Постанова

від 20.06.2018 по справі 5/191/10

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 5/191/10

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.

за участю представників: ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" - адвоката Козачука М.О., Генеральної прокуратури України - Томчук М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_6 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шипінг Плюс Лтд"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018

та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017

у справі № 5/191/10

за заявою Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод"

до Приватного акціонерного товариства "Миколаївський машинобудівний завод"

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.10.2010 за заявою Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод" порушено провадження у справі № 5/191/10 про банкрутство ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод" .

Постановою господарського суду Миколаївської області від 23.04.2014 у справі № 5/191/10 ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод" визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру.

26 січня 2017 року ОСОБА_6 звернувся до господарського суду Миколаївської області із заявою в якій, з урахуванням розрахунку від 06.03.2017 та уточнень від 11.05.2017, просив:

- визнати та стягнути його вимоги до банкрута у сумі 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року включно,

- визнати та стягнути кредиторські вимоги у сумі 92 374,37 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015. по 11.05.2017 та зобов'язати ліквідатора банкрута включити ці вимоги до 1-ї черги реєстру кредиторських вимог до банкрута на підставі ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, Законів України "Про оплату праці", "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 року (суддя Ткаченко О.В.) визнано вимоги ОСОБА_6 у сумі 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року та зобов'язано ліквідатора Бутенка О.О. включити ці вимоги до 1-ої черги реєстру вимог кредиторів ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод". В решті вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 (колегія суддів: Аленін О.Ю. - головуючий, Богатир К.В., Жеков В.І.) ухвалу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 у справі №5/191/10 в частині відхилення кредиторських вимог ОСОБА_6 у сумі 10 000 грн. скасовано. Заяву ОСОБА_6 в цій частині задоволено. В іншій частині ухвалу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 у справі №5/191/10 залишено без змін та викладено її резолютивну частину у наступній редакції:

"Заяву ОСОБА_6 від 26.01.2017 б/н, з урахуванням уточнень від 11.05.2017 - задовольнити частково. Визнати кредиторські вимоги ОСОБА_6 до банкрута ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод" у сумі 10 467 грн. 79 коп., з яких 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року та 10 000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі та зобов'язати ліквідатора Бутенка О.О. включити ці вимоги до 1-ї черги реєстру вимог кредиторів ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод". Решту кредиторських вимог відхилити".

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_6 та ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" звернулися з касаційними скаргами.

Зокрема, ОСОБА_6 у своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 у справі № 5/191/10 та ухвалити нове рішення, яким визнати кредиторські вимоги ОСОБА_6 до банкрута в сумі 467,79 грн. - втрата частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року, в сумі 92 374,37 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015 по 11.05.2017 та включити ці вимоги до 1-ї черги реєстру вимог кредиторів.

Як стверджує ОСОБА_6, суди зобов'язані при розгляді вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі керуватися ст. ст. 116, ст.117 КЗпП України, норми яких за своїм змістом є безумовними.

До того ж, скаржник з посиланням на приписи ст. 129 Конституції України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України та постанову Верховного Суду України у справі №6-259цс17 зазначає, що у справі №5/191/10 заявлені ОСОБА_6 кредиторські вимоги ніколи не оспорювались представниками боржника з підстав їх розміру. Саме тому, на його думку, застосовувати принцип співрозмірності при визначені розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку не є законним. Суд, за твердженням апелянта вимушено застосовує цей принцип в тих справах, де оскаржуються розміри заробітних плат, оскільки таким чином восповнює невизначеність законодавчо таких спорів, своїм тлумачення. Застосовувати принцип співрозмірності в даній справи, на думку ОСОБА_6, означало б відступити від засад судочинства - верховенства права та законності.

ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 у справі № 5/191/10 залишити в силі.

Підставами для скасування оскаржуваної постанови ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та процесуального права.

При цьому, заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції надав оцінку лише природі виникнення вимог кредитора та співмірності і справедливості розміру його вимог,відхиливши положення ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які необхідно було застосувати як такі, що характеризують вимоги кредитора з огляду на заявлення їх саме у ліквідаційній процедурі боржника.

Обґрунтовуючи свою позицію, ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" посилається на те, що вимоги ОСОБА_6, які були заявлені в ліквідаційній процедурі банкрута, є безпідставними, оскільки з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, тобто з 23.04.2017, нові грошові зобов'язання, в силу ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у банкрута не виникає.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 арбітражний керуючий Бутенко О.О. просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 у справі № 5/191/10 залишити в силі, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції винесення з порушенням норм ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а місцевий господарський суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" - підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення вимог ОСОБА_6 щодо визнання кредиторських вимог у вигляді компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати з серпня 2013 року по червень 2014 року на загальну суму 467,79 грн., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності цих вимог та зазначив, що розрахунок сум компенсацій перевірений господарським судом

Разом з тим, відмовляючи у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_6 у сумі 92 374,37 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015 по 11.05.2017, місцевий господарський суд виходив з того, що ці вимоги не мають характеру поточних та нараховані після визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Апеляційний суд підтримав ухвалене рішення суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_6 в сумі 467,79 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати заробітної плати з серпня 2013 року по червень 2014 року.

