Рішення

від 21.06.2018 по справі 905/836/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.06.2018р. Справа №905/836/18

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія",

с.Дем'янівка

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Континіум-трейд", м.Луцьк в особі

Маріупольської філії ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Континіум-трейд",

м.Маріуполь

про стягнення заборгованості в сумі 61240,41 грн.

Суддя Г.В. Левшина

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2-по дов.

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія", с.Дем'янівка, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Континіум-трейд", м.Луцьк в особі Маріупольської філії ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Континіум-трейд", м.Маріуполь, про стягнення заборгованості в сумі 61240,41 грн., у тому числі основний борг в сумі 47531,78 грн., пеня в сумі 8616,92 грн., інфляційні витрати в сумі 4187,55грн. та три проценти річних в сумі 904,16 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань на договором поставки №85-ПМ-14 від 13.08.2014р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, розрахунок суми позову.

06.06.2018р. відповідач надав відзив №94 від 30.05.2018р., в якому не заперечує проти наявності заборгованості перед позивачем. При цьому, як вказує відповідач, відмова від оплати товару зумовлена застосуванням відповідної оперативно-господарської санкції за недотримання позивачем термінів поставки товарів та невідповідність кількості товару, визначеної відповідним замовленням.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

13.08.2014р. між сторонами був підписаний договір поставки №85-пм-14, за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити і передати у власність покупця товар, а покупець (відповідач) зобов'язаний прийняти цей товар і здійснити оплату відповідно до умов цього договору.

Асортимент, кількість, ціна одиниці товару визначаються в накладних на передачу товару у відповідності до умов договору (п.1.2 договору).

Загальна сума договору складається із сум накладних, відповідно до яких була здійснена поставка за даним договором.

Згідно з п.3.1 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP (згідно Інкотермс-2010р.) за адресою: м.Маріуполь, Володарське шосе, б.2.

За умовами п.3.2 договору датою поставки є дата підписання сторонами видаткових/товаротранспортних накладних.

Згідно п.3.3 договору право власності та ризику випадкової загибелі чи відбувається з моменту приймання товару уповноваженими представниками сторін, що засвідчує момент передачі товару.

Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2015 року, Після закінчення дії договору, якщо сторони продовжують його виконувати, договір вважається пролонгованим на один рік (п.8.1 договору).

15.06.2016р. сторонами підписано додаткову угоду про внесення змін до договору поставки №85-ПМ-14, якою продовжено строк дії договору до 31.12.2016р. Сторони погодили, що у випадку неповідомлення один одного про бажання розірвати договір за 20 днів до закінчення терміну його дії, договір вважається продовженим на тих же умовах.

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними в період з лютого 2017р. по вересень 2017р. на загальну суму 47531,78 грн. з урахуванням часткової сплати заборгованості відповідачем.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача на вказану суму не спростований.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п.2.2 договору №85-ПМ-14 від 13.08.2014р. оплата за поставлений товар проводиться покупцем готівковим або безготівковим шляхом, протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Таким чином, за висновками суду, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача:

- за видатковою накладною №287 від 11.08.2017р. суму 3500,40 грн. в строк до 25.08.2017р.;

- за видатковою накладною №б/н від 24.08.2017р. в строк до 07.09.2017р.;

- за видатковою накладною №б/н від 26.08.2017р. в строк до 08.09.2017р.;

- за видатковою накладною №б/н від 28.08.2017р. в строк до 11.09.2017р.;

- за видатковою накладною №б/н від 29.08.2017р. в строк до 12.09.2017р.;

- за видатковою накладною №б/н від 01.09.2017р. в строк до 15.09.2017р.;

- за видатковою накладною №б/н від 03.09.2017р. в строк до 18.09.2017р.;

- за видатковою накладною №б/н від 04.09.2017р. в строк до 18.09.2017р.

За висновками суду, всупереч вимог ст.ст.526, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідачем свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості товару в сумі 47531,78 грн. не виконані.

За приписом ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст.551 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України предметом неустойки є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства, при цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Згідно з п.6.3 договору у разі несвоєчасної оплати поставленого товару, постачальник вправі стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 19.09.2017р. по 01.05.2018р. в розмірі 8616,92 грн.

За висновками суду, позивачем при нарахуванні пені порушено вимоги п.6 ст.232 Господарського кодексу України, згідно якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, внаслідок проведеного судом перерахунку, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 6479,56 грн. за період з 19.09.2017р. по 19.03.2018р., а решта вимог про стягнення пені є неправомірною.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім суми основного боргу позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред`явлено до стягнення три проценти річних в сумі 904,16 грн. за період з 26.08.2018р. по 01.05.2018р. та інфляційні витрати в сумі 4187,55 грн. за період з вересня 2017р. по березень 2018р.

