Постанова

від 14.06.2018 по справі 480/636/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №480/636/17 14.06.2018

Провадження №22-ц/784/586/18

Єдиний унікальний номер судової справи № 480/636/17

Провадження №22-ц/784/586/18

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 червня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Яценко Л.В.,

представників позивача - Фрідмана Д.А., Кінди Н.М.,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи,

апеляційні скарги

приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року,ухвалене головуючим суддею Шароновою Н.О. у приміщенні цього ж суду о 13 год.31 хв., повний текст якого складено 05 лютого 2018 року та на додаткове рішення цього суду від 23 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Шаронової Н.О. у приміщенні цього ж суду о 08 год.00 хв.( відомості про складання повного тексту відсутні) у цивільній справі за позовом приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій ( далі - ПрАТ Лізинг інформаційних технологій ) до ОСОБА_5 про стягнення коштів ,

В С Т А Н О В И Л А

18 квітня 2017 року ПрАТ Лізинг інформаційних технологій звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 26 листопада 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОСВ Тревел Рітейл Київ"( далі - ТОВ ОСВ Тревел Рітейл Київ ) і ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" уклали Договір про участь туристичної компанії в програмі "Тур в розстрочку" № 12112602.

Згідно з п. 2.1 вказаного Договору права вимоги за договорами на умовах Пакетів "Тур в розстрочку" ТОВ "ОСВ Тревел Рітейл Київ" відступає позивачу, а той, в свою чергу оплачує вартість таких прав вимоги в розмірах та у порядку, визначеному договором.

24 грудня 2012 року ТОВ "ОСВ Тревел Рітейл Київ" в рамках зазначеної програми уклало з ОСОБА_5 договір на туристичне обслуговування № Ф19-008-19/2 по туристичному продукту Тур JosngUp OAE28-12.12-04.01.2013 Jumeirah Beach DBL BB. Крім того, в цей же день сторони уклали додаткову угоду про розстрочення платежу № 120732002 до цього договору.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 лютого 2016 року, зміненого рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2016 року, з ОСОБА_5 на користь ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" стягнуто 122 115 грн. 00 коп., у тому числі, 61115 грн. 00 коп. - сума основного зобов'язання за додатковою угодою № 12112602 від 24 грудня 2012 року, 61000 грн. 00 коп. - неустойки та судовий збір у розмірі 843 грн. 22 коп.

04 травня 2017 року ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" ( далі- Товариство) отримало від ОСОБА_5 (через ДВС) на виконання рішення суду - 122 115 грн. 00 коп.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 прострочив виконання грошового зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь:

- суму інфляційного збільшення основної суми боргу за договором у розмірі 67704 грн. 11 коп. за період березень 2014 р. - квітень 2017 р. та суму інфляційного збільшення суми судового збору 843 грн.22 коп. за період з квітня 2014 року по квітень 2017 року, а також 3% річних у розмірі 5764 грн. 66 коп. за період з 29 березня 2014 року по 04 травня 2017 року, які розраховані на суму основного зобов'язання за договором (у розмірі 61115 грн. 00 коп.); 3% річних за період з 29 березня 2014 року по 04 травня 2017 року ( на суму судового збору 843 грн.22 коп.) Всього 73 468 грн.77 коп.

Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 67000 грн. 00 коп. Проте від стягнення вказаної суми відмовився, на підтвердження чого надав заяву від 30 листопада 2017 року

З врахуванням викладеного, позивача остаточно просив стягнути на свою користь з відповідача 73468 грн. 77 коп., з яких: 67704 грн. 11 коп. - інфляційне збільшення основної суми боргу за договором за період з березня 2014 року по квітень 2017 року (розраховане на суму заборгованості за договором у розмірі 61115 грн. 00 коп.) та інфляційне збільшення сплаченого позивачем суми судового збору за період квітень 2014 року - квітень 2017 року (розраховане на суму судового збору у розмірі 843 грн. 22 коп.); 5764 грн. 66 коп. - 3% річних за період 29.03.2014 - 04.05.2017 (розраховані на суму заборгованості за договором у розмірі 61115 грн. 00 коп.) та 3% річних за період 29.03.2014 - 04.05.2017 (розраховані на суму судового збору у розмірі 843 грн. 22 коп.).

