Рішення

від 20.06.2018 по справі 910/4397/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.06.2018Справа № 910/4397/18

За позовомПублічного акціонерного товариства Луганськтепловоз доТовариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія ТРАНС-МАГІСТР простягнення 120 299,41 грн. Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:не з'явився від відповідача:Швець І.В., Ажищева Я.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Луганськтепловоз (надалі - ПАТ Луганськтепловоз ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія ТРАНС-МАГІСТР (надалі - ТОВ ТЕК ТРАНС-МАГІСТР ) про стягнення 120 299,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було перераховано передоплату за договором про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №859/02-11 від 23.10.2012, а відповідачем послуги на вказану суму не були виконані, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача передоплати у розмірі 100 000,00 грн., а також 3% річних у розмірі 3 887,27 грн. та інфляційних у розмірі 16 412,14 грн. за неналежне виконання грошових зобов'язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2018 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; визначено сторонам строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив на позовну заяву, а також заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

03.05.2018 до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав факт існування суми переплати перед позивачем, при цьому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на відсутність його вини у неповерненні коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін у судове засідання, розгляд справи призначено на 04.06.2018.

04.06.2018 від представника відповідача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач вказував на те, що зазначені у відзиві обставини не можуть бути підставою невиконання відповідачем зобов'язання з повернення передоплати у розмірі 100 000,00 грн. на користь позивача.

Судове засідання 04.06.2018 не відбулося, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 розгляд справи призначено на 20.06.2018.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Зокрема, відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення №0103047040616, відповідно до якого ухвалу від 11.06.2018 про призначення судового засідання представником позивача отримано 14.06.2018.

Представники відповідача в судове засідання з'явилися, заявили усне клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання, в задоволенні якого судом відмовлено з огляду на наступне.

Зі змісту статті 226 Господарського процесуального кодексу України випливає, що суд залишає позов без розгляду, зокрема, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, ч. 1 ст. 8 зазначеного вище Закону передбачено, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суд зазначає, що перш ніж залишити позов без розгляду необхідно з'ясувати причини невиконання вимог суду позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій, при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами. У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами, якщо нез'явлення позивача не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що неявка позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду даної справи по суті, а наявних в матеріалах справи доказів достатньо для повного та всебічного розгляду даної справи.

Також суд враховує, що відповідач і позивач скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, а також відповіді на відзив на позовну заяву, а ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 явка представників сторін обов'язковою не визнавалася.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.10.2012 між ТОВ ТЕК ТРАНС-МАГІСТР (експедитор) та ПАТ Луганськтепловоз (клієнт) був укладений договір про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №859/02-11 (надалі - Договір ), відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає, а експедитор за плату, за дорученням клієнта та за його рахунок, організовує/здійснює транспортно-експедиційне обслуговування внутрішньо українських, експортно-імпортних та транзитних вантажів клієнта та порожнього транспорту при перевезенні його залізничним транспортом по Україні та інших країнах, відповідно до Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що конкретизація надаваних послуг, вартість транспортування й страхування вантажів, (якщо страхування здійснюється на підставі письмової заявки клієнта), заявлених клієнтом, а також їхнього експедирування, визначаються в протоколах узгодження вартості послуг, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 3.3 Договору клієнт здійснює на розрахунковий рахунок експедитора 50% передоплату вартості перевезення та транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, суми страхової винагороди (якщо перевезення, вантаж або рухомий склад застраховані), вартості митно-брокерських послуг (якщо вказані послуги замовляються клієнтом), комісійної винагороди експедитора у розмірі 2,5% від загальної вартості перевезення на підставі рахунків експедитора, не менше ніж за 2 банківських дні до початку перевезення. Остаточний розрахунок по платежам за транспортно-експедиційні послуги та інші платежі проводяться клієнтом протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами актів здавання-приймання наданих послуг, на підставі рахунків експедитора та актів здавання-приймання наданих послуг.

Додатковими угодами №1 від 25.10.2013, №2 від 01.12.2014, №3 від 02.03.2015 сторонами неодноразово продовжувалася дія Договору.

На виконання умов Договору позивачем перераховувалась на рахунок відповідача передоплата у визначеному сторонами розмірі, а відповідачем надавались послуги по транспортно-експедиційному обслуговуванню, за наслідком чого були складені акти №18 від 30.11.2015, №19 від 30.11.2015, №20 від 30.11.2015, №1 від 15.01.2016, №2 від 29.02.2016, №3 від 15.03.2016, №4 від 15.03.2016, №5 від 06.04.2016 та №6 від 30.04.2016.

