Рішення

від 27.06.2018 по справі 755/5781/18

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/5781/18

Провадження №: 2/755/3474/18

м. Київ

"27" червня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

судді Шевченко В.М.,

за участю секретаря судового засідання Зимницької М.Е.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін за наявними у справі документами в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва

цивільну справу № 755/5781/18

за позовом ОСОБА_1

до гаражно-будівельного кооперативу Сигнал

про скасування наказу, зміну підстав та формулювання причин звільнення, стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просить скасувати наказ ГБК Сигнал про її звільнення від 23.03.2018 № 23/03/18; змінити формулювання вказаного наказу про звільнення, вказавши - за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України та дату з 17.03.2018; стягнути на її користь із ГБК Сигнал моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн, судові витрати та забезпечення доказів покласти на відповідача.

18.04.2018 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі та постановлено про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строк на реалізацію процесуального права подачі заяв по суті позовних вимог /а.с.69-71/.

08.06.2018 від представника відповідача - голови правління ГБК Сигнал В. Музиченка надійшла заява, яка по своїй суті є відзивом /а.с.87-88/. Представник відповідача посилається на правомірність звільнення позивача відповідно до наказу ГБК Сигнал від 23.03.2018 № 23/03/18. Просить долучити до матеріалів справи ряд доказів у копіях, що ним належним чином засвідчені, зокрема: рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві № 1826534600017 від 01.02.2018 про неприбутковість ГБК Сигнал ; протокол засідання правління ГБК Сигнал від 01.03.2018; протокол позапланового засідання правління ГБК Сигнал від 05.03.2018; протокол засідання правління ГБК Сигнал від 22.03.2018; наказ № 07/03/18-1 Про проведення позапланової інвентаризації в кооперативі ; наказ № 09/03/18 про передачу бухгалтерської та іншої документації та роботу бухгалтерії кооперативу ; наказ № 23/03/18 Про звільнення головного бухгалтеру ОСОБА_1 ; акт щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі від 26.02.2018; акт щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі від 27.02.2018; акт щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі від 28.02.2018; акт щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі від 19.03.2018; акт щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі від 20.03.2018; акт щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі від 21.03.2018; акт щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі від 22.03.2018; акт про відмову головним бухгалтером ОСОБА_1 отримати копію акту Ревізійної комісії про перевірку бухгалтерської діяльності; акт про відмову головним бухгалтером ОСОБА_1 підписати наказ № 23/03/18 про звільнення; акт про відмову головним бухгалтером ОСОБА_1 у відповідності до наказу № 23/03/18 надати свою трудову книжку /а.с.89-110/.

20.06.2018 позивачем подано відповідь на заяву (відзив) відповідача /а.с.114-118/, в якій зазначає, що відповідно до висновків Акту перевірки бухгалтерського обліку та фінансово-господарської діяльності ГБК Сигнал ревізійною комісією виявлено ряд порушень та надано позивачу, як бухгалтеру, рекомендації щодо їх усунення, тому вважає вказані порушення не грубими; за час її роботи всі звіти в податкову, пенсійний фонд і т.д. здавались вчасно, податки перераховувались своєчасно, штрафів не накладалось: щодо відсутності на робочому місці, позивач зазначає, що акти про її відсутність на робочому місці не мають реєстраційних номерів, що свідчить про невідображення їх у журналі обліку документації Кооперативу. 02.05.2018 позивачу надійшла відповідь з Головного управління Держпраці у Київській області, що порушень у діях голови ГБК Сигнал Музиченка В.М. не встановлено, з чим позивач не погоджується. 16.05.2018 позивачем направлено скаргу на посадових осіб ГУ Держпраці у Київській області до Державної служби України, в якій посилається на неналежне проведення перевірки. Позивач просить відхилити та не враховувати як доказ заяву Відповідача щодо заперечень позову, як таку, що не відповідає вимогам ЦПК України, оскільки вона викладена не у формі відзиву, одночасно з надісланням заяви (відзиву) до суду, Відповідач не надіслав Позивачу копію такої заяви та доданих до неї документів. Позивачем до відповіді додано копію протоколу позапланового засідання правління ГБК Сигнал від 05.03.2018 та скріншоти 06.03.2018 електронної пошти від голови правління ГБК Сигнал бухгалтеру ОСОБА_1 /а.с.119-121/.

