Рішення

від 18.06.2018 по справі 916/525/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" червня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/525/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: ОСОБА_1 (представник за довіреністю);

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „АТРІМ-ПАК» (61033, м. Харків, вул. Шевченко, буд. 317, офіс В-0413);

до відповідача: Сільськогосподарського підприємства „ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67540, Одеська обл., Комінтернівський р-н. с. Благодатне, вул. Центральна, 1);

про стягнення 664 516,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „АТРІМ-ПАК» (надалі - ТОВ „АТРІМ-ПАК» ) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №564/18) до відповідача - Сільськогосподарського підприємства „ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - СП „ВЕККА» ТОВ), в якій просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 665801,20 грн., з яких 623178,54 грн. - основний борг, 28379,47 грн. - пеня, 2631,00 грн. - 3% річних, 11612,19 грн. - інфляційних втрат та покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 22540,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного між сторонами у справі договору поставки №00047 від 02.10.2017р., позивачем було вчасно та в повному обсязі виконано свої зобов'язання, між тим відповідач за фактично отриманий товар не розрахувався, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 26.03.2018 року, за даним позовом відкрито провадження у справі №916/657/18 за правилами загального позовного провадження, із проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 25.04.2018 року, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання відкладено на 14.05.2018р.

Ухвалою суду від 14.05.2018 року, підготовче засідання відкладено на 25.05.2018р.

17.05.2018 року до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №9885/18) у відповідності до якого заперечує щодо вірності здійсненого позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних, в зв'язку з чим просить суд у задоволені позовних вимог ТОВ „АТРІМ-ПАК» в частині стягнення пені в сумі 1160,70 грн., 3% річних в сумі 103, 00 грн. та інфляційних у сумі 21,00 грн. відмовити. При цьому, відповідач наполягає, що правомірним періодом нарахування пені, 3% річних та інфляційних може бути лише 16.03.2018р., оскільки позовні вимоги викладені на дату складання позову, тоді як у розрахунку по 19.03.2018 року. Водночас, згідно заяви вх. ГСОО №10478 від 25.05.2018р., відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу, з підстав того, що справа не є складною, відповідь на відзив адвокатом не готувалась та відсутнє підтвердження витрат на відвідання судових засідань.

У судовому засіданні від 25.05.2018 року позивачем подано заяву (вх. ГСОО №2-2669/18), в порядку ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої ТОВ „АТРІМ-ПАК» зменшило розмір позовних вимог, в зв'язку із обставинами зазначеними відповідачем у відзиві на позов та погодилось щодо нарахування відповідачу штрафних санкцій по 16.03.2018 року. З урахуванням чого, просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 664516,50 грн., з яких 623178,54 грн. - основний борг, 27218,77 грн. - пеня, 2528,00 грн. - 3% річних, 11591,19 грн. - інфляційних втрат та покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 10183,33 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00 грн. Враховуючи, що вищевказану заяву ТОВ „АТРІМ-ПАК» подано в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, суд здійснює розгляд позовних вимог в редакції заяви позивача від 25.05.2018р. вх. ГСОО № 2-2669/18.

У судовому засіданні 25.05.2018 року представниками сторін надано до суду клопотання, відповідно до якого останні просили суд розпочати розгляд справи по суті на підставі ч.6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що під час підготовчого засідання були вирішені всі питання, визначені в ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, ухвалою господарського суду від 25.05.2018 року, підготовче провадження у справі № 916/525/18 було закрито та розпочато розгляд справи по суті в той самий день після закінчення підготовчого судового засідання 25.05.2018 року.

У судовому засіданні від 25.05.2018 року судом оголошено перерву, в порядку ст. 216 Господарського процесуального кодексу України до 18.06.2018 року, оскільки спір не може бути вирішено у даному судовому засіданні.

Ухвалою суду від 08.06.2018р., у задоволенні клопотання ТОВ "Торговий дім "АТРІМ-ПАК" про участь у судовому засіданні 18.06.2018 року в режимі відеоконференції було відмовлено, в зв'язку з відсутністю технічної можливості.

Представник позивача у судове засідання від 18.06.2018 року не з'явився, між тим надіслав до суду заяву вх. ГСОО №12021/18 від 18.06.2018р. з ЕЦП, згідно якої просив суд розглянути справу за відсутності представника ТОВ "Торговий дім "АТРІМ-ПАК". Разом з тим зазначив, що заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримує у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні від 18.06.2018 року щодо існування основної заборгованості не заперечував, однак зазначав що здійснений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних є необґрунтованим, в зв'язку з чим у стягненні 1160,70 грн. - пені, 103,00 грн. - 3% річних та 21,00 грн. - інфляційних просив відмовити. Водночас представник відповідача заперечував щодо покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу.

В судовому засіданні від 18.06.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 23.06.2018 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Водночас вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено матеріалами справи, 02.10.2017 року між - СП „ВЕККА» ТОВ (надалі - покупець) та ТОВ „АТРІМ-ПАК» (надалі - постачальник) укладено договір поставки №00047 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця за його заявками, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар в асортименті.

За умовами п.1.1 договору, повне найменування товару, що поставляється, його опис та характеристика, кількість товару, ціна одиниці товару, вартість та інші параметри вказуються в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Умовами п.п. 2.2.4, 2.2.5 договору встановлено обов'язок покупця підписувати вантажні, супровідні та інші документи на товар та своєчасно проводити оплату за отриманий товар в порядку, передбаченому цим договором.

Положеннями п. 4.9 договору встановлено, що право власності на товар, що поставляється переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару. Датою поставки товару вважається дата підписання накладної.

У відповідності до п.5.3 договору, ціна на товар встановлюється в гривнях і вказується у накладних.

За умовами п. 7.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2017 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Як встановлено матеріалами справи, за період з листопада по грудень 2017 року на виконання умов договору №00047 від 02.10.2017 року ТОВ „АТРІМ-ПАК» передано товар на загальну суму 623 178,54 грн., зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладним, а саме: №РН-0000096 від 08.11.2017р. на суму 150 520,09 грн., №РН-0000132 від 24.11.2017р. на суму 246 149,28 грн., №РН-0000160 від 07.12.2017р. на суму 68 424,77 грн. та №РН-0000175 від 14.12.2017р. на суму 158 084,40 грн.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п. 5.5 договору встановлено, що товар, який поставляється за цим договором, підлягає оплаті в порядку відстрочки платежу протягом 60 календарних днів з моменту поставки і моменту підписання накладної.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, СП „ВЕККА» ТОВ у встановлений договором строк не здійснило в повному обсязі сплату вартості фактично отриманого товару за договором №00047 від 02.10.2017 року, в зв'язку з чим, вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 623 178,54 грн. є цілком обґрунтованими.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем ніяким чином не заперечуються обставини щодо здійснення відповідних поставок товару, його прийняття, як і наявність заборгованості у розмірі заявленому позивачем до стягнення.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що у разі порушення строків оплати за поставлений товар, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання . Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування відповідачу пені у сумі 27218,77 грн., окремо по кожній накладній, з урахуванням моменту виникнення заборгованості у відповідача та заявленого періоду нарахування, по 16.03.2018р. включно, вважає його вірним та обґрунтованим.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2528,00 грн., окремо щодо кожної поставки товару, нарахованих по 16.03.2018 року включно, заявлених до стягнення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, вважає розрахунок позивача вірним та обґрунтованим.

Перевіривши розрахунок позивача, який міститься у позовній заяві, щодо сплати відповідачем інфляційних у розмірі 11591,19 грн., а також розрахунок відповідача (а.с.73) суд встановив, що при здійснені даних розрахунків позивачем невірно було визначено сукупний індекс інфляції (застосовано показник за січень 2018 року) при визначені розміру інфляційних за накладною №РН-0000132 від 24.11.2017р., а відповідачем допущено арифметичну помилку при визначені інфляційних за накладною №РН-0000096 від 08.11.2017р. (101,5/100% *100,9/100% *150520,09 - 150520,09=3632,80, тоді як відповідачем зазначено 3612,48) та аналогічну помилку, яку також допустив позивач, при підрахунку інфляційних за накладною №РН-0000132 від 24.11.2017р.

Так, листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. №62-67р „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ " визначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується ні на кожну дату місяця, а в середньому на місяць , в зв'язку з чим умовно слід вважати, що сума, внесена у період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Крім того, оскільки, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари послуги, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом за період прострочки.

Отже, враховуючи, що борг за накладною №РН-0000132 від 24.11.2017р. виник на 24.01.2018 року при підрахунку інфляційних правомірним є застосування показника індексу інфляції лише за лютий 2018 року (246 149,28 Ч 100,9% - 246 149,28 = 2215,34).

Таким чином, сума інфляційних за накладною №РН-0000132 від 24.11.2017р становить 2215,34 грн.

З огляду на зазначене та враховуючи межі заявлених вимог, позовні вимоги ТОВ „АТРІМ-ПАК» про стягнення інфляційних підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 7866,40 грн. (3612,48+2215,34+615,82+1422,76= 7866,40).

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ „АТРІМ-ПАК» та стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 623178,54 грн., пені у розмірі 27218,77 грн., 3% річних у розмірі 2528,00 грн. та інфляційних у розмірі 7866,40 грн.

З приводу заяви позивача про відшкодування понесених ним витрат на послуги адвоката у розмірі 20 000,00 грн. та заперечень відповідача щодо можливості покладення таких витрат на СП „ВЕККА» ТОВ, суд зазначає таке.

За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2018р. між адвокатом ОСОБА_2 (адвокат) та ТОВ „АТРІМ-ПАК» (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу, а адвокат бере на себе зобов'язання щодо виконання функції представника клієнта під час досудового урегулювання господарського спору з приводу стягнення грошових коштів за договором поставки №00032 від 30.03.2017р. за видатковими накладними №РН-0000096 від 08.11.2017р. на суму 150 520,09 грн., №РН-0000132 від 24.11.2017р. на суму 246 149,28 грн., №РН-0000160 від 07.12.2017р. на суму 68 424,77 грн. та №РН-0000175 від 14.12.2017р. на суму 158 084,40 грн., складання та подання претензій, позовної заяви, інших документів щодо стягнення грошових коштів за договором поставки, укладеного між клієнтом та СП „ВЕККА» ТОВ, сплати судового збору, а також під час судового розгляду у господарських судах всіх рівнів складання всіх процесуальних документів, необхідних під час судового процесу, а також під час виконавчого провадження, без будь-яких обмежень його прав, що передбачені законами України, як представника особи, яку він представляє незалежно від її правового статусу.

В підтвердження оплати за надані адвокатом послуги позивачем було надано платіжні доручення: №236 від 12.03.2018р. на суму 3000,00 грн., №287 від 20.04.2018р. на суму 5000,00 грн., №335 від 21.05.2018р. на суму 6000,00 грн. та №334 від 21.05.2018р. на суму 6000,00 грн.

Крім того, позивачем було надано акти виконаних робіт за відповідним договором від 24.04.2018р., від 30.04.2018р. та від 25.05.2018р. на загальну суму 20 000,00 грн. у яких визначено перелік робіт, що виконувались адвокатом. Вартість виконаних адвокатом робіт у відповідних актах зазначена із детальним розрахунком та врахуванням фактично затраченого часу.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що СП „ВЕККА» ТОВ загалом заперечуються підстави для покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, а неспіврозмірність розміру відповідних витрат відповідачем жодним чином не підтверджена, оцінивши обґрунтування позивача щодо витраченого часу адвоката на супроводження даної справи, суд вважає заперечення відповідача з даного приводу безпідставними, а розмір витрат на юридичні послуги у розмірі 20000,00 грн. обґрунтованими.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 9967,75 грн. та витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн. покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Сільськогосподарського підприємства „ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67540, Одеська обл., Комінтернівський р-н., с. Благодатне, вул. Центральна, 1; код ЄДРПОУ 30820151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „АТРІМ-ПАК» (61033, м. Харків, вул. Шевченко, буд. 317, офіс В-0413; код ЄДРПОУ 41363413) 623 178/шістсот двадцять три тисячі сто сімдесят вісім/ грн. 54 коп. основного боргу, 27218/двадцять сім тисяч двісті вісімнадцять/грн. 77 коп. пені, 2528//дві тисячі п'ятсот двадцять вісім/грн. 3% річних та 7866/сім тисяч вісімсот шістдесят шість/грн. 40 коп. інфляційних втрат.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Сільськогосподарського підприємства „ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67540, Одеська обл., Комінтернівський р-н., с. Благодатне, вул. Центральна, 1; код ЄДРПОУ 30820151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „АТРІМ-ПАК» (61033, м. Харків, вул. Шевченко, буд. 317, офіс В-0413; код ЄДРПОУ 41363413) 9907/дев'ять тисяч дев'ятсот сім/грн. 94 коп. судового збору.

5.Стягнути з Сільськогосподарського підприємства „ВЕККА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67540, Одеська обл., Комінтернівський р-н, с. Благодатне, вул. Центральна, 1; код ЄДРПОУ 30820151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „АТРІМ-ПАК» (61033, м. Харків, вул. Шевченко, буд. 317, офіс В-0413; код ЄДРПОУ 41363413) 19 880/дев'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят/грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23 червня 2018 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська