Рішення

від 25.06.2018 по справі 910/5024/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2018Справа № 910/5024/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтергіпс

до Товариства з обмеженою відповідальністю БК ОЗДОББУД

про стягнення 366 607,72 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Репа Я.І.

Представники: без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтергіпс (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю БК ОЗДОББУД (відповідач) про стягнення 366 607,82 грн. на підставі Договору поставки № 010302 від 01.03.2017, з яких: 294 400,00 грн. - основний борг, 38 762,60 грн. - пеня, 6 939,26 грн. - 3% річних, 26 505,96 грн. -інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем на підставі наведеного договору згідно видаткових накладних № 0000162112 від 13.06.2017, № 0000164868 від 20.06.2017, № 0000167727 від 26.06.2017, № 0000172513 від 17.07.2017, № 0000172514 від 17.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5024/18 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та позивачу - відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.

Зокрема, поштові відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі № 910/5024/18 були направлені відповідачу за адресою: 03148, м. Київ, вул. Комісара Рикова, буд. 2-А, вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та за адресою: 03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154-А, ТК АРКАДІЯ , вказаній як поштова адреса в Договорі поставки № 01032 від 01.03.2017.

Втім, поштові відправлення з наведеною ухвалою суду та примірниками повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції були повернуті органами зв'язку до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 у справі № 910/5024/18 було надіслано за належними адресами, тобто повідомленою суду позивачем, яка відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та адресою, зазначеною у Договорі поставки № 01032 від 01.03.2017, та повернуто підприємством зв'язку з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання, суд дійшов висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, додані до неї докази та пояснення з доданими до них доказами, подані позивачем 26.04.2018 через відділ діловодства суду.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інтергіпс (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю БК ОЗДОББУД (покупець, відповідач) був укладений Договір поставки № 010302 (надалі - Договір, Договір № 010302 від 01.03.2017), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар згідно поданих заявок, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим Договором. Поставка товару здійснюється партіями. Партією вважається кількість товару, що поставляється за однією видатковою накладною (актом прийому-передачі).

Номенклатура (асортимент), ціна товару визначаються сторонами в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору. (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору, постачальник поставляє товар за письмовими замовленнями покупця. Датою поставки кожної окремої партії товару вважається дата підписання видаткової накладної (акту прийому-передачі) представниками сторін, яким надані відповідні повноваження. Дата поставки визначає момент переходу права власності та ризику випадкової загибелі товару від постачальника покупцю (п. 4.5 Договору).

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з дати поставки відповідної партії товару постачальником. Відстрочення платежу застосовується тільки до суми до 300 000,00 грн., яка є для покупця встановленим лімітом. Оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок постачальника належних до сплати сум (п. 6.2 Договору).

Відповідно до п. 7.3 Договору, в разі несвоєчасних розрахунків, передбачених п. 6.1 даного Договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, за кожен календарний день прострочення.

Згідно п. 10.1 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017, але не раніше моменту повного та належного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

У позовній заяві позивач зазначив, що на виконання умов Договору за видатковими накладними № 0000162112 від 13.06.2017, № 0000164868 від 20.06.2017, № 0000167727 від 26.06.2017, № 0000172513 від 17.07.2017, № 0000172514 від 17.07.2017 ним було поставлено відповідачу узгоджений сторонами товар на загальну суму 294 400,00 грн.

Товар згідно видаткових накладних № 0000162112 від 13.06.2017, № 0000164868 від 20.06.2017, № 0000167727 від 26.06.2017, № 0000172513 від 17.07.2017, № 0000172514 від 17.07.2017 на загальну суму 294 400,00 грн. було прийнято представником відповідача.

Позивач вказав, що з урахуванням п. 6.1 Договору відповідач був зобов'язаний здійснювати оплату товару протягом 10 банківських днів з дати поставки відповідної партії товару постачальником. Отже, враховуючи, що, відповідно до п. 4.5 Договору, дата поставки визначає момент переходу права власності та ризику випадкової загибелі товару від постачальника покупцю, строк оплати товару:

- за видатковою накладною № 0000162112 від 13.06.2017 сплив 27.06.2017;

- за видатковою накладною № 0000164868 від 20.06.2017 сплив 05.07.2017;

- за видатковою накладною № 0000167727 від 26.06.2017 сплив 11.07.2017;

- за видатковою накладною № 0000172513 від 17.07.2017 сплив 31.07.2017;

- за видатковою накладною № 0000172514 від 17.07.2017 сплив 31.07.2017.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач не оплатив товар, поставлений за видатковими накладними № 0000162112 від 13.06.2017, № 0000164868 від 20.06.2017, № 0000167727 від 26.06.2017, № 0000172513 від 17.07.2017, № 0000172514 від 17.07.2017, у зв'язку з чим прострочена заборгованість відповідача склала 294 400,00 грн.

З огляду на невиконання відповідачем взятих на себе за Договором поставки № 010302 від 01.03.2017 зобов'язань з оплати товару на суму 294 000,00 грн., 27.12.2017 позивач звернувся до відповідача із вимогою № 2712/02, відповідно до якої вимагав сплатити заборгованість протягом семи календарних днів з дати отримання даної вимоги. Вказана вимога була напрвлена позивачем відповідачу за адресою: 03148, м. Київ, вул. Комісара Рикова, буд. 2-А.

Втім, поштове відправлення з наведеною вимогою та актом звіряння взаєморозрахунків з 01.01.2017 по 31.12.2017 було повернуте органами зв'язку до позивача з посиланням на відсутність такої організації за зазначеною адресою.

