Рішення

від 10.08.2006 по справі 10/136-2663

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10/136-2663

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2006 р.Справа № 10/136-2663

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Півторака М.Є.             

Розглянув справу

За позовом :  Тернопільського обласного управління юстиції м. Тернопіль вул. Грушевського 8

До відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма “ Весна “ с. Ангелівка Тернопільського району Тернопільської області  ;

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Державна виконавча службу у місті Тернополі № 1 м. Тернопіль вул. Київська 3а ;

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : Державна виконавча служба у місті Тернополі № 2 м. Тернопіль вул. Київська 3а ;

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Державна виконавча служба Тернопільської області м. Тернопіль вул. Грушевського 8 :

     За участю представників :

Позивача: Кушперука А.З. –першого заступника начальника обласного управління юстиції , доручення № 17/1119-01 від 11.07.2006 року ;

Відповідач: Колодій Я.В. , директора ТОВ ; Кметик В.С. –представника , довіреність від 11.07.2006 року :

Третьої особи : Кошиловської І.М. –головного державного виконавця , доручення № 15766 від 11.07.2006 року ;

Третьої особи : Литвин Р.М. –заступника начальника ДВС у м. Тернополі № 2 , доручення № 19/20159-01 від 11.07.2006 року ;

Третьої особи : Хічій А.М. –заступника начальника ДВС Тернопільської області , доручення № 25/867-01 від 10.07.2006 року ;

      В судовому засіданні представникам сторін роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені  статтями  20,22,81-1 Господарського процесуального кодексу України.

     За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалася .

Суть справи:   

          Тернопільське обласне управління юстиції  , м. Тернопіль  звернулося до господарського суду з позовною вимогою до  Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової фірми “ Весна “ с. Ангелівка Тернопільського району  Тернопільської області , третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Державних виконавчих служб у місті Тернополі № 1 та № 2  та Державної виконавчої служби у Тернопільській області  про дострокове розірвання договору  зберігання № 2 , укладеного між позивачем та відповідачем 29.11.2003 року .

          З метою надання сторонам рівного процесуального права на захист прав та охоронюваних законом інтересів,  згідно вимог ст.ст. 4-2, 4-3, 21, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалами від 11.07.2006 року, 14.07.2006 року , 01.08.2006 року  відкладав розгляд справи з підстав , зазначених в ухвалах . В судовому засіданні 11.08.2006 року оголошено перерву до 15 годин 11.08.2006 року в порядку статті 77 ГПК України .

Представник позивача підтримав позов повністю .

У відзиві на позов ( вх. 17992 від 26.07.2006 року ) Відповідач позов не визнає, вважає його безпідставним та таким , що не підлягає до задоволення . Зазначає , що договір чинний , а тому немає жодних підстав для передачі транспортних засобів ДВС № 2 . Стверджує , що власником ТЗ є Тернопільське обласне управління юстиції . Однак , позивач не виконує належним чином  умов договору в частині проведення оплати за зберігання транспортних засобів . Просить в позові відмовити.

     У відзиві на позов за № 18983 від 13.07.2006 року  ДВС у місті Тернополі № 1  підтримує заявлений позов і зазначає , що на виконанні у ДВС у місті Тернополі № 1 знаходяться виконавчі провадження  щодо примусового виконання рішень судів по конфіскації автомобілів , які згідно договору зберігання № 2 від 29.11.2003 року були передані на зберігання ТОВ АПФ “ Весна “ . Вважає , що посадові особи відповідача чинять перешкоди працівникам ДВС при виконанні рішень судів , у зв'язку з чим державним виконавцем було зроблено подання в Тернопільський місьрайонний суд про примусове проникнення на територію ТОВ АПФ для огляду та вилучення конфіскованих автомашин .

   Ухвалою суду від 06.03.2006 року клопотання державного виконавця про примусове проникнення на територію ТОВ АПФ “ Весна “ задоволене .

   Вважає позовні вимоги обґрунтовані та такі , що підлягають до задоволення .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, третіх осіб  заперечення відповідача,  господарський суд встановив наступне :

 Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства , установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу  суб'єкта підприємницької діяльності. Визначені статтею 1 ГПК юридичні особи та громадяни можуть бути сторонами в господарському судовому процесі.

   Пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено , що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів . Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються , зокрема , шляхом установлення , зміни та припинення господарських правовідносин .

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування , їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законами України .

         Повноваження Тернопільського обласного управління юстиції визначено пунктом 3 Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим , обласні , Київське та Севастопольське міські управління юстиції , затвердженого Наказом Міністерства юстиції України  № 36/5 від 30.08.2000 року ( З наступними змінами та доповненнями).

       Однак , пунктом 1.2.1 Наказу Міністерства юстиції України № 38/5 від 20.04.2006 року виключено  із повноважень обласних управлінь юстиції положення щодо організації виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб ) відповідно до законів України , а також щодо організації роботи відділів державної виконавчої служби .

Як встановлено у судовому засіданні 29 листопада 2003 року між Тернопільським обласним управлінням юстиції м. Тернопіль та Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромислова фірма “ Весна “ с. Ангелівка Тернопільського району  Тернопільської області було укладено Договір зберігання  № 2 , згідно умов якого Зберігач ( ТОВ  АПФ “ Весна “ приймає і зобов'язується зберігати довірене йому майно , а Поклажодавець ( Управління юстиції ) передає та зобов'язується прийняти майно назад ( п. 1.1 Договору ) .

Зберігач брав на себе зобов'язання повернути прийняте на зберігання майно за першою вимогою Поклажодавця ( пункт 2.1.2. ).

Повернення майна Поклажедавцю здійснюється після повної оплати Зберігачу за фактично надані послуги . ( пункт 4.1 Договору ) .

Пунктом 6.1 Договору сторони визначили , що Договір набуває чинності з моменту його підписання та передачі майна на зберігання і діє до того моменту , доки одна із сторін не висловить бажання розірвати Договір , повідомивши про це іншу сторону за 30 днів до моменту розірвання договору .

Представники сторін підтвердили , що  на виконання умов договору Державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС передано на зберігання  ТОВ “ Агропромислова фірма “ Весна “ автомашини  ( копії актів № 1 від 29.11.2003 року  по №27 від 28.01.2004 року знаходяться в матеріалах справи ) .

Отже , між Тернопільським обласним управлінням юстиції та ТОВ АПФ “ Весна “  укладено договір , який за своєю правовою природою є договір зберігання .

Зазначеним Договором зберігання  сторони досягли згоди по всіх істотних умовах ;  визначили предмет договору, умови передачі та повернення  майна,  розмір та порядок плати за зберігання , права та обов'язки сторін по договору та відповідальність за невиконання  умов укладеного договору.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України до договорів , що були  укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним Кодексом України , застосовуються правила цього кодексу щодо підстав та порядку і наслідків зміни або розірвання договорів  окремих видів незалежно від дати їх укладення .

Згідно абзацу другого пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України до господарських відносин , що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків , які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями .

Оскільки , договір зберігання на момент розгляду справи продовжує діяти , то до нього підлягає застосуванню вимоги чинних Цивільного Кодексу України та Господарського кодексу України .

Згідно положень ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна  сторона ( зберігач ) зобов'язується зберігати річ , яка передана їй іншою стороною ( поклажодавцем ) , і повернути її поклажодавцю у схоронності .

Відповідно до ст. 953 ЦК України , зберігач зобов'язаний по першій вимозі поклажодавця вернути річ , навіть  якщо строк зберігання не закінчився .

В силу вимог ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) договір є однією з підстав виникнення цивільних прав  та  обов'язків між сторонами зобов'язання.

Стаття 509  ЦК України  визначає зобов'язання, як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ст.ст. 526,598 ЦК України  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Норми Цивільного кодексу України встановлюють, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання (ст. 610 ЦК) та встановлює правові наслідки порушення зобов'язання  у вигляді його припинення або розірвання договору (ст. 611 ЦК).

       Як вбачається з представлених сторонами документів , позивач по справі неналежним чином виконував свої зобов'язання по договору №2 від 29.11.2003 року в частині здійснення оплати за надані послуги , що свідчить про порушення Тернопільським обласним управлінням юстиції умов договору .

Суд відзначає  , що  виконання сторонами даного Договору вже було предметом судового розгляду .

Так , Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16 березня 2006 року у справі № 3/18-226  було стягнуто з Тернопільського обласного управління юстиції м. Тернопіль на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової фірми “ Весна ( відповідача по справі ) 26366 грн. боргу 4 263,66 грн. в повернення сплаченого державного мита ; 118 грн. в повернення витрат по оплаті інформаційно-технічних послуг та видано наказ на його виконання . Рішення суду набуло законної сили .

Зокрема , в мотивувальній частині рішення суд зазначав про порушення  Тернопільським обласним управлінням юстиції умов договору № 2 від 29 листопада 2003 року в частині оплати за зберігання конфіскованих автомашин .

Отже , судовим рішенням підтверджено неналежне виконання умов договору зберігання саме позивачем по справі –Тернопільським обласним управлінням юстиції, що в силу приписів ст.ст. 526,598 ЦК України є неприпустимим .

Разом з тим , суд зазначає , що Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2005 року № 320 утворено у складі Міністерства юстиції України на базі органів державної виконавчої служби Департамент державної виконавчої служби як урядовий орган державного управління  .

Згідно п. 4 Положення про департамент державної виконавчої служби , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2005 року № 711 основним завданням його є участь у реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб ),  до складу якого входять , зокрема , державні виконавчі служби у районах , містах обласного призначення  .

На Департамент покладено завдання організовувати своєчасне , повне і неупереджене виконання рішень у порядку , встановленому законодавством .

Відповідно  постановою Кабінету Міністрів України , внесено зміни і в повноваження обласних управлінь юстиції , зокрема , вилучено повноваження щодо організації виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб ) відповідно до законів України

Отже , в силу зазначених приписів Тернопільське обласне управління юстиції не наділене повноваженнями на примусове виконання судових рішень, такими повноваженнями наділені зокрема , Державні виконавчі служби .

Згідно статті 188 Господарського Кодексу України розірвання  господарських договорів  допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

     Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

     Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

     У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

    Якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

В силу приписів статті 188 Господарського Кодексу України ,  31 січня 2006 року за № 17/140-01 Тернопільське обласне управління юстиції направило директору ТОВ Агрофірми “ Весна “ листа , в якому зазначило , що у зв'язку з виведенням державної виконавчої служби із органів юстиції договір зберігання автотранспортних засобів від 29.11.2003 року № 2 ( пункт 6.1 ) розривається з 15 березня 2006 року .

За даних обставин, дослідивши представлені сторонами докази в їх сукупності, суд  визнає позовні вимоги Тернопільського обласного управління юстиції м. Тернопіль  щодо дострокового розірвання договору зберігання № 2 від 29 листопада 2003 року обґрунтованими та правомірними.

Витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118, згідно ст.ст. 44- 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.16,509,526,598,610,611,627,629,759 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 1,2,17,18,26,27 За, ст.ст. 1,2,12,22,32,43,44-49,69,82,84,85,115,117 Господарського процесуального кодексу України ,  

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Договір  зберігання № 2 від 29 листопада 2003 року , укладений між Тернопільським обласним управлінням юстиції м. Тернопіль вул. Грушевського 8 та Товариством з обмеженою відповідальністю агропромислова фірма “ Весна “ с. Ангелівка Тернопільського району Тернопільської області достроково розірвати.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислова фірма “ Весна “ с. Ангелівка Тернопільського району , ідентифікаційний код 30356938  в  Тернопільського обласного управління юстиції м. Тернопіль вул. Грушевського 8 , ідентифікаційний  код 02893462 -  85 грн. в повернення державного мита, 118 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  Видати наказ .

4.Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

5.Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

     Сторони вправі подати апеляційну скаргу , а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало  законної сили протягом десяти днів з дня його  прийняття (підписання), через місцевий господарський суд.

6.Повний текст рішення складено  11 серпня 2006 року .

Суддя                                                                                          М.Є. Півторак