Рішення

від 27.06.2018 по справі 810/595/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2018 року м.Київ справа № 810/595/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

Суть спору : до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач або ДФС України), в якому просить суд скасувати рішення Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК від 27.12.2017 №42674/285680861 та зареєструвати податкову накладну від 01.11.2017 № 15.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що спірним рішенням було відмовлено у реєстрації податкової накладної від 01.11.2017 № 15, не зважаючи на її відповідність всім вимогам та критеріям, що встановлені Податковим кодексом України та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. При цьому, оскаржуваним рішенням ДФС України як підставою для відмови у реєстрації зазначено шаблонне та неконкретизоване формулювання надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування .

Також позивач зауважує, що в порушення пп.201.16.1 п.201.1 ст. 201 ПК України у квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних № НОМЕР_1, якою зупинено реєстрацію податкової накладної №15 від 01.11.2017, не вказано ані конкретного виду критерію оцінки ступеня ризику, ані конкретного переліку документів, вичерпний перелік яких встановлений Наказом №567 та яких не вистачає для здійснення відповідної реєстрації, а в самій квитанції передбачено як підставу для зупинення невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 4008 , що не відповідає Критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 №567.

На думку позивача, відповідачем не дотримано пп. 1 п. 6 Наказу Міністерства фінансів України від 13.06.2017 № 567 як підставу для зупинення реєстрації податкової накладної, а це свідчить про те, що ДФС допущено перевищення повноважень при здійсненні функцій податкового контролю, що автоматично призводить до визнання таких дій та рішення у вигляді квитанції №1 незаконними і позбавляє їх будь-яких правових наслідків, у т.ч. компетенції на прийняття рішення комісії ДФС про відмову у реєстрації податкової накладної №15 від 01.11.2017.

Крім цього позивач зауважує, що ним було надано ДФС України перелік документів для підтвердження реальності здійснення господарської операції, пояснення, які, на думку позивача, були достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної від 01.11.2017 № 15.

Проте, незважаючи на наявність підтверджуючих документів та пояснень, ДФС України прийнято спірне рішення про відмову у реєстрації податкової накладної від 11.12.2017 № 15, що не відповідає вимогам постанови КМУ від 29 березня 2017 р. №190, оскільки лише процитовано норму Постанови №190 без будь-яких пояснень, які саме документи складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає спірне рішення ДФС України обґрунтованим, оскільки позивачем після зупинення реєстрації податкової накладної від 01.11.2017 № 15, не було надано копій первинних документів, що підтверджують безпосереднє здійснення господарських операцій позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року відкрито провадження в адміністративні справі № 810/595/18, призначене судове засідання на 12 березня 2018 року та визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження.

07.03.2018 року від представника позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання по справі № 810/595/18 через перебування у відрядженні.

У судове засідання, призначене на 17.04.2018, відповідач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.60).

Представник позивача у судовому засіданні 17.04.2018 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав витребувані ухвалою суду докази по справі та у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В судовому засіданні протокольною ухвалою суду від 17.04.2018 року постановлено ухвалу про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд звертає увагу, що в позовній заяві позивачем зазначено ОСОБА_1, проте з суті спірних правовідносин вбачається, що позивач оскаржує спірне рішення саме як фізична особа-підприємець, у зв'язку з чим суд вважає належним позивачем по справі саме фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 25.01.2005 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) за адресою: 09100, АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.02.2018 (а.с.78-79; 15).

Позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість з 24.02.2005, про що свідчить свідоцтво платника податку на додану вартість №67524850, видане Білоцерківською ОДПІ Київської області 30.10.2006, індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 (т.1, а.с.81).

01.02.2016 року між позивачем та Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області був укладений договір про визнання електронних документів №010220162, який згідно з пунктом 2 Розділу 1, надає платнику податків можливість, а не зобов'язує його подавати до органу ДФС податкові документи у електронному вигляді, якщо інше не передбачено законом (а.с.75-77).

З матеріалів справи вбачається, що 14.12.2016 між ФОП ОСОБА_1 (Постачальник) та ТОВ РТІ ГРУП (Покупець) було укладено Договір №141 поставки товару, пунктом 1.1. Розділу 1 якого передбачено, що постачальник передає у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, відповідно до специфікації (накладної, рахунку фактури тощо), шо є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. Розділу 1 Договору №141 визначено, що під товаром, що є предметом поставки, розуміються паси, технічна пластина, конвеєрна стрічка, рукава, підшипники, ланцюги та інші гумотехнічні вироби.

У розділі 2 Договору №141 сторони визначили, що умовами поставки є EXW склад Постачальника (ІНКОТЕРМС - 2010) м. Біла Церква. Право власності на товар переходить в момент відвантаження з оформленням видаткових накладних.

Пунктом 3.2. Розділу 3 Договору №141 визначено, що орієнтовна загальна вартість продукції, що є предметом поставки за цим договором, визначається у розмірі 500 000,00 (п'ятсот тисяч грн. 00 коп.).

Пунктом 3.3. цього ж розділу передбачено, що остаточна загальна сума договору визначається як сума усіх первинних документів, підписаних сторонами.

Розділом 4 Договору №141 сторони передбачили, що попередня оплата вартості товару перераховується покупцем на поточний рахунок постачальника в розмірі 100%.

Пунктом 5.3. Розділу 5 Договору №141 визначено, що датою передачі вважається дата одержання товару на складі вантажоодержувача, зазначеного покупцем (датою оформлення квитанції й штемпеля вантажоодержувача в товарній накладній).

Пунктом 8.1. Розділу 8 сторони обумовили, що Договір №141 набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року. Пунктом 8.2. цього ж Розділу передбачено, що у випадку, якщо за 10 днів до закінчення дії договору, сторони не заявили про його розірвання, він продовжується ще на один рік на тих самих умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено рахунок на оплату №6350 від 26.10.2017 відповідно до Договору поставки №141 від 14.12.2016 на поставку товару з 14 найменувань (пластини з непористої гуми різних розмірів) на суму 111 114,12 грн., в тому числі ПДВ на суму 18 519,02 грн. (а.с.26).

Згідно з випискою банку АТ ПРОКРЕДИТ БАНК по рахунку ФОП ОСОБА_1 НОМЕР_3 за 31.10.2017, сформованою 01.02.2018, 31 жовтня 2017 року ТОВ РТІ ГРУП було здійснено попередню оплату за товарно-матеріальні цінності по рахунку №6350 на загальну суму 61 114,12 грн., в тому числі ПДВ на суму 10 185,69 грн. (а.с.27-29).

Судом встановлено, що за правилом першої події, позивачем відповідно до пп. 201.7, 201.10 ст. 201 ПК України була належним чином оформлена податкова накладна №480 від 31.10.2017 на загальну суму 61 114,12 грн., в тому числі ПДВ 10 185,69 грн. (а.с.36-37).

Після надіслання вказаної податкової накладної до ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем була отримана квитанція про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, в якій зазначено про прийняття документу, а саме податкової накладної №480 від 31.10.2017 (а.с.38).

Судом встановлено, що 01 листопада 2017 року платником - ТОВ РТІ ГРУП було сформоване платіжне доручення №939 на загальну суму 50 000,00 грн., отримувачем за яким є ФОП ОСОБА_1 (а.с.30).

Згідно з випискою банку АТ ПРОКРЕДИТ БАНК по рахунку ФОП ОСОБА_1 НОМЕР_3 за 01.11.2017, сформованою 24.01.2018, 01 листопада 2017 року ТОВ РТІ ГРУП було здійснено доплату за товарно-матеріальні цінності по рахунку №6350 на загальну суму 50 000,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 8333,33 грн. (а.с.31-33).

Відповідно до матеріалів справи, позивачем згідно пп. 201.7., 201.10 ст. 201 ПК України була належним чином оформлена податкова накладна №15 від 01.11.2017 на загальну суму 50 000,00 грн., в тому числі ПДВ 8 333,33 грн. (а.с.16).

Після надіслання вказаної податкової накладної до ДФС України для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем була отримана квитанція про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, в якій зазначено про зупинення реєстрації податкової накладної №15 від 01.11.2017 (а.с.17).

В якості підстави для зупинення реєстрації податкової накладної відповідачем вказано таке: відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПКУ реєстрація ПН/РК зупинена. ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначеним пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 №567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно з УКТ ЗЕД: 4008. Пропонуємо надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію.

Судом встановлено, що позивачем через електронний сервіс "M.e.doc." було надіслано до ДФС України повідомлення №1 від 04.12.2017 щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по ПН/РК, реєстрація якої/го зупинено стосовно податкової накладної №15 від 01.11.2017, в якому викладені такі пояснення: ФОП ОСОБА_1 - платник ПДВ, займається оптовою торгівлею гумотехнічних виробів (код згідно з КВЕД - 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля ). Відповідно маю великі запаси товарів, у т.ч. товарів, які придбавались до 01.01.2017 року за контрактами з іноземними постачальниками. ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди складських приміщень №1 від 04.05.2016 року з ПП Пром Агро Русь (код ЄДРПОУ 34326378). 01.11.2017р. ТОВ РТІ ГРУП код ЄДРПОУ 38717584 (покупець) перерахувало передоплату за товар в сумі 50 000,00 грн. по платіжному дорученню №939 на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1, тому була складена податкова накладна від 01.11.2017 за №15 на суму 50 000,00 грн., у т.ч. ПДВ. Товар ще не відвантажений. Планується поставка цього товару в грудні місяці 2017 року під замовлення від ПП Пром Агро Русь (код ЄДРПОУ 34326378). Товар Пластина з непористої гуми чорна (код згідно УКТ ЗЕД 400821900) не має сертифікату якості, бо не підлягає обов'язковій сертифікації товару. Відповідно до п. 201.16. ст. 201 ПК України реєстрація податкової накладної №21 від 01.11.2017 року була зупинена (а.с.18-19).

Разом із повідомленням № 1 від 04.12.2017 позивачем було додано (прикріплені) 4 документи (відскановані копії), зокрема: пояснення від 01.12.2017, договір поставки №141 від 14.12.2016, договір оренди №1 від 04.05.2016, платіжне доручення №939 від 01.11.2017, що підтверджується документами довільного формату до кожного з названих документів.

За результатом розгляду наданих позивачем пояснень та документів комісією ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригувань в ЄРПН або відмову в такій реєстрації, було прийнято рішення від 11.12.2017 №391416/2856808611 про відмову у реєстрації податкової накладної від 01.11.2017 № 15.

В якості підстави прийняття такого рішення ДФС України зазначено про надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач подав до ДФС України скаргу від 18.12.2017, в якій просив скасувати рішення комісії ДФС України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації від 11.12.2017 №391416/2856808611 про відмову у реєстрації податкової накладної №15 від 01.11.2017 на загальну суму з ПДВ 50 000,00 грн. та зареєструвати зазначену податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних (а.с.21-23).

Рішенням Комісії з питань розгляду скарг від 27.12.2017 №42674/2856808611 відповідно до пункту 56.23 статті 56 Податкового кодексу України залишено скаргу від 18.12.2017 без задоволення, а рішення комісії ДФС від 11.12.2017 №391416/2856808611 - без змін (а.с.15).

Не погоджуючись з правомірністю прийнятого рішення щодо відмови у реєстрації податкової накладної, ФОП ОСОБА_1 звернувся за захистом порушених прав та інтересів із даним позовом до Київського окружного адміністративного суду з вимогою про визнання протиправним та скасування вищезазначеного рішення відповідача, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що належать до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що належать до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні / розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов'язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1246 (з наступними змінами, далі - Порядок №1246).

Згідно з пунктом 12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, щодо відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу.

Наведене положення відповідає пункту 74.2 статті 74 Податкового кодексу України, яким закріплено, що в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних / розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 61.1. ст. 61 ПК України передбачено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК України реєстрація податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної / розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.

Підпунктом 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що у разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної / розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування зазначаються:

а) порядковий номер та дата складення податкової накладної / розрахунку коригування;

б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування;

в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вичерпний перелік таких документів у розрізі критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Таким чином, законодавчо закріплено, що після надсилання платником податків складеної ним податкової накладної (розрахунку коригування) до ДФС України в автоматизованому режимі (тобто без участі працівників контролюючого органу) проводиться, серед іншого, перевірка відповідності цієї податкової накладної (розрахунку коригування) критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення її реєстрації.

Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 567 (далі - Критерії, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Цим же наказом затверджений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Перелік №567, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктом 1 пункту 6 Критеріїв, який був зазначений відповідачем в квитанції від 11.07.2017 в якості підстави для зупинення реєстрації податкової накладної від 23.06.2017 №31, моніторинг податкової накладної / розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній / розрахунку коригування, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 разу більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу придбання на митній території України такого товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, і митних деклараціях, та обсягу постачання відповідного товару/послуги, зазначеного у податкових накладних / розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 75 % загального такого залишку) товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, та відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється).

У разі якщо за результатами Моніторингу визначено, що податкова накладна / розрахунок коригування відповідає вимогам підпункту 1 цього пункту та сума податку на додану вартість, зазначена в податкових накладних, зареєстрованих платником податку в Реєстрі у звітному (податковому) періоді з урахуванням податкової накладної / розрахунку коригування, поданої на реєстрацію в Реєстрі, які відповідають вимогам підпункту 1 цього пункту, більша за середньомісячну суму сплачених за останні 12 місяців єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків і зборів (крім суми податку на додану вартість, сплаченої при ввезенні товарів на митну територію України) платником податку та його відокремленими підрозділами, реєстрація такої податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється відповідно до вимог пункту 201.16 статті 201 розділу V Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1 Переліку №567 для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв, визначений такий вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних:

- договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами;

- договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції;

- первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;

- розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків;

- документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Суд зауважує, що вказаний перелік документів є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до пункту 2 Переліку №567 письмові пояснення та копії документів, зазначені у Переліку, платник податку подає до ДФС в електронному вигляді засобами електронного зв'язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України Про електронний цифровий підпис , Про електронні документи та електронний документообіг" та нормативно-правового акту щодо порядку обміну електронними документами з контролюючими органами.

Згідно з підпунктом 201.16.3 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 цього пункту, розглядаються комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Зазначена комісія приймає рішення про:

- реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підстави для прийняття комісією центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такі підстави встановлені постановою Кабінетом Міністрів України від 29.03.2017 №190 "Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації", якою закріплено, що підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є:

- ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу;

- ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

- надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування.

З матеріалів справи вбачається, що саме остання обставина (надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування) була зазначена ДФС України в якості підстави прийняття спірного рішення.

Така підстава для відмови у реєстрації податкової накладної за своєю суттю є складною, оскільки містить у своєму складі два можливі критерії: наявність порушень у наданих копіях документів; недостатність наданих копій документів.

При цьому, конструкція наведеної вище норми постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №190 містить сполучники "та/або", що свідчить про альтернативну можливість існування тієї чи іншої підстави для відмови. Зазначене свідчить про те, що під час розгляду справи та прийняття рішення у ній Комісія ДФС України повинна встановити конкретну обставину із двох наведених, або ж зазначити про існування двох підстав без використання сполучника "або".

Суд зазначає, що в якості недостатності наданих платником податків документів для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування слід розуміти надання таким платником не всіх документів, передбачених Переліком №567.

У свою чергу, така підстава для прийняття Комісією ДФС України рішення про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування як надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства, потребує викладення Комісією у такому рішенні мотивів його прийняття з посиланням на факти, які безумовно свідчать про недостовірність наданих платником податків документів.

Відповідно до пункту 16 Порядку роботи комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року № 566, Комісією розглядаються письмові пояснення та/або копії документів, подані платником податків до контролюючого органу відповідно до підпункту 201.16.2 пункту 201.16 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, а також висновок контролюючого органу з пропозицією щодо реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації.

Пунктом 18 цього Порядку передбачено, що Комісія може перевірити подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, в тому числі електронні, одержані від інших платників податків, засобів масової інформації тощо).

Згідно з пунктом 5.1 Регламенту комісії ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, затвердженого Наказом Державної фіскальної служби України від 26 червня 2017 року № 450, матеріали, що виносяться на розгляд Комісії ДФС, включають, серед іншого: письмові пояснення та/або копії документів платника податку стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації; Таблицю даних платника податку, яка надана платником податку до ДФС; висновок контролюючих органів з пропозицією щодо реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації.

Таким чином, на відміну від зупинення реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування), яке відбувається в автоматизованому режимі засобами програмного забезпечення ДФС України, прийняття рішення про реєстрацію/відмову у реєстрації податкової накладної (розрахунку коригування) потребує проведення Комісією ДФС України відповідного засідання, на якому членами Комісії розглядаються та аналізуються надані платником податків документи та пояснення з метою прийняття обґрунтованого рішення зі спірного питання.

У той же час, суд звертає увагу на те, що у спірному рішенні від 11.12.2017 №391416/2856808611 про відмову у реєстрації податкової накладної від 01.11.2017 № 15 не зазначено, які саме документи, надані позивачем, були складені з порушенням законодавства та яких саме документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної; ДФС України не наведені мотиви неврахування чи відхилення наданих позивачем пояснень та документів.

Спірним рішенням ДФС було відмовлено у реєстрації податкової накладної з підстави надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття рішення комісією ДФС про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

При цьому, ДФС України лише процитовано норму законодавства без будь-якої конкретизації обставин: чи то надані позивачем копії документів складені з порушеннями вимог законодавства, а якщо так, то яких саме; чи то копії наданих документів є недостатніми для прийняття позитивного рішення, а якщо так, то яких саме документів згідно з Переліком №567 не надано; чи то існують обидві зазначені передумови для відмови у реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Водночас, суд зауважує, що оскаржуване рішення фактично не містить чіткого визначення підстав та мотивів для прийняття ДФС України рішення про відмову в реєстрації податкової накладної, що свідчить про його необґрунтованість.

Керуючись закріпленим в статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, який передбачає вжиття судом передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що основними видами діяльності позивача є 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.02.2018 (а.с.78-79).

Як вбачається з матеріалів справи, товар (пластина з непористої гуми (техпластина) чорна) була придбана позивачем в іноземних постачальників до 01.01.2017 року та зберігалася на орендованому складі за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 95.

Судом встановлено, що з метою реалізації основного виду економічної діяльності позивача, між Приватним підприємством Пром Агро Рось (Постачальник) з однієї сторони, і ФОП ОСОБА_1 (Покупець) з другої сторони укладено Договір №1 поставки товару від 05.01.2015.

Пунктом 1.1. Розділу 1 Договору №1 передбачено, що постачальник передає у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, відповідно специфікації (накладної, рахунка, фактури тощо), що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору. Пунктом 1.2. цього ж Розділу визначено, що під товаром, що є предметом поставки, розуміються паси, технічна пластина, конвеєрна стрічка, рукава, підшипники, ланцюги та інші гумотехнічні вироби.

Пунктами 2.2. та 2.3. Розділу 2 Договору № 1 сторони обумовили, що Умови поставки - EXW склад Постачальника (ІНКОТЕРМС - 2010) м. Біла Церква, а право власності на товар переходить в момент відвантаження з оформленням видаткових накладних.

Пунктом 3.2. Розділу 3 Договору №1 визначено, що загальна вартість продукції, що є предметом договору складає 45 000 000 (сорок п'ять мільйонів) грн. 00 коп. (а.с.42-44).

Судом встановлено, що з метою реалізації основного виду економічної діяльності позивача, між Приватним підприємством Пром Агро Рось (Орендодавець) з однієї сторони, і ФОП ОСОБА_1 (Орендар) з другої сторони укладено Договір №1 оренди нерухомого майна від 04.05.2016 у м. Біла Церква (далі - Договір оренди №1).

Договором оренди №1 сторони передбачили, що орендодавець надає орендареві в оренду частину території модуля (ангар літ Л ) за адресою Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 95, загальною площею 643,0 кв.м.

Пунктом 4 Договору оренди №1 визначено, що орендар за користування орендованим приміщенням сплачує орендну плату 4 694,00 грн. в місяць, в т.ч. ПДВ 20% - 782,33 грн.

Пунктом 13 Договору оренди №1 сторони передбачили термін дії договору оренди з 04 травня 2016 р. до 31 грудня 2016 р.

Доповненням №1 до Договору №1 оренди нерухомого майна від 04.05.2016 термін дії договору оренди продовжений до 31 грудня 2017р. (а.с.42-46).

Копія договору оренди нерухомого майна №1 від 04.05.2016, укладеного між позивачем та ПП Пром Агро Рось (а.с.45-46), надавалась відповідачу у пакеті документів після зупинення реєстрації податкової накладної від 01.11.2017 №15.

Як вже було встановлено судом, 14.12.2016 між ФОП ОСОБА_1 (Постачальник) та ТОВ РТІ ГРУП (Покупець) було укладено Договір №141 поставка товару, пунктом 1.1. Розділу 1 якого передбачено, що постачальник передає у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, відповідно до специфікації (накладної, рахунку фактури тощо), шо є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору. Пунктом 1.2. Розділу 1 Договору №141 визначено, що під товаром, що є предметом поставки, розуміються паси, технічна пластина, конвеєрна стрічка, рукава, підшипники, ланцюги та інші гумотехнічні вироби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов вказаного договору було виставлено рахунок на оплату №6350 від 26.10.2017 на поставку товару з 14 найменувань (пластини з непористої гуми різних розмірів) на суму 111 114,12 грн., в тому числі ПДВ на суму 18 519,02 грн. (а.с.26).

Згідно з випискою банку АТ ПРОКРЕДИТ БАНК по рахунку ФОП ОСОБА_1 НОМЕР_3 за 31.10.2017, сформованою 01.02.2018, 31 жовтня 2017 року ТОВ РТІ ГРУП було здійснено попередню оплату за товарно-матеріальні цінності по рахунку №6350 на загальну суму 61 114,12 грн., в тому числі ПДВ на суму 10 185,69 грн. (а.с.27-29).

Судом встановлено, що за правилом першої події, позивачем відповідно до пп. 201.7, 201.10 ст. 201 ПК України була належним чином оформлена податкова накладна №480 від 31.10.2017 на загальну суму 61 114,12 грн., в тому числі ПДВ 10 185,69 грн., яка була успішно зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних позивачем, про що свідчить відповідна квитанція (а.с.36-38).

Судом встановлено, що 01 листопада 2017 року платником - ТОВ РТІ ГРУП було сформоване платіжне доручення №939 на загальну суму 50 000,00 грн., отримувачем за яким є ФОП ОСОБА_1 (а.с.30).

