Постанова від 19.06.2018 по справі 379/697/17

Постанова

Іменем України

19 червня 2018 року

м. Київ

справа № 379/697/17

провадження № 61-14873св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Плосківське ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Плосківське (далі - СТОВ Плосківське ) про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що 17 травня 2016 року вона отримала у спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2. Після прийняття спадщини їй стало відомо, що її мати протягом 2014-2015 років нібито укладала договори оренди вказаних земельних ділянок із СТОВ Плосківське . Однак з 2010 року її мати ОСОБА_5 була прикута до ліжка і проживала у АДРЕСА_1, а протягом 2013-2015 років знаходилася постійно за її місцем проживання у місті Білій Церкві Київської області, оскільки була тяжко хворою, частково паралізованою, прикутою до ліжка. Будь-яких листів та повідомлень щодо продовження дії договору від СТОВ Плосківське її мати не отримувала, підписувати їх не могла за станом здоров'я. До місця її фактичного перебування представники СТОВ Плосківське з відповідними пропозиціями не з'являлися. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати недійсними договори оренди земельних ділянок №№ 007, 008 від 11 вересня 2014 року між її матір'ю ОСОБА_5 та СТОВ Плосківське .

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 09 листопада 2017 року у складі судді Василенка О. М. позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 007 від 11 вересня 2014 року, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 3,0391 га, укладений між ОСОБА_5 та СТОВ Плосківське . Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 008 від 11 вересня 2014 року, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,13 га, укладений між ОСОБА_5 та СТОВ Плосківське . Стягнуто з СТОВ Плосківське на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що місцем підписання оспорюваних договорів є село Плоске Таращанського району Київської області, однак покійна ОСОБА_5 в період з 2013 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була відсутня за місцем свого проживання, а тому не могла фізично підписати договори оренди земельних ділянок.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу СТОВ Плосківське задоволено. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 09 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_5 не могла укласти оспорювані договори оренди земельних ділянок у зв'язку з хворобою. Крім того, висновки місцевого суду в цій частині ґрунтуються виключно на показаннях свідків та поясненнях сторін, тому вважати їх законним і обґрунтованим не можна.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати це судове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявні в матеріалах справи докази є не тільки належними та допустимими, а й достатніми. Місцевий суд правильно оцінив їх та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, повно та всебічно з'ясував обставини справи. Апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, згідно з якими вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Факт відсутності волевиявлення є доведеним, так як в судовому засіданні місцевого суду встановлено, що орендодавець в період з 2013 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була відсутня в селі Плоскому (місце підписання договорів), а тому не могла фізично підписати оспорювані договори оренди земельних ділянок. Будь-яких листів або повідомлень щодо продовження дії вказаних договорів від відповідача орендодавець не отримувала, підписувати їх не могла, оскільки була частково паралізованою.

СТОВ Плосківське подало відзив на касаційну скаргу і просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що допитані в судовому засіданні свідки не мають медичної освіти та не підтвердили неможливість заповідачем підписувати будь-які документи. Місцем вчинення заповіту було село Плоске Таращанського району Київської області. Будь-яких клопотань про призначення експертизи позивачем заявлено не було. Висновок апеляційного суду з приводу того, що рішення суду першої інстанції не може ґрунтуватися виключно на показаннях свідків та поясненнях сторін, є об'єктивним, обґрунтованим та правильним. Будь-яких інших доказів щодо не підписання ОСОБА_5 оспорюваних договорів позивачем не надано. Крім того, ОСОБА_4 у 2016 році зверталася до відповідача із заявою про виплату їй орендної плати за 2016 рік на підставі договору оренди № 7, який підписувала її мати, тобто вказаною заявою вона підтвердила свою обізнаність щодо існування оспорюваного договору та підтвердила факт його підписання матір'ю.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі, і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону).

Встановлено, що 11 вересня 2014 року між ОСОБА_5 та СТОВ Плосківське було укладено договори оренди земельних ділянок №№ 007, 008 (далі - Договори), за умовами яких ОСОБА_5 передала в оренду СТОВ Плосківське земельні ділянки площами 3,0391 га та 0,13 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є її донька ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17 травня 2016 року, виданим приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Овраменко Л. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 626.

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_4 дізналася, що її покійна мати протягом 2014-2015 років уклала договори оренди землі із СТОВ Плосківське , всупереч існуючому на той час відповідному договору оренди до 2016 року.

Згідно з листом сектору державної реєстрації Таращанської районної державної адміністрації Київської області від 02 листопада 2017 року № 16-07/72 місцем укладення оспорюваних Договорів є село Плоске.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною третьою 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення, які повинні бути взаємними та двосторонніми. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Таким чином, вільне волевиявлення особи є обов'язковою умовою дійсності правочину. Наявність підпису в договорі підтверджує наміри учасників правочину і є доказом їх волевиявлення, якщо не встановлено, що особа вчинила підпис поза її волею.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою-третьою , п'ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Оспорювані Договори датовані 11 вересня 2014 року, тобто за життя ОСОБА_5

Наведене спростовує доводи позивача про те, що ОСОБА_5 не могла засвідчити своїм підписом волевиявлення на укладання Договорів.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Пунктом першим частини першої статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин , що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Обов'язок доказування невідповідності підпису ОСОБА_5 на оспорюваних Договорах процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме вона зобов'язана це доводити, зокрема у спосіб проведення у справі судово-почеркознавчої експертизи, проте позивач таких клопотань не заявляла.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що її мати ОСОБА_5 не могла укласти оспорювані Договори у зв'язку із хворобою.

Суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, не заслуговують на увагу.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у вказаній постанові, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.Прохання учасника правочину не здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.

Викладені в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду висновки не суперечать наведеній правовій позиції.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду іне дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов