Постанова

від 27.06.2018 по справі 910/19524/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2018 р. Справа№ 910/19524/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестагрохім

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018

у справі №910/19524/17 (суддя Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестагрохім

до Товариства з обмеженою відповідальністю Баланс Агро Центр

про стягнення грошових коштів

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестагрохім (надалі - ТОВ Інвестагрохім ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Баланс Агро Центр (надалі - ТОВ Баланс Агро Центр ) про стягнення 1 138 118,13 грн, з яких 941 703,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 181 497,50 грн неустойки, 14 917,63 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 121 від 23.02.2015.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції суд прийняв до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач, у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості до звернення з позовом до суду, просив суд стягнути з відповідача 1 095 325,78 грн, з яких 900 453,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 180 363,39 грн неустойки, 14 809,39 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/19524/17 у позові ТОВ Інвестагрохім відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що за умовами договору, в разі проведення покупцем передплати без погодження з продавцем, останній залишає за собою право самостійно встановлювати строки відвантаження товару; в матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами строків відвантаження партії товару, а саме, передбаченої умовами договору специфікації; позивачем не доведено прострочення відповідачем строків поставки товару всупереч умов специфікації, а також факту направлення останньому вимоги про повернення суми передоплати за непоставлений товар, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором в розмірі вказаної передоплати; з урахуванням недоведеності позовної вимоги про стягнення основного боргу, суд визнав необґрунтованими також похідні вимоги про стягнення неустойки та процентів за користування грошовими коштами.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ Інвестагрохім звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт зазначав, що незважаючи на те, що письмово строки поставки сторонами не погоджувались, а погоджувались в усній формі, умови договору і строки поставки фактично виконувались сторонами шляхом надання відповідачем рахунків на оплату відповідних партій товару, своєчасної оплати їх позивачем та фактичного здійснення поставки товару відповідачем, але з порушенням кількості товару по кожній партії (недопоставки); про фактичне погодження строків поставки кожної партії товару свідчать конклюдентні дії сторін, однак, відповідач у визначений сторонами строк не виконав взяті на себе зобов'язання; неправильне застосування судом норм матеріального права полягає у незастосуванні приписів ч. 4 ст. 267 Господарського кодексу України (надалі - ГК України); враховуючи, що відповідач не здійснив допоставку непоставленого товару у строки, визначені ч. 4 ст. 267 ГК України, останній вважається таким, що порушив умови договору в частині строків поставки товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.05.2018 колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Чорногуза М.Г. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Інвестагрохім на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/19524/17, встановлено ТОВ Баланс Агро Центр строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ Інвестагрохім на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/19524/17 призначено на 04.06.2018, повторно встановлено ТОВ Баланс Агро Центр строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач не скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), відзиву на апеляційну скаргу не надав, проте надіслав відзив на позовну заяву, аналогічний поданому в суді першої інстанції, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказував на те, що не уклавши специфікацію, позивач всупереч вимог п. 2.1 договору, провів оплату без погодження з відповідачем, чим надав останньому можливість скористатись правом, передбаченим п. 6.2 договору, щодо самостійного встановлення строків відвантаження товару або повернення грошових коштів; в матеріалах позову відсутні жодні докази в підтвердження того, що відповідач безпідставно відмовив позивачеві у відвантаженні товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2018, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, в розгляді справи №910/19524/17 оголошено перерву до 25.06.2018.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 № 09.1-08/1591/18 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, у зв'язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці з 25.06.2018, сформовано судову колегію у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 апеляційну скаргу ТОВ Інвестагрохім на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/19524/17, призначену на 25.06.2018, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, в судовому засіданні було оголошено перерву до 27.06.2018.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/19524/17 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

27.06.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.02.2015 між ТОВ Баланс Агро Центр (у тексті договору - постачальник) та ТОВ Інвестагрохім (у тексті договору - покупець) було укладено договір № 121 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити (передати) у власність покупця мінеральні добрива (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

Згідно з п. 2.1 договору поставка товару здійснюється на умовах, обумовлених сторонами в додатках до даного договору.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що відвантаження товару здійснюється партіями. Під партією слід розуміти кількість товару, яка відповідає вагонній нормі (норма вантажу 50 т - 70 т) або автомобільній нормі (норма вантажу масою 5-40 тонн).

