Рішення

від 18.06.2018 по справі 922/925/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2018 р.Справа № 922/925/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Закопайло О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

позовом Ізюмської центральної міської лікарні, 64309, Харківська область, м. Ізюм, пров. Залікарняний, 2 код 02003304 до Приватного підприємства "НП Енерго", 64309, Харківська область, м. Ізюм, вул. Гоголя, 15/45, код 34079103 про стягнення 27 174,00 грн. за участю представників :

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №137 від 12.01.2018

відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю від 14.05.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ізюмська центральна міська лікарня звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ПП "НП Енерго" 27 174,00 грн. вартості завищених обсягів виконаних робіт.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2018 справу було передано до розгляду судді Прохорову С.А.

Ухвалою суду від 12.04.2018 позовну заяву було залишено без руху.

23 квітня 2018 року Ізюмською центральною міською лікарнею було подано до суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 25.04.2018 було відкрито провадження по справі № 922/925/18 та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідачем було надано відзив на позовну заяву (вх. № 14280 від 16.05.2018) відповідно до якого заперечує проти вимог позивача.

Також, відповідачем до свого відзиву додано заяву про застосування до вимог позивача наслідків пропуску строків позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти вимог позивача.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 18.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем був укладений договір №2 від 18.07.2014 року на виконання проектної та кошторисної частини проектної документації та робіт Будівництво лінії електропостачання Ізюмської центральної міської лікарні по вул. Залікарняній, 2 м. Ізюм Харківської області (перехід з 3-ї категорії на 1-у категорію надійності електропостачання) .

На підставі актів приймання виконаних робіт відповідачу були перераховані кошти в сумі 546469 грн.

На підставі ч. 1, ст. 11 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні , п.1.2.2.3 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північно-східного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2017 року та згідно з направленням від 07.12.2017 року № 1232, виданим в.о.начальника Північно - східного офісу Держаудитслужби, комісією, створеною наказом Про створення комісії для проведення контрольних обмірів від 11.12.2017 року №295 Ізюмської центральної міської лікарні (далі - Міська лікарня), у складі голови комісії - головного інженера Лікарні ОСОБА_4, членів комісії - головного енергетика Лікарні ОСОБА_5, економіста Лікарні ОСОБА_6, проведено контрольний огляд виконаних робіт, які не є прихованими, в присутності головного державного фінансового інспектора Північно-східного офісу Держаудитслужби ОСОБА_7 та провідного державного аудитор ОСОБА_8

Контрольний огляд проведено вибірково.

Під час ревізії фінансово-господарської діяльності Ізюмської центральної міської лікарні за період з 01.01.2014 по 01.10.2017 р.р. фахівцями Північно-східного офісу Держаудитслужби було встановлено завищення обсягів робіт по акту форми КБ-2в №1 за листопад 2014 року та №2 за грудень 2014 року, що є порушенням п.6.4.1 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013. Завищення вартості обсягів виконаних робіт становить суму 27174,00 грн. (з єдиним податком 5% без ПДВ), про що складений відповідний акт та надана вимога про усунення порушень від 02.01.2018 р.№20-04-25/35.

Заявлену претензію №151 від 15.01.2018 р. на суму 27174,00 грн. відповідач відхилив у повній сумі, вважаючи виконання робіт за договором №2 від 18.07.2014 р. належним та повним, а проведення фахівцями Північно-східного офісу Держаудитслужби контрольного огляду без участі представника відповідача та за межами строків пред'явлення претензій щодо якості робіт необґрунтованим, не зважаючи на те, що, як суб'єкт господарювання, відповідач повинен був виконати господарські зобов'язання та вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним зобов'язання, враховуючи інтереси замовника робіт - позивача.

Враховуючи той факт, що фахівцями Північно-східного офісу Держаудитслужби запрошувались представники відповідача для участі в перевірці виконання умов договору, але на призначений час представники не з'явились, а під час здійснення виходу за адресою реєстрації з'ясувалось, що це квартира, двері якої ніхто не відчинив, позивач вважає вказане твердження відповідача безпідставним.

