Постанова

від 21.06.2018 по справі 820/166/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/166/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання - Городової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 229 КАС України, у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2018р. (суддя Спірідонов М.О., повний текст складено 15.02.2018 р., м. Харків) по справі №820/166/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯДРО ЛОГІСТИК" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЯДРО ЛОГІСТИК", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000011412 від 04.01.2018 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг): за податковим зобов'язанням 140574,00 грн., за штрафними санкціями 35142,48.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2018р. було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯДРО ЛОГІСТИК" (61001, м. Харків, вул. Державінська, 38, код ЄДРПОУ 39525744) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0000011412 від 04.01.2018 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг): за податковим зобов'язанням 140574,00 грн., за штрафними санкціями 35142,48 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судовим розглядом встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "ЯДРО ЛОПСТИК" з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ "Індіго Фінанс" (39854964) за липень-серпень 2016 року.

За результатами перевірки було складено акт №25052/20-40-14-12-11/39525744 від 19.12.2017 року яким встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.187.1 ст. 187, п.201.1, п 201.7, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ТОВ "ЯДРО ЛОПСТИК" податкових зобов'язання та ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму ПДВ у сумі 140 573,91 грн, в тому числі за серпень 2016 - 91 666,67 грн., за вересень 2016 року - 48 907,27 грн.

На підставі Акту №25052/20-40-14-12-11/39525744 від 19.12.2017 контролюючим органом були прийнято податкове повідомлення-рішення №0000011412 від 04.01.2018 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг): за податковими зобов'язаннями 140574,00 грн., за штрафними санкціями 35143,48 грн..

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки №25052/20-40-14-12-11/39525744 від 19.12.2017 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а отже податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0000011412 від 04.01.2018 року винесено з порушенням норм чинного законодавства України та воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки акт №25052/20-40-14-12-11/39525744 від 19.12.2017 р., підставами для висновку про заниження податкових зобов'язань з ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, стало твердження податкового органу про те що ТОВ "ЯДРО ЛОПСТИК" отримало кошти від ТОВ "Індіго Фінанс" за нібито продані ТМЦ, що підтверджено платіжними дорученнями, а самі ТМЦ були реалізовані третім особам які відповідачем не невстановлені, а тому відповідачем було зроблено висновок, що оскільки згідно бухгалтерського обліку ТОВ "ЯДРО ЛОПСТИК" спірні ТМЦ списані, тобто реалізовані невідомим особам, а отже по цьому епізоду у позивача мають виникнути податкові зобов'язання на підставі п. б) п. 187.1 ст.187 ПК однак, саме ці податкові зобов'язання не задекларовано, у зв'язку з чим контролюючий орган виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими збільшено податкові зобов'язання, застосовано штрафні (фінансові) санкції з ПДВ.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між ТОВ "ЯДРО ЛОПСТИК" та ТОВ "Індіго Фінанс" було укладено договір поставки №АГ-0000019 від 25.07.2016.

На виконання зазначеного договору згідно видаткових накладних (п. 1.1. Договору) ТОВ "ЯДРО ЛОПСТИК" поставило ТОВ "Індіго Фінанс" продукцію: морозиво (в асортименті), равіолі, пельмені, вареники.

Загалом з 26 по 31 липня 2016 року позивачем ТОВ "Індіго Фінанс" було поставлено продукції всього з ПДВ на 300 000 грн. та з 15 по 29 серпня 2016 року на 543 443,44 грн.

Відповідно до п. 6.2 Договору ТОВ "Індіго Фінанс" в період 14 календарних днів з моменту отримання продукції оплатило поставлену продукцію, зокрема:

- платіжне доручення від 05.08.2016 №80 на суму 250 000 грн., в тому числі ПДВ 41 666,67 грн.;

- платіжне доручення від 12.08.2016 №94 на суму 300 000 грн., в тому числі ПДВ 50 000,00 грн.;

- платіжне доручення від 07.09.2016 №141 на суму 113 443,44 грн., в тому числі ПДВ 18 907,24 грн.;

- платіжне доручення від 05.09.2016 №137 на суму 180 000 грн., в тому числі ПДВ 30 000,00 грн. (копії виписок банку додаються).

