Постанова

від 20.06.2018 по справі 820/4711/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4711/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Спаскіна О.А.

суддів: Любчич Л.В. , Сіренко О.І.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2018, (суддя Панов М.М., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 13.02.18) по справі № 820/4711/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Курскрезинотехніка-Україна"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2018р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Курскрезинотехніка - Україна" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000261401, №0000251401, №0000231401, №0000241401 від 24.07.2017.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Курскрезинотехніка - Україна" (ЄДРПОУ 36103268) сплачену суму судового збору в розмірі 22489 (двадцять дві тисячі чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 37 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198).

Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств. Зазначив, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентами не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та підприємствами-контрагентами не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Крім того, наполягає на тому, що суд першої інстанції неповно дослідив докази та не надав належної оцінки документам, що надавалися відповідачем як доказ того, що позивачем не подавався уточнюючий звіт, а саме скрін-шот з бази ІС Податковий блок та лист від 07.02.2018р. №4774/7.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що на підставі направлень від 19.05.2017 №3146, №3147, №3148, №3149 та від 06.06.2017 №3666 виданих Головним управлінням ДФС у Харківській області, ОСОБА_3 - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області, ОСОБА_4 - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області, ОСОБА_5 - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ТУ ДФС у Харківській області, ОСОБА_6 - головним державним ревізором - інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи управ¬ ління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Харківській області, ОСОБА_7 - головним державним ревізором - інспектором відділу контрольно - перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Харківській області, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних документальних перевірок суб'єктів господарювання та наказів ГУ ДФС у Харківській області від 03.05.2017 №1828 та від 01.06.2017 №2304, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Курскрезинотехніка - Україна» , податковий номер 36103268 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2017 відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку 1 до акту перевірки.

В результаті проведеної перевірки посадовими особами Головним управлінням ДФС у Харківській області складено акт від 19.06.2017 №5017/20-40-14-01-08/36103268.

Згідно висновків акту, встановлено наступні порушення: п.44.1 п.44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, пп. 134.1.1. п. 134.1. ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 9703 грн. в тому числі за І квартал 2017 року на суму 9703 грн., та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 1 квартал 2017 року на суму 619379 грн.; п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI. (зі змінами та доповненнями) що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 576106 грн., в тому числі за січень 2015 року на суму 5551 грн., за квітень 2015 року на суму 14874 грн., за травень 2015 року на суму 11304 грн., за червень 2015 року на суму 30733 грн., за липень 2015 року на суму 119207 грн., за травень 2016 року на суму 145457 грн., за червень 2016 року на суму 167655 грн., за липень 2016 року на суму 2027 грн., за вересень 2016 року на суму 27816 грн., за жовтень 2016 року на суму 7373 грн., за грудень 2016 року на суму 25724 грн., та завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за березень 2017 року на суму 1198 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0000261401 від 24.07.2017; №0000251401 від 24.07.2017; №0000231401 від 24.07.2017; №0000241401 від 24.07.2017.

Керівництво підприємства, у відповідності до ст. 56 Податкового кодексу звернулося зі скаргою на вказані податкові-повідомлення рішення до Державної фіскальної служби України.

Рішенням про результати розгляду скарги від 20.09.2017 №20954 16/99-99-11-01-01-25 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Не погодившись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та недоведеності відповідачем в ході судового розгляду справи правомірності прийнятих податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, слугували висновки податкового органу про порушення позивачем п.44.1 п.44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, пп. 134.1.1. п. 134.1. ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 9703 грн. в тому числі за І квартал 2017 року на суму 9703 грн., та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 1 квартал 2017 року на суму 619379 грн.

Згідно п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України від 02.12.2010, № 2755-VI для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.2. ст. 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Відповідно до п. 46.1. ст. 46 ПКУ податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно п. 46.2. тієї ж статті платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 цього Кодексу. Фінансова звітність, що складається та подається відповідно до цього пункту платниками податку на прибуток та неприбутковими підприємствами, установами та організаціями, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації) та її невід'ємною частиною.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно п. 50.1. статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 травня року, наступного за звітним; або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Як свідчать матеріали справи, в червні 2017р. до Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області було подано уточнюючий баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.03.2017 та звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід ) за 1 квартал 2017 року.

Відповідно до умов ПКУ, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим четвертим п.44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення.

Згідно даних бухгалтерського обліку, а саме, оборотно-сальдові відомості в розрізі бухгалтерських рахунків та обороти рахунків 791 «Результат операційної діяльності» , 792 «Результат фінансових операцій» , 702 «Доход від реалізації товарів» , 714 «Дохід від операційної курсової різниці» , 732 «Відсотки одержані» , 902 «Собівартість реалізованих товарів» , 92 «Адміністративні витрати» , 93 «Витрати на збут» , 94 «Інші витрати операційної діяльності» та оборотно-сальдові відомості за І квартал 2017 року та Уточнюючий Звіт про фінансові результати за І квартал 2017 року (дата подання 15.06.2017 р.), визначено наступні показники ТОВ «ТД «КРТ- У країна» : чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), рядок 2000 - складає 13 964 грн.; собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), рядок 2050 - складає 13 055 грн.; інші операційні доходи, рядок 2120 - складає 78000 грн.; адміністративні витрати, рядок 2130 - складає 282000 грн.; витрати на збут, рядок 2150 - складає 161000 грн.; інші операційні витрати, рядок 2180 - складає 1176000 грн.; інші фінансові доходи, рядок 2220 - складає 13000 грн.; фінансовий результат до оподаткування, рядок 2295: збиток - складає 619000 грн.

Згідно даних бухгалтерського обліку за 1 квартал 2017 року доходи ТОВ «ТД «КРТ-Україна» склали 14 053 805,77 грн.

Згідно даних бухгалтерського обліку за 1 квартал 2017 року витрати ТОВ «ТД «КРТ-Україна» склали 14 673 398,50грн.

Таким чином, фінансовий результат до оподаткування за 1 квартал 2017 року становить - збиток 619 592,73 грн., що відображено в Уточнюючому Звіті про фінансові результати за 1 квартал 2017 року - рядок 2295 - збиток 619000 грн., також в Податковій Декларації з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2017 року задекларовано фінансовий результат до оподаткування (код рядка 02) - 619 379 грн. (збиток).

Отже враховуючи ту обставину що вказану вище фінансову звітність подано до моменту отримання акту, і не під час перевірки, вона повинна бути врахована перевіряючими і викладена в акті.

Також суд зазначає, що згідно п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» , у бухгалтерському обліку за 1 квартал 2017 року визначений дохід підприємства в сумі 14053805,77 грн., а як вказано вище, фінансовий результат до оподаткування за 1 квартал 2017 року згідно бухгалтерського обліку становить збиток 619592,73 грн. В уточнюючому звіті про фінансові результати за 1 квартал 2017 року ТОВ «ТД «КРТ-Україна» визначені доходи в сумі 14055 грн.

Тобто, у звіті про фінансові результати за 1 квартал 2017 року відображені доходи ТОВ «ТД «КРТ-Україна» в повному обсязі.

Разом з тим, в Податковій Декларації з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2017 року ТОВ «ТД «КРТ-Україна» у рядку 01 «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» вказано дохід в сумі 13963510 грн., що призвело до заниження відображеного доходу від будь-якої діяльності у Податковій декларації на 90296 грн. Це порушення не вплинуло на визначення фінансового результату до оподаткування і не призвело до заниження податку на прибуток за 1 квартал 2017 року виходячи з норм чинного Податкового кодексу України.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив у своєму рішенні про безпідставне неврахування та невключення до акту перевірки відповідної інформації, яка була подана 15.06.2017р., що призвело до помилкових висновків відповідача про порушення позивачем п.44.1 п.44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, пп. 134.1.1. п. 134.1. ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно дослідив докази та не надав належної оцінки документам, що надавалися відповідачем як доказ того, що позивачем не подавався уточнюючий звіт, а саме скрін-шот з бази ІС Податковий блок та лист від 07.02.2018р. №4774/7 судова колегія оцінює критично та зазначає про таке.

Так, в листі від 07.02.2018р. №4774/7 зазначено, що ТОВ ТД Курскрезинотехніка 15.06.2017 уточнюючий звіт про фінансові результати за І квартал не надавало.

Однак, не можна вважати вказаний лист належним доказом на підтвердження тих обставин, які в ньому зазначено, оскільки назва підприємства в листі вказана як ТОВ ТД Курскрезинотехніка . Натомість повна назва Позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Курскрезинотехніка-Україна .

При цьому формулювання у листі про те, що саме 15.06.2017 звіт про фінансовий результати за І квартал не подано, не свідчить про те, що звіт міг бути поданий раніше чи пізніше та зареєстрований у системі ІС Податковий блок іншою датою або зовсім не зареєстрований.

