Рішення

від 19.06.2018 по справі 922/956/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2018 р.Справа № 922/956/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Закопайло О.В..

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомХарківської міської ради, 61003, м. Харків, пл. Конституції, 7, код 04059243 доПриватного підприємства «Гаргон» , 61210, м. Харків, вул.. Єсеніна, 7, код 31559671 про стягнення 111 518, 26 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №08-21/50/2-18 від 04.01.2018

відповідача - не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Харківська міська рада Харківської області звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Гаргон" безпідставно збереженого майна у розмірі орендної плати в сумі 111 518,26 грн.

Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1762,00 грн. просить покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог ХМР вказує на використання відповідачем земельної ділянки площею 0,0110 га. по вул. Валентинівській, 9-а в м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" без укладання договору оренди землі, у зв'язку з чим, територіальна громада міста Харкова в особі ХМР позбавлена можливості отримати дохід від здачі зазначеної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2018, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою суду від 06.06.2018 було продовжено підготовче провадження до 10.07.2018.

Ухвалою суду від 07.06.2018 було закрито підготовче провадження по справі № 922/956/18 та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача підтримує вимоги, викладені в позовній заяві, зазначає що позивачем подані всі докази в обґрунтування власної правової позиції у спорі по даній справі, та вважає що підготовче судове засідання підлягає закінченню, а дана справа підлягає розгляду по суті.

Відповідач на підготовчі судові засідання свого уповноваженого представника не направляв, про причини неприбуття не повідомив.

Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про відкриття провадження у справі та повідомлення про перенесення судового засідання за адресою, вказаною у позовній заяві. Проте ухвал суду повернута без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "інші причини".

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 07.05.2018 року, місцезнаходження відповідача - м. Харків, вул. Єсеніна,7, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 19.06.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнаєте і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

З матеріалів справи встановлено наступне.

Харківською міською радою відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України здійснено заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.03.2018 № 11868690 право приватної власності на нежитлову будівлю літ. А-1 , площею 62,3 кв.м. по вул. Валентинівській, 9-А у м. Харкові з 23.09.2003 зареєстровано за ПП Гаргон на договору купівлі-продажу від 03.06.2003 № 2573-В-С.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.03.2018 № 11868690, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 15.11.2016 № 19-20.08-3-4800/20-16 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 23.11.2016 № 8056/0/225-16 речові права Відповідача на земельну ділянку по вул. Валентинівській, 9-А у м. Харкові не зареєстровані.

Отже, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,0110 га перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Відповідач у період з 01.04.2015 по 31.03.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.

Зазначені законодавчі приписи та встановлені міською радою фактичні обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом до ПП Гаргон про повернення безпідставно збереженого майна у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по вул. Валентинівській, 9-А у м. Харкові.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 02.04.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ПП Гаргон використовує земельну ділянку площею 0,0110 га по вул. Валентинівській, 9-А у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-1 право власності на яку зареєстровано за Відповідачем.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації.

Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ПП Гаргон набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що платою за землю є обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є ані власником ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

Відповідач у період з 01.04.2015 по 31.03.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ПП Гаргон виник й обов'язок сплачувати грошові кошти за використання земельної ділянки у встановленому законодавством розмірі.

Так, відповідно до статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно та відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.

Таким чином, Відповідач зберігає майно, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а Позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме майна у розмірі орендної плати Відповідачем за рахунок Позивача.

Розмір збережених Відповідачем коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню з боку Відповідача, розрахований міською радою в сумі 111 518,26 грн., виходячи з розміру орендної плати за землю.

Внаслідок використання Відповідачем вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси Позивача щодо неодержаного майна у розмірі орендної плати за землю.

Вказана правова позиція Харківської міської ради узгоджується з постановами Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15 та від 12.04.2017 у справі № 922/207/15.

З урахуванням правової позиції, висловленої ЄСПЧ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 р.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір, відповідно приписів ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Гаргон» (61210, м. Харків, вул.. Єсеніна, 7, код 31559671) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, ідентифікаційний код: 04059243, р/р: 31419611700002, Банк: ГУДКСУ у Харківській області, МФО: 851011, код ЄДРПОУ: 37999649, код платежу: 24062200) безпідставно збережене майно у розмірі орендної плати у сумі 111 518,26 грн.

Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Стягнути з Приватного підприємства «Гаргон» (61210, м. Харків, вул.. Єсеніна, 7, код 31559671) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, код: 04059243) - 1762 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Харківська міська рада (код ЄДРПОУ 04059243, майдан Конституції, 7, м. Харків, 61200).

Відповідач - Приватне підприємство «Гаргон» (61210, м. Харків, вул. Єсеніна, 7, код 31559671).

Повне рішення складено 26.06.2018 р.

Суддя ОСОБА_1