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року позов задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" 12983 грн. 72 коп. - інфляційних втрат; 3224 грн. 86 коп. - 3% річних. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 23 березня 2018 року з ОСОБА_5 на користь позивач стягнуто судовий збір у розмірі 352 грн.96 коп. Компенсовано ОСОБА_4 за рахунок ПрАТ понесені витрати, повязані з розглядом цивільної справи у розмірі 3395 грн.30 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скарги.

Посилаючись на те, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невірно встановлено обставини справи, Товариство просило його змінити, задовольнивши позов частково, стягнувши з ОСОБА_5 на свою користь суму інфляційного збільшення боргу та 3% річних у загальному розмірі 72 550, 59 грн. В іншій частині позову відмовити.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення цього суду, позивач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просив про його скасування, вирішивши питання про розподіл судових витрат під час розгляду справи за апеляційною скаргою на рішення цього суду від 28 січня 2018 року.

У відзиві на апеляційні скарги представник ОСОБА_5- ОСОБА_4 просив рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього суду залишити без змін,а апеляційні скарги без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних на суму основного боргу, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості вимог позивача щодо застосування до даних правовідносин ч.2 ст.625 ЦК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Однак вважає невірним визначений судом першої інстанції період прострочення з якого належить стягувати ці кошти - з 01 серпня 2015 року, оскільки на думку суду наявність основної суми боргу не підтверджено позивачем первинними документами.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 26 листопада 2012 року ТОВ "ОСВ Тревел Рітейл Київ" і ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" (позивач) уклали договір про участь туристичної компанії в програмі "Тур в розстручку" № 12112602.

Згідно п. 2.1 цього договору ТОВ "ОСВ Тревел Рітейл Київ" бере участь в Програмі "Тур в розстрочку", а саме: продає тури Клієнтам на умовах Пакетів "Тур в розстрочку". При цьому права вимоги за договорами на умовах Пакетів "Тур в розстрочку" ТОВ "ОСВ Тревел Рітейл Київ" відступає Процесинг-центру (позивачу), позивач оплачує вартість таких прав вимоги в розмірах та у порядку, визначених договором.

24 грудня 2012 року ТОВ "ОСВ Тревел Рітейл Київ" та ОСОБА_5 уклали договір на туристичне обслуговування № Ф19-008-19/12 від 24.12.2012 року (далі - Договір) по туристичному продукту Тур JoingUp OAE 28.12.12-04.01.2013 Jumeirah Beach* DBL BB (надалі - Тур)

Цього ж дня, між ТОВ "ОСВ Тревел Рітейл Київ" та ОСОБА_5 в рамках Програми "Тур в розстрочку" укладено Додаткову угоду про розстрочення платежу № 120732002 (далі - Додаткова угода) до Договору. (а.с. 7)

Підписанням додаткової угоди ОСОБА_5 взяв на себе зобов'язання сплачувати належні платежі на умовах обраного пакету фінансування LeaseIT щомісяця рівними частинами до 20-г числа кожного місяця.

Тобто, ОСОБА_5 зобов'язався сплатити на користь позивача 82500,00 грн. п'ятьма платежами по 16500,00 грн. кожний.

Однак, належним чином не виконав свої зобов'язання за вищевказаних договором. В рахунок погашення заборгованості ним сплачено внесок в сумі 16500 грн., а в квітні 2013 року ще 10 000 грн, з яких 4885 грн. зарахована на погашення заборгованості, а 5115 грн на погашення штрафу за прострочення платежу. Отже, всього в рахунок виконання ним грошових зобов'язань всього сплачено 26500,00 грн.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2016 року, заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 лютого 2016 року в частині вимог до ОСОБА_5 змінено, з нього на користь ПАТ Лізинг інформаційних технологій стягнуто 122 115 грн. заборгованості, яка складається із 61115 грн. компенсації вартості послуг, 61000 грн. штрафу та судовий збір у розмірі 843 грн. 22 коп.

На час звернення до суду з даним позовом 18 квітня 2017 року рішення суду апеляційної інстанції виконано не було.

Лише 04 травня 2017 року на рахунок позивача надійшла кошти на виконання вищевказаного рішення апеляційної інстанції.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобовязання. Тобто дія статті поширюється на всі грошові зобовязання, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема окремі види зобовязань.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Отже, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Саме до останнього виду грошових зобов'язань належить укладений сторонами договір про надання послуг, оскільки ним установлена ціна договору - 82500 грн.

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України , а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі вищезазначеного договору, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язання, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Як встановлено рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2016 року заборгованість у розмірі 61 115 грн. 00 коп. виникла у боржника перед позивачем 20 квітня 2013 року, у звязку з несплатою щомісячних платежів із погашення заборгованості за надані послуги і існувала на час звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором у серпні 2015 року.

Такі обставни не заперечувалися ОСОБА_5 під час розгляду справи за позовом Товариства до нього про стягнення заборгованості.

Тому в силу ч.1, 4 ст.82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню при вирішенні даного спору.

А відтак, висновок суду першої інстанції про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з 01 серпня 2015 року є не вірним.

Встановлений судом апеляційної інстанції часу виникнення заборгованості 20 квітня 2013 року є часом з якого підлягає застосуванню положення ч.2 ст.625 ЦК України. А в межах заявленої позивачем позовної давності з 21 квітня 2014 року.

З огляду на викладене, відповідач, який просрочив виконання грошового зобов'язання у сумі 61 115 грн. на вимогу позивача зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення за період з травня 2014 року по квітень 2017 року у сумі 46 875.19 (9900.62 + 26462.79+7578.26+2933.51):

травень 2014 р. 61116 х 103.8/100-61 115=2322.37

червень 2014 р. 61116 х 101.0/100-61 115=611.15

липень 2014 р. 61116 х 100.4/100-61 115=244.46

серпень 2014 р. 61116 х 100.8/100-61 115=488.92

вересень 2014 р. 61116 х 102.9/100-61 115=1772.33

жовтень 2014 р. 61116 х 102.4/100-61 115=1466.76

листопад 2014 р. 61116 х 101.9/100-61 115=1161.18

грудень 2014 р. 61116 х 101.9/100-61 115=1161.18

всього 9900.62

2015 р. 61115х143,3/100 - 61115 = 26462.79

2016 р. 61115х112,4/100- 61115 = 7578.26

січень 2017 р. 61116 х 101.1/100-61 115=672.26

лютий 2017 р. 61116 х 101.0/100-61 115=611.15

березень 2017 р. 61116 х 101.8/100-61 115=1100.07

квітень 2017 р. 61116 х 100.9/100-61 115=550.03

всього 2933.51

а також три проценти річних від простроченої суми за період з 20 квітня 2014 року по 03 травня 2017 року 5565 грн.65 коп. = 61115 х 3% х 1108 кількість днів за період /100.

Приймаючи до уваги вищенаведене, рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних на суму основного боргу в силу п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України слід змінити стягнувши з ОСОБА_5 на користь ПрАТ Лізинг інформаційних технологій 52440 грн. 84 коп., з яких: 46 875 грн. 19 коп. інфляційні витрати за період з травня 2014 року по квітень 2017 року, 5565 грн.65 коп. - 3% річних за період з 20 квітня 2014 року по 03 травня 2017 року. Підстав для стягнення вказаних сум з 29 березня 2014 року колегія суддів не вбачає.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні витрати на суму судового збору за період з квітня 2014 року по квітень 2017 року - 921 грн.42 коп. та 3% річних за період з 29 березня 2014 року по 04 травня 2017 року - 78 грн.54 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанціх виходив з того, що стягнутий за рішенням суду судовий збір не перетворюється на грошове зобов'язання.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Частиною 5 ст.11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати із рішення суду.

Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2016 року з відповідача на користь позивача стягнуто грошові кошти на відшкодування судового збору у розмірі 843 грн. 22 коп. Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням. Рішення суду виконано відповідачем 04 травня 2017 року.

Згідно із ч.2 ст.626 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що грошові зобов'язання виникли з рішення суду, яке набрало чинності 19 червня 2016 року та виконано відповідачем 04 травня 2017 року, то вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат та 3% річних на суму судового збору підлягають частковому задоволенню. З ОСОБА_5 на користь ПрАТ Лізинг інформаційних технологій належить стягнути 126 грн.89 коп., з яких: 102 грн.70 коп. сума інфляційних витрат на судовий збір за період з 20 травня 2016 року по 04 травня 2017 року, 24 грн.19 коп. - 3% річних на суму судового збору за період з 20 травня 2016 року по 04 травня 2017 року .

За такого рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми інфляційних витрат та 3% річних на суму судового збору в силу п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення таких позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

Звертаючись до суду з даними позовом позивач просив стягнути на свою користь 140 468 грн.77 коп., при цьому ним сплачено судовий збір у розмірі 1600 грн., який був мінімальним розміром при звернення до суду з вимогами майного характеру для юридичних осіб. Позивач відмовився від частини вимог і просив остаточно стягнути на його користь 73 468 грн.77 коп. Однак це не вплинуло на розмір судового збору.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою позивачем сплачено 2400 грн. судового збору.

Враховуючи часткове задоволення позову у відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2862 грн.05 коп. ( за позов до суду першої інстанції : 1144.82 = 52567.73х1600/73468.77; за апеляційну скаргу 1717.23= 52567.73х2400/73468.77).

Представником відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_4, який не є адвокатом заявлено клопотання про стягнення з позивача на його користь витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту.

Додатковим рішенням цьож суду від 23 березня 2018 року понесені представником відповідача витрати компенсовано за рахунок позивача. Проте колегія суддів не погоджується з даним висновкам суду першої інстанції,вважає його таким, що ухвалений з порушенням норм процесуального права виходячи з такого.

У відповідності до вимог ч.1ст.138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Крім цього, відповідно до ч.ч.2,3 ст.138 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вимоги даної статті, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту представника відповідача відшкодуванню не підлягає. А тому в задоволенні вимог у компенсуванні ОСОБА_4 понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи належить відмовити.

З врахуванням викладеного, додаткове рішення цього ж суду від 23 березня 2018 року в силу ч.2 ст. 376 ЦПК України слід змінити.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а

Апеляційні скарги приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року, додаткове рішення цього ж суду від 23 березня 2018 року задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 рокув частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних на суму основного боргу змінити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій 52440( п'ятдесят дві тисячі чотириста сорок) грн. 84 коп., з яких: 46 875 ( сорок шість тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 19 коп. інфляційні витрати за період з травня 2014 року по квітень 2017 року, 5565 ( п'ять тисяч п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 65 коп. - 3% річних за період з 20 квітня 2014 року по 03 травня 2017 року.

Це ж рішення в частині стягнення суми інфляційних витрат та 3% річних на суму судового збору скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення таких позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій 126 ( сто двадцять шість) грн.89 коп., з яких: 102 ( сто дві) грн.70 коп. суми інфляційних витрат на судовий збір за період з 20 травня 2016 року по 04 травня 2017 року, 24 ( двадцять чотири) грн.19 коп. - 3% річних на суму судового збору за період з 20 травня 2016 року по 04 травня 2017 року.

Додаткове рішення цього ж суду від 23 березня 2018 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь приватного акціонерного товариства Лізинг інформаційних технологій судовий збір у розмірі 2862 ( дві тисячі вісімсот шістдесят дві) грн.05 коп.

В задоволенні вимог у компенсуванні ОСОБА_4 понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 19.06.2018 р.