Вказаними актами сторонами зафіксовано вартість наданих послуг, а також встановлено наявність переплати позивача на загальну суму 124 766,67 грн., на яку відповідачем транспортно-експедиційні послуги надані не були.

Відповідачем частково було повернуто позивачу переплату у розмірі 24 766,67 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Спір у справі виник у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язання з надання послуг згідно Договору на суму 100 000,00 грн., у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про повернення таких грошових коштів.

Договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та сплата на користь відповідача суми передоплати за послуги підтверджується банківськими випискам з рахунку позивача.

Наявними в матеріалах справи актами №18 від 30.11.2015, №19 від 30.11.2015, №20 від 30.11.2015, №1 від 15.01.2016, №2 від 29.02.2016, №3 від 15.03.2016, №4 від 15.03.2016, №5 від 06.04.2016 та №6 від 30.04.2016, підтверджується факт виконання відповідачем свого зобов'язання за надані послуги на підставі Договору на частину суми передоплати, а також існування переплати у розмірі 124 766,67 грн.

08.12.2016 відповідачем частково було повернуто позивачу переплату у розмірі 24 766,67 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Факт існування переплати на суму 100 000,00 грн. підтверджується листом директора ТОВ ТЕК ТРАНС-МАГІСТР №195 від 15.06.2017, та не заперечувалося представником відповідача у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні.

Претензією №863-4 від 03.01.2018 позивач звернувся до відповідача, в якій вимагав повернути суму невикористаного авансу в розмірі 100 000,00 грн.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду від 21.02.2018 у справі №910/45382/17.

З урахуванням того, що судом встановлений факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань з надання послуг за Договором, суд приходить до висновку про те, що у відповідача існує зобов'язання з повернення позивачу суми невикористаної переплати у розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В якості підстав для звільнення його від відповідальності відповідач вказує на те, що відповідно до листа Головного управління ДФС у м. Києві №14888/10/26-15-12-03-11 від 10.04.2018 за ним обліковується переплата з податку на прибуток в сумі 128 836,94 грн., за рахунок яких відповідач має намір погасити утворену заборгованість перед позивачем.

Крім того, відповідач зазначає про відсутність інших грошових коштів на рахунках в банківських установах, на підтвердження чого надано довідку ПАТ Альфа-Банк №35457-92 від 02.05.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 передбачено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

З огляду на викладене суд не приймає до уваги посилання відповідача на існування у нього дебіторської заборгованості у вигляді переплати податку на прибуток, а також відсутність грошових коштів на одному рахунку, відкритому в установі ПАТ Альфа-Банк , оскільки викладені факти на спростовують можливість існування у відповідача інших рахунків та наявності на таких рахунках грошових коштів.

Крім того, долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву докази датовані квітнем та травнем місяцем 2018 року, в той час як про існування переплати позивача та обов'язку повернути таку переплату відповідач був обізнаний ще з 2016 року, що підтверджується підписом директора ТОВ ТЕК ТРАНС-МАГІСТР на актах здачі виконаних послуг №18 від 30.11.2015, №19 від 30.11.2015, №20 від 30.11.2015, №1 від 15.01.2016, №2 від 29.02.2016, №3 від 15.03.2016, №4 від 15.03.2016, №5 від 06.04.2016 та №6 від 30.04.2016).

Таким чином, суд вважає не доведеним факт неможливості виконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення на користь позивача суми передоплати у розмірі 100 000,00 грн., а тому позовні вимоги ПАТ Луганськтепловоз в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 887,27 грн. та інфляційних у розмірі 16 412,14 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В той же час, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічні висновки викладені у п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013.

Згідно позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 14.03.2018 у справі №910/24853/13, повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата (аванс) не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, підстави для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 887,27 грн. та інфляційних у розмірі 16 412,14 грн. відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ ТЕК ТРАНС-МАГІСТР на користь ПАТ Луганськтепловоз заборгованості у розмірі 100 000,00 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог (3% річних у розмірі 3 887,27 грн. та інфляційних у розмірі 16 412,14 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Луганськтепловоз задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія ТРАНС-МАГІСТР (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 2-А, оф. 412; ідентифікаційний код 31087590) на користь Публічного акціонерного товариства Луганськтепловоз (93406, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, 52-Б; ідентифікацій код 05763797) передоплату у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 464 (одна тисяча чотириста шістдесят чотири) грн. 68 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.06.2018

Суддя В.П. Босий