Згідно з випискою банку АТ ПРОКРЕДИТ БАНК по рахунку ФОП ОСОБА_1 НОМЕР_3 за 01.11.2017, сформованою 24.01.2018, 01 листопада 2017 року ТОВ РТІ ГРУП було здійснено доплату за товарно-матеріальні цінності по рахунку №6350 на загальну суму 50 000,00 грн., в тому числі ПДВ у сумі 8333,33 грн. (а.с.31-33).

Відповідно до матеріалів справи, позивачем згідно пп. 201.7., 201.10 ст. 201 ПК України була належним чином оформлена податкова накладна №15 від 01.11.2017 на загальну суму 50 000,00 грн., в тому числі ПДВ 8 333,33 грн., у реєстрації якої відповідачем було відмовлено на підставі оспорюваного у справі рішення (а.с.16, 20).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Договору поставки товару №141 була оформлена видаткова накладна №5865 від 14.12.2017, за якою позивач здійснив поставку ТОВ РТІ ГРУП пластин з непористої гуми (техпластин) чорних на загальну суму 29 058,19 грн., в тому числі ПДВ 4 843,03 грн., а також видаткова накладна №5917 від 18.12.2017, за якою позивач здійснив поставку пластин з непористої гуми (техпластин) чорних на загальну суму 82 472,84 грн., в тому числі ПДВ 13 745,47 грн. (а.с.34-35).

Суд зазначає, що всі вищевказані документи, надані позивачем, не мають дефекту форми, змісту або походження, які у силу частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, спричинили б втрату первинними документами юридичної сили, та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Отже, відповідність обсягу наявної у позивача продукції обсягам реалізації, відображеним в податковій накладній від 01.11.2017 № 15 підтверджується належними та допустимими письмовими доказами, які, як зазначено вище, за допомогою електронного сервісу "М.е.doc." були надіслані позивачем Державній фіскальній службі України для врахування під час вирішення питання про реєстрацію зазначеної податкової накладної.

Разом з тим, ДФС України, незважаючи на вищевказане повідомлення ФОМ ОСОБА_1 №1 від 04.12.2017 та додані до нього документи, що підтверджують факти, викладені у повідомленні, прийнято спірне рішення від 11.12.2017 №391416/2856808611 про відмову у реєстрації податкової накладної від 01.11.2017 № 15, без зазначення, як було вказано вище, мотивів неврахування наданих позивачем документів.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.

У своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977 урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

У ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що дії ДФС України по прийняттю спірного рішення, в якому не наведені мотиви його ухвалення та не зазначені підстави неврахування наданих позивачем документів та пояснень, свідчить про порушення відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених у Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977, свідчать про непрозорість та непередбачуваність дій відповідача, що перешкоджають можливості платника податків планувати у подальшому свою господарську діяльність.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Однак, під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, не навів мотивів прийняття спірного рішення та неврахування наданих позивачем Комісії ДФС України документів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що, враховуючи наявність у позивача передбачених чинним законодавством України документів, які свідчать про реальність проведення господарської операції між позивачем та ТОВ РТІ ГРУП , та приймаючи до уваги те, що такі документи були надані ФОП ОСОБА_1 відповідачеві, останній не мав правових підстав для прийняття рішення про відмову у реєстрації податкової накладної від 01.11.2017 № 15.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовної вимоги ФОП ОСОБА_1 про скасування спірного рішення Комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 11.12.2017 №391416/2856808611.

При цьому суд зазначає, що в прохальній частині позову позивачем помилково зазначено про необхідність скасування рішення Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК від 27.12.2017 №42674/285680861, адже вказаний номер та дата рішення належать рішенню Комісії з питань розгляду скарг від 27.12.2017 №42674/2856808611, в той час як позивач оспорює рішення Комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 11.12.2017 №391416/2856808611, яким було відмовлено у реєстрації податкової накладної від 01.11.2017 №15.

При цьому, суд зазначає, що при зверненні до суду позивачем були сформульовані позовні вимоги у вигляді скасування спірного рішення.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною другою статті 245 КАС України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, оскільки рішення про відмову у реєстрації податкової накладної стосується прав конкретного платника податків, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Державної фіскальної служби України, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 11.12.2017 №391416/2856808611, яким було відмовлено у реєстрації податкової накладної ФОП ОСОБА_1 від 01.11.2017 №15.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Державної фіскальної служби України зареєструвати податкову накладну від 01.11.2017 № 15 в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних віднесено до обов'язків платника податків.

Натомість, наведені норми розраховані на відсутність спірних правовідносин, позаяк у випадку зупинення реєстрації податкової накладної механізм її подальшої реєстрації в ЄРПН є іншим, оскільки відповідні повноваження законодавчо покладені на Комісію ДФС України.

Згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 ПК України податкова накладна/розрахунок коригування, реєстрацію якої в Єдиному реєстрі податкових накладних було зупинено, реєструється у день настання однієї із таких подій:

а) прийнято рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних;

б) набрало законної сили рішення суду про реєстрацію відповідної податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналогічні положення закріплені в пункті 19 Порядку №1246.

При цьому, пунктом 20 Порядку №1246 передбачено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Отже, реєстрація в ЄРПН податкової накладної, реєстрацію якої попередньо було зупинено, є повноваженням ДФС України.

Враховуючи встановлені судом обставини протиправного прийняття ДФС України рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в ЄРПН та відсутність законодавчо закріплених перешкод для такої реєстрації, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН спірну податкову накладну датою її фактичного отримання ДФС України - 28.11.2017.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом другим частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. За приписами частини 4 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Так, Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Суд зазначає, що дискреційні функції Державної фіскальної служби України як суб'єкта владних повноважень під час прийняття рішення щодо реєстрації податкової накладної в ЄРПН досить жорстко обмежені у законодавчому порядку, оскільки Наказом Міністерства фінансів України №567 від 13.06.2017 визначений вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді позивачем доведено надання ним до ДФС України всіх документів, визначених Переліком №567 як достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, та підтвердження належної форми та змісту цих документів, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв'язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов'язання ДФС України здійснити реєстрацію податкової накладної від 01.11.2017 № 15 в Єдиному реєстрі податкових накладних датою її фактичного отримання ДФС України - 28.11.2017.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 01.11.2017 №15 датою її фактичного отримання ДФС України - 28.11.2017, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем за заявлені позовні вимоги немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 3723,00 грн. згідно платіжного доручення №4606 від 01.02.2018, оригінал якого міститься у матеріалах справи (а.с.2).

Верховний Суд України в постанові від 14.03.2017 (справа №П/800/559/16) зазначив про те, що системний аналіз частини першої статті 6, частини другої статті 162, частини п'ятої статті 171-1 КАС дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Отже, суд зазначає, що в даному випадку вимога про визнання протиправним та скасування рішення ДФС України про відмову у реєстрації податкової накладної та зобов'язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну, у реєстрації якої було протиправно відмовлено оспорюваним рішенням, є однією позовною вимогою, за звернення до суду із якою підлягало сплаті 1762,00 грн.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1762,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Відповідно до вимог Закону України Про судовий збір надмірно сплачений судовий збір може бути повернутий з Державного бюджету за клопотанням особи. Враховуючи відсутність такого клопотання на день постановлення судом рішення по справі суд позбавлений можливості вирішити питання про повернення надмірно сплаченої суми у розмірі 1961,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини справи, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну фіскальну службу України, яка є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250,382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 11.12.2017 № 391416/НОМЕР_2 про відмову у реєстрації податкової накладної від 01.11.2017 № 15 в Єдиному реєстрі податкових накладних, поданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

3. Зобов'язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №15 від 01.11.2017, подану фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) датою її фактичного отримання ДФС України - 28.11.2017.

4.Стягнути судовий збір у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, місцезнаходження: : 09100, АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8).

5.Зобов'язати Державну фіскальну службу України подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Кушнова А.О.