Відповідно до п. 3.2 договору відвантаження партії товару здійснюється в строки, які зазначені в Специфікації.

Постачальник зобов'язаний протягом 4 робочих днів з моменту відвантаження товару повідомити покупця про відвантаження товару з зазначенням дати відвантаження, найменування та кількості відвантаженого товару, найменування транспортного засобу та кінцевого пункту призначення. Повідомлення надається шляхом телефонного чи факсимільного зв'язку або іншим чином (п. 3.3 договору).

Згідно з п. 3.5 договору перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.1 договору Специфікації після їх погодження сторонами є невід'ємними частинами договору.

Для виконання цілей цього договору належним і достатнім доказом підтвердження постачальником замовлення покупця є рахунок-фактура постачальника на оплату товару (п. 4.3. договору).

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати 100% вартості товару на поточний рахунок постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання договору, якщо інший термін не встановлено у специфікації.

В разі нездійснення оплати покупцем у вказані строки, наданий рахунок вважається анульованим. В разі проведення передплати без погодження або на підставі анульованих рахунків продавець залишає за собою право самостійно встановлювати строки відвантаження товару або провести повернення грошових коштів (п. 6.2 договору).

Відповідно до п. 9.1. договору, останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє 1 (один) рік, але з урахуванням п. 9.2. договору, згідно якого, якщо жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про свій намір припинити дію договору за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору, то строк дії договору продовжується на наступний календарний рік.

Доказів припинення дії договору матеріали справи не містять, а його чинність станом на час розгляду справи сторонами визнається.

Як стверджує позивач, не заперечує відповідач та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору між сторонами відбулися наступні господарські операції:

1. Відповідач надав позивачеві рахунок на оплату №2233 від 25.11.2016, а саме, на оплату аміачної селітри в біг-бегах у кількості 44 т на суму 284 240,00 грн (а.с. 30).

З банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що 25.11.2016 вказаний рахунок було повністю сплачено позивачем (а.с. 31).

Однак, відповідач поставив позивачеві лише половину оплаченої останнім партії товару, а саме, аміачну селітру в біг-бегах у кількості 22 т на суму 142 120,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №2856 від 19.12.2016 (а.с. 32);

2. Відповідач надав позивачеві рахунок на оплату №2388 від 21.12.2016, а саме, на оплату аміачної селітри в біг-бегах у кількості 44 т на суму 303 600,00 грн (а.с. 33).

З банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що 22.12.2016 вказаний рахунок було повністю сплачено позивачем (а.с. 34).

Однак, відповідач поставив позивачеві лише половину оплаченої останнім партії товару, а саме, аміачну селітру в біг-бегах у кількості 22 т на суму 151 800,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №466 від 28.02.2017 (а.с. 35);

3. Відповідач надав позивачеві рахунок на оплату №7 від 05.01.2017, а саме, на оплату добрив рідких азотних (КАС-32) у кількості 88 т на суму 510 400,00 грн (а.с. 36).

З банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що 06.01.2017 вказаний рахунок було повністю сплачено позивачем (а.с. 37).

Однак, відповідач поставив позивачеві лише частину оплаченої останнім партії товару, а саме, добрива рідкі азотні (КАС-32) у загальній кількості 60,46 т на загальну суму 350 668,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №306 від 15.02.2017, №391 від 21.02.2017 та №403 від 23.02.2017 (а.с. 38-40);

4. Відповідач надав позивачеві рахунок на оплату №247 від 21.02.2017, а саме, на оплату добрив рідких азотних (КАС-32) у кількості 110 т на суму 808 500,00 грн (а.с. 41).

З банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що 22.02.2017 вказаний рахунок було частково сплачено позивачем у сумі 646 800,00 грн (а.с. 42).

Однак, відповідач поставив позивачеві лише частину оплаченої останнім партії товару, а саме, добрива рідкі азотні (КАС-32) у кількості 29,74 т на суму 218 589,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №548 від 03.03.2017 (а.с. 43);

5. Відповідач надав позивачеві рахунок на оплату №305 від 27.02.2017, а саме, на оплату карбаміду в біг-бегах у кількості 44 т на суму 411 400,00 грн (а.с. 44).

З банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що 27.02.2017 вказаний рахунок було повністю сплачено позивачем (а.с. 45).

Однак, відповідач поставив позивачеві лише частину оплаченої останнім партії товару, а саме, карбаміду в біг-бегах у загальній кількості 37,6 т на загальну суму 351 560,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №531 від 03.03.2017 та №1014 від 03.04.2017 (а.с. 46-47).

Таким чином, як правильно встановлено місцевим господарським судом, у період з листопада 2016 року по лютий 2017 року позивач, відповідно до виставлених відповідачем рахунків на оплату, сплатив на користь останнього 2 156 440,00 грн, при цьому, відповідач поставив позивачеві товар лише на суму 1 214 737,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором, а саме, станом на час звернення до суду з даним позовом недопоставив позивачеві попередньо оплачений товар на загальну суму 941 703,00 грн.

У зв'язку з зазначеним, 16.08.2017 позивач надіслав на адресу відповідача претензію вих. 14-08 від 14.08.2017 з вимогою перерахувати на поточний рахунок ТОВ Інвестагрохім загальну заборгованість у сумі 941 703,00 грн.

Направлення даної претензії, а також отримання її відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист, а також роздруківкою з офіційного сайту УДППЗ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень (а.с. 52-53), чим спростовується висновок суду першої інстанції про відсутність доказів звернення покупця до продавця з вимогами про повернення останнім заборгованості в розмірі 941 703,00 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення).

Зважаючи на неподання відповідачем доказів, які спростовують надсилання позивачем вищевказаної претензії, відсутність заперечень на неї зі сторони відповідача, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними твердження його представника щодо отримання згідно зазначеного поштового відправлення документа, зміст якого є відмінним від змісту претензії, наявної у справі.

Водночас, колегія суддів бере до уваги пояснення представників сторін щодо відсутності між сторонами інших правовідносин, у зв'язку з якими могла бути направлена відповідна претензія.

В апеляційній скарзі позивач також стверджує, що 20.09.2017 ним направлялась відповідачеві вимога про повернення перерахованих коштів за непоставлений товар (аміачну селітру), згідно рахунку №2233 від 25.11.2016 на суму 41 250,00 грн, яка була виконана відповідачем, а зазначені грошові кошти повернені позивачеві.

Матеріали справи не містять копії даної вимоги та доказів її направлення, однак, наведені обставини також були зазначені позивачем у поданій до суду першої інстанції заяві про зменшення позовних вимог та підтверджуються копією платіжного доручення №10279 від 21.09.2017 на суму 41 250,00 грн (а.с. 102).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором № 121 від 23.02.2015 щодо поставки у визначені строки та у визначеній кількості попередньо оплаченого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином з повернення передоплати за непоставлений товар в сумі 900 453,00 грн (941 703,00 грн - 41 250,00 грн), про стягнення якої разом із нарахованими на неї неустойкою та 3% річних позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно визначив, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, за умовами якого, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ Інвестагрохім та ТОВ Баланс Агро Центр вищевказаного договору було спрямоване на отримання останнім оплати за товар та обов'язку по здійсненню його поставки позивачеві.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

З умов укладеного сторонами договору вбачається, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати 100% вартості товару на поточний рахунок постачальника протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання договору, якщо інший термін не встановлено у специфікації. При цьому, в разі нездійснення оплати покупцем у вказані строки, наданий рахунок вважається анульованим. В разі проведення передплати без погодження або на підставі анульованих рахунків продавець залишає за собою право самостійно встановлювати строки відвантаження товару, або провести повернення грошових коштів (п.п. 6.1-6.2 договору).

Статтею 662 ЦК України передбачено обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1.2 договору одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються специфікацією, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Однак, як свідчать матеріали справи та визнається сторонами у справі, специфікації на поставку товару сторонами не погоджувались, а умови договору не дають змогу встановити який саме товар (найменування, кількість, вартість) мав бути поставлений позивачеві.

