Постанова

від 20.06.2018 по справі 826/15760/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15760/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

за участю:

представника відповідача: Сірика Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення, за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2018 року, -

У с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26 квітня 2017 року, яким їй визначено зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 87 874,44 грн.

В обгрунтування вимог посилається на те, що не є власником частини нежитлового приміщення, яке розташовано на земельній ділянці загальною площею 0,236253 га., а тому не є суб'єктом справляння земельного податку.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2018 року позов задоволено.

Судове рішення умотивовано тим, що позивач не є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, тому нарахування грошового зобов'язання зі сплати земельного податку є необґрунтованим, а податкове повідомлення - рішення - таким, що підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач згідно договору купівлі - продажу від 14.09.2009 року є власником частини нежитлового приміщення, яке розташоване за наведеною адресою, тому є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що податковим повідомленням - рішенням від 26 квітня 2017 року № 1453695-1305, яке за наслідками адміністративного оскарження залишено без змін, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статі 54 Податкового кодексу позивачу нараховано земельний податок у розмірі 87874,77 грн.

Уважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася у суд із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статтею 269 Податкового кодексу передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

За підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

За приписами пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положеннями статті 120 Земельного кодексу передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Отже, як вірно встановлено місцевим судом, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

При цьому обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №21-3517а15 та від 07 липня 2015 року у справі №21-775а15.

З матеріалів справи убачається, що дійсно згідно договору купівлі-продажу від 14 вересня 2009 року позивачем придбано частину нежитлового приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 1144,20 кв.м.

Разом із тим, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна нежилі приміщення (в літ.А): з № 1 по № 23, вітрини (групи приміщень №1); з № 1по № 14 (групи приміщень № 2), з №1 по № 24, вітрини (групи приміщень №3), з № 1 по № 18 (групи приміщень №4), з №1 по №7 (групи приміщень №5), об'єкт житлової нерухомості, загальною площа (кв.м.): 1144,2, за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві приватної власності 1/1 ТОВ Альдиба (код ЄДРПОУ 40662917).

Так, згідно протоколу № 01/06 загальних зборів ТОВ Альдиба від 15 липня 2016 року (яким засновано вказане товариство) установлено статутний капітал у розмірі 9 388 253 грн). ОСОБА_3 володіє часткою в статутному капіталі товариства, що складається з нерухомого майна: нежилі приміщення (в літ.А): з № 1 по № 23, вітрини (групи приміщень №1); з № 1по № 14 (групи приміщень № 2), з №1 по № 24, вітрини (групи приміщень №3), з № 1 по № 18 (групи приміщень №4), з №1 по №7 (групи приміщень №5), об'єкт житлової нерухомості, загальною площею (кв.м.): 1144,2, за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до акту прийому - передачі від 18 липня 2016 року ОСОБА_3 передано у власність ТОВ Альдиба вищезазначені нежитлові приміщення.

Отже, позивачем передано нерухоме майно у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу ТОВ Альдиба .

Відповідно до статті 113 Цивільного кодексу господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Частиною 1 статті 115 Цивільного кодексу передбачено, що господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати земельного податку за вищезазначені нежитлові приміщення є необґрунтованим, а податкове повідомлення - рішення - таким, що підлягає скасуванню.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, в апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення позивачем вимог податкового законодавства, однак не наводить жодного доводу відносно висновків місцевого суду щодо того, що власником вищевказаного нерухомого майна та належним суб'єктом справляння земельного податку є ТОВ Альдиба .

Таким чином, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 34, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя - доповідачЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Кузьмишина суддяО.Є. Пилипенко (Повний текст постанови складений 22 червня 2018 року).