Постанова

від 02.07.2018 по справі 816/910/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/910/18 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Калитки О. М.

суддів: Чалого І.С. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Споживчого товариства "Бахмут" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2018, суддя І інстанції Є.Б. Супрун, місце складання м. Полтава, повний текст складено 13.04.18 по справі № 816/910/18

за позовом Споживчого товариства "Бахмут"

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування індивідуальної податкової консультації,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Споживче товариство "Бахмут", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив суд скасувати індивідуальну податкову консультацію відповідача від 24.10.2017 №2360/ІПК/16-31-12-05-19.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що тлумачення податкового закону, викладене в індивідуальній податковій консультації є хибним, що призводить до порушення прав платника податків; вказував, що у вересні 2017 року звертався до відповідача з письмовим запитом з метою отримання податкової консультації по двом питанням. Перше питання стосувалося застосування коефіцієнту 0,5 до ставок місцевих податків у 2017 та 2018 роках, друге - щодо застосування податкової пільги, передбаченої п. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України до підприємства позивача. Проте, замість очікуваного роз'яснення по першому питанню відповіді по суті так і не отримав, тоді як з наданим роз'ясненням по другому питанню незгоден, оскільки відповідач свою позицію аргументував, зокрема тим, що підприємство здає в оренду нерухомість, що унеможливлює застосування до нього податкової пільги, яка передбачена лише для промислових підприємств.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2018 року у справі № 816/910/18 відмовлено в задоволенні адміністративного позову Споживчого товариства "Бахмут" до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування індивідуальної податкової консультації.

Позивач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неявки не повідомив.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, СТ "Бахмут", відповідно до записів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 01.06.2017 зареєстроване юридичною особою, керівником якої є ОСОБА_1. Основним видом економічної діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 16).

21.09.201 голова СТ "Бахмут" ОСОБА_1 на підставі статті 52 ПК України звернувся до ГУ ДФС у Полтавській області із заявою про надання податкової консультації з питання застосування ставки податку на нежитлову нерухомість для юридичних осіб за 1 м 2 у 2017, 2018 роках та з питання поширення дії п. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України на об'єкти нерухомості належні позивачу (а.с. 17-19).

З приводу першого питання заявник зазначив, що на даний час ставку податку на нерухомість у м. Полтаві встановлено рішенням Полтавської міської ради від 10.07.2015 "Про місцеві податки і збори", відповідно до якого ставка податку складає 0,5% від мінімальної заробітної плати, що становить 16 грн/м 2 . Однак прикінцевими положеннями Закону України від 20.12.2016 №1719-VІІІ передбачено застосування коефіцієнту 0,5 до ставок місцевих податків якщо вони не змінюються органами самоврядування у 2017 році, з урахуванням чого ставка податку на нерухомість складає 8 грн/м2. По теперішній час ставка податку у м. Полтаві не змінювалася. У зв'язку з цим просив роз'яснити йому такі питання:

- ставка податку на нерухомість за 1 м 2 у 2017 році у м. Полтаві за таких обставин складає 8 грн чи 16 грн?

- якщо у 2017 році орган самоврядування у м. Полтаві не прийме рішення про зміну ставки податку на нерухомість, то чи буде коефіцієнт 0,5 застосовуватися і у 2018 році?

27.10.2017 в.о. заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області Чорнобривець В.В. надав СТ "Бахмут" податкову консультацію за №2360/ІПК/16-31-12-05-19 (а.с. 21-22), у якій по першому питанню зазначив таке:

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" (далі - Закон) визначено, що з 01.01.2017 до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків на 2017 рік відповідно до цього Закону встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки Податку застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Оскільки Податок є місцевим податком, то повноваження із встановлення податку на майно в частині Податку здійснюють органи місцевого самоврядування відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти яких є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають та відповідній території. Таким чином рішення Ради від 31.01.2017 застосовується з урахуванням норм пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо обов'язку перегляду рішень. При цьому зауважено, що норми Закону спрямовані на забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році та будь-яких інших положень Закон не містить.

Також зазначив, що пунктом "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України платникам податку надано преференцію - виключено із об'єкта оподаткування податком будівлі промисловості, зокрема складські приміщення промислових підприємств. Об'єкти нерухомого майна (нежитлові будівлі та споруди) передані в оренду, отже не використовуються для виробництва продукції. Надання послуг з передачі нерухомого майна в оренду відповідно до вимог чинного законодавства не може розглядатись як виробництво продукції, і таке підприємство не може використати податкову пільгу, надану абзацом "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України. Водночас, один із можливих варіантів визначання терміну складські приміщення промислових підприємств полягає у виокремленні складів і промислових підприємств із усього загалу нежитлових будівель та споруд, а саме, складських приміщень. Одним із функціональних видів використання складських приміщень є ведення складського господарства та допоміжної діяльності у сфері транспорту, визначене Класифікацією видів економічної діяльності ДК 009:2010 (КВЕД) (наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457) в секції Н "Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність" визначено такий вид господарської діяльності, як "Складське господарство" (код 52.1). Склад є спеціальним стаціонарним чи пересувним приміщенням або іншим місцем зосередження матеріальних цінностей. Він забезпечує необхідний ступінь їх збереження, як правило, обладнаний власними чи обслуговується залученими засобами механізації (автоматизації) робіт. З метою уніфікації об'єктів нерухомості Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації розроблено та затверджено наказом від 17.08.2000 № 507 Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-200, згідно якого до групи 125 "Будівлі промислові та склади" включені будівлі та споруди, які належать до підкласу 1252.5 "Склади спеціальні товарні". Таким чином, оскільки основним видом господарської діяльності Товариства є "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", то не вбачаються підстави застосування ним передбаченої ПК України податкової преференції для промислових підприємств в частині оподаткування виробничих корпусів, цехів та складів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновок ГУ ДФС у Полтавській області від 24.10.2017 №2360/ІПК/16-31-12-05-19 щодо відсутності підстав для застосування передбаченої п. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України податкової преференції для промислових підприємств в частині оподаткування виробничих корпусів, цехів та складів позивача є правильним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Відповідно до пункту 52.3 статті 52 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

В апеляційній скарзі в наданій консультації по суті відсутня будь-яка відповідь по першому питанню, оскільки у наданій відповіді відповідач посилається на закони про місцеве самоврядування, оминаючи конкретну відповідь на те, чи буде застосовуватися коефіцієнт 0,5 у 2018 році якщо Полтавська міська рада не прийме ставки місцевих податків.

Так, звернення позивача про надання податкової консультації стосувалось, зокрема, питання щодо застосування ставки податку на нежитлову нерухомість для юридичних осіб за 1 м 2 у 2017 році в розмірі 3200х0,5%х0,5=8 грн чи в розмірі 3200х0,5%=16 грн.

Згідно з пп.пп. 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 266.2.1 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 ст. 266 ПК України).

Підпунктом 266.5.1 ст. 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до пп. 266.4.2 ст. 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

При цьому органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини першої статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

За приписами статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пп. 10.1.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

Водночас, відповідно до ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п. 10.3 ст. 10 ПК України).

Пунктом 12.3. статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Так, рішенням 50 сесії шостого скликання Полтавської міської ради від 10.07.2015 "Про встановлення місцевих податків і зборів" затверджено Положення про місцеві податки і збори.

Порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як складової податку на майно врегульовано п. 2.5 розділу 2 Положення про податок на майно додатку №1 до вказаного рішення (а.с. 82-89).

Підпунктом 2.5.2 пункту 2.5 даного рішення встановлено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебуває у власності юридичних осіб, не залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1м 2 бази оподаткування.

З 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 20.12.2016 №1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" (надалі - Закон №1791-VIII), пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого установлено, що з 01.01.2017 до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

У 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (п. 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1791-VIII).

На виконання Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 №1797-VІІІ, Закону №1791-VIII, рішенням дев'ятої сесії 7 скликання Полтавської міської ради від 31.01.2017 внесено зміни до рішення п'ятдесятої сесії 6 скликання Полтавської міської ради від 10.07.2015 "Про встановлення місцевих податків і зборів" зі змінами та доповненнями.

Даним рішенням Полтавською міською радою внесено зміни, зокрема, до розділу 2 Положення про податок на майно від 10.07.2015, а саме до п. 2.2, п.2.4, п.2.7, п. 28 Положення про податок на майно. До пункту 2.5 вказаного рішення зміни не вносилися, його редакція не змінювалась.

Таким чином, пункт 2.5 розділу 2 Положення про податок на майно, затвердженого рішенням 50 сесії Полтавської міської ради від 10.07.2015, яким встановлено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебуває у власності юридичних осіб у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1м 2 бази оподаткування, діє по теперішній час, з огляду на що ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м. Полтави у 2017 році застосовується з коефіцієнтом 0,5.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на категоричний зміст пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1791-VIII, в якому мова йде лише про 2017 рік, будь-яких підстав для поширення дії даної норми на будь-які інші періоди, в тому числі і 2018 рік, немає, про що фактично надано роз'яснення позивачу у спірній податковій консультації.

Щодо другого питання позивач в апеляційній скарзі вказував, що позивачу належні будівлі які називаються склад і склад з навісом . Поняття склад є синонімом терміну складське приміщення , який вжито в п. є ст. 266.2.2 ПК України, а отже. Належні позивачу будівлі є промисловими. Тобто податок за них платити не треба - в той час як відповідач в консультації вказує, що платити податок потрібно.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що норма пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України містить абзац "є", за змістом якого не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В той же час дефініція даної норми вказує на необхідну кваліфікуючу ознаку усіх будівель, перелічених у даній нормі, а саме - їх приналежність до промисловості.

Відповідно до п. 5.3 ст. 5 ПК України, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Аналогічно, за правилом ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Так, наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457 прийнято та надано чинності Класифікаціям видів економічної діяльності (надалі - КВЕД), які створено на основі NACE (Rev. 2), упровадженої Регламентом (ЄС) Європейського парламенту та ради від 20.12.2006 N1893/2006.

Процес промислового виробництва, за визначенням КВЕД, - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

З наведеного визначення випливає загальний висновок про те, що промислове виробництво - це діяльність, результатом якої є створення предметів матеріального світу або енергетичних ресурсів.

Згідно п. 2.3. статуту СТ "Бахмут", споживче товариство є промисловим підприємством, предметом діяльності якого є виробництво продукції, надання робіт і виконання послуг. В цьому ж пункті наведено приблизний але не вичерпний перелік видів діяльності, які має право здійснювати товариство, до яких також включено види діяльності передбачені відповідними КВЕД, цивільним і господарським законодавством.

Судом першої інстанції встановлено, що на даний час СТ "Бахмут" ніякої виробничої діяльності не здійснює. Єдиною господарською діяльністю, якою займається товариство, є здавання в оренду належних йому складських приміщень.

Згідно з запитом СТ "Бахмут" від 21.09.2017 про надання податкової консультації, голова товариства ОСОБА_1 просив податковий орган роз'яснити йому наявність підстав для сплати податку на нерухомість за умови здачі цієї нерухомості в оренду.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності СТ "Бахмут" є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 16).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зафіксоване розмаїття видів статутної діяльності СТ "Бахмут" носить суто декларативний характер, як і твердження представника про промислову діяльність товариства. В дійсності ж основним і єдиним видом економічної діяльності СТ "Бахмут" є здавання в оренду власного нерухомого майна.

Економічна діяльність, відповідно до Методологічних положень щодо визначення основного виду економічної діяльності підприємства, затверджених наказом Держкомстату від 14.12.2006 №607, це - процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції (товарів та послуг).

У зв'язку з тим, що підприємство може здійснювати не один, а декілька видів економічної діяльності різного характеру, для їх класифікації (групування) визначаються основний, другорядний та допоміжний види економічної діяльності.

Основний вид економічної діяльності (далі - ОВД) - вид діяльності підприємства, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість. При цьому ОВД необов'язково має частку 50 або більше відсотків у валовій доданій вартості. На практиці, через складність розрахунку на рівні підприємства показника валової доданої вартості за видами економічної діяльності, для визначення ОВД застосовують показники:

• обсяг реалізованої продукції (товарів та послуг). Цей показник є найбільш універсальним для різних видів економічної діяльності;

• середньорічна чисельність працівників.

Як повідомив представник позивача, єдиним учасником СТ "Бахмут" і його кінцевим бенефіціарним власником є одна особа - ОСОБА_1

В той же час, пунктом 1.1 статуту СТ "Бахмут" встановлено, що дане товариство є добровільним об'єднанням фізичних та/або юридичних осіб для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, отримання прибутку, для організації торгівельного обслуговування, ресторанного господарства, закупівлі сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Метою діяльності споживчого товариства, відповідно до п. 2.1. статуту, є задоволення потреб, захист прав та інтересів своїх членів.

Тобто, виключно інтереси та потреби лише його членів визначають цілі і спрямованість діяльності споживчого товариства в цілому.

Правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні визначені Законом України від 10.04.1992 №2265-XII "Про споживчу кооперацію".

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

Первинною ланкою споживчої кооперації, згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про споживчу кооперацію", є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Таким чином, задля досягнення передбаченої законом та задекларованої статутом мети діяльності товариства, яка полягає у забезпеченні поліпшення економічного та соціального стану його членів, господарська діяльність СТ "Бахмут" за даних обставин об'єктивно не може навіть містити ознак промислової, оскільки така діяльність має на меті забезпечення потреб необмеженого кола осіб, тоді як в даному випадку наявний інтерес лише однієї особи, його єдиного учасника - ОСОБА_1

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкова консультація ГУ ДФС у Полтавській області від 24.10.2017 №2360/ІПК/16-31-12-05-19 є обґрунтованою, прийнятою з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та на підставі і у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи..

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.05.2018 року у справі № 818/1296/18 відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Споживчого товариства "Бахмут" залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.04.2018 по справі № 816/910/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)О.М. Калитка Судді (підпис) (підпис) І.С. Чалий В.А. Калиновський