Рішення

від 14.06.2018 по справі 826/7387/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 14 червня 2018 року                      №826/7387/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Київ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві, про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва,   (також далі - суд), надійшов позов Товариства з додатковою відповідальністю «Київ»,   (далі - позивач), до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві,   (далі - відповідач), про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.10.2015 року №0034061503 та №0034081503, виданих ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві, щодо зобов'язання ТДВ «Київ» сплатити штрафи у розмірі 23211,10 грн. та 12207,46 грн. відповідно, (далі - оскаржуване податкове повідомлення-рішення). Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем всупереч вимогам законодавства. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.10.2015 року №0034061503 та №0034081503, видані ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві. Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України. Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження. Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне. ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установ банку по підприємству ТДВ «Київ» (код ЄДРПОУ 1567631) за 2015 рік, за результатами якої складено Акт від 15.09.2015 року №856/26-57-15-03-09. 13.10.2015 року ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.10.2015 року №0034061503 та №003434081503, якими позивача зобов'язано сплатити передбачені ст. 126 ПК України штрафи у розмірі 23211,10 грн. та у розмірі 12207,46 грн., відповідно. На думку позивача, висновки у акті перевірки зроблено помилково та з порушенням чинного законодавства, а даний акт перевірки не міг бути підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з частиною другою   статті 19 Конституції України   державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України. Компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, визначаються   Податковим кодексом України. Відповідно до п.1.1  ст. 1 розділу І Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу. Пунктом пп. 20.1.4 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України встановлено, що  контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (пп. 14.1.156 п. 14.1 статті 14 ПК України). Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 14.1.175 п. 14.1 статті 14 ПК України). Погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом (пп. 14.1.152 п. 14.1 статті 14 ПК України). Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.    Згідно п. 286.2 ст. 286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Відповідно до п. 288.7 ст. 288 ПК України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було сформовано та направлено дві декларації. Перша декларація була розрахована як земельний податок та отримана податковим органом 10.02.2015 року. Друга декларація була розрахована як орендна плата за землю, відповідно до Договору оренди земельної ділянки та також отримана ДПІ 10.02.2015 р. Як вказує позивач, при формуванні електронної звітності сталась технічна помилка, а саме дві податкові декларації з плати за землю збереглись та були доставлені відповідачеві як податкові декларації з плати за землю як земельний податок за 2015 рік, хоча друга декларація розраховувалася як орендна плата за землю. Як вбачається із матеріалів справи, друга декларація, яка розраховувалася як орендна плата за землю, хоч і була подана як податкова декларація з плати за землю як земельний податок за 2015 рік, однак містила в додатках інформацію та розрахунок орендної плати за землю, а не земельного податку. Відповідач повідомив, що 19.03.2015 року ТДВ «Київ» повідомило ДПІ листом від 19.03.2015 року про те, що подану податкову декларацію з плати за землю за 2015 рік №9012233247 слід вважати помилковою. 02.04.2015 року позивачем було подано уточнюючу декларацію №9057169988 за 2015 рік із помісячною розбивкою зобов'язання зі сплати земельного податку з юридичних осіб у розмірі 120074,38 грн. Таким чином, на думку відповідача, заборгованість, яка обліковувалась в картці особового рахунку згідно з деклараціями за 2015 рік, погашена позивачем уточнюючим розрахунком від 02.04.2015 року №905716998 та платіжними дорученнями. Перевіркою, проведеною ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві, щодо дотримання ТДВ «Київ» вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установ банку по підприємству ТДВ «Київ» за 2015 рік, встановлено порушення суб'єктом господарювання п. 287.3 ст. 287 ПК України, згідно якої податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. З даної норми випливає, що за податковий звітний місяць січень позивач міг сплатити податок протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем січня. Як вбачається з податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), річна сума податку становить 24002,17 грн., тобто щомісячна плата становить – 2000,18 грн. З платіжного доручення №2034789 слідує, що ТДВ «Київ» 27.02.2015 року здійснив оплату земельного податку за січень 2015 року у сумі 2000,18 грн., а отже у встановлений п. 287.3 ст. 287 ПК України строк. Як вбачається з другої податкової декларації, яка розраховувалася як орендна плата за землю, річна сума орендної плати склала 1440892,50 грн., а плата за січень – 120074,38 грн. З платіжного доручення №0410001 вбачається, що ТДВ «Київ» 27.02.2015 року здійснив орендну плату за січень 2015 року у сумі 120074,38 грн., а отже у встановлений п. 287.3 ст. 287 ПК України строк. Відповідно до пп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПК України, штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Згідно п. 58.2 ст. 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Пунктом 126.1 ст. 126 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Чинним законодавством України внесення обов'язкових платежів до бюджету передбачено через банківські установи. Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлено вимоги по оформленню та порядок подання до банку таких розрахункових документів. Частиною 3 пункту 14 розділу ІІ вказаної Інструкції встановлено, що відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення. Ініціювання переказу вважається завершеним з часу прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Жодним нормативним актом в Україні не надано право і не зобов'язано платника податків здійснювати контроль за банком щодо надходження перерахованих коштів до бюджету. Таким чином, обов'язковий платіж вважається сплаченим з дати прийняття банком розрахункового документа про його сплату до бюджету на виконання. Порушення, про яке зазначає відповідач у акті перевірки від 15.09.2015 року №856/26-57-15-03-09, передбачає відповідальність саме за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань, а відповідальність у виді штрафу може несплати у разі несплати податкового зобов'язання. З досліджених матеріалів справи слідує, що ТДВ «Київ» податкові зобов'язання щодо плати за землю, визначені у податкових деклараціях, сплатило у передбачений п.287.3 ст. 287 ПК України строк, строків сплати податкового зобов'язання не порушило,  а тому не може бути притягнуто до відповідальності у виді штрафу. Більше того, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. Таким чином, подання уточненої декларації та застосування штрафу передбачене у разі наявності помилок у розрахунках декларації. В той же час, як підтверджує відповідач, позивачем було правильно визначено та сплачено орендну плату за землю, помилка полягала тільки у тому, що декларація за орендну плату за землю була подана як податкова декларація за земельний податок, однак податкові зобов'язання суб'єктом господарювання були сплачені вчасно. Таким чином, проведена відповідачем перевірка ТДВ «Київ», результати якої оформлені актом від 15.09.2015 року №856/26-57-15-03-09 про результати перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установ банку по підприємству ТДВ «Київ» за 2015 рік не повинна створювати правових наслідків, зокрема у вигляді прийняття податкових повідомлень-рішень та застосування штрафів до позивача. Доводи відповідача, наведені у запереченні проти позову щодо порушення позивачем п.287.3 ст. 287 розділу ІІ Податкового кодексу України, не ґрунтуються на вимогах закону, а тому відповідачем не доведено законності прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Частиною другою   статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України   передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)      на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені   Конституцією   та законами України; 2)      з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)      обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою   статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України   кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених   статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із   Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»   є джерелом права. Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.». Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 13.10.2015 року №0034061503 та №0034081503 підлягають скасуванню. Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ТДВ «Київ» до ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві, про скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю, оскільки відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових-рішень. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1378,00 грн. На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд - ВИРІШИВ: 1. Позов Товариства з додатковою відповідальністю «Київ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві задовольнити повністю. 2. Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Верховинна 9; код ЄДРПОУ 39513550) від 13 жовтня 2015 року №0034061503 та від 13 жовтня 2015 року №0034081503. 3. Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Київ»  (місцезнаходження: 01103, м. Київ, Залізничне шосе, 57, код ЄДРПОУ 01567631) сплачений ним судовий збір у розмірі 1378,00 грн. (тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя          Ю.Т. Шрамко