Проте, частково задовольнив вимоги ОСОБА_6, які стосуються стягнення з банкрута середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015 по 11.05.2017 у сумі 10 000 грн., виходячи зі співрозмірності з сумою компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

При цьому, суд апеляційної інстанції, спростовуючи висновки місцевого суду про застосування ч.1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої в ліквідаційній процедурі не виникають жодні додаткові зобов'язання, виходив з наступного:

- за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

- невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку;

- право на працю, складовою частиною якого є право на заробітну плату, є одним з основоположних прав людини, гарантованих Конституцією України, яке не може бути обмежене при прийнятті нових законів, або внесенні змін до вже діючих законів. Оскільки положеннями статті 117 КЗпП України передбачено право на отримання середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку, то право на їх отримання, як складової частини заробітної плати, структурно віднесеної до Розділу VІІ "Оплата праці" зазначеного Кодексу, не може бути обмежено змінами до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які набрали чинності з 19.01.2013.

Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду не погоджується з вказаними висновками апеляційного суду, виходячи з наступного.

Предметом розгляду у даній справі є визнання та включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог кредитора ОСОБА_6 до ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод" в сумі 467,79 грн. - втрата частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року та в сумі 92 374,37 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015 по 11.05.2017, які виникли під час ліквідаційної процедури.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, вимоги ОСОБА_6 обґрунтовані порушенням боржником приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, Законів України "Про оплату праці", "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ОСОБА_6 знаходився з банкрутом - ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод" у трудових правовідносинах та 16.12.2013 був звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату.

Як з'ясовано судами, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.04.2014 р. скасований наказ №242к від 11.12.2013 про звільнення ОСОБА_6 за скороченням штату, останнього поновлено на посаді слюсаря-ремонтника 6 розряду з 16.12.2013. Стягнуто з ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод" на користь кредитора 11296,78 грн. заробітної плати та 13878,20 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Наказом банкрута №114 від 23.04.2014 кредитора поновлено на роботі у ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод".

За наказом № 01-к від 23.06.2014 ОСОБА_6 був звільнений з 23.06.2014 згідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з банкрутством ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод".

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Статтею 28 Закону України "Про оплату праці" визначено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Отже, Законом України "Про оплату праці", який є спеціальним, врегульовано, що зобов'язання із заробітної плати, які виникли у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя);

Згідно ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури : господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Після визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 13.05.2014 у справі № 5021/321/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 236 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Однак, враховуючи викладене, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною.

Разом з цим, виходячи з аналізу наведених вище норм та встановлених судами обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції за змістом прийнятої ухвали від 29.05.2017 та вважає їх такими, що відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_6 в сумі 92 374,37 грн., які складають середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015 по 11.05.2017, правильно виходив з того, що з урахуванням ст.38 Закону про банкрутство заявлені ОСОБА_6 грошові вимоги за вказаний період не мають характеру поточних, оскільки після введення ліквідаційної процедури у банкрута не виникає додаткових зобов'язань, зокрема, і по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку з тим, що господарська діяльність банкрута завершується і строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.

Відтак, колегія суддів погоджується з законним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_6 про визнання кредиторських вимог до боржника в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015 по 11.05.2017 в зазначеному розмірі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував спірні правовідносини у даній справі про банкрутство, повно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне і обґрунтоване рішення, яке в зазначеній частині помилково скасував суд апеляційної інстанції.

Разом з тим, виходячи з аналізу наведений норм та встановлених судами обставин даної справи, касаційний суд підтримує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання грошових вимог ОСОБА_6 в сумі 467,79 грн. - втрата частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року та включення їх до першої черги реєстру вимог кредиторів.

Заперечень в цій частині вимог кредитора ОСОБА_6 касаційна скарга останнього та касаційна скарга ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" не містять.

Враховуючи, що доводи касаційної скарги ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" про невідповідність постанови апеляційного господарського суду положенням чинного законодавства та законність ухвали суду першої інстанції знайшли своє підтвердження і колегія суддів погоджується з ними, то касаційна скарга ТОВ "Шипінг Плюс Лтд" підлягає задоволенню в повному обсязі.

В свою чергу аргументи, викладені ОСОБА_6 у касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу місцевого господарського суду не відповідають нормам матеріального та процесуального права, відтак, касаційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене та відповідно до ч.1 ст. 312 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 5/191/10 підлягає скасуванню, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 у справі №5/191/10 - залишенню в силі як така, що прийнята судом у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 314, 315, 317ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шипінг Плюс Лтд" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 5/191/10 скасувати.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 у справі №5/191/10 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Білоус В.В.

Жуков С.В.