Ухвала

від 15.06.2018 по справі 910/29132/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

15.06.2018Справа № 910/29132/15

За скаргою на дії у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої І.В. Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 910/29132/15 Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" про стягнення 478 909, 15 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Ярмоленко С.М. Представники сторін: від позивача:не з'явився; від відповідача (скаржника): від відділу ДВС:не з'явився; не з'явився. ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" Білої Ірини Володимирівни звернулося до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" про стягнення заборгованості в сумі 478 909,15 грн. за кредитним договором від 14.11.2013 № 265/Ю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 по справі № 910/29132/15 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг", на користь Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" заборгованість у сумі 478 909,15 грн. та судовий збір у розмірі 7 183,64 грн.

24.05.2016 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

11.05.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої І.В. (надалі - скаржник) на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (надалі - ДВС, державний виконавець), у якій скаржник просить:

- визнати неправомірною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувану від 16.04.2018 у виконавчому провадженні №51367091;

- зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві провести виконавчі дії з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 910/29132/15 в порядку, встановленому законом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 призначено розгляд скарги на 25.05.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 розгляд скарги відкладено на 15.06.2018.

29.05.2018 представником ДВС через канцелярію суду надано заперечення, у якому він вказав на те, що державним виконавцем було здійснено заходи на виконання рішення суду, а також, що ним не порушено право стягувача на повторне пред'явлення виконавчого документа до органів примусового виконання, також надав суду копії матеріалів виконавчого провадження та просив суд відмовити в задоволенні скарги у повному обсязі та розглядати її без участі представника ДВС.

Представники позивача, відповідача та відділу ДВС у судове засідання 15.06.2018 року не з'явилися, представники позивача та відповідача про причини неявки суд не повідомили.

В силу ч. 2. ст. 342 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Разом з тим позивач, відповідач та відділ ДВС були належним чином повідомлені про розгляд скарги судом, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, а тому суд, з урахуванням ч. 2. ст. 342 ГПК України розглядає скаргу за відсутності представників позивача, відповідача та відділу ДВС.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на виконанні у Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває зведене виконавче провадження № 50535967 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" (надалі - боржник) на користь стягувачів загальної суми боргу у розмірі 15942642,81 грн.

Відповідно до постанови про приєднання до виконавчого провадження від 16.06.2016 року, виконавче провадження №51367091 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 910/29132/15 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 50535967.

Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Разом з тим, в рішенні у справі "Анацький проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на невиконання рішення з грудня 2002 року, приблизно два роки та одинадцять місяців, та неспроможність здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь заявника державні органи позбавили п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 їх практичного змісту. Таким чином, у цій справі п. 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Протоколу N1 були порушені. ("Анацький проти України", N 10558/03, пп. 22 - 23, рішення від 13 грудня 2005 року).

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

За змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 по справі № 910/29132/15, що набрало законної сили є обов'язковим до виконання та з урахуванням наведених вище приписів не може залишатися невиконаним.

Разом з тим, приписами ч. ч. 1., 2 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження , виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження , виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Так, 16.04.2018 державним виконавцем, керуючись п. 7 ч. 1. ст. 37 Закону України Про виконавче провадження винесено постанову (ВП №№51367091) про повернення виконавчого документа стягувачу.

Скаржник вважає винесену державним виконавцем постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.04.2018 незаконною та такою, що потребує скасуванню, оскільки державним виконавцем не було вчинено всіх необхідних дій, передбачених Законом України Про виконавче провадження , зокрема - не отримано інформації щодо наявності у боржника цінних паперів, водних транспортних засобів, інших самохідних транспортних| засобів, в тому числі дорожньо-будівельної техніки, об'єктів права інтелектуальної власності тощо. Також скаржник вказує на те, що факт того, що майно боржника не розшукане не означає, що таке майно відсутнє, а тому - висновок державного виконавця, що протягом року не розшукано майна боржника є передчасним.

Відповідно до Закону України Про виконавче провадження , державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ст. 10 Закону України Про виконавче провадження , заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 4) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

В свою чергу, у відповідності до п. 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюсту України №512/5 від 02.04.2012, організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

Разом з тим, відповідно до припису ч. 8. ст. 48 Закону України Про виконавче провадження , виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Тобто, наслідком здійснення державним виконавцем виконавчих дій, у тому числі і винесення як наслідок постанови про повернення виконавчого документа, є повне виконання судового рішення, тобто вчинення дій, зазначених в статті 10, 48 ЗУ Про виконавче провадження .

Заперечуючи доводи скаржника та вказуючи на правомірність винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.04.2018, державний виконавець вказує на здійснення ним наступних виконавчих дій щодо виконання зведеного виконавчого провадження № 50535967:

- 28.10.2015 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яку направлено до УДАІ м. Києва для виконання. Державним виконавцем внесено запис про обтяження майна боржника до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру іпотек від 12.01.2016 - нерухоме майно за боржником не зареєстровано;

- 20.01.2016, 04.02.2016, 08.02.2016 державним виконавцем направлено запити до Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві про надання інформації про транспортні засоби зареєстровані за боржником та згідно відповіді Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві, за боржником зареєстровано транспортні засоби, у зв'язку із чим державним виконавцем направлено запит про надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна встановлено, що майже всі транспортні засоби зареєстровані за боржником перебувають в заставі;

- 20.04.2016 державним виконавцем направлено запит до Державного агентства земельних ресурсів про надання інформації про наявність земельних ділянок зареєстрованих за боржником;

- 22.04.2016 державним виконавцем направлено виклик керівникові Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" - з'явитись на прийом до державного виконавця та надати пояснення з приводу невиконання рішень;

- 24.02.2016 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника яку направлено до банківських установ;

- 19.05.2016 державним виконавцем направлено запит до БТІ м. Києва про наявність нерухомого майна зареєстрованого за боржником;

- 30.05.2016 державним виконавцем направлено вимогу керівникові Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинг" про надання інформації (з витягами з відповідних документів) щодо майна яке перебуває на балансі підприємства (грошові кошти в національній та іноземній валюті, рухоме і нерухоме майно та інше).

- 08.06.2016 державним виконавцем направлено запит до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про надання інформації про наявність зареєстрованих за боржником цінних паперів, належних йому на праві власності.

- 08.06.2016 державним виконавцем направлено запит до Інспекції державного технічного нагляду про наявність зареєстрованої сільськогосподарської, будівельної (тракторів, самохідних шасі, самохідних дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів) та іншої техніки, належної на праві власності боржникові.

Однак, копії матеріалів виконавчого провадження, надані державним виконавцем не містять доказів на підтвердження вчинення всіх зазначених вище виконавчих дій.

Разом з тим, державним виконавцем не надано пояснень, які б спростовували викладені в скарзі обставини, зокрема - доказів на підтвердження того, що ним вживалися всі передбачені законом заходи, спрямовані на вчасне і повне виконання рішення суду в цій справі, зокрема, щодо здійснення заходів розшуку майна з тією періодичністю, як це зазначено в ст. 48 Закону України Про виконавче провадження ,

Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується державного виконавця, який мав довести той факт, що ним здійснено всі виконавчі дії відповідно до наданих йому законом прав та покладених обов'язків та довести обґрунтованість винесення спірної постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 16.04.2018.

Водночас, держаним виконавцем не доведено того, що ним було вчинено всіх заходів щодо розшуку майна боржника, згідно наданих йому законом прав та покладених обов'язків по виконанню наказу, а тому суд приходить до висновку, що бездіяльність ДВС призвела до безпідставного винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Окрім того, державний виконавець зазначив, що за боржником на праві власності зареєстровано транспортні засоби, які були ним оголошені в розшук, однак протягом року транспортні засоби не було розшукано, водночас державний виконавець вказує на те, що майже всі транспортні засоби зареєстровані за боржником перебувають в заставі.

Згідно ч. 1. ст. 51 Закону України Про виконавче провадження , для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо:1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів;2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю;3) наявна письмова згода заставодержателя.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України Про виконавче провадження , виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.

Однак, у матеріалах скарги відсутні докази проведення державним виконавцем перевірки інформації щодо наявності в боржника заставного майна, на яке може бути звернуто стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, а також щодо наявності майна боржника, що перебуває в інших осіб.

Частиною 2 ст. 343 ГПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За змістом роз'яснень п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України , за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що доводи скаржника викладені у скарзі є правомірними та державним виконавцем не спростовані, а тому вимоги скаржника щодо визнання неправомірною та скасування постанови Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувану від 16.04.2018 у виконавчому провадженні №51367091 та про зобов'язання Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві провести виконавчі дії з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 910/29132/15 в порядку, встановленому законом є обґрунтованими, в зв'язку із чим скарга підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 234, 339, 340, 341, 342 Господарського процесуального кодексу України суд,-

УХВАЛИВ:

1. Доводи скаржника Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої І.В. визнати правомірними.

2. Скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про повернення виконавчого документа стягувану від 16.04.2018р. у виконавчому провадженні №51367091.

3. Зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві провести виконавчі дії з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 р. у справі № 910/29132/15 в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 20.06.2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко