Рішення

від 25.06.2018 по справі 910/5725/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.06.2018Справа № 910/5725/18

За позовом Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕКЛЯШКА"

про стягнення 23 743,89 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Репа Я.І.

Представники: без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕКЛЯШКА" (відповідач) про стягнення 23 743,89 грн. на підставі Договору поставки № 5675 від 11.01.2017, з яких: 17 312,71 грн. - основний борг, 1 237,37 грн. - 20% річних, 5 193,81 грн. - 30% штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору поставки № 5675 від 11.01.2017 щодо здійснення розрахунку за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5725/18 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та позивачу - відповіді на відзив.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 про відкриття провадження у справі № 910/5725/18.

29.05.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач повідомив суд про те, що відповідач частково визнає позовні вимоги в сумі 20 464,59 грн. Вказаним відзивом відповідач також повідомив суд про те, що він із запізненням виконав свої зобов'язання за Договором поставки № 5675 від 11.01.2017 в сумі 17 312,71 грн., що підтверджується відповідачем доданими до відзиву копіями платіжних доручень № 2211, № 2210 та № 2209 від 16.05.2018, № 2127 та № 2128 від 15.05.2018 на загальну суму 17 312,71 грн. Враховуючи зазначене, у відзиві відповідач просив суд позов про стягнення пені за несвоєчасне перерахування оплати вартості товарно-матеріальних цінностей задовольнити частково в сумі 3 214,26 грн.

05.06.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просив суд закрити провадження у справі № 910/5725/18 в частині стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар в сумі 17 312,71 грн., у зв'язку зі сплатою відповідачем вказаної суми після відкриття судом провадження у справі, і відсутністю на момент розгляду справи судом предмету спору в цій частині. Позивач також просив суд стягнути з відповідача 6 431,18 грн. на підставі Договору поставки № 5675 від 11.01.2017, з яких: 1 237,37 грн. - 20% річних та 5 193,81 грн. - 30% штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву і додані до неї докази, відзив на позов, поданий відповідачем 29.05.2018 через відділ діловодства суду, та відповідь на відзив, поданий позивачем 05.06.2018 через відділ діловодства суду.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

11.01.2017 між Приватним підприємством "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕКЛЯШКА" (покупець, відповідач) був укладений Договір поставки № 5675 (надалі - Договір, Договір № 5675 від 11.01.2017), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, продукти харчування та інші товари, надалі по тексту "товар", а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного Договору, відповідно до виписаних накладних. Сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід'ємною частиною даного Договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни. (п. 1.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору зазначено, що прийом товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до накладної постачальника за участю експедитора постачальника. Датою одержання товару вважається дата, зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт прийняття товару, його якість та кількість. Після прийняття товару, товар поверненню та обміну не підлягає.

Відповідно до п. 4.1 Договору, ціна на товар є вільною та встановлюється постачальником. Ціна товару визначається у національній валюті України - гривні.

Згідно п. 4.2 Договору сторони погодили, що покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару окремо шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що, при порушенні покупцем п. 4.2 Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу до дня фактичного розрахунку, відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 року, крім цього, збитки від інфляції та 20% річних від суми боргу за весь час прострочення.

При порушенні покупцем умов п. 4.2 Договору на строк 10 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості (п. 5.3 Договору).

Відповідно до п. 1.1 Договору, даний Договір вважається укладеним і набирає чинність з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання. В разі, якщо жодна зі сторін не пізніше 15 календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання Договору, він вважається щорічно пролонгованим на той же строк та на тих же умовах.

У позовній заяві позивач зазначив, що на виконання умов Договору за видатковими накладними № АКФ-110260, № АКФ-109997 та № АКФ-110263 від 06.12.2017, № КФ-0000963 та № КФ-0000964 від 07.03.2017 ним було поставлено відповідачу узгоджений сторонами товар на загальну суму 17 312,71 грн.

Товар було прийнято відповідачем (покупцем).

