу. Авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого визначено у додатку №1 договору, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця на умовах договору, до моменту передачі предмета лізингу. На авансовий платіж не нараховуються жодні проценти, повернення авансового платежу відбувається на умовах та у порядку, передбаченими договором. Лізинговий платіж - щомісячний платіж, що сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця у строки та в розмірі відповідно даного договору та до графіку покриття витрат та витрати лізингових платежів (додаток №3 до договору). Перший платіж - платіж, що складається з адміністративного платежу, авансового платежу, які сплачуються у відповідності до умов даного договору.

Пунктом 1.3. ст.1 цього договору визначено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.

Згідно із ч.2 ст.1 Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Стттею 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Отже, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України Про фінансовий лізинг .

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 18 Закону України Про захист прав споживачів визначено самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, за змістом ч.ч.5, 6 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч.2 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , зокрема: умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із п.п.2, 4, 11, 13 ч.3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Слідуючи вимогам п.4 ст.1 ст.21 Закону України Про захист прав споживачів , для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України Про фінансовий лізинг істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст.692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно з вимогами ст.ст.638, 655, 691 ЦК України.

Аналіз змісту договору фінансового лізингу №000760 від 25 січня 2016 року, укладеного ОСОБА_1 із ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ , свідчить про несправедливість його умов.

Судом встановлено, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - всю суму сплаченого адміністративного платежу.

Відповідно до п.3.2.7. ст.3 зазначеного договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі необрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу всі отримані раніше авансові платежі. Отже, адміністративний платіж у такому випадку згідно з умовами цього договору поверненню не підлягає.

Статтею 16 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, за визначенням, наведеним у ст.16 Закону України Про фінансовий лізинг , адміністративний платіж не відноситься до жодного з видів лізингових платежів, в тому числі не належить до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Окрім того, суду не надано доказів співрозмірності адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу - 110000 (сто десять тисяч) грн.) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору із вартістю виконаної послуги, яка в розумінні ст.16 Закону України Про фінансовий лізинг не вважається лізинговим платежем та фактично є лише витратами, понесеними у зв'язку з виготовленням типової форми договору.

Відповідно до п.10.4. ст.10 цього договору на момент укладання даного договору попередній розмір щомісячного лізингового платежу, у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання даного договору становить 14419,04 гривень. Даний показник коригується відповідно до фактичної вартості предмета лізингу на момент його придбання та передачі лізингоодержувачу шляхом складання додаткової угоди та закріплюється в Додатку №3, який є невід'ємною частиною даного договору.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) транспортного засобу, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

При цьому згідно з п.4.3. ст.4 вказаного договору разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (додаток №3 до даного договору), який сторони зобов'язані підписати до моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу.

З наведеного слідує, що на момент укладення договору фінансового лізингу ОСОБА_1 був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу його грошових зобов'язань як лізингоодержувача.

Відповідно до п.1.4. ст.1 зазначеного договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Частиною 1 ст.808 ЦК України передбачено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків,монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, п.1.4. ст.1 досліджуваного договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності предмета лізингу тощо не відповідає вказаним вимогам ч.1 ст.808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця та є несправедливим і таким, що водночас обмежує права позивача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках, адже вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, проте в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Зазначений договір фінансового лізингу містить й інші несправедливі умови, які свідчать про нерівність прав, обов'язків і відповідальності сторін.

Так, згідно з п.7.3. ст.7 цього договору витрати на страхування за договором несе лізингоодержувач, при цьому у договорі страхування відшкодування можливого завданого збитку у межах страхової суми має бути встановлене на користь лізингодавця. Сплатити витрати на страхування лізінгоодержувач повинен до підписання акту приймання-передачі предмету лізингу.

Відповідно до п.10.15. ст.10 вказаного договору дострокове погашення лізингових платежів, визначених у Додатку №3 до договору, може відбуватися не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем.

Пунктом 10.16. ст.10 зазначеного договору визначено, що у разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів, лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмету лізінгу (як варіант підписується новий Додаток №3). У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та акту корегування вартості предмета лізінгу лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

За таких кабальних умов позивач фактично не має можливості відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем у процесі виконання договору, оскільки в разі відмови йому грозить розірвання договору відповідачем в односторонньому порядку, неповернення вже сплачених лізингових платежів та передача предмету лізингу лізингодавцю.