20.06.2018 голова правління ГБК Сигнал В. Музиченко подав заперечення на відповідь на відзив /а.с.126-132/, в якому зазначив, що позивач відповідь на відзив та додані до нього матеріали в порушення норм ЦПК України відповідачу не направив. Пояснив, що відповідачем в ході проведення перевірки виявлено невідповідність позивача займаній посаді, та те, що його кваліфікації недостатньо для виконання покладених обов'язків. Позивача звільнено із займаної посади головного бухгалтера ГБК Сигнал за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України через прогул. Вважає Наказ № 23/03.18 від 23.03.2018 про звільнення головного бухгалтера кооперативу ОСОБА_1 таким, що відповідає вимогам трудового законодавства України. Звертає увагу на порушення позивачем вимог цивільно-процесуального законодавства в частині направлення доказів та тексту відповіді на відзив сторонам провадження. До заперечення відповідачем долучено в копіях наступні письмові докази: Наказ № 01/03/18 від 01.03.2018, акт про відмову від підпису про ознайомлення з наказом № 01/03/18 від 01.03.2018, наказ № 30/01/2018 від 30.01.2018, акт про відмову від підпису про ознайомлення з наказом № 30/01/2018 від 30.01.2018, Положення про правила внутрішнього розпорядку ГБК Сигнал , наказ № 28/02/2018 від 28.02.2018, акт від 01.03.2018 про відмову від підпису про надання пояснень щодо відсутності на робочому місці 26, 27, 28 лютого 2018 року, докази щодо підтвердження направлення відповідачем заперечень на відповідь на відзив на адресу позивача /а.с 133-141/. Відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову, а також просить провести судове засідання із викликом сторін.

Ухвалою суду від 20.06.2018 клопотання відповідача щодо проведення судового засідання із викликом сторін залишено без задоволення /а.с.142-143/.

Ухвалою суду від 21.06.2018 /а.с.146-147/ позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків у справі /а.с.144-145/.

Враховуючи те, що при відкритті провадження судом було ухвалено проводити судовий розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а сторони в установленому законом порядкуне подали клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, то в силу положень ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У такому випадку судове засідання не проводиться. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного тексту судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України). Судовий розгляд справи призначено на 22.06.2018.

Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що заперечувалось відповідачем, дослідивши подані сторонами письмові докази та оцінивши їх, прийшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, державою гарантується захист громадянам від незаконного звільнення.

Трудові відносини, що виникають у процесі праці, регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Реалізація працівником своїх здібностей до продуктивної і творчої праці відбувається шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно із ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір породжує тривалі правовідносини між власником або уповноваженим ним органом (підприємством, установою, організацією) і працівником. Водночас закон визнає за його сторонами право одностороннього розірвання трудового договору і припинення існуючих між сторонами трудових відносин відповідно до правил, установлених законодавством про працю.

Пунктом 1 ч.1 ст.23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Суд вважає доведеним факт перебування позивача у трудових відносинах з ГБК Сигнал з 01.08.2010, про що є наказ від 01.08.2010 № 1-08-10 /а.с.57/. Відповідний запис внесено у її трудову книжку /а.с.7,8/.

03.03.2018 ОСОБА_1 подала заяву про звільнення її з посади головного бухгалтера ГБК Сигнал за власним бажанням /а.с. 29/, що підтверджується проставленим на ній вх. № 8 від 03.03.2018.

Через 14 днів - 17.03.2018 позивачку звільнено не було.

З 19.03.2018 ОСОБА_1 перестала виходити на роботу.

23.03.2018 позивачку було звільнено з посади головного бухгалтера ГБК Сигнал відповідно до наказу від 23.03.2018 № 23/03/2018 на підставі п.п 2, 4 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України /а.с. 28/.

Запис про це у трудовій книжці відсутній.

Предметом судового дослідження спірних трудових правовідносин, які виникли у цій справі, є підстави звільнення позивача: з ініціативи працівника чи припинення трудового договору внаслідок його розірвання власником уповноваженим ним органом трудового договору.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

За приписами статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно з п. 2, 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до спливу строку його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках, зокрема одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами (п. ч. 1 ст. 41 КЗпП України).

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, тобто не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Отже, законодавством надано працівнику право вільно розпоряджатися своїми правами, зокрема щодо розірвання трудового договору.

Водночас власник, на відміну від працівника, позбавлений права на свій розсуд розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, або відмовити працівнику в його розірванні. Право власника на розірвання трудового договору є значно більш обмеженим, ніж таке ж право працівника. Власник вправі із своєї ініціативи звільнити працівника тільки за умови, що є підстави, з якими закон пов'язує виникнення в нього права на розірвання трудового договору. І лише за наявності права на звільнення працівника власник реалізує його на свій розсуд: він вправі звільнити працівника або не звільняти. При цьому прямим обов'язком власника є звільнити працівника, у разі подання останнім відповідної заяви.

Статтею 43 Конституції України в Україні заборонено застосовувати примусову працю.

Чинне законодавство України не містить поняття примусової праці, проте основними міжнародними документами, що спрямовані на заборону примусової праці, є зокрема Конвенція про примусову чи обов'язкову працю, № 29 (1930), ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 червня 1956 року, чинна (далі - Конвенція № 29) та Конвенція про скасування примусової праці, № 105 (1957) ратифіковано Законом України від 05.10.2000 № 2021-ІІІ, чинна (далі - Конвенція № 105).

Примусова праця означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг (п. 1 ст. 2 Конвенції № 29).

Примусова праця також може проявлятися як засіб політичного впливу чи виховання або як засобу покарання за наявність чи за висловлювання політичних поглядів, чи ідеологічних переконань, протилежних усталеній політичній, соціальній, чи економічній системі; б) як метод мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку; в) як засіб підтримання трудової дисципліни; г) як засіб покарання за участь у страйках; д) як захід дискримінації за ознаками расової, соціальної і національної приналежності чи віросповідання (ст. 1 Конвенції № 105).

З вищевикладеного слідують дві обставини, які мають юридичне значення для визнання роботи чи служби примусовою працею. По-перше: відсутність добровільної пропозиції особи надати свої послуги для виконання певної роботи; по-друге: можливість застосування будь-якого покарання у випадку відмови від виконання роботи.

При дослідженні письмових доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 виявила бажання звільнитися із посади головного бухгалтера ГБК Сигнал , право на звільнення реалізувала шляхом подання 03.03.2018 заяви на ім'я керівника цього кооперативу - голови правління Музиченка В.М.

Вказана заява зареєстрована у книзі реєстрації вхідної кореспонденції від 03.03.2018 за № 8.

Подання позивачкою заяви про її звільнення мало місце після проведення перевірки бухгалтерського обліку за період 2016-2017 роки та фінансово-господарської діяльності ГБК Сигнал за період з 2012 - по січень 2018 роки, за наслідком якої складено відповідний акт від 01.03.2018, з яким позивачка ознайомлена /а.с.31-38/.

З 02.03.2018 по 07.03.2018, та з 12.03.2018 по 16.03.2018 ОСОБА_1 була відсутня на роботі з причини хвороби, що підтверджується відповідними листками непрацездатності /а.с.47/.

05.03.2018 відбулося позапланове засідання правління ГБК Сигнал , на якому були присутні члени правління, зокрема і голова правління Музиченко В.М., та члени ревізійної комісії. На порядку денному розглядалося одне питання - заява головного бухгалтера кооперативу ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, за наслідком якого складено протокол від 05.03.2018 /а.с.60,61/.

У протоколі зазначено, що 04.03.2018 головний бухгалтер передала голові правління заяву про звільнення за власним бажанням, яка підписана 03.03.2018, в подальшому через хворобу не вийшла на роботу, як було запропоновано Музиченком В.М., задля передачі бухгалтерської документації. Внаслідок цього останнім було скликано засідання правління для визначення процедури звільнення головного бухгалтера за власним бажанням та встановлено відповідну процедуру.

У заяві голові правління Музиченко В.М., яка подана суду 08.06.2018, зазначено, що 03.03.2018 ОСОБА_1 домагалася звільнення по заяві за власним бажанням у присутності працівників поліції /а.с.87/.