Відтак, умови договору щодо необхідності здійснення попередньої оплати протягом 3 (трьох) робочих днів з дати підписання договору не можуть вважатись такими, що у відповідності до ч. 1 ст. 693 ЦК України встановлюють строк, в який покупець повинен здійснити оплату, а тому, враховуючи відсутність погоджених сторонами специфікацій, у даному випадку застосуванню підлягають приписи ст. 530 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, оскільки згаданою нормою не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем були виставлені позивачеві відповідні рахунки на оплату, в яких вказувалось, що вони дійсні протягом відповідного поточного дня (дати рахунку).

Відповідно до наданих позивачем банківських виписок, останній оплатив рахунок №2233 від 25.11.2016 та №305 від 27.02.2017 протягом поточного дня, а рахунки №2388 від 21.12.2016, №7 від 05.01.2017 та №247 від 21.02.2017 - на наступний день за днем їх виставлення.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, рахунки, оплачені позивачем наступного дня за днем їх виставлення, не можуть вважатися анульованими, а доводи відповідача про те, що не уклавши специфікацію, позивач вважається таким, що провів оплату без погодження з відповідачем, відхиляються колегією суддів, виходячи з наступного.

Пунктом 4.3 договору сторони визначили, що для виконання цілей цього договору належним і достатнім доказом підтвердження постачальником замовлення покупця є рахунок-фактура постачальника на оплату товару.

Як вбачається з наданих суду рахунків на оплату, останні виставлені на підставі договору №121 від 23.02.2015, містять одиницю виміру, загальну кількість товару, що підлягає поставці, ціну за одиницю товару та місце його доставки.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме шляхом виставлення відповідного рахунку відповідачем та його оплати позивачем сторонами були погоджені умови поставки товару, зокрема, щодо його загальної кількості та вартості, ціни та одиниці виміру.

При цьому, матеріалами справи підтверджується факт поставки відповідачем товару саме на підставі вищевказаних рахунків, про що зазначається у відповідних видаткових накладних, що свідчить про прийняття останнім оплати за такими рахунками.

За таких обставин, вказані рахунки на оплату не можуть вважатись анульованими, а проведені позивачем оплати за цими рахунками - такими, що здійснені без погодження, у зв'язку з чим посилання відповідача на п. 6.2 договору, який надає можливість відповідачеві залишити за собою право самостійно встановлювати строки відвантаження товару або провести повернення грошових коштів, колегія суддів вважає безпідставними.

Крім того, враховуючи факт здійснення часткової поставки товару за кожним із виставлених відповідачем та оплаченим позивачем рахунків, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо неможливості здійснення поставки товару у зв'язку з відсутністю необхідних відомостей щодо місця та умов відвантаження, транспортних інструкцій, тощо.

Водночас, колегією суддів також відхиляються посилання апелянта на ч. 4. ст. 267 ГК України, за приписами якої, у разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць.

Так, укладаючи договір сторони, користуючись положеннями ст. 627 ЦК України щодо свободи договору, в п. 3.2 договору визначили, що відвантаження партії товару здійснюється в строки, які зазначені в специфікації, а враховуючи не погодження строку поставки у специфікації, останній має визначатись з урахуванням приписів ст. 663 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2017 у справі №922/153/17.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як було зазначено вище, за приписами ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Проте, доказів звернення позивача з вимогою до відповідача щодо здійснення поставки (допоставки) товару, визначеного в оплачених позивачем рахунках, з зазначенням строку, в межах якого має бути вчинено відповідні дії, суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцеві, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що матеріали справи не містять специфікацій до договору, з яких би вбачалися умови щодо строків відвантаження продавцем партії товару, враховуючи відсутність доказів пред'явлення позивачем вимоги відповідачеві в порядку, передбаченому ст. 530 ЦК України щодо здійснення поставки (допоставки) товару, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами моменту, з якого відбулось прострочення зобов'язання щодо поставки товару зі сторони відповідача, а відтак, неможливість застосування приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Разом з тим, в обґрунтування позовної заяви позивач посилався також на ст. 670 ЦК України, відповідно до якої, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Таким чином, за змістом наведеної норми, позивач має право або вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Як було встановлено судом, у період з листопада 2016 року по лютий 2017 року позивач відповідно до виставлених відповідачем рахунків на оплату сплатив на користь останнього 2 156 440,00 грн, при цьому, відповідач поставив позивачеві товар лише на суму 1 214 737,00 грн, у зв'язку з чим не було поставлено товар на загальну суму 941 703,00 грн.