Несправедливість досліджуваного договору підтверджується встановленням відповідальності лізингоодержувача перед лізингодавцем за невиконання договірних зобов'язань та відсутністю передбачення відповідальності лізингодавця за невиконання його зобов'язань перед лізингоодержувачем. Зазначена нерівність становища сторін прослідковується з п.п.12.4.-12.14. ст.12 цього договору, якими стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати пені та штрафів, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу та одностороннього розірвання договору лізингодавцем, який до того ж згідно з п.3.2.6. ст.3 зазначеного договору не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про це. Натомість, позивач поставлений у гірше становище, оскільки не має гарантій виконання договірних зобов'язань відповідачем та позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Згідно з п.12.1. ст.12 вказаного договору лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягають 60% (шістдесят відсотків) від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% (сорок відсотків) лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає.

Зазначеними обставинами підтверджується несправедливість умов досліджуваного договору, якими відповідальність за порушення умов встановлена лише стосовно позивача, а відповідальність відповідача усувається, не надається право позивачу безперешкодно вимагати дострокового розірвання договору, передбачається неповернення адміністративного платежу і покладення на позивача додаткового штрафу за дострокове розірвання договору з його ініціативи.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про невідповідність наведених положень досліджуваного договору фінансового лізингу принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі. Положення оспорюваного договору є несправедливими, так як вони призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін і завдають шкоди споживачеві, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Визнання недійсними лише вказаних умов договору, які є несправедливими, призведе до необхідності зміни інших умов договору та істотно змінить суть договору, що в свою чергу тягне визнання недійсним зазначеного договору в цілому.

На недійсність договору фінансового лізингу вказує також порушення відповідачем вимог п.4 ч.1 і ч.2 ст.34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , ч.1 ст.220, ч.2 ст.799 і ч.2 ст.806 ЦК України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону України Про фінансовий лізинг фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг визначено, що фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з п.5 ч.1 ст.4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг.

Виходячи з вимог п.4 ч.1 і ч.2 ст.34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись фінансовими установами тільки після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст.806 ЦК України встановлено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно з ч.2 ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст.220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У даному випадку оспорюваний договір фінансового лізингу №000760 від 25 січня 2016 року, був укладений ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ із ОСОБА_1В без наявності у відповідача ліцензії для здійснення діяльності з надання фінансової послуги у виді фінансового лізингу та без нотаріального посвідчення вказаного договору, що в свою чергу вказує на відсутність у ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ у момент укладення цього договору мети реального настання правових наслідків, що обумовлені в договорі.

Отже, зазначені встановлені судом обставини в своїй сукупності та взаємозв'язку вказують на наявність вагомих підстав для визнання договору фінансового лізингу №000760 від 25 січня 2016 року, укладеного ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ із ОСОБА_1, недійсним не тільки в наведених окремих несправедливих його частинах, а й у цілому.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Судом встановлено, що на виконання договору фінансового лізингу №000760 від 25 січня 2016 року ОСОБА_1 25 січня 2016 року сплатив ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ 135140 (сто тридцять п'ять тисяч сто сорок) грн., що підтверджується наданою суду квитанцією ПАТ КБ Приватбанк від 25 січня 2016 року. У зв'язку з недійсністю зазначеного договору вказані кошти, сплачені позивачем відповідачу в сумі 135140 (сто тридцять п'ять тисяч сто сорок) грн. підлягають поверненню ОСОБА_1

З врахуванням наведених підстав, суд визнав позов ОСОБА_1 до ТзОВ СОЛО ІНВЕСТ про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладених обставин, керуючись ст.4, ч.ч.1, 2 ст.11, ст.60, ч.1 ст.88, ч.4 ст.169, п.2 ч.1 і ч.3 ст.208, ч.ч.1-3 ст.209, ст.ст.212-215, ч.1 ст.218, ч.ч.2, 3 ст.222, ч.1 ст.223, ч.1 ст.224, ст.ст.225-228, ч.4 ст.231, ч.2 ст.232, ч.1 ст.233, ч.1 ст.294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю СОЛО ІНВЕСТ про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів - задоволити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №000760, укладений 25 січня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю СОЛО ІНВЕСТ , як лізингодавцем, і ОСОБА_1, як лізингоодержувачем.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю СОЛО ІНВЕСТ в користь ОСОБА_1 кошти, сплачені ним по договору фінансового лізингу №000760 від 25 січня 2016 в сумі 135140 (сто тридцять п'ять тисяч сто сорок) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю СОЛО ІНВЕСТ в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2179 (дві тисячі сто сімдесят девять) гривень 01 копійку.

На заочне рішення суду відповідачем може бути подана заява про його перегляд до Кузнецовського міського суду Рівненської області протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення суду.

На заочне рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Рівненської області через Кузнецовський міський суд Рівненської області протягом десяти днів позивачем і його представником - з дня отримання копії рішення суду, а відповідачем - в цей же строк з дати постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Головуючий суддя О.І.Горегляд