Рішення

від 21.06.2018 по справі 807/434/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 червня 2018 року м. Ужгород№ 807/434/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Стенавська А.М.

за участю:

позивача: Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, представник - ОСОБА_1;

відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Карпати-Л , представник - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Карпати-Л про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Карпати-Л (далі - відповідач) про стягнення з ТОВ Будівельна компанія Карпати-Л адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 17126,24 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем подано до відділення Фонду звіт за формою № 10-ПІ річна Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, з якого випливає, що відповідач вимоги закону не виконав. Згідно з рядком 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні становить 1 особа, в той же час, відповідно до рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2017 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб. Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2017 році становила 33666,67 грн., то за не працевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід державного бюджет 33666,67 : 2 = 16833,34 грн. Однак, відповідач до 16.04.2018 року адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив. Крім того, на день подачі позовної заяви до суду 15.05.2018р., строк прострочення платежу становить 29 днів, а отже пеня при обліковій ставці НБУ 17 % становить 292,90 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився та не забезпечив явку свого представника, відзив на позовну заяву, а також заяви про розгляд справи без його участі суду не надав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 № 875-ІІІ (далі - Закон № 875-ІІІ): цей закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами

У відповідності з ч. 1 ст. 19 Закону України Закону № 875-ІІІ: для підприємств, установ і організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8-25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону № 875-ІІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону № 875-ІІІ.

Згідно з ч. 9 ст. 19 Закону № 875-ІІІ: підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Зокрема, відповідачем було подано до позивача звіт форми № 10-ПІ річна Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (а.с.8). Відповідно до рядка 01 звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 12 осіб.

Однак, у відповідності до поданого звіту випливає, що відповідач не виконав вимогу ст. 19 Закону України № 875-ІІІ, оскільки відповідно до рядка 03, кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві повинна становити як мінімум 1 особа, однак на підприємстві протягом 2017 року, у відповідності до рядка 02, середньооблікова кількість інвалідів взагалі не зазначена (а.с.8 на звороті).

Відповідно до Закону України Про реабілітацію інвалідів в Україні від 06.10.2005 року № 2961-IV: робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження осіб у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону № 875-ІІІ: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів , і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875-ІІІ, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Підстав для звільнення від виконання обов'язку закон не містить.

Окрім цього, суд зазначає наступне.

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Такого висновку дійшов Конституційний суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, справа № 1-25/2010 (абзац 3 підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення).

Конституційний суд України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення).

У даному випадку, на позивача, враховуючи положення Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , покладено обов'язок щодо працевлаштування інвалідів в необхідній для того кількості, а відтак й обов'язок передбачати юридичні наслідки своєї поведінки, при цьому не зловживаючи своїми правами.

Аналіз наведених правових норм та матеріалів справи в їх сукупності дає підстави для висновку про те, що на підприємство покладено безпосередній обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та, при цьому, принаймні інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, зокрема державну службу зайнятості.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , яка подається підприємствами, установами та організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України: підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано звітів, які він зобов'язаний подавати до органів державного центру зайнятості щодо інформації про наявні вакансії для інвалідів, а відтак відповідачем не було вжито всіх достатніх та належних від нього заходів щодо недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ІІІ: підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ІІІ: адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ІІІ: порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Таким чином, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки, середньорічна заробітна плата штатного працівника у відповідача в 2017 році становила 33667,60 грн., то за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості (1 інвалід), відповідач повинен сплатити в дохід державного бюджету України адміністративно-господарську санкцію в розмірі середньої річної заробітної плати, а саме: 16833,34 грн., відповідно до розрахунку адміністративно-господарських санкцій (а.с.9).

Проте, відповідач, в строк встановлений законодавством України, а саме до 16.04.2018 року, вказану суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив.

Таким чином, заборгованість відповідача щодо сплати адміністративно-господарських санкцій становить 17126,24 грн. (включаючи суму пені в розмірі 292,90 грн. згідно з даними розрахунку пені за прострочення сплати протягом 29 днів - а.с.10).

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України: при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

З огляду на дану норму, судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підтверджено належними та допустимими доказами, а адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Карпати-Л про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 17126,24 грн. - задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Карпати-Л (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Набережна-Бічна, буд. 45, КОД ЄДРПОУ 37314606) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, площа ОСОБА_2, буд. 14, офіс 34, КОД ЄДРПОУ 13592841) адміністративно-господарські санкції в розмірі 16833,34 (шістнадцять тисяч вісімсот тридцять три гривні тридцять чотири копійки) грн. та пеню в розмірі 292,90 (двісті дев'яносто дві гривні дев'яносто копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

Суддя ОСОБА_3

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 21 червня 2018 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення було виготовлено та підписано 22 червня 2018 року.