Рішення

від 11.06.2018 по справі 647/977/18

БЕРИСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 647/977/18

№ провадження 2/647/417/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2018 року Бериславський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого - судді В.С.Миргород

при секретарі І.В.Татаровській

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області цивільну справу № 647/977/18 за позовом ОСОБА_1, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Бериславського району Херсонської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат ОСОБА_2,

від відповідача - представник ОСОБА_4, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_2 звернулася до Бериславського районного суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_3 сільської ради Бериславського району Херсонської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, та моральної шкоди.

Позовні вимоги у процесі розгляду справи позивачем уточнювались та обґрунтовувались наступним: з 20.06.2014 року по 29.12.2017 року позивач працювала на посаді завідуючої ОСОБА_3 сільської бібліотеки ОСОБА_3 сільської ради Бериславського району Херсонської області. В день звільнення їй не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку (розрахункові) у розмірі 1299,30 грн. (в т.ч. 1,5% військовий збір). Дані кошти у розмірі 1279,81 грн. (без врахування 1,5% військогового збору 19,49 грн.) їй були перераховані на картковий рахунок лише 16.03.2018 року. Просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку у розмірі 2731,50 грн., моральний збиток в сумі 5000,00 грн. та кошти за надання правничої допомоги в сумі 3500,00 грн..

Ухвалою суду від 07.05.2018 року провадження у справі було відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач і її представник в судовому засіданні на задоволенні уточнених позовних вимог наполягали.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково.

Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.

Заслухавши позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: Про оплату праці , ;Про індексацію грошових доходів населення , ;Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ст. 115 ч.1 КЗпП України). Статті 21, 22 Закону України Про оплату праці передбачають, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Таким чином, обов'язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату. Відповідності до ст.98 Кодексу законів про працю встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних коштів.

Згідно ч. 1 ст.51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах

Судом встановлено, що на підставі розпорядження сільського голови № 45-ос від 20.06.2014 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду завідуючої сільської бібліотеки з 20.06.2014 року.(а.с.12, 26).

Згідно з розпорядженням сільського голови №61-ос від 29.12.2017 року її було звільнено з займаної посади з 29.12.2017 року (а.с. 12, 29).

З розрахункового листа за 2017 рік вбачається, що позивачу у грудні 2017 року в розрахунок заробітної плати за грудень 2017 року не було включено суму компенсації за невикористану відпустку(розрахункові) (а.с. 23).

З довідки про доходи від 12.04.2018 року № 1378 вбачається, що лише у березні 2018 року була нарахована компенсація за 12 календарних днів невикористаної відпустки у розмірі 1299,30 грн. (а.с.22) та вдповідно до виписки по картковому рахунку № 5168757314723554 16.03.2018 року, 16.03.2018 року була здійснена виплата цих коштів у розмірі 1279,81 грн. (а.с. 20).

З довідки управління соціального захисту населення Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області № 2078/03-29/18 від 31.05.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 здійснює догляд за інвалідом 1 групи ОСОБА_5 з 26.01.2018 року і по теперішній час.

У відповідності до положень ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника, виплата всіх належних йому сум від підприємства провадиться у день звільнення.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012р. № 4рп-2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку із положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу, роз'яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, встановлені ст. 116 Кодексу, а саме - в день звільнення, а бо не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченою ст. 117 цього Кодексу, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на вище наведене суд приходить до висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача середнього заробітку за період з дня звільнення - 29.12.2017 року по день працевлаштування 26.01.2018 року відповідач має виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки, що складає 2371,50 грн. ( 2976*3міс/64 робочих дні=139,50 грн. (середньоденна заробітна плата); 139,50*17 днів =2371,50 грн.) підлягають задоволенню.

Статтею 237-1 КЗпПУ передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Відповідно до положень законодавства України, що регулює вирішення питань про відшкодування моральної шкоди (ст.237-1 КЗпП України, ст.ст.23,1167 ЦК України,постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 Про розгляд судами цивільних справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ,) суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинен керуватися вимогами розумності і справедливості, враховувати глибину моральних страждань та характер порушених прав.

Згідно абз.1 п.13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , відповідно дост.237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі 6-23цс12).

Факт заподіяння позивачу несвоєчасною виплатою компенсації за невикористані 12 днів відпустки моральної шкоди в судовому засіданні та наявними матеріалами справи не доведено та не встановлено до яких саме моральних страждань призвела саме ця невиплата, до позбавлення яких засобів до існування це призвело, які позивач понесла переживання, психічні та емоційні напруження.

Тому позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката позивачем надано договір № 59 від 05.04.2018 року, ордер ХС № 87930, розрахунок оплати за надану правову допомогу (проведений згідно вимог Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах ) та квитанцію про сплату коштів в сумі 3500,00 гривень, тому дані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Оскільки відповідно до п. 1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд- -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Бериславського району Херсонської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 сільської ради Бериславського району Херсонської області, що зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ 26348657 на користь ОСОБА_1, зареєстрованої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_1 середній заробіток за період затримки розрахунку з 29.12.2017 року по 26.01.2018 року в сумі 2371,50 грн. та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 3500,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 сільської ради Бериславського району Херсонської області на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд Херсонської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1, Херсонська область, Бериславський район, с. Львово, вул. Набережна, буд. 18 , РНКОПП НОМЕР_1.

Представник позивача ОСОБА_2, Херсонська область, Бериславський район, м. Берислав, вул. Центральна, буд. 224.

Відповідач ОСОБА_3 сільська рада Бериславського району Херсонської області, Херсонська область, Бериславський район, с. Львово, вул. Радянська, буд. 63, код ЄДРПОУ 26348657.

Представник відповідача ОСОБА_4, с. Львово, вул. 1 Травня, буд. 13, , РНКОПП НОМЕР_2.

Повне рішення складено 20.06.2018 року.

Суддя В. С. Миргород