Також суду стороною відповідача подано копію наказу ГБК Сигнал від 07.03.2018 № 07/03/18-1 про проведення позапланової інвентаризації в кооперативі /а.с.95/, в якому вказується про подання головним бухгалтером кооперативу ОСОБА_1 заяви про звільнення за власним бажанням (№ 8 від 03.03.2018), наказ підписаний головою правління Музиченком В.М., бухгалтером Пєховою С. та іншими членами комісії.

Отже, головою правління Музиченком В.М. підтверджено його обізнаність щодо подання 03.03.2018 головним бухгалтером ОСОБА_1 заяви про звільнення із займаної нею посади головного бухгалтера за власним бажанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином суд встановив доведеним той факт, що днем подачі ОСОБА_1 заяви про звільнення та повідомлення про це голову правління Музиченка В.М. є 03.03.2018.

В силу положень ст. 38 КЗпП України Музиченко В.М. як голова правління повинен був виконати передбачений законом обов'язок та розірвати трудовий договір із ОСОБА_1 через два тижні після подання нею письмової заяви про звільнення - тобто 17.03.2018 голова правління повинен був видати наказ про її звільнення.

Таким чином днем звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера ГБК Сигнал має бути 17.03.2018, проте голова правління Музиченко В.М. не виконав свого обов'язку та не видав наказ про звільнення позивачки 17.03.2018.

Із наданих суду письмових доказів вбачається, що ОСОБА_1 після закінчення 14 днів з дня подання заяви про звільнення не залишила роботу та продовжувала працювати, навпаки, вона вимагала звільнення, а тому голова правління не вправі був її примушувати працювати в ГБК Сигнал після 17.03.2018.

Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Суд визнає бездіяльність відповідача ГБК Сигнал щодо неприпинення трудових відносин з ОСОБА_1 17.03.2018 - протиправною та такою, що порушує трудові права позивачки як працівника, а томувизнається судом зловживанням Музиченком В.М. своїми правами як голови правління.

З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи голови правління ГБК Сигнал Музиченка В.М. стосовно правомірності звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера ГБК Сигнал за наказом від 23.03.2018, крім цього звільнення на підставі ч.ч. 2, 4 ст. 40 та ч. 1 ст. 41 КЗпП України є незаконним, виходячи з такого.

Пленум Верховного Суду України в п. 21 своєї Постанови від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зі змінами роз'яснив, що при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків і його неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Не можна визнати законним звільнення із цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов'язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором.

При дослідженні наявності цієї підстави для звільнення суд врахував, зокрема доводи відповідача, який зазначив, що 01.03.2018 правління ГБК Сигнал зібралося на засідання для розгляду підсумків внутрішнього аудиту, де було прийнято рішення щодо кваліфікації бухгалтера ОСОБА_1, відповідності її займаній посаді та грубим порушенням та веденню бухгалтерського обліку, про що вказується у протоколі засідання правління ГБК Сигнал від 01.03.2018 /а.с. 90/.

При цьому, як вбачається із протоколу засідання правління ГБК Сигнал від 01.03.2018 прийнято рішення: дати можливість головному бухгалтеру кооперативу до 07.03.2018 підтвердити свою професійну відповідність займаній посаді згідно функціональних обов'язків типових посадових інструкцій головного бухгалтера, які розміщені на сайтах ЛігаЗакон , Головобух та на інших професійних (законотворчих) сайтах; надати письмову відповідь на порушені у висновку зауваження, виправити помилки та привести облікову бухгалтерську документацію у відповідність до нормативних вимог законодавства у цій сфері діяльності, тобто в ньому відсутні фактичні дані на підтвердженням того, що позивачка внаслідок недостатньої кваліфікації неналежно виконувала покладені на неї трудові обов'язки.

Жодного з порушень, які є свідченням невідповідності займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, у наданих суду доказах - протоколи засідань правління ГБК Сигнал від 01.03.2018, 05.03.2018, 22.03.2018 не зазначено.