З боку позивача договір було підписано директором ТОВ "ЯДРО ЛОГІСТИК" ОСОБА_1, а видаткові накладні бухгалтером ОСОБА_2, які відповідно до статуту та посадової інструкції уповноважені на такі дії, а з боку контрагента зазначені документи були підписані директором ТОВ "Індіго Фінанс" ОСОБА_3, повноваження якого були підтвердженні Витягом з ЄДР від 24.06.2016р.

Вказані операції були відображені за правилами бухгалтерського обліку.

Продукція яка поставлялася ТОВ "Індіго Фінанс" за договором поставки №АГ-0000019 від 25.07.2016, була придбана позивачем у ПАТ "Львівський холодкомбінат" за договором №Д69 від 21.12.2015р.

ТОВ Індіго Фінанс (податковий номер 39854965), податкова адреса: м. Полтава, вул.. Івана Приходька, буд. 69 - стан 0 (платник податків за основним місцем обліку), знаходиться на обліку у Кременчуцькій ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області. Основний вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля. Дата реєстрації 24.06.2015. Платник ПДВ - 01.08.2015 року. Кількість працюючих -1 особа - директор.

Відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних підприємством ТОВ Індіго Фінанс (податковий номер 39854964) у липні-серпні 2016 року придбано: морозиво, равіолі, газ скраплений, портландцемент, смартфони, мобільні телефони, посуд, цемент; реалізовано: фільтри, шланги, олива, шайби, роз'єми, синхронізатори, свердла, спецодяг, муфти, шини, резистори, болти та послуги з розробки проектної документації. Жодний з придбаних товарів не реалізовано станом на дату складання акта перевірки.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, відповідності спірних правочинів вимогам закону відповідачем ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не пред'являлось.

На час укладання та виконання зазначеного вище договору позивач та його контрагент були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія судів зазначає, що зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договору та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов'язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на безтоварність господарських операцій, а саме: ТОВ Індіго Фінанс (податковий номер 39854965), податкова адреса: м. Полтава, вул.. Івана Приходька, буд. 69 - стан 0 (платник податків за основним місцем обліку), знаходиться на обліку у Кременчуцькій ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області. Основний вид діяльності - неспеціалізована оптова торгівля. Дата реєстрації 24.06.2015. Платник ПДВж-01.08.2015 року. Кількість працюючих -1 особа - директор.

Відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних підприємством ТОВ Індіго Фінанс (податковий номер 39854964) у липні-серпні 2016 року придбано: морозиво, равіолі, газ скраплений, портландцемент, смартфони, мобільні телефони, посуд, цемент; реалізовано: фільтри, шланги, олива, шайби, роз'єми, синхронізатори, свердла, спецодяг, муфти, шини, резистори, болти та послуги з розробки проектної документації. Жодний з придбаних товарів не реалізовано станом на дату складання акта перевірки.

Відповідно до баз даних ДФС України ТОВ Індіго Фінанс не має власних або орендованих основних засобів, об'єктів оподаткування або земельних ресурсів, необхідних для такої операції, наприклад, складських приміщень, необхідних виробничих потужностей та/або транспорту, зокрема, вантажного та іншого спеціального призначення, відповідні сторонні послуги з експлуатації основних засобів не" придбавалися.

На підприємстві працює лише 1 особа-директор, тобто відсутній наявний трудовий ресурс для поставки та отримання товару або надання послуги.

ТОВ Індіго Фінанс за 2016 рік подано до контролюючого органу звітність лише за червень та липень 2016 року.

Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача на наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32017100110000009 від 30.01.2017, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України., оскільки відповідно до ч.6 ст.78 КАС України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В той же час, жодного вироку по притягненню посадових осіб ТОВ Індіго Фінанс до відповідальності по спірним господарським операціям, ухвал про закриття провадження і звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності або постанов суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрали законної сили не існує, зворотного відповідачем не доведено.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім того, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій, належним чином підтверджених.

Жодних доказів на підтвердження того, що позивач або контрагент позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання внятих зобов'язань, матеріали справи не містять, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, зворотнього не доведено.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладені між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин справи погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2018 по справі № 820/166/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді З.О. Кононенко В.О. Бондар Повний текст постанови виготовлено 26.06.2018 року.