В той же час матеріалами справи встановлено, що позивачем до матеріалів справи долучено належним чином засвідчену копію листа №1407/2017 від 14.06.2017, яким Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Курскрезинотехніка-Україна просить Київську ОДПІ м. Харкова ГУДФС у Харківській області прийняти уточнюючу фінансову звітність за 1 квартал 2017р., а саме баланс на 31.03.2017р. та звіт про фінансові результати за 1 квартал 2017р. (т.6 а.с.42).

На вказаному листі чітко видно відмітку ДФС про прийняття цього документу з додатками до нього 15.06.2017р.

Відповідач мав можливість ознайомитися з оригіналом цього документа і не заперечував законність документу, а також достовірність відбитку печатки про прийняття.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач надав до податкового органу уточнений звіт. Відсутність цього звіту у базі Податковий блок не позбавляє обов'язку відповідача врахувати його під час перевірки.

Також, під час розгляду справи було встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період не мали на меті реального настання правових наслідків.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ТД "Торговий дім "Курскрезинотехніка - Україна" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ «ТПК Укрторгімпорт» , ТОВ ВКП «ЄЛПТЕКС» , ТОВ «БАГОР-ФОРТ» .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ТОВ «ТПК Укрторгімпорт» (ЄДРПОУ 36458555) укладений договір купівлі-продажу №ТД-027 від 15.04.2015 на поставку гумотехнічних виробів. Асортимент, кількість, ціна та умови поставки оговорюються Сторонами в Специфікаціях. В рамках вищезазначеного Договору за період з 01.01.2015 по 31.03.2017 підприємством відвантажено гумотехнічні вироби на суму 1193882,12 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 198980,35 грн.

Станом на 31.03.2017 р. сальдо розрахунків становить нуль гривень 00 копійок.

На підтвердження реальності вказаного правочину позивачем надано копію Акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ «ТПК Укрторгімпорт» за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, договір №ТД-027 від 15.04.2015, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, акти здачі - приймання послуг з перевезення вантажоперевізника по договору поставки з ТОВ «ПОРОШКОВІ ФАРБИ УКРАЇНИ»

З матеріалів справи також слідує, що між позивачем та ТОВ ВКП «ЄЛПТЕКС» (ЄДРПОУ 13914486) був укладений договір купівлі-продажу товару №0207/15 від 02.07.2015 та договір №0507/17 від 05.01.2017 на поставку гумотехнічних виробів. Асортимент, кількість, ціна оговорюються Сторонами в Специфікаціях. Умови постачання - автотранспортом Покупця зі складу Продавця. В рамках вищезазначеного Договору за період з 01.01.2015 по 31.03.2017 підприємством відвантажено гумотехнічні вироби на суму 1039738,87 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 173289,81 грн.

Станом на 31.03.2017 сальдо розрахунків становить нуль гривень 00 копійок.

На підтвердження реальності вказаного правочину позивачем надано копію акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ ВКП «ЄЛПТЕКС» за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, договір купівлі- продажу товару №0207/15 від 02.07.2015, видаткові накладні, податкові накладні.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що між позиачем та ТОВ «БАГОР-ФОРТ» (ЄДРПОУ 32755425) був укладений договір купівлі-продажу №ТД-094/03 від 25.03.2014 на поставку гумотехнічних виробів. Асортимент, кількість, ціна оговорюються сторонами в Специфікаціях. Умови постачання автотранспортом Покупця зі складу Продавця. В рамках вищезазначеного Договору за період з 01.01.2015 по 31.03.2017 підприємством відвантажено гумотехнічні вироби на суму 1258750,66 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 209791,78 грн.

Станом на 31.03.2017 сальдо розрахунків становить нуль гривень 00 копійок.

На підтвердження реальності вказаного правочину позивачем надано копію акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ «БАГОР-ФОРТ» за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, договір купівлі- продажу товару №ТД-094/03 від 25.03.2014, видаткові накладні, податкові накладні.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.90 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій є помилковими.

Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами ґрунтуються на податковій інформації про неможливість проведення перевірки контрагентів позивача.

Проте колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на вказану інформацію, оскільки позивач як платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом податкової інформації, акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, узагальнена податкова інформація не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Разом з тим, матеріали справи не містять аналізу конкретних обставин здійснення господарських операцій між ТОВ "Торговий дім "Курскрезинотехніка - Україна" та його контрагентами, а також жодних доказів, які свідчили б про безтоварність таких операцій.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

ОСОБА_8 адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржувані рішення, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентами не мали реальний характер не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Твердження скаржника про те, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання ґрунтуються на суб'єктивній0

оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 2 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 по справі № 820/4711/17 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2018 по справі № 820/4711/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_9 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_10 ОСОБА_11 Повний текст постанови складено та підписано 26.06.2018 р.