Враховуючи що, станом на 23.04.2018, відповідач взяті на себе зобов'язанні за Договором поставки № 010302 від 01.03.2017 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар не виконав, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 366 607,82 грн. на підставі Договору поставки № 010302 від 01.03.2017, з яких: 294 400,00 грн. - основний борг, 38 762,60 грн. - пеня, 6 939,26 грн. - 3% річних, 26 505,96 грн. -інфляційні втрати.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач в судові засідання не з'явився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав та не надіслав.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № 010302 від 01.03.2017 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних № 0000162112 від 13.06.2017, № 0000164868 від 20.06.2017, № 0000167727 від 26.06.2017, № 0000172513 від 17.07.2017, № 0000172514 від 17.07.2017 позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 294 400,00 грн.

Наведені видаткові накладні на загальну суму 294 400,00 грн., які містять підпис уповноваженої особи відповідача та скріплені печаткою відповідача, приймаються судом у якості належних доказів по справі, що підтверджує факт поставки позивачем товару на загальну суму 294 400,00 грн. та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи не містять доказів здійснення оплати в сумі 294 400,00 грн. за товар, поставлений позивачем.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач вказав, що з урахуванням п. 6.1 Договору відповідач був зобов'язаний здійснювати оплату товару протягом 10 банківських днів з дати поставки відповідної партії товару постачальником. Отже, враховуючи, що, відповідно до п. 4.5 Договору, дата поставки визначає момент переходу права власності та ризику випадкової загибелі товару від постачальника покупцю, відповідач повинен був здійснити оплату товару згідно видаткової накладної № 0000162112 від 13.06.2017 в строк до 27.06.2017 включно, згідно видаткової накладної № 0000164868 від 20.06.2017 - до 05.07.2017 включно, згідно видаткової накладної № 0000167727 від 26.06.2017 - до 11.07.2017 включно, згідно видаткових накладних № 0000172513 та № 0000172514 від 17.07.2017 - до 31.07.2017 включно.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості по оплаті за поставлений згідно Договору № 010302 від 01.03.2017 товар в розмірі 294 400,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

З огляду на порушення відповідачем зобов'язання за Договором, позивач також заявив до стягнення з відповідача 38 762,60 грн. пені, відповідно до п. 7.3 Договору, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, за кожен календарний день прострочення.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3 Договору сторони передбачили, що, в разі несвоєчасних розрахунків, передбачених п. 6.1 даного Договору, покупець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, за кожен календарний день прострочення.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

По матеріалам справи судом встановлено, що, відповідно до п. 6.1 Договору, оплата товару здійснюється покупцем протягом 10 банківських днів з дати поставки відповідної партії товару постачальником.

Як стверджує позивач і що підтверджено матеріалами справи, станом на 23.04.2018 - дату складання позовної заяви, відповідач добровільно не сплатив заборгованість за поставлений товар згідно видаткових накладних № 0000162112 від 13.06.2017, № 0000164868 від 20.06.2017, № 0000167727 від 26.06.2017, № 0000172513 від 17.07.2017, № 0000172514 від 17.07.2017 в загальні сумі 294 400,00 грн.

Таким чином, дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України.

Судом перевірено вірність визначення позивачем періоду нарахування пені по кожній видатковій накладній окремо та встановлено, що відповідач невірно визначив початок періоду нарахування пені за видатковою накладною № 0000162112 від 13.06.2017 з 27.06.2017 . Суд зазначає, що з урахуванням п. 6.1 Договору, вірною датою початку нарахування пені за видатковою накладною № 0000162112 від 13.06.2017 є 28.06.2017.

Дослідивши матеріали справи, а саме розрахунок пені в сумі 38 762,60 грн. по кожній видатковій накладній окремо, наданий позивачем разом із позовною заявою, та здійснивши перевірку за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга , суд дійшов висновку, що позивач арифметично невірно визначив розмір пені.

Враховуючи вищезазначені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 38 762,60 підлягають задоволенню частково розмірі в сумі 38 723,25 грн.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати за поставлений позивачем товар, позивачем заявлено також до стягнення з відповідача 6 939,26 грн. 3% річних та 26 505,96 грн. інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної та повної сплати за поставлений товар, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за Договором.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних відповідно до вимог чинного законодавства України, але допустив арифметичні помилки при здійсненні нарахування 3% річних за видатковою накладною № 0000162112 від 13.06.2017.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 6 939,26 грн. 3% річних підлягає задоволенню частково розмірі в сумі 6 934,55 грн.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 26 505,96 грн. інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю в сумі 26 505,96 грн. за розрахунком позивача.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем подано попередній розрахунок суми судових витрат.

Сторонами не подано попереднього розрахунку суми судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового pадоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 5 498,46 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БК ОЗДОББУД (03148, м. Київ, вул. Комісара Рикова, буд. 2-А; ідентифікаційний код 39046791) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтергіпс (03038, м. Київ, вул. Нововокзальна, буд. 21; ідентифікаційний код 21660060) 294 400,00 грн. (двісті дев'яносто чотири тисячі чотириста гривень 00 коп.) основного боргу, 38 723,25 грн. (тридцять вісім тисяч сімсот двадцять три гривні 25 коп.) пені, 6 934,55 грн. (шість тисяч дев'ятсот тридцять чотири гривні 55 коп.) 3% річних, 26 505,96 грн. (двадцять шість тисяч п'ятсот п'ять гривень 96 коп.) інфляційних втрат та 5 498,46 грн. (п'ять тисяч чотириста дев'яносто вісім гривень 46 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 25.06.2018.

Суддя Гумега О.В.