Постанова

від 20.06.2018 по справі 759/1779/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 759/1779/18 Номер провадження 22-ц/796/4561/2018 Головуючий у суді першої інстанції О.М. Журибеда Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 20 червня 2018 року місто Київ

номер справи 759/1779/16

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого Поливач Л.Д. (суддя - доповідач)

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Горак Ю.М.

сторони:

позивач Державна іпотечна установа

відповідач ОСОБА_4

відповідач ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 19 березня 2018 року, постановлену у складі судді Журибеди О.М. в приміщенні Святошинського районного суду м.Києва (інформація про час та дату складення повної ухвали відсутня).

в с т а н о в и в :

У лютому 2018 року Державна іпотечна установа звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії, мотивним тим, що 08.08.2007 року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит і ОСОБА_4 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №52-07-ИЛ/23 зі змінами та доповненнями внесеними Додатковою угодою №1 та Додатковою угодою №2 до Договору про відкриття кредитної лінії, що є його невід'ємною частиною, згідно умов якого Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності, що складається із суми залишку основного боргу по кредиту, що станом на 16.05.2008 року становить 225 000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 16,0 процентів річних. Позичальник зобов'язався повернути кредит до 07.08.2017 року. В забезпечення виконання позичальником своїх кредитних зобов'язань за Договором між Банком та ОСОБА_5 було укладено Договір поруки №52-07-П/23 від 08.08.2007 року, за умовами якого позичальник та поручитель несуть солідарну відповідальність перед кредитором за невиконання умов кредитного договору. 11.02.2015 року між Державною іпотечною установою та ВАТ Банк Фінанси та Кредит було укладено Договір відступлення права вимоги 17/4-В, згідно якого Державна іпотечна установа з 17.09.2015 року є новим кредитором та іпотекодержателем за кредитним договором від 08.08.2007 року № 52-07-ИЛ/23 та іпотечним договором від 08.08.2007 року б/н. Через неналежне виконання позичальником своїх кредитних зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 05.02.2018 року становить 3 365 076,74 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року відкрито провадження по даній справі.

15 березня 2018 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно поручителя ОСОБА_5, яке належить йому на праві власності, а саме земельну ділянку площею 0,1207 га, що розташована по АДРЕСА_3, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельну ділянку площею 0,1359 га, що розташована по АДРЕСА_4; акції (вид, тип, форма існування): прості іменні у бездокументарній формі серія НОМЕР_2, емітент акцій ПАТ Житомирський консервний завод (ЄДРПОУ 05528125), дата випуску: 03.04.2002, код випуску цінних паперів НОМЕР_3, які обліковуються у депозитарній установі ТОВ Зберігач - Капітал (ЄДРПОУ 36859362), номінальною вартістю 0,05 грн. кожна у кількості 6012085 шт. ПАТ Житомирський консервний завод (ЄДРПОУ 05528125), що розташоване за адресою: вул. Щорса (Покровська), 169, м.Житомир; частку у статутному капіталі ТОВ Антор - Експо (ЄДРПОУ 31425352) у розмірі 667 282,00 грн., що розташоване за адресою: вул. Садова, село Новосілки, Києво - Святошинський район, Київська область.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що ціна позову складає 3 365 076,74 грн., що є значною сумою, яка підлягатиме сплаті відповідачами солідарно у разі задоволення позову. Іпотечне майно, що є забезпеченням виконання договору відкриття кредитної лінії, вартість якого складає 1 435 418,00 грн. згідно іпотечного договору, повністю не покриває суму заборгованості за договором. Крім того в Україні існує мораторій на задоволення вимог іпотекодержателя, що не дасть можливості повернути кредитору заборгованість по договору за рахунок майна яке є предметом іпотеки. Через тривалий час розгляду справи Державна іпотечна установа збільшуватиме позовні вимоги в частині розміру заборгованості, оскільки зобов'язання за кредитним договором не виконуються відповідачами. А тому існує загроза неможливості виконання рішення у разі задоволення позову.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 березня 2018 року задоволено заяву про забезпечення позову. В порядку забезпечення позову накладено арешт на майно поручителя за договором ОСОБА_5, яке належить йому на праві власності, а саме: земельну ділянку площею 0,1207 га, що розташована по АДРЕСА_3, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельну ділянку площею 0,1359 га, що розташована по АДРЕСА_4, кадастровий номер НОМЕР_4; акції (вид, тип, форма існування): прості іменні у бездокументарній формі серія НОМЕР_2, емітент акцій ПАТ Житомирський консервний завод (ЄДРПОУ 05528125), дата випуску 03.04.2002, код випуску цінних паперів НОМЕР_3, які обліковуються у депозитарній установі ТОВ Зберігач - Капітал (ЄДРПОУ 36859362), номінальною вартістю 0,05 грн. кожна у кількості 6 012 085 шт. ПАТ Житомирський консервний завод (ЄДРПОУ 05528125), що розташоване за адресою: вул. Щорса (Покровська), 169, м. Житомир; частку у статутному капіталі ТОВ Антор - Експо (ЄДРПОУ 31425352) у розмірі 667 282,00 грн., що розташоване за адресою: вул. Садова, село Новосілки, Києво - Святошинський район, Київська область.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування зазначила, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для забезпечення позову, оскаржувана ухвала не містить підстав обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову по даній справі, не доведено яким саме чином невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення в майбутньому, відповідно не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими. Зазначила, що заходи забезпечення не є співмірними заявленим позовним вимогам, суд вказаного не перевірив, не встановив реальну вартість як іпотечного майна так і майна поручителя на яке заявник просив суд накласти арешт та безпідставно вжив заходів забезпечення позову, наклавши арешт на майно поручителя, враховуючи що існує іпотечне майно, вартості якого буде достатньо для вирішення питання про повернення коштів кредитору.