Позивач вказує, що він є комунальним закладом охорони здоров'я Ізюмської міської ради, що надає медичну допомогу населенню міста Ізюм, Ізюмського району, прилеглих районів, тимчасово переміщеним особам. Засновником Ізюмської центральної міської лікарні є Ізюмська міська рада, уповноваженим органом засновника є виконавчий комітет Ізюмської міської ради; вид діяльності - діяльність лікарняних закладів. За штатним розписом не має фахівців з будівельних робіт. Про порушення відповідачем договору позивачу стало відомо за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності Ізюмської центральної міської лікарні за період 01.01.2014 - 01.10.2017 роки фахівцями Північно-східного офісу Держаудитслужби, тобто у грудні 2017 року.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 27 174,00 грн. завищеної вартості виконаних робіт за Договором підряду.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Вимогами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судом встановлено, що згідно з умовами Договору підряду (П.3) сторонами було досягнуто домовленість про те, що ціна цього Договору відповідно до Зведеного кошторису витрат з будівельних робіт (Додаток № 2), Договірної ціни на виконання будівельних робіт (Додаток № 1) складає 546471,00 грн. (П'ятсот сорок шість тисяч чотириста сімдесят одна грн. 00 коп.) без ПДВ, в т.ч. єдиний податок 5%.

Ціна Договору виконання будівельних робіт не може змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань Сторонами у повному обсязі, крім випадків:

- зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків Замовником;

- покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у Договорі;

- зміни умов у зв'язку із застосування положень частини шостої статті 40 Закону України від 01 червня 2010 року № 2289-VІ Про здійснення державних закупівель ;

- узгодженої зміни ціни;

- зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок.

При цьому, згідно п. 10.3 спірного Договору, щомісячно Підрядник направляє Замовнику акти приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та втрат (форма № КБ-3). Замовник у строк - трьох робочі дні після отримання акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат (форма № КБ-3) повинен їх підписати або направити Підряднику мотивовану відмову від їх підписання. У разі відсутності мотивованої відмови протягом п'яти робочих днів акт приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідка про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати (форма № КБ-3) вважаються підписаними, а будівельні роботи прийнятими.

Частиною четвертою статті 882 ЦК України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідно до статті 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно із статтею 858 ЦК України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов'язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

При цьому статтею 853 ЦК України передбачено, що якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до п. 6.4.4.1. Правил визначення вартості будівництва ДСТУ Б Д.1.1.-1:2013 прямі витрати при визначенні вартості виконаних робіт розраховуються на підставі нормативних витрат трудових і матеріально-технічних ресурсів, виходячи з фізичних обсягів виконаних робіт та уточнених цін ресурсів, прийнятих в договірній ціні.

Як наслідок, перевірка фактичного обсягу виконаних робіт, їх якості, витрат робочого часу, які включені до акта, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання актів.

Отже, враховуючи приписи зазначених норм права, а також те, що Позивач оглянув та прийняв за актами приймання виконаних робіт, які підписані та скріпленні печатками сторін без будь-яких зауважень і застережень виконані Відповідачем підрядні роботи, обумовлені Договором підряду, суд дійшли висновку, що Позивач погодився як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю.

Крім того, сторонами до Договору підряду було підписано довідки про вартість робіт.

Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку Позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена Замовником.

Отже, умови Договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу у них не було.

Позивачем в позові з посиланням на ст.ст. 1209, 1210 ЦК України заявлено про стягнення вартості завищених обсягів виконаних робіт в сумі 27174,00 грн., тобто причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 27174.00 грн. шкоди.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями позивача, виходячи з того, що вказані статті встановлюють загальні правила про підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, робіт (послуг) та суб'єктний склад осіб, на яких покладається обов'язок відшкодувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг), при цьому, звертаючись з позовом, заявлену до стягнення шкоду у розмірі 27 174,00 грн. Позивач визначив виходячи із здійснення надмірної сплати за будівельні роботи на підставі завищених вартості виконаних робіт за договором, а не внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

Стосовно посилання Позивача на акт, складений за результатом планової ревізії його фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2014 по 01.10.2017, як на беззаперечну підставу для стягнення коштів суд зазначає, що акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

При цьому акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Крім того, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки, як вже зазнасалося, є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі №21-237а13.

До того ж акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Так, відповідно до приписів статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом: справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто укладання сторонами у справі Договору підряду, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі проведення відповідних робіт та їх оплата є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, обсяг прав, обов'язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення Відповідачем зобов'язань за Договором підряду.

За таких умов суд дійшов висновку, що Позивачем не підтверджено обґрунтованості та законності позовних вимог щодо стягнення з Відповідача на його користь завищеної вартості виконаних робіт у розмірі 27 174,00 грн. на підставі акта ревізії фінансового-господарської діяльності.

Поряд з цим суд зазначає, що звіт внутрішнього аудиту вказаного органу управління (контролю) може бути підставою для вжиття ним у межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, у тому числі притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання у межах господарсько-договірних відносин.

Крім того, суд приймає до уваги те, що згідно наданого позивачем витягу із штатного розпису Ізюмської центральної міської дікарпі від 26.02.2014 р.. на час спірних правовідносин установа була забезпечена наступними спеціалістами головний інженер, економіст провідний, економіст 1 категорії, інженер 1 категорії, електромонтери з ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду.

Таким чином посилання позивача на те, що вони не мали належних фахівців спростовується наданими документами, так як Акт контрольного огляду від 14.12.2017 р. складався такими же фахівцями Ізюмської центральної міської лікарні згідно наказу від 11.12.2017 р. № 295.

Більш того згідно п. 17.1 та п. 17.2 Договору уповноваженими представниками Замовника на час виконання Договору є представники організацій, які здійснюють авторський та технічний нагляд за виконанням будівельних робіт за цим Договором. Замовник повідомляє про це Підрядника письмово. Уповноважений представник від імені Замовника має право виконувати такі дії: проводити контрольні заміри обсягів виконаних будівельних робіт, перевіряти відповідність виконаних будівельних робіт проектній документації, перевіряти відповідність норм і розцінок, які будуть визначені у виконавчій документації, на предмет відповідності проектній документації і будівельним нормам та розцінкам.

Отже в Ізюмськїй центральній міській лікарні було достатньо фахівців та належних представників для того, щоб виконати свої права та обов'язки за Договором, у тому числі виявити будь-які неприховані недоліки у виконаній роботі, якщо такі мали місце у листопаді чи грудні 2014 року.

З урахуванням правової позиції, висловленої ЄСПЧ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 р.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Стосовно заяви відповідача про застосування до вимог позивача строків позовної давності, суд зазначає, що в пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , зокрема зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки в межах даної справи суд відмовляє в задоволенні позову з підстав необґрунтованості його позовних вимог, суд не застосовує позовну давність до спірних правовідносин.

Судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.

Також, відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву, вказано, що попередній орієнтовний розріхунок судових витрат відповідача складає 5000 грн., що складається з витрат на правничу допомогу адвоката.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у звязку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем не було надано договору про надання правничої допомоги, не надано суду доказів, що підтверджували б правовий статус особи, яка здійснювала представництво інтересів відповідача як адвоката та доказів здійснення цій осбобі оплати за надану правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення цих судових витрат на позивача.

Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Ізюмська центральна міська лікарня - 64309, Харківська область, м. Ізюм, пров. Залікарняний, 2 код 02003304.

Відповідач - Приватне підприємство "НП Енерго" - 64309, Харківська область, м. Ізюм, вул. Гоголя, 15/45, код 34079103.

Повне рішення складено 22.06.2018 р.

Суддя ОСОБА_1