Рішення

від 22.06.2018 по справі 910/3710/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.06.2018Справа № 910/3710/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювтерра"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Літера-Друк"

про стягнення 119 249, 37 грн.

Суддя Підченко Ю.О.

Секретар судового засідання Ярмоленко С.М.

Представники сторін:

від позивача: Зубков С.С. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮВТЕРРА" (далі - ТОВ "ЮВТЕРРА") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІТЕРА-ДРУК" (далі - ТОВ "ЛІТЕРА-ДРУК") про стягнення боргу в розмірі 77 667, 80 грн., 3% річних в розмірі 3 554, 89 грн. та пені в розмірі 38 026, 68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив оплату товару, що вбачається з розрахунків суми заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2018 позовну заяву ТОВ "ЮВТЕРРА" до ТОВ "ЛІТЕРА-ДРУК" про стягнення боргу в розмірі 77 667, 80 грн., 3% річних в розмірі 3 554, 89 грн. та пені в розмірі 38 026, 68 грн. залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

19.04.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли документи про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 року відкрито провадження у справі № 910/3710/18 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

10.05.2018 року до суду надійшов письмовий відзив від відповідача, в якому останній частково визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та просить суд відмовити в задоволенні решти позовних вимог. Крім того, зазначає що 12.04.2018 року частково погасив наявну суму основної заборгованості у розмірі 30 000, 00 грн. Даний факт підтверджується доданою до відзиву копією платіжного доручення № 399 від 12.04.2018 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.06.2018 року призначив судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження на 22.06.2018 року.

22.06.2018 року до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив від позивача, в якій останній заперечує щодо доводів відповідача викладених у відзиві та просить повністю задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні, що відбулося 22.06.2018 року наполягав на задоволенні позову, надав суду усні пояснення по справі. Представник відповідача, який був належним чином повідомлений про дату та час слухання, в дане судове засідання не з'явився.

У судовому засіданні 22.06.2018 року, відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 29.08.2016 року по 02.11.2017 року ТОВ "ЮВТЕРРА" здійснювало поставки клею, розчинників та фарб ТОВ "ЛІТЕРА-ДРУК".

На думку позивача, свої зобов'язання щодо поставки товару ним виконані належним чином. На підтвердження факту поставки позивач надав суду копії видаткових накладних, скріплених підписами уповноважених осіб та печатками сторін, що підтверджують факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару

Натомість, станом на дату звернення до суду із позовом, відповідачем не було оплачено вартості поставленого товару в розмірі 77 667, 80 грн. Даний факт підтверджується копією акту звірки взаєморозрахунків станом за період - 2017 рік.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, між сторонами укладено договір поставки, а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України - купівля - продаж.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173 , 174 , 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Оскільки між сторонами укладено договір поставки, тоді до правовідносин сторін підлягають до застосування наступні норми права.

Незалежно від того, що у ЦК України договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), до нього застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а саме ст. ст. 655-697 ЦК України, коли інше не встановлено договором, законом або витікає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом України. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Господарський кодекс України чітко вказує, що сторонами договору постачання можуть бути лише суб'єкти господарювання в розумінні статті 55 ГК України. Таким чином, законодавець визначив відповідно до вимог частини 6 статті 265 ГК України чим різниться договір поставки від договору купівлі-продажу. Сторони судового процесу є суб'єктами господарювання відповідно до вказаних вимог.

Так, згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

За вимогами ГК України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціні. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 ЦК України та ст.ст. 180, 181, 265 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у період з поставляв 29.08.2016 року по 02.11.2017 товар відповідачеві, що підтверджується копіями видаткових накладних наявних у матеріалах справи. Відповідачем вартість поставленого товару не було оплачено в розмірі 77 667, 80 грн. Крім того, відповідач не заперечує щодо наявності вищевказаної заборгованості. Отже відповідач заборгував позивачу суму в розмірі 77 667, 80 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Суд дійшов висновку, що позовна вимога ТОВ "ЮВТЕРРА" щодо стягнення з ТОВ "ЛІТЕРА-ДРУК" основного боргу у розмірі 77 667, 80 грн. підлягає задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в загальному розмірі 38 023, 15 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У той же час судом встановлено, що між сторонами відсутня письмова угода щодо забезпечення виконання оплати відповідачем поставленого товару шляхом застосування до останнього штрафних санкцій у вигляді пені. Таке забезпечення не встановлено й законом, зокрема, ст. 231 ГК України, яка зазначена позивачем як підстава для нарахування пені.

З наведеного слідує, що підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені за прострочення оплати поставленого йому товару відсутні, у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач на підставі частини 2 статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 3 554, 89 грн. трьох процентів річних, нарахованих по кожній видатковій накладній окремо, починаючи з вересня 2016 року по грудень 2017 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд дійшов висновку про його правильність, а тому вимога позивача про стягнення 3 554, 51 грн. - 3 % річних підлягають задоволенню в повному обсязі. Водночас, існування вищевказаної заборгованості також не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

Крім того, судом було надано оцінку письмового відзиву відповідача № 26 від 10.05.2018 року, в якому повідомляється про часткову оплату суми основного боргу у розмірі 30 000, 00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки, сума заборгованості 30 000, 00 грн., заявленої позивачем до стягнення, погашена відповідачем, що підтверджується копією платіжного дорученням № 399 від 12.04.2018 року, за таких обставин провадження по справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження в справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Літера-Друк" 30 000, 00 грн. основного боргу

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювтерра" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Літера-Друк" (04212, місто Київ, вулиця Маршала Малиновського, будинок 15/3, офіс 110, ідентифікаційний код 32979649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювтерра" (02660, місто Київ, провулок Червоногвардійський, будинок 8, офіс 104, ідентифікаційний код 39354216) заборгованість в розмірі 47 667, 80 грн., 3 % річних в сумі 3 554, 89 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 338, 71 грн. Видати наказ.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27.06. 2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко