Рішення

від 19.06.2018 по справі 920/371/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.06.2018 Справа № 920/371/18

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В. при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/371/18 в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "М'ясопродукт" (вул. Данила Галицького, 16, смт. Торчин, Луцький район, Волинська область, 45612)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ковтун Валерія Васильовича (АДРЕСА_1, 41100)

про стягнення 64 322 грн. 12 коп. ,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 64322,12 грн., з них: основний борг в сумі 58900,09 грн., пеню в сумі 3162,85 грн., 20% річних в сумі 2259,18 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, хоча був належним чином повідомлений господарським судом про дату, час і місце засідання суду, призначеного у цій справі ухвалою від 29.05.2018, про причини неявки господарський суд не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про задоволення позову враховуючи наступне.

28.11.2016 року між сторонами у справі укладено договір поставки №28/11-16П (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу певний товар (ковбасні вироби), а відповідач зобов'язується приймати товар та своєчасно оплачувати його в порядку та на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до п. 5.1 ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною договору.

За умовами пункту 6.1 договору, розрахунки по даному договору здійснюються у безготівковій формі, шляхом перерахування вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 21 (двадцять одного) календарного дня з моменту отримання товару або іншим, узгодженим сторонами та не забороненим законодавством України способом.

Відповідно до п. 6.2 договору, датою отримання товару рахується дата підписання відповідної накладної представником покупця.

Укладений між сторонами договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017 року, але в будь-якому випадку до проведення повних взаєморозрахунків між сторонами. (пункт 11.1 договору).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він на виконання умов договору поставки № 28/11-16П від 28.11.2016 року, відповідно до видаткової накладної № МП-0014786 від 01.09.2017 поставив відповідачу товар на суму 23257,27 грн., поставка партії товару підтверджується товарно-транспортною накладною № МП-0014786 від 01.09.2017 та відповідно до видаткової накладної № МП-0015082 від 12.10.2017 поставив відповідачу товар на суму 40000,09 грн., поставка партії товару підтверджується товарно-транспортною накладною № МП-0015082 від 12.10.2017.

Станом на 27.11.2017, актом звірки взаєморозрахунків відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем в сумі 60900,09 грн.

В своїй позовні заяві відповідач зазначає, що в рахунок оплати постановленого позивачем товару відповідачеві було здійснено часткову оплату товару в сумі 2357, 27 грн. та в сумі 2000,00 грн.

Станом на 22.05.2018 за ФОП Ковтун В.В. рахується заборгованість в сумі 58900,09 грн.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується видатковими накладними № МП-0014786 від 01.09.2017 та № МП-0015082 від 12.10.2016, копії яких долучено судом до матеріалів справи. Зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість, ціну та підписані представниками сторін.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, покупець (відповідач) зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договору на поставку товару № 28/11-16П від 28.11.2016 року та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Позивачем направлялися відповідачеві листи-вимоги № 26 від 22.03.2018 та № 30 від 18.04.2018 з вимогою сплатити заборгованість, які залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 58900,09 грн. не заперечується відповідачем (буд-яких заперечень щодо позову до суду не подано), тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у сумі 58900,09 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

За несвоєчасну оплату одержаного товару, позивач вимагає стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді пені та 20% річних.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені передбачена пунктом 10.2.3 зазначеного вище договору поставки, згідно якого за порушення термінів розрахунків передбачених п. 6.1 договором, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, а також за прострочення виконання грошових зобов'язань відповідач зобов'язаний сплатити 20% річних за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.

Пунктом 10.2.3 вищевказаного договору передбачено, що за прострочення грошових зобов'язань боржник зобов'язаний сплатити 20% річних за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Права позивача щодо стягнення з відповідача пені та 20% річних передбачені умовами вищевказаного договору (пунктом 10.2.3 договору), тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 3162,85 грн. та 20% річних в сумі 2259,18 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 549-552, 611, 625, 629 Цивільного Кодексу України та статей 230-232 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, cуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 1762,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 178, 202, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковтун Валерія Васильовича (41100, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім М'ясопродукт (45612, Волинська область, Луцький район, смт. Торчин, вул. Данила Галицького, 16, ідентифікаційний код 36279791) заборгованість в сумі 58900,09 грн., пеню в сумі 3162,85 грн., 20% річних в сумі 2259,18 грн. та судовий збір в сумі 1762,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне рішення складено 23 червня 2018 року.

Суддя С.В. Заєць