Рішення

від 12.06.2018 по справі 915/243/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року Справа № 915/243/18

м. Миколаїв

За позовом: Керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави

в особі: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

до відповідача: ОСОБА_1 господарства «Гідро»

про: повернення земельної ділянки.

Суддя: Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - прокурор за посвідченням № 035058 від 13.08.2015,

від відповідача: ОСОБА_3 - за довіреністю б/н від 29.05.2018.

Суть спору:

23 березня 2018 року Керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № (15-32)3076вих-18 від 22.03.2018 до відповідача ОСОБА_1 господарства «Гідро» , в якій просить зобов'язати відповідача повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 32 га, що складається з двох земельних ділянок площею 5 га та 27 га загальною вартістю 932728,54 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Михайло-Ларинської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК 00311, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 03.01.1997.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі норм ст. ст. 116, 118, 123, 125, 131, 92, 122 Земельного кодексу України, ст. ст. 1225, 1212, 373, 319, 386 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що земельна ділянка державної власності, загальною площею 32 га в межах території Михайло-Ларинської сільської ради з 2013 року використовується відповідачем без правовстановлюючих документів, при цьому сплачується лише земельний податок, що суперечить ст. ст. 92, 125, 126 ЗК України.

Позивач у письмовому зверненні до суду № 9-14-0.62-2646/2-18 від 06.04.2018 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить здійснити розгляд справи за відсутності представника управління.

Відповідач у відзиві б/н і б/д (вх. № 4681/18 від 18.04.2018) на позов заперечує, просить суд відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на норми ст. ст. 1, 23, 19, 20 Закону України Про фермерське господарство , мотивуючи тим, що фермерське господарство є цілісним майновим комплексом, а тому підлягає спадкуванню разом із земельною ділянкою , на якій воно створено, яка також входить до складу спадкових справ.

12.06.2018 за наслідками розгляду справи суд, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

03.01.1997 ОСОБА_4 Жовтневою районною державною адміністрацією було видано Державний акт за № 924 на право постійного користування земельною ділянкою площею 32 га на території Михайло-Ларинської селищної ради для ведення селянського /фермерського/ господарства.

28.09.1998 відбулась державна реєстрація ОСОБА_1 господарства Гідро , засновником якого виступив ОСОБА_4.

18.05.2013 ОСОБА_4 помер.

Відповідно до інформації, яка міститься в листах: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 915/109-17 від 17.11.2017, № 119/109-18 від 01.02.2018, № 939/109-17 від 23.11.2017, 331/109-18 від 19.03.2018 та № 10-14-0.62-1793/2-18 від 05.03.2018, Михайло-Ларинської сільської ради Вітовського району Миколаївської області № 1117 від 07.11.2017 та № 92 від 31.01.2018, Головного управління ДФС у Миколаївської області № 393/9/14-29-12-08-22 від 12.01.2018:

- вказана земельна ділянка відноситься до земель державної власності;

- на даний час спірну земельну ділянку площею 32 га фактично використовує голова ФГ Гідро ОСОБА_5;

- дана земельна ділянка кожен рік обробляється та засівається сільгоспкультурами - зерновими;

- до бюджету сільської ради надходять кошти за користування даною земельною ділянкою у вигляді лише земельного податку;

- інформація щодо переходу права постійного користування на земельну ділянку площею 32 га на підставі судових рішень, свідоцтв про право на спадщину відсутня, аналогічно відсутня інформація щодо розпаювання зазначеної земельної ділянки та передачі її в оренду.

Наведені факти та обставини підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані.

Предметом даного позову виступає немайнова вимога керівника місцевої прокуратури щодо повернення фермерським господарством з незаконного користування у розпорядження державного органу спірної земельної ділянки.

Підставою виступають норми ст. ст. 92, 125, 131 Земельного кодексу України та ст. ст. 1225, 1212 Цивільного кодексу України.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Зі змісту ч. 2 цієї статті вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена. Водночас, пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

За приписами статті 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, наведені відповідачем у відзиві, в обґрунтування заперечень на позов не доведені належним чином, не ґрунтуються на вимогах закону, а отже не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, спірна земельна ділянка є землею державної форми власності та, відповідно, належить на праві власності Українському народу, розпорядником від імені якого згідно зі ст. 122 ЗК України та відповідного Положення виступає Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області. За загальними правилами чинного законодавства власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Суд звертає увагу відповідача на те, що по-перше, спірна земельна ділянка є землею сільськогосподарського призначення, яка відводилася у постійне користування фізичній особі - ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства, а не для розміщення на ній майнового комплексу. По-друге, відповідачем не надано доказів, які вказують на те, що дана земельна ділянка була надана ФГ Гідро у користування.

Фактично відповідач тривалий час використовує земельну ділянку з державною формою власності без правовстановлюючих документів на дозвіл такого користування, що безумовно є порушенням закону, а саме ст. 92 Земельного кодексу України.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, заявлені позовні вимоги є законними та обґрунтованими,у зв'язку із чим ФГ Гідро зобов'язане повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

За правилами ст. 129 ГПК України судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов'язати Фермерське господарство «Гідро» повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку площею 32 га, що складається з двох земельних ділянок площею 5 га та 27 га загальною вартістю 932728,54 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Михайло-Ларинської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК 00311, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 03.01.1997.

3. Стягнути з ОСОБА_1 господарства «Гідро» на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; ідентифікаційний код 02910048">02910048; р/р 35215058000340, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір в розмірі 13990,93 грн.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи :

орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб: Миколаївська місцева прокуратура № 2 Миколаївської області (54050, м. Миколаїв, просп. Богоявленський, 314; ідентифікаційний код 2910048);

позивач: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, 34; ідентифікаційний код 39825404);

відповідач: Фермерське господарство «Гідро» (57222, Миколаївська область, Вітовський район, с. Михайло-Ларине; ідентифікаційний код 30003079).

Повне рішення складено та підписано 20 червня 2018 року.

Суддя О.Г. Смородінова