Рішення

від 23.06.2018 по справі 910/4763/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2018Справа № 910/4763/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб"

про стягнення 19 990, 61 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 19 990, 00 грн., у тому числі: 18 000, 00 грн. - основний борг, 1 171, 94 грн. - пені, 705, 74 грн. - інфляційні втрати та 112, 93 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань перед позивачем за договором № КБР-46/10/11 від 01.10.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.04.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03058, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 23.04.2018, з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.04.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2011 між Приватною організацією Українська ліга авторських та суміжних прав (далі - УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" (далі - користувач) укладено договір № КБР-46/10/11, умовами якого передбачено, що відповідач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом твори), а позивач надає відповідачу, на умовах визначених даним договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті). Відповідач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) позивачу відповідно до даного договору та закону.

Згідно п. 1 договору, позивач є організацією, що має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання на підставі Свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за № 19/2011 від 24.01.2011 та Договору доручення №ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, та зафіксованих в них виконань - ОП Українська ліга музичних прав .

Відповідно до п. 2.3. договору, відповідач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до даного договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж, після чого надає позивачу акт про виплату роялті згідно з п. 2.5. даного договору.

Платіж за дні з яких складається залишок місяця в якому укладено договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору.

Згідно п. 2.4. договору, відповідач зобов'язується не пізніше 20-ого числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати позивачу звіт про публічно виконані твори за формою наведеною у додатку №4 до даного договору, якщо інше не встановлено в додатках до даного договору.

У разі прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання по договору, позивач має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення (п. 2.6. договору).

Пунктом 3.3. договору визначено, що відповідач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити позивача про припинення публічного виконання фонограм в закладах відповідача, зазначених у відповідних додатках до даного договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин відповідач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.09.2012, а в частині невиконання фінансових зобов`язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання (п. 4.1. договору).

Згідно п. 4.2. договору, у випадку, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1 дати припинення дії договору, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Оскільки суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії договору № КБР-46/10/11 від 01.10.2011, суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним.

Відповідно до п. 1.2. додатку №2 до договору, загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договору становить 5 000, 00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується відповідачем на розрахунковий рахунок позивача відповідно до умов договору.

01.04.2015 між Приватною організацією Українська ліга авторських та суміжних прав (далі - УЛАСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" (далі - користувач) укладено додаткову угоду № 1 договору № КБР-46/10/11 від 01.10.2011, відповідно до якої сторони прийшли згоди викласти п. 1.1. додатку № 2 до договору у наступній редакції: Розмір щомісячної винагороди нараховується відповідно до закону, але в будь-якому випадку має складати не менше 3 000, 00 грн. за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках до договору .

Також, сторони дійшли згоди викласти п. 1.2. додатку № 2 до договору у наступній редакції: Загальна сума щомісячної винагороди становить 3 000, 00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору .

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідачем мали бути здійснені платежі за 79 місяців, натомість відповідач сплатив тільки перші 73 місяці - 303 000, 00 грн., що підтверджується реєстром платіжних документів по фільтру, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 18 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання щодо оплати винагороди за договором № КБР-46/10/11 від 01.10.2011, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 18 000, 00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 171, 94 грн. - пені за період з 27.10.2017 по 27.03.2018, 112, 93 грн. - 3 % річних за період з 27.10.2017 по 27.03.2018 та 705, 74 грн. - інфляційних втрат за період з 27.10.2017 по 27.03.2018.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є організацією колективного управління, яка здійснює управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, що підтверджується Свідоцтвом про облік організації колективного управління на колективній снові майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за №19/2011 від 24.01.2011.

Станом на час вирішення спору, відповідач визначеної договором винагороди (роялті) у повному обсязі не оплатив, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 18 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № КБР-46/10/11 від 01.10.2011, а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 18 000, 00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 171, 94 грн. - пені за період з 27.10.2017 по 27.03.2018, 112, 93 грн. - 3 % річних за період з 27.10.2017 по 27.03.2018 та 705, 74 грн. - інфляційних втрат за період з 27.10.2017 по 27.03.2018.

Відповідно до п. 2.6. договору, у разі прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання по договору, позивач має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні розміру нарахування пені.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені в розмірі 1 170, 08 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 27.10.2017 по 27.03.2018, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 112, 93 грн. - 3 % річних за період з 27.10.2017 по 27.03.2018 та 705, 74 грн. - інфляційних втрат за період з 27.10.2017 по 27.03.2018, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що у розрахунку інфляційних втрат допущені помилки у визначенні розміру нарахування, при цьому 3 % річних нараховані вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 502, 26 грн. (розрахунок здійснений у правовому порталі України Ліга Закон), яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 27.10.2017 по 27.03.2018 та сума 3 % річних у розмірі 112, 93 грн. за період з 27.10.2017 по 27.03.2018.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивачем було надано попередній розрахунок суми судових витрат пов'язані з розглядом справи, а саме судовий збір у розмірі 1 762, 00 грн., поштові витрати на відправлення позовної заяви відповідачу у сумі 25, 00 грн.; поштові витрати на відправлення відповіді на відзив відповідача у сумі 25, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Проте, суд відзначає, що понесені позивачем поштові витрати на відправлення позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" у сумі 25, 00 грн.; та витрати які позивач очікував понести на відправлення відповіді на відзив відповідача у сумі 25, 00 грн. є витратами понесеними позивачем у добровільному порядку з метою звернення до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" та не є такими, що понесені у зв'язку з поданням доказів необхідних для розгляду справи, а тому не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" (03058, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, ідентифікаційний код - 33592050) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016, ідентифікаційний код - 37396233) 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн. 00 коп. - заборгованості, 1 170 (одну тисячу сто сімдесят) грн. 08 коп. - пені, 502 (п'ятсот дві) грн. 26 коп. - інфляційних втрат, 112 (сто дванадцять) грн. 93 коп. - 3 % річних та 1 743 (одну тисячу сімсот сорок три) грн. 90 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя С. О. Щербаков