Рішення

від 06.06.2018 по справі 496/1037/18

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/1037/18

Провадження № 2/496/859/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Буран В.М.,

за участі секретаря - Дигуляр А.С.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного набутого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаною заявою, яку обґрунтовує тим, що сторони перебувають у шлюбу з 23 вересня 1977 року. За час сумісного життя ними було придбано спільне майно, а саме житловий будинок та присадибна земельна ділянка. У зв'язку з наявністю спору про поділ майна подружжя, позивач звернувся до суду.

Позивач у судове засідання не з'явився, але надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, на задоволенні позову наполягав. (а.с. 13).

Відповідач у судове засідання не з'явилась, але надала заяву про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечувала. (а.с. 25).

Частинами 3, 4 ст. 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а за такого є підстави для ухвалення рішення про задоволення позову за результатами підготовчого засідання.

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебувають у шлюбі з 23 вересня 1977 року, що підтверджується записами в паспортах сторін. (а.с. 4,5).

Під час перебування у шлюбі сторонами по справі було набуто спільне майно, а саме: житловий будинок, що розташований за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Маринівка, вул. Садова, 6 (колишня адреса - вул. Шкільна, 16-а, яку було змінено згідно до рішення № 226-ІV від 28 жовтня 2005 року - а.с. 13), відповідно до свідоцтва про право власності від 18 листопада 2004 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССГ № 590900, а також присадибна земельна ділянка загальною площею 0,250 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 853201 від 07 листопада 2005 року. (а.с. 6,7,12).

У зв'язку з тим, що між подружжям не досягнуто домовленості про поділ майна, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України визначено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права інших осіб, тому позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 200, 206, 211, 265, 268, 354 ЦПК України, ст. 368 ,372 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 69, 70 СК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: 67631, Одеська область, Біляївський район, с. Маринівка, вул. Садова, буд. 6, ІПН - НОМЕР_1) до ОСОБА_2 ( місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, с. Маринівка, вул. Садова, буд. 6, ІПН - НОМЕР_2) про поділ спільного набутого майна- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку, загальною площею 454,5 кв.м. та житловою площею 211,9 кв.м., разом з надвірними спорудами: літньою кухнею, двома сараями, душем, гаражем, цистерною, басейном, замощенням та огорожею, що розташований за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Маринівка, вул. Садова, буд. 6.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину земельної ділянки загальною площею 0,250 га, призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Маринівка, вул. Садова, буд. 6, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 853201 від 07 листопада 2005 року, кадастровий номер 5121083800:02:001:0062.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суддя Буран В.М.

06 червня 2018 року