З матеріалів справи слідує, що питання про можливість переведення позивачки на іншу роботу, за її на те згодою, у порушення вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України відповідачем взагалі не вирішувалось.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

У наказі від 23.03.2018 № 23/03/18 про звільнення позивачки з роботи зазначено, що звільнено з відсутності без поважних причин на роботі: повний робочий день 26, 27, 28 лютого та 19, 20, 21, 22 березня 2018 року. Подібні порушення трудової дисципліни вчинялися і раніше.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач відсутність позивача на роботі 26, 27, 28 лютого 2018 року та 19, 20, 21, 22 березня 2018 року вважає прогулом, з яким пов'язує її звільнення.

Водночас крім установлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд враховує те, що згідно із наказом ГБК Сигнал від 03.12.2011 № 3-02 Про режим роботи головного бухгалтера виконання обов'язків бухгалтера може здійснюватись за межами кооперативу, в тому числі відвідування пенсійного фонду, центру зайнятості, податкової, банку, статистики та соцстраху, і не в прийомні дні середу та четвер. Обов'язкова присутність бухгалтера, як касира в середу з 15:00год до 19:00год та четвер з 15:00год до 18:00год. Відповідач наполягає на систематичній відсутності позивача на робочому місці з 26.02.2018 по 28.02.2018, із чим не можна погодитись оскільки згідно наказу від 03.02.2011 Про режим роботи головного бухгалтера присутність позивача на робочому місці 26.02.2018 (понеділок) та 27.02.2018 (вівторок) не передбачалась, тобто не є порушенням п. 4 ст.40 КЗпП України.

Суд надає критичну оцінку як посиланням позивача на присутність на робочому місці з 15.00 до 19.00 28.02.2018 за відсутністю доказів щодо цього, клопотання про витребування доказів стороною позивача не подавалось, так і акту щодо відсутності на роботі ОСОБА_1 28.02.2018, так як цей акт містить виправлення щодо дати, яке не підтверджене підписами відповідних осіб, що зазначені в ньому.

Водночас голова правління не дотримався положень чинного законодавства щодо встановлення причин відсутності позивача на роботі, що є його прямим обов'язком, а обмежився складенням актів щодо відсутності позивача на роботі від 26.02.2018, 27.02.2018 та 28.02.2018 /а.с.105-107/, які підтверджують факт відсутності на робочому місці позивача 26, 27, 28 лютого 2018 року, проте не містять факту відсутності поважних причин щодо цього.

Також акти щодо відсутності на роботі від 26, 27, 28 лютого 2018 року та 19, 20, 21, 22 березня 2018 року не містять даних стосовно їх складення у присутності ОСОБА_1, а посилання, що від ознайомлення з відповідними актами позивачка відмовилася, підтверджене лише підписом Музиченка В.М./а.с.101-107/.

Правовими наслідками відсутності позивача на роботі в зазначені дні є застосування інших дисциплінарних стягнень, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, проте відповідач такого дисциплінарного стягнення до позивача не застосував і не зазначав таку підставу в наказі про її звільнення.

Стосовно аргументів голови правління ГБК Сигнал Музиченка В.М. про відсутність на роботі позивачки 19, 20, 21, 22 березня 2018 року, то судом встановлено, що невихід на роботу позивачки в ці дні був обумовлений припиненням повноважень ОСОБА_1 як головного бухгалтера зазначеного кооперативу та жодним чином не є прогулом без поважних причин у розумінні п. 4 ст. 40 КЗпП України, адже після 17.03.2018 трудових правовідносин між сторонами не існувало, а примусова праця заборонена Конституцією України та чинними міжнародними договорами.

Крім цього, організаційно-розпорядчі документи ГБК Сигнал , якими є, зокрема накази, положення, акти цього кооперативу, які надані суду як докази на підтвердження обставин у цій справі, не відповідають вимогам чинного законодавства з таких підстав.

Єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи) законодавчо унормовано у Правилах організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за № 736/27181 (далі - Правила).

Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами.

Згідно із п. 11 ч. 1 Загальні вимоги до створення управлінських документів Розділу ІІ оформлення реквізитів організаційно-розпорядчої документації та порядок їх розташування мають відповідати Національному стандарту України Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003 , затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55 (далі - ДСТУ 4163-2003) (далі - Стандарт).

Цей Стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: - органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; - підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності (далі - організацій).

Стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів (пп. 1.1, 1.2 ч. 1 Стандарту).

Частина 4 Стандарту містить склад реквізитів документів, зокрема документ повинен містити реєстраційний індекс документа.

Крім цього, організаційно-розпорядчі документи оформляють на бланках. Розміщення реквізитів на бланку повинно відповідати ДСТУ 4163-2003. Зразки бланків затверджуються розпорядчим документом установи (п. 1 ч. 2 Правил).

Як вбачається із наданих сторонами письмових доказів, зокрема накази та інші організаційно-розпорядчі документи ГБК Сигнал не відповідають обов'язковим вимогам, які містяться в Правилах та Стандарті, в них мітиться, зокрема: дата та номери наказів; в актах, положенні, протоколах є дати цих документі, але у всіх документах відсутній такий обов'язковий реквізит, як реєстраційний індекс.

При розгляді питання стосовно правомірності застосування п. 1 ст. 41 КЗпП України суд зазначає,що рішенням правління ГБК 2Сигнал від 22.03.2018 щодо звільнення позивача за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, не враховано те, чи є дане порушення грубим та розмір завданої шкоди.

Згідно з вимогами ст. 149 КЗпП України до прийняття рішення про звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов'язків у працівника мають бути витребувані письмові пояснення, що не було зроблено керівництвом правління кооперативу ГБК Сигнал відносно ОСОБА_1

Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку про відсутність всіх ознак порушення, визначеного як підстава звільнення у п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України, як головної умови звільнення позивача за одноразове грубе порушення та відсутність дійсного існування, а також достовірного встановлення уповноваженим органом їх наявності у порядку та згідно вимог, що встановлені чинним законодавством.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (ст. 100 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Чинним законодавством визначено процесуальні обов'язки сторін, які останні повинні сумлінно дотримуватися.

Порядок подання доказів визначено у статті 83 ЦПК України, відповідно до частини третьої цієї статті відповідач повинен подати суду докази разом із відзивом.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ст. 83 ЦПК України).

При здійсненні судового розгляду цієї справи суд не прийняв до розгляду докази, долучені Музиченком В.М. до заперечення на відповідь на відзив /а.с. 126-132/, зокрема: копію наказу № 01/03/18 від 01.03.2018 Про проведення атестації головного бухгалтера кооперативу ОСОБА_1 відповідно займаній посаді , копії акта про відмову від підпису про ознайомлення з наказом № 01/03/18 від 01.03.2018 Про проведення атестації головного бухгалтера кооперативу ОСОБА_1 відповідно займаній посаді , копії наказу № 30/01/18 від 30.01.2018 Про режим роботи головного бухгалтера кооперативу ОСОБА_1 ; копії акта про відмову від підпису про ознайомлення з наказом № 30/01/18 від 30.01.2018 Про режим роботи головного бухгалтера кооперативу ОСОБА_1 ; копії положення Про правила внутрішнього розпорядку ГБК Сигнал від 21.01.2016; копії наказу № 28/02/18 від 28.02.2018 Про проведення перевірки згідно заяв членів кооперативу ; копію акта про відмову від підпису про надання пояснень щодо відсутності на робочому місці 26, 27, 28 лютого 2018 року /а.с.133-139/.

Представник кооперативу Музиченко В.М. не подав зазначені вище докази у встановлений законом строк - разом із заявою, поданою суду 08.06.2018, яка по суті є відзивом, та не зазначив про наявність чи існування доказів, які додав до заперечення на відповідь на відзив.

Враховуючи те, що подані докази є внутрішніми документами кооперативу, то у сторони відповідача не було жодних перешкод подати їх разом із відзивом. Із заявою про встановлення додаткового строку для подання доказів відповідач до суду не звертався.

З урахуванням вимог чинного законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Оцінивши наявні у справі докази, суд прийшов висновку, що ОСОБА_1 в розрізі трудових правовідносин з відповідачем ГБК Сигнал реалізувала своє право на звільнення за власним бажанням шляхом подання письмової заяви в порядку, передбаченому ст. 38 КЗпП України, а голова правління ГБК Сигнал після закінчення строку попередження про звільнення та всупереч відсутності з боку ОСОБА_1 добровільної пропозиції продовжувати виконувати обов'язки головного бухгалтера кооперативу, не виконав законодавчий обов'язок як керівника стосовно звільнення працівника у встановлений законом строк, а в подальшому звільнив її, застосувавши інші підстави для звільнення, які за своєю правовою природою мають негативний характер та можуть спричинити негативні наслідки для подальшого працевлаштування позивачки, що вказує на порушення Музиченком В.М. як керівником відповідача порядку звільнення, тобто конституційного права позивачки на працю. Дії голови правління ГБК Сигнал Музиченка В.М. стосовно неприйняття своєчасно наказу про звільнення мають ознаки спонукання позивачки проти її волі до примусової праці, оскільки такі дії вчинені за відсутності бажання ОСОБА_1 після закінчення строку попередження про звільнення продовжувати виконувати свої посадові обов'язки в ГБК Сигнал , а в подальшому голова правління звільнив позивача з посади на підставі п. п 2, 4 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, тобто застосував до позивачки ці положення КЗпП України як покарання за відмову від виконання нею роботи, що заборонено Конституцією України та міжнародними документами.

Крім цього, суд визнав незаконним та безпідставним звільнення на підставі п. п.2,4 ст. 40, п.1 ст. 41 КЗпП України за відсутності фактичних даних, які підтверджують:

- що, внаслідок недостатньої кваліфікації ОСОБА_1 не може належно виконувати покладені на неї трудові обов'язки і її неможливо перевести, за її згодою, на іншу роботу;

- відсутність позивачки на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин;

- наявність одноразового грубого порушення ОСОБА_1 своїх трудових обов'язків.

Таким чином, вимога позивача щодо скасування наказу про звільнення від 23.03.2018 № 23/03/2018 знайшла своє підтвердження під час судового розгляду, є обґрунтованою та доведеною, а отже такою, що підлягає задоволенню, обставини, що спростовують позовну вимогу, судом не встановлено та оцінено критично доводи, надані стороною відповідача щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 23.03.2018 на підставі п. п 2, 4 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України.

При розгляді позовної вимоги про стягнення із ГБК Сигнал на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000 грн суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомленняфакту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя

До юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини повинні бути належно доведені. Не відповідає змісту ст. 237-1 КЗпП стягнення з власника моральної шкоди лише на підставі заяви про наявність такої шкоди, якщо немає обставин, зазначених у частині першій ст. 237-1 КЗпП (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя).

Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

Наявність у Кодексі законів про працю ст. 237-1 виключає застосування до випадків заподіяння моральної шкоди працівникові ст. 1167, 1168 ЦК, оскільки названі норми встановлюють різні підстави для виникнення обов'язку відшкодування шкоди. Неможливість застосування ст. 1167 - 1168 Цивільного кодексу України виключає застосування до відносин, які при цьому виникають, й інших норм цивільного права.

Тягар аргументації та формування доказової бази моральної шкоди і її розміру лягає на працівника, якому така шкода була заподіяна.

При зверненні до суду за захистом свого порушеного трудового права ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди, проте така вимога жодним чином не обґрунтована та не аргументована, а матеріалах справи відсутні будь-які доводи сторони щодо цього, долучені письмові докази також не містять інформації стосовно наявності моральних страждань позивачки.

Як вбачається із матеріалів справи, у трудову книжку ОСОБА_1 не внесено запис про її звільнення за п.п.2, 4 ст. 40, п.1 ст. 41 КЗпП України, надані копії листків непрацездатності підтверджують факт хвороби позивачки у період з 02.03.2018 по 07.03.2018, а також з 12.03.2018 по 16.03.2018, та жодним чином не вказують на наявність хвороби внаслідок незаконних та протиправних дій відповідача, спричинених звільненням позивачки.

Крім цього, ОСОБА_1 не вказується про наявність негативних змін в її житті, спричинених незаконним звільненням, щопризвели до втрати її нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від позиваки додаткових зусиль для організації свого життя.

Також суд враховує те, що в трудову книжку запис про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. п 2, 4 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України не внесено, відповідний наказ про звільнення є внутрішнім організаційно-розпорядчим документом відповідача, доказів, що наявність незаконного звільнення є перешкодою для працевлаштування позивачки на іншу роботу останньою не надано, а сама позивачка мала намір звільнитися та на роботу не виходила з 19.03.2018.

Отже, під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1, оскільки доказів цьому не надано і вони відсутні в справі. Крім цього сама по собі констатація факту про нанесення моральної шкоди позивачці не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями роботодавця та наслідками.

При оцінці аргументів та доводів сторін суд керується рішенням Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010, no. 4241/03, в якому вказується, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про скасування наказу про звільнення від 23.03.2018 № 23/03/18 та про зміну формулювання наказу про звільнення від 23.03.2018 № 23/03/18 суперечать одна одній, тому не можуть застосовуватись одночасно, отже є взаємновиключеними.

На підставі викладеного вище суд прийшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині заявлених позовних вимог про скасування наказу про звільнення від 23.03.2018 № 23/03/18, та відмову у задоволенні позовних вимог про зміну формулювання наказу про звільнення від 23.03.2018 № 23/03/18 із зазначенням формулювання звільнення - за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України та дати звільнення з 17.03.2018, та про стягнення з ГБК Сигнал на користь позивачки відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦПК України передбачено, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Для захисту порушеного права позивачки суд вважає необхідним визнати ОСОБА_1 звільненою з 17.03.2018 із посади головного бухгалтера гаражно-будівельного кооперативу Сигнал на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України у зв'язку із поданням нею 03.03.2018 заяви про звільнення за власним бажанням.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат між сторонами, правове регулювання якого міститься в положеннях ст.ст. 141, 142 ЦПК України.

За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача ( ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у загальному розмірі 1 409,60 грн, з яких: 704,80 грн відповідно до квитанції № 90 від 30.05.2018 позовна вимога про скасування наказу про звільнення та зміну формулювання наказу про звільнення; а також 704,80 грн відповідно до квитанції № 91 від 30.05.2018 позовна вимога про стягнення моральної шкоди. Враховуючи те, що судом задоволено позов частково в частині скасування наказу про звільнення, то відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.

Керуючись Конвенцією про примусову чи обов'язкову працю, № 29 (1930), ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 червня 1956 року, Конвенцією про скасування примусової праці, № 105 (1957) ратифіковано Законом України від 05.10.2000 № 2021-ІІІ, ст. 43 Конституції України, п.п. 21, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за № 736/27181, ст.ст. 21, 23, 36, 38, 40, 43, 149, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до гаражно-будівельного кооперативу Сигнал про скасування наказу, зміну підстав та формулювання причин звільнення, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Скасувати наказ гаражно-будівельного кооперативу Сигнал від 23.03.2018 № 23/03/18 про звільнення головного бухгалтеру кооперативу ОСОБА_1.

Визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 27.07.2000 Дніпровським РУ ГУМВС України в м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_1, звільненою 17.03.2018 із посади головного бухгалтера гаражно-будівельного кооперативу Сигнал , код ЄДРПОУ № 22907440, адреса: 02206, м. Київ, вул. Малишка, 6, на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України у зв'язку із поданням нею 03.03.2018 заяви про звільнення за власним бажанням.

У задоволенні позовних вимог в частині зміни формулювання наказу про звільнення від 23.03.2018 № 23/03/18 гаражно-будівельного кооперативу Сигнал , вказавши формулювання звільнення - за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України та дату звільнення з 17.03.2018, та про стягнення з гаражно-будівельного кооперативу Сигнал на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн - відмовити.

Стягнути із гаражно-будівельного кооперативу Сигнал , код ЄДРПОУ № 22907440, адреса: 02206, м. Київ, вул. Малишка, 6, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 27.07.2000 Дніпровським РУ ГУМВС України в м. Києві, проживає за адресою: АДРЕСА_1, понесені судові витрати по сплаті нею судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд м. Києва у строки, встановлені статтею 354 ЦПК України.

Інформацію стосовно справи, що розглядається, можна отримати за адресою: м. Київ, вул. І. Сергієнка, 3, та на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud2604.

Складення повного тексту рішення - 27.06.2018

С у д д я: В. Шевченко