16.08.2017 позивач надіслав на адресу відповідача претензію вих. 14-08 від 14.08.2017 з вимогою перерахувати на поточний рахунок ТОВ Інвестагрохім загальну заборгованість у сумі 941 703,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку та опису вкладення у цінний лист, а також роздруківкою з офіційного сайту УДППЗ Укрпошта про її отримання відповідачем 18.08.2017 (а.с. 52-53).

З матеріалів справи вбачається здійснення відповідачем повернення попередньо сплаченої за товар грошової суми у розмірі 41 250,00 грн згідно платіжного доручення №10279 від 21.09.2017 (а.с. 102).

Враховуючи той факт, що відповідач здійснив лише часткову поставку товару і отриману від позивача попередню оплату у повному обсязі не повернув, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 900 453,00 грн (941 703,00 грн - 41 250,00 грн).

Посилаючись на порушення відповідачем строків поставки товару, позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 180 363,39 грн, нарахованої на заборгованість з повернення суми попередньої оплати за загальний період з 20.12.2016 по 23.10.2017.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.4 договору сторони погодили, що у разі прострочення строків відвантаження товару, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 0,1% від суми недопоставленого товару, за кожний день прострочення виконання, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла за період такого прострочення, за кожний день прострочення.

Разом з тим, враховуючи недоведеність позивачем прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання щодо відвантаження товару, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку щодо сплати неустойки.

Крім того, посилаючись на порушення відповідачем строків поставки товару, позивачем також було заявлено вимогу про стягнення 14 809,39 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованими з розрахунку 3% річних за кожен день прострочення за загальний період з 20.12.2016 по 23.10.2017.

В обґрунтування вказаної вимоги позивач посилався на ч. 3 ст. 693, ст. 536 ЦК України, а також ч. 3 ст. 625 ЦК України, яка, на думку позивача, має застосовуватися до даних правовідносин за аналогією права.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами укладеним сторонами договором не встановлено.

При цьому, колегія суддів зазначає, що закон також не містить норми, яка встановлює розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Загальними засадами цивільного законодавства, відповідно до ст. 3 ЦК України, є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, застосування позивачем за аналогією права до даних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України є помилковим.

Так, відповідно до наведеної норми, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.625 ЦК України.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі №3-90гс14.

Враховуючи зазначене, застосування до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та стягнення з відповідача 3% річних не ґрунтується на вимогах законодавства, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, а не грошовим зобов'язанням, у зв'язку з чим у даному випадку відсутні подібні за змістом цивільні відносини, що виключає можливість застосування аналогії закону.

При цьому, позивачем не обґрунтовано, якими саме загальними засадами цивільного законодавства мають бути врегульовані спірні правовідносини, а відтак, підстави для застосування аналогії права до спірних правовідносин також відсутні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних від простроченої суми.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, а саме, стягнення з ТОВ Баланс Агро Центр на користь ТОВ Інвестагрохім 900 453,00 грн заборгованості з повернення суми передоплати вартості непоставленого товару. У задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме, у стягненні 181 497,50 грн неустойки та 14 917,63 грн процентів за користування чужими грошовими коштами має бути відмовлено.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-3 частини 1 статті 277 ГПК України, є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, вважає апеляційну скаргу ТОВ Інвестагрохім такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/19524/17 - частковому скасуванню.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестагрохім на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/19524/17 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/19524/17 скасувати частково .

3. Постановити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Баланс Агро Центр (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Стешенків, буд. 1, офіс 5; ідентифікаційний код 37770322) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестагрохім (18031, Черкаська обл., місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 150, офіс 1; ідентифікаційний код 38553435) 900 453 (дев'ятсот тисяч чотириста п'ятдесят три) грн 00 коп. заборгованості та 13 506 (тринадцять тисяч п'ятсот шість) грн 79 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Баланс Агро Центр (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Стешенків, буд. 1, офіс 5; ідентифікаційний код 37770322) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестагрохім (18031, Черкаська обл., місто Черкаси, бульвар Шевченка, будинок 150, офіс 1; ідентифікаційний код 38553435) 20 260 (двадцять тисяч двісті шістдесят) грн 19 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

8. Матеріали справи №910/19524/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.06.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська