Рішення

від 03.07.2018 по справі 904/1825/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2018м. ДніпроСправа № 904/1825/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислове підприємство "Дніпро Буд-Сервіс", м. Кам'янське Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у розмірі 117 401, 40 грн,

без виклику представників сторін,

СУТЬ СПОРУ:

02.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислове підприємство "Дніпро Буд-Сервіс" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення основного боргу у сумі 84 521,95 грн, пені у сумі 7 928,76 грн, 3% річних у сумі 771,00 грн та інфляційних втрат у сумі 2 905,52 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 2711/2017-2 на постачання продукції, укладеного між сторонами 27.11.2017.

Ухвалою від 04.05.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), без призначення судового засідання та виклику сторін за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи викладені правові норми, сторонам було надано право у межах 30 днів з дня відкриття провадження у справі подати до суду необхідні для розгляду справи документальні докази чи заявити будь-які клопотання.

Позивач виконав вимоги суду, надавши оригінали документів, які додані до позовної заяви у копіях - для огляду в судовому засіданні, а також підтвердження того, що ним не подано до суду іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом спору та з тих самих підстав.

Відповідач своїм правом на подання до суду у тридцятиденний термін із дня відкриття провадження у справі документів, визначених ст.ст. 165-167, 251 ГПК України, не скористався, про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Від відповідача на адресу господарського суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Положеннями ст. 248 ГПК України передбачено розумний строк для розгляду судом справ у порядку спрощеного позовного провадження, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд наголошує на тому, що ухвала про відкриття провадження була надіслана відповідачу завчасно на його юридичну адресу, зареєстровану у встановленому законом порядку адресою, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, що підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідного судового процесуального документу.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та про необхідність подання витребуваних судом документів.

При цьому, ст. 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пункт 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Нормами ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов'язків щодо доказів. Тож, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень. Частиною 1 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Відповідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на що суд дійшов висновку про доцільність здійснення розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку ст. 165 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислове підприємство "Дніпро Буд-Сервіс" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір на постачання продукції № 2711/2017-2 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупця бетонні суміші, розчини, залізобетонні та бетонні вироби (далі - продукція), а покупець зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати оплату замовленої ним продукції та фактичних транспортних витрат на поставку продукції на умовах даного договору.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного покупцем) згідно міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року), що конкретизується у письмовій заявці покупця на поставку конкретної партії продукції.

Сторони погодились, що письмові заявки та/або зміни до них надсилаються факсимільним зв'язком з підтвердженням отриманого замовлення уповноваженою особою постачальника (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 5.1. договору ціна і загальна вартість продукції, що поставляється на підставі відповідної заявки покупця визначаються постачальником в рахунку-фактурі, який виставляється постачальником на підставі відпускних цін, що встановлені ним на дату рахунку-фактури. Оплата покупцем вартості продукції згідно виставленого постачальником рахунку-фактури здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України шляхом прямого перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 цього договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів від дати виставлення відповідного рахунку-фактури.

На виконання умов договору, на підставі замовлення відповідача, позивачем виставлено рахунок № 2292 від 27.11.2017 на Лотки Л 6-8 (далі - продукція) на загальну суму 169031,95 грн.

28.11.2017 відповідач здійснив часткову оплату продукції по виставленому позивачем рахунку № 2292 від 27.11.2017 у розмірі 84510,00 грн.

Позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 169031,95 грн, що підтверджується видатковими накладними:

- від 29.11.2017 № 1135 на суму 59687,96 грн;

- від 05.12.2017 № 1140 на суму 52524,00 грн;

- від 16.12.2017 № 1154 на суму 56819,99 грн.

Відповідач прийняв поставлену продукцію без зауважень, але в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив повну оплату продукції, а результаті чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 84521,95 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу (лист № 1010 від 12.01.2018), у відповідь на яку відповідач зазначав, що заборгованість перед позивачем буде погашення, як тільки надійде фінансування по бюджетним будівельним об'єктам.

05.02.2018 позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 1020 разом з оригіналами відповідних первинних документів за договором: видаткові накладні, ТТН (знову), з вимогою повернення підписаних первинних документів, та вимогою негайно сплатити борг, у розмірі 84521,95 грн. В результаті чого відповідач здійснив повернення підписаних первинних господарських документів за договором, але не здійснив повної оплату суми боргу.

Наявні обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права, нарахувавши при цьому на суму основного боргу пеню, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач позов не визнав та не спростував.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність повного задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч. 1 ст. 712 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та останнім не оспорений.

Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За отриманий товар відповідач мав здійснити оплату не пізніше 5 банківських днів з дати виставлення рахунку, але в порушення умов договору не провів оплату у повному обсязі, тобто не виконав взятих на себе зобов'язань, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у загальній сумі 84521,95 грн, яка і підлягає до стягнення з відповідача.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Викладена правова норма кореспондуються із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 3 якого визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Пунктом 6.1 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочки платежу, а також має перерахувати постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції та двадцяти відсотків річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, керуючись умовами договору, але врахувавши при цьому норми чинного законодавства, здійснив нарахування пені за період з 05.12.2017 по 26.03.2018 на суму 7928,76 грн, 3% річних за аналогічний період на суму 771,00 грн та інфляційні втрати за грудень 2017 року по лютий 2018 року включно на суму 2905,52 грн.

Перевіривши розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість. Разом з тим судом встановлено, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати заявлені позивачем в межах сум їх можливого нарахування, а тому є вірними та підлягають до стягнення з відповідача у визначених позивачем сумах.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати отриманої продукції, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати у сумі 1762,00 грн покладаються на відповідача, як на сторону з вини якої виник спір.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислове підприємство "Дніпро Буд-Сервіс" (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 35410182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" (м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 69; ідентифікаційний код 38402724) основний борг у сумі 84521,00 грн, пені у сумі 7928,76 грн, 3% річних у сумі 771,00 грн, інфляційні нарахування у сумі 2905,52 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1762,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 03.07.2018.

Суддя ОСОБА_1