Рішення

від 25.06.2018 по справі 150/257/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

"25" червня 2018 р.

Справа № 150/257/18

Провадження по справі №2/150/109/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Суперсона С.П.

за участі секретаря Горбей О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 про визнання права власності на землю,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 про визнання права власності на землю, обгунтований тим, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №925889 ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 1,9307 га, кадастровий номер 0524981500:06:006:0093, розташована на території с. Борівка Чернівецького району Вінницької області, яку відповідач успадкувала після смерті своєї матері - ОСОБА_4 05 травня 2015 року відповідачем було отримано паспорт громадянина ОСОБА_5 Федерації. 30 листопада 2015 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, відповідно до акту прийому-передачі відповідач отримала в рахунок продажу земельної ділянки 60 000,00 грн. При цьому, оригінал державного акту на право власності відповідача на земельну ділянку був нею втрачений при переїзді на інше місце проживання. За таких обставин, постановою приватного нотаріуса від 04 квітня 2018 року №86-02-31 сторонам було відмовлено у нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки. Окрім того, сторонам було роз'яснено про дію в Україні мораторію на продаж земельних ділянок. У зв'язку із чим, позивач позбавлений можливості володіти та користуватися належною йому земельною ділянкою.

Позивач подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить суд їх задоволити.

Представник відповідача теж подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, зазначивши, що позовні вимоги визнає та не заперечує проти їх задоволення.

Суд, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази в їх сукупності та співставленні дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №925889 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,6724 га, кадастровий номер 0524981500:06:006:0093, розташована на території с. Борівка Чернівецького району Вінницької області, яку вона успадкувала після смерті матері ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 02 листопада 2005 року №215/2005 р.

05 травня 2015 року відповідачем було отримано паспорт громадянина ОСОБА_5 Федерації. Після чого, 30 листопада 2015 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки та відповідно до акту прийому-передачі відповідач отримала від позивача в рахунок продажу земельної ділянки 60 000,00 грн.

Втім, постановою нотаріуса позивачу та представнику відповідача було відмовлено у нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу з підстав відсутності оригіналу державного акту на право власності відповідача на земельну ділянку. Окрім того, сторонам було роз'яснено, що в Україні діє мораторій на продаж земель.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЗК України , землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Частина 1 ст. 638 ЦК України : договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, майже три роки позивач вільно користується вищезазначеною земельною ділянкою площею 1,9307 га, вирощує сільськогосподарські культури, обробляє її.

Згідно з ч.1 ст. 209 ЦК України , правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.1 ст. 182 ЦК України ).

Однак, через втрату відповідачем оригіналу державного акту на земельну ділянку, мораторію на продаж земельних ділянок сторони не мають змоги нотаріально посвідчити укладений між ними в 2015 році договір-купівлі продажу земельної ділянки.

Таким чином, обставини справи вказують на об'єктивні порушення прав сторін, з причин від них не залежних. Позивач як володілець та користувач майна не може ним розпоряджатися, а відповідач як власник зобов'язаний відчужити майно з одночасною неможливістю та забороною на здійснення такого відчуження.

Тому, приймаючи рішення суд керується основними фундаментальними принципами цивільного законодавства - непорушність права власності та надання судового захисту особі, яка потребує його у зв'язку з невизнанням її права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Як вбачається з правових позицій, викладених в постанові Верховного Суду України від 12.06.2013 в справі № 6-32цс13, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55 , 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8 , 9 Конституції України ), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України , але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до Закону від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 та N 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 321 ЦК України забезпечує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.2 ст. 220 ЦК України , якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Виходячи з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд вважає за необхідне застосувати принципи пропорційності суспільного інтересу - наявного мораторію на відчуження земельних ділянок наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та приватного інтересу який визначається в необхідності нерезидента відчужити земельну ділянку у спосіб передбачений законом та одночасно відсутність такого способу, що порушує право особи на розпорядження своєю власністю.

Аналізуючи обставини справи в призмі діючого національного законодавства, суд вважає за можливе задовольнити позовну заяву та тим самим захистити цивільні права позивача, врегулювати його відносини з відповідачем, який отримав кошти за продаж ділянки. Судом враховуються те, що задоволення позову не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам.

Керуючись ст. 1, 13 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ст..ст. 16 , 209 , 220 , 321 , 638 ЦК України , ст..ст. 2 , 4 , 5 , 10 , 12 , 200 , 206 , 207 , 258 , 259 , 263 , 264 , 265 , 268 ЦПК України , п.15 Перехідних положень ЗК України , п.п. 2, 5, 6 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 , суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задоволити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на земельну ділянку площею 1,9307 га, кадастровий номер 0524981500:06:006:0093, розташовану на території с. Борівка Чернівецького району Вінницької області.

Рішення може бути оскаржено на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ С.П. СУПЕРСОН