Позивач вказав, що з урахуванням п. 4.2 Договору відповідач був зобов'язаний здійснювати розрахунки за кожну отриману поставку товару окремо шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару. Отже, враховуючи, що, відповідно до п. 3.3 Договору, датою одержання товару вважається дата, зазначена у накладній, строк оплати товару за видатковими накладними № АКФ-110260, № АКФ-109997 та № АКФ-110263 від 06.12.2017 сплив 20.12.2017, за видатковими накладними № КФ-0000963 та № КФ-0000964 від 07.03.2017 - 21.03.2017.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач не оплатив товар, поставлений за видатковими накладними № АКФ-110260, № АКФ-109997 та № АКФ-110263 від 06.12.2017, № КФ-0000963 та № КФ-0000964 від 07.03.2017, у зв'язку з чим прострочена заборгованість відповідача склала 17 312,71 грн.

Враховуючи що, станом на 08.05.2018, відповідач взяті на себе зобов'язанні за Договором поставки № № 5675 від 11.01.2017 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар не виконав, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 23 743,89 грн., з яких: 17 312,71 грн. - основний борг, 1 237,37 грн. - 20% річних, 5 193,81 грн. - 30% штрафу.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № 5675 від 11.01.2017 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По матеріалам справи судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних № АКФ-110260, № АКФ-109997 та № АКФ-110263 від 06.12.2017, № КФ-0000963 та № КФ-0000964 від 07.03.2017 позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 17 312,71 грн.

Наведені видаткові накладні на загальну суму 17 312,71 грн. приймаються судом у якості належних доказів по справі, що підтверджують факт поставки позивачем товару на загальну суму 17 312,71 грн. та прийняття цього товару відповідачем без зауважень по кількості та якості.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару окремо шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не здійснив оплату в сумі 17 312,71 грн. за товар, поставлений позивачем на підставі видаткових накладних № АКФ-110260, № АКФ-109997 та № АКФ-110263 від 06.12.2017, № КФ-0000963 та № КФ-0000964 від 07.03.2017, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за спірний товар станом на момент подання позову (08.05.2018) становила 17 312,71 грн.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас, 29.05.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якості додатку до якого відповідачем додано копії платіжних доручень № 2211, № 2210 та № 2209 від 16.05.2018, № 2127 та № 2128 від 15.05.2018 на загальну суму 17 312,71 грн. Зі змісту зазначеного відзиву вбачається, що 15.05.2018 та 16.05.2018 відповідачем було сплачено 17 312,71 грн. заборгованості на підставі Договору № 5675 від 11.01.2017 за поставлений позивачем товар.

Крім того, матеріали справи містять відповідь на відзив, подану 05.06.2018 позивачем через відділ діловодства суду, відповідно до якої позивач просив суд закрити провадження у справі № 910/5725/18 в частині стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар в сумі 17 312,71 грн., у зв'язку зі сплатою відповідачем вказаної суми після відкриття судом провадження у справі, і відсутністю на момент розгляду справи судом предмету спору в цій частині.

Дослідивши документи, наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що 17 312,71 грн. заборгованості за поставлений товар було сплачено відповідачем після відкриття провадження у справі № 910/5725/18 ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018.

Наведене, в свою чергу, свідчить, що в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 17 312,71 грн. предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, а тому в цій частині позовних вимог провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 провадження у справі № 910/5725/18 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 17 312,71 грн. закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

З огляду на закриття провадження у справі № 910/5725/18 в частині стягнення основного боргу в сумі 17 312,71 грн. ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018, суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 237,37 грн. - 20% річних від суми боргу за весь час прострочення та 5 193,81 грн. - 30% штрафу від простроченої суми заборгованості за порушення п. 4.2 Договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної та повної сплати за поставлений товар, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за Договором.

По матеріалам справи судом встановлено, що, відповідно до п. 4.2 Договору відповідач був зобов'язаний здійснювати розрахунки за кожну отриману поставку товару окремо шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Отже, враховуючи, що, відповідно до п. 3.3 Договору, датою одержання товару вважається дата, зазначена у накладній, строк оплати товару за видатковими накладними № АКФ-110260, № АКФ-109997 та № АКФ-110263 від 06.12.2017 сплив 20.12.2017, а за видатковими накладними № КФ-0000963 та № КФ-0000964 від 07.03.2017 - 21.03.2017.

Як підтверджено матеріалами справи, станом на час розгляду справи по суті, відповідач з порушенням строків оплати, передбачених п. 4.2 Договору, здійснив 15.05.2018 та 16.05.2018, тобто вже після відкриття провадження у справі № 910/5725/18 ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018, оплату за поставлений позивачем на підставі видаткових накладних № АКФ-110260, № АКФ-109997 та № АКФ-110263 від 06.12.2017, № КФ-0000963 та № КФ-0000964 від 07.03.2017 товар в загальній сумі 17 312,71 грн.

Таким чином, дії відповідача є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України.

Матеріали справи містять відзив на позовну заяву, поданий відповідачем 29.05.2018 через відділ діловодства суду, зі змісту якого вбачається, що відповідач частково визнає позовні вимоги в сумі 20 464,59 грн., з яких: 17 312,71 грн. - основний борг, 2 139,41 грн. - пеня, 195,00 грн. - 3% річних, 879,85 грн. - втрати від інфляції. Враховуючи сплату відповідачем основного боргу в сумі 17 312,71 грн., останній просив суд позов задовольнити частково в сумі 3 214,26 грн.

В основу заперечень відповідача покладене твердження про те, що позивач невірно здійснив розрахунок 20% річних та 30% штрафу в загальній сумі 6 431,18 грн. В своїх запереченнях відповідач посилається на норми ч. 4 ст. 231 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Дослідивши матеріали справи, суд не приймає доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву з огляду на таке.

По-перше, суд звертає увагу відповідача на те, що позивача у позовній заяві не заявляв вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат. Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 237,37 грн. - 20% річних від суми боргу за весь час прострочення та 5 193,81 грн. - 30% штрафу від простроченої суми заборгованості за порушення п. 4.2 Договору.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначених норма чинного законодавства вбачається можливість сторін самостійно встановлювати розміри та суми штрафів і штрафних санкцій при укладанні господарських договорів.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що, при порушення покупцем п. 4.2 Договору, покупець, зокрема, сплачує 20% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Дослідивши матеріали справи, а саме розрахунок 20% річних в сумі 1 237,37 грн., та здійснивши перевірку за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", суд дійшов висновку, що позивач арифметично вірно здійснив вказаний розрахунок.

Враховуючи вищезазначені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача 20% річних в сумі 1 237,37 грн. підлягають задоволенню повністю в сумі 1 237,37 грн .

Пунктом 5.3 Договору сторони погодили, що при порушенні покупцем умов п. 4.2 Договору на строк 10 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій, відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору у вигляді порушення строків оплати, передбачених п. 4.2 Договору, за поставлений товар на строк 10 днів.

За таких обставин, перевіривши розрахунок 30% штрафу, наданий позивачем, враховуючи положення чинного законодавства та Договору № 5675 від 11.01.2017, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 5 193,81 грн. штрафу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем подано попередній розрахунку суми судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на повне задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 762,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕКЛЯШКА" (02095, м. Київ, вул. Княжий затон, буд. 10-А; ідентифікаційний код 40875411) на користь Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" (18005, м. Черкаси, вул. Чехова, буд. 41; ідентифікаційний код 32268131) 1 237,37 грн. (одну тисячу двісті тридцять сім гривень 37 коп.) 20% річних, 5 193,81 грн. (п'ять тисяч сто дев'яносто три гривні 81 коп.) 30% штрафу, 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 25.06.2018.

Суддя Гумега О.В.