Також вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заявником не було дотримано вимог ст. 149-151 ЦКП України при подачі заяви про забезпечення позову до суду, вона не містить жодних причин у зв'язку із якими необхідне вжиття заходів забезпечення позову, відсутнє обґрунтування накладення арешту на земельні ділянки, акції, частки в статутному капіталі Товариства, що належать відповідачу ОСОБА_5 Така заява підлягала поверненню заявнику.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив жодних обставин, що підтверджувалися б належними та допустимими засобами доказування, що невжиття таких заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Заявником не було зазначено у заяві жодних посилань, обґрунтувань та доказів, які б свідчили про необхідність обрання заходу забезпечення позову, зокрема, арешту майна поручителя.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що відповідно до вимог іпотечного договору ОСОБА_5 в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 76,20 кв.м. Вартість даної квартири згідно іпотечного договору складає 1 435 418,00 грн., однак на даний час така оцінка не актуальна, оскільки вартість іпотечного майна на даний час є значно більшою, що повинно бути підтверджено належними доказами.

Суд не перевірив ту обставину, що позивач звернувся до суду із заявою про накладення арешту саме на майно поручителя, а не боржника, цього у своїй заяві позивач не пояснив та не обґрунтував. Також в оскаржуваній ухвалі на підтвердження співмірності накладеного арешту немає жодних пояснень щодо оцінки вартості майна, на яке судом накладено арешт в забезпечення виконання кредитних зобов'язань. Вартість майна на яке накладено арешт і вартість іпотечного майна в рази більша від ціни позову, що є грубим порушенням закону, зокрема положень ст. 150 ЦПК України, та призвело до порушення прав та законних інтересів поручителя ОСОБА_5 Саме лише посилання у заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення конкретного обґрунтування не є достатньою підставою

Зважаючи на положення п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з викладених підстав.

Представник позивача ОСОБА_10 у суді апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу та вважав, що суд першої інстанції задовольняючи заяву про забезпечення позову законно виходив із співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, достатності підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду, врахувавши при цьому ціну позову, валюту кредитування, вартість іпотечного майна та неможливість його відчуження у разі задоволення позову, реальне виконання рішення суду у разі задоволення позову за рахунок відчуження майна поручителя. Просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.

Відповідач ОСОБА_9 у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, будь - яких заяв, клопотань на час призначений для розгляду справи від неї не надійшло. Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності відповідача ОСОБА_9 з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки її неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції дійшов висновку про її законність та обґрунтованість, врахувавши при цьому принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами та вбачав достатніми підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду.

Проте такий висновок суду не відповідає нормам закону та суперечить встановленим обставинам справи, з огляду на таке.

Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Порушуючи питання про забезпечення позову у спосіб накладення арешту на майно поручителя - відповідача ОСОБА_5 Державна іпотечна установа посилалась на невиконання позичальником кредитних зобов'язань внаслідок чого виник борг, сума якого станом на 05.02.2018 складає 3 365 076,74 грн., а вартість іпотечного майна є значно нижчою, та таке майно в силу Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не може бути відчужене. За таких умов неможливо буде зобов'язати відповідачів виконати рішення суду у разі задоволення позову.

Так, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зокрема заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Як вбачається, суд першої інстанції вирішуючи питання про забезпечення позову встановив, що між сторонами виник спір, який носить майновий характер.

Проте заява Державної іпотечної установи не містить достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.

Так, відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись із заявою про забезпечення позову, Державна іпотечна установа надала у розпорядження суду докази належності на праві власності ОСОБА_5 майна на яке просить суд накласти арешт. Проте до заяви не додано оцінки вартості такого майна, а лише зазначено припущення позивача про те, що вартість вказаного у заяві майна не перевищує ціну позову. Також позивач посилається на те, що у разі тривалого розгляду справи у подальшому ним буде збільшено позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги у тому, що заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами, що свідчить про порушення ч. 3 ст. 150 ЦПК України, є обґрунтованими, а тому заслуговують на увагу.

Так, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, ціні позову, вартості майна, на яке він просить суд накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Як вбачається, предметом даного спору між сторонами є невиконання відповідачами своїх кредитних зобов'язань внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 05.02.2018 року складає 3 365 076,74 грн., як це зазначає позивач.

Так, закон встановлює, що невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди відповідачу і заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Разом з тим вбачається, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтування, як саме незастосування забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та не вказано правових підстав для забезпечення вищезазначеного позову шляхом накладення арешту на майно поручителя ОСОБА_5, яке належить йому на праві власності та не є іпотечним майном.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову зазначено, що ухвала про забезпечення позову повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Проте, в оскаржуваній ухвалі відсутні мотиви, з яких суд дійшов висновків про обґрунтованість припущень заявника про те ще, невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Як роз'яснено в постанові №9 Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Так, представником відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції було надано у розпорядження суду вимогу Банку від 23.07.2015 року, яка була направлена кредитором як позичальнику ОСОБА_4, так і поручителю ОСОБА_5 З даної вимоги вбачається, що направивши її боржнику та поручителю банк змінив строк виконання основного зобов'язання за Договором про відкриття кредитної лінії №52-07ИЛ/23 від 08.08.2007 року.

Судом зазначених обставин під час розгляду заяви про забезпечення позову встановлено не було, суд не перевірив наявність реального спору між позивачем та поручителем.

Разом з тим, задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно поручителя, що не є іпотечним майном, суд першої інстанції не врахував, що оцінка вартості іпотечного майна, а саме квартири АДРЕСА_2, загальною площею 76,20 кв.м, зазначена позивачем у заяві, була визначена у 2007 року. Оцінки вартості цього майна станом на день подачі заяви про забезпечення позову позивачем у розпорядження суду не надано. Таких обставин суд під час розгляду заяви не з'ясовував.

Також у матеріалах справи відсутня оцінка майна належного відповідачу ОСОБА_5 на праві власності, на яке суд наклав арешт. Заява про забезпечення позову містить лише припущення того, що цього майна буде достатньо для забезпечення вимог кредитора у разі задоволення позову. Однак суд, наклавши арешт на це майно, не пересвідчився у тому, що його вартість не перевищує вказаної ціни позову. Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції керувався лише наведеним позивачем у заяві припущеннями, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції безпідставно задовольнив заяву про забезпечення позову та наклав арешт на майно належне поручителю ОСОБА_5, оскільки заявником не надано суду доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, у суду першої інстанції, не було підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно поручителя, вважаючи заяву про забезпечення позову обґрунтованою, а тому суд безпідставно та необґрунтовано вжив заходи забезпечення позову.

Отже, посилання заявника на порушення судом норм процесуального права, щодо наявності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову є доведеними та підтвердженими належними та допустимими доказами у справі.

За таких обставин, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу, скасовує ухвалу суду першої інстанції і ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову з викладених підстав.

Керуючись ст. ст. 367, 368, ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 386, 389 ЦПК України, п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 19 березня 2018 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

У задоволенні заяви Державної іпотечної установи про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 22 червня 2018 року.

Судді:

Л.Д.Поливач

А.М.Стрижеус

О.І.Шкоріна