Розрахунок трьох процентів річних та інфляції є арифметично вірним, таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав, зазначених у відзиві.

Зокрема, за твердженням відповідача, відмова від виконання зобов'язання з оплати товару є оперативно-господарською санкцією, що підлягає застосуванню до позивача за порушення останнім умов поставки товару.

Як вказувалось вище, за приписами статті 525 Цивільного кодексу України не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Згідно із ст.236 Господарського кодексу України передбачено види оперативно-господарських санкцій, які сторони можуть узгодити у господарських договорах. При цьому, перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Відповідно до п.2 ст.237 Господарського кодексу України порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Зі змісту вказаних положень чинного законодавства, умов укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки вбачається, що такий вид оперативно-господарської санкції як відмова покупця від оплати продавцю за зобов'язання, яке виконано неналежним чином, відсутній.

Крім цього, згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Всупереч вказаних норм відповідачем доказів виконання неналежним чином позивачем своїх зобов'язань за договором до матеріалів справи не надано.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог про стягнення пені в сумі 2137,36 грн. є неправомірним, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 59103,05 грн., у тому числі основний борг в розмірі 47531,78 грн., пеня в сумі 6479,56 грн., три проценти річних в сумі 904,16 грн. та інфляція в сумі 4187,55 грн.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Позивач у позові також заявляє про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, в сумі 13000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовні заяву проти задоволення вищевказаних витрат заперечив, посилаючись на необґрунтованість заявленої до стягнення суми та її неспіврозмірність з обсягом наданих юридичних послуг по даній справі.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2018р. між позивачем (клієнт) та адвокатським бюро «Ольги Тищенко» був укладений договір про надання правової допомоги №5/18, за умовами якого бюро зобов'язується за дорученням клієнта правову допомогу з питань захисту прав та представлення інтересів Клієнта в будь-яких, зокрема, господарських, справах, в тому числі в судаї будь-яких інстанцій під час здійснення, зокрема, господарського судочинства, а Клієнт зобов'язався оплатити бюро гонорар, а також фактичні витрати, необхідні для виконання своїх обов'язків з договором.

Згідно з п.3.1 договору за надання послуг, які визначені договором, клієнт сплачує бюро гонорар в розмірі згідно фактично наданих послуг, що зазначається в рахунках-фактурі та акті прийому-передачі таких послуг.

Відповідно до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено, на підставі виставлених рахунків, згідно наявних в матеріалах справи меморіальних ордерів №2250 від 04.2018р. та №2154 від 12.03.2018р. позивач сплатив на користь адвокатського бюро «Ольги Тищенко» грошові кошти за надання правової допомоги в сумі 13000,00 грн.

19.06.2018р. позивач надав відповідь на відзив та акт приймання-передачі послуг за договором №5/18 про надання правової допомоги від 12.03.2018р. з детальним розрахунком вартості наданих послуг.

Як вбачається, розмір витрат позивача на правову допомогу підтверджений документально в сумі 13000,00 грн.

Проте, виходячи з того, що розрахунок заявленої до стягнення пені виконаний з порушенням вимог закону, приймаючи до уваги заявлений до стягнення розмір позовних вимог, розгляд справи у спрощеному провадженні, суд вважає за доцільне встановити співрозмірним розмір витрат на правову допомогу адвоката, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в сумі 8000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія", с.Дем'янівка до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Континіум-трейд , м.Луцьк в особі Маріупольської філії ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Континіум-трейд , м.Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 61240,41 грн., у тому числі основний борг в сумі 47531,78 грн., пеня в сумі 8616,92 грн., інфляційні витрати в сумі 4187,55грн. та три проценти річних в сумі 904,16 грн., задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Континіум-трейд (43000, Волинська обл., м.Луцьк, просп.Соборності, буд.43, ЄДРПОУ 33170637) в особі Маріупольської філії товариства з обмеженою відповідальністю Континіум-трейд (87512, Донецька обл., м.Маріуполь, Жовтневий р-н., Запорізьке шосе, буд.2, ЄДРПОУ 38181340) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" (87421, Донецька обл., Мангушський район, с.Дем'янівка, вул..Артема, буд.24, рах.№26007300416546 в ДОУ АТ Ощадбанк , МФО 335106, ЄДРПОУ 30774163) основний борг в розмірі 47531,78 грн., пеню в сумі 6479,56 грн., три проценти річних в сумі 904,16 грн. та інфляцію в сумі 4187,55 грн., всього заборгованість в сумі 59103,05 грн., судовий збір в сумі 1700,33 грн., витрати на правову допомогу в сумі 8000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 21.06.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 21.06.2018р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина