Ухвала

від 02.07.2018 по справі 903/435/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua   Код ЄДРПОУ 03499885 УХВАЛА про відмову у видачі судового наказу "02" липня 2018 р.             Справа № 903/435/18 Суддя господарського суду Волинської області Костюк С. В., розглянувши матеріали по справі № 903/435/18 за заявою Підприємства теплових мереж «Ковельтепло»    до Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль Плюс» про видачу судового наказу Без виклику учасників справи. в с т а н о в и в: 21.06.2018 року Підприємство теплових мереж «Ковельтепло» звернулось до господарського суду Волинської області з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль Плюс» 20968,48 грн., з них 10760,65 грн. основного боргу, 75,40 грн. - 3% річних, 183,81 грн. - індексу інфляцій, 9195,38 грн. – пені, 753,24 грн – 7% штрафу та 176,20 грн. судового збору. Заяву обґрунтовано невиконанням зі сторони боржника умов договору № 61 на відпуск теплової енергії від 01.01.2014 року в частині оплати наданих послуг по теплопостачанню. Розглянувши подану заявником заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про видачу судового наказу в частині стягнення 3 % річних, інфляційних, пені та 7 % штрафу виходячи з наступного. Підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями Розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України.   Частиною 1 статті 147 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. В силу приписів ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Нормами ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Таким чином, пеня за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов'язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов'язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді пені була передбачена договором. Крім того, як зазначено у Пояснювальній записці до проекту Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 6232 від 23.03.2017 у господарському та цивільному видах судочинства запроваджується можливість стягнення неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження. Так, за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості за письмовими договорами, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд видає судовий наказ про стягнення заборгованості з боржника. При відмові у видачі наказу щодо стягнення з боржника 3 % річних та інфляційних суд виходить з наступного. Статтею 625 ЦК України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до статті 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором. Отже, вимоги про сплату інфляційних втрат та 3% річних виникають в силу закону відповідно до статті 625 ЦК України. Вимоги про сплату штрафу, визначення якого надається в Главі 49 Забезпечення виконання зобов'язання та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних) у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, та у випадку їх належного обґрунтування та розрахунку вказані суми можуть бути стягнуті з боржника в порядку позовного провадження, оскільки в порядку наказного провадження можливо стягнути лише неоспорювану заборгованість. За правилами ч. 2 ст. 152 ГПК України суддя постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. Частиною 3 статті 152 ГПК України встановлено, що у разі, якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою пов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. Отже, оскільки стягнення пені, 7 % штрафу, 3% річних та інфляційних втрат є заходами відповідальності за порушення зобов'язань та правовим наслідком порушення зобов'язання у разі прострочення його виконання, а також враховуючи можливість стягнення виключно неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження, вимога про стягнення пені, 7% штрафу, 3% річних та інфляційних втрат не підлягає розгляду в порядку наказного провадження. За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявником заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим відмовляє у видачі судового наказу на підставі пункту 3 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з боржника пені, 7% штрафу, 3% річних та інфляційних втрат. Відповідно до частини 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень частини 2 статті 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку. Керуючись ст. 148, п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,- у х в а л и в : Відмовити Підприємству теплових мереж «Ковельтепло»  у видачі судового наказу в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль Плюс» 75,40 грн. - 3% річних, 183,81 грн. - індексу інфляцій, 9195,38 грн. – пені, 753,24 грн – 7% штрафу.           Ухвала набирає законної сили 02.07.2018 року та може бути оскаржена в апеляційному порядку у строки, встановлені статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.                      Суддя                                                                                  С. В. Костюк