Рішення

від 26.06.2018 по справі 907/307/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.06.2018 м. Ужгород Справа № 907/307/18

Господарський суд Закарпатської області у складі

головуючого судді Йосипчук О.С.,

розглянувши матеріали за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ в особі Закарпатської філії ПАТ "Укртелеком", м. Ужгород

до відповідача ОСОБА_1 управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, с. Дубове Тячівського району

за участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області, м. Ужгород

про стягнення суми 30238,98 грн.

За участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.

Представників спору:

від позивача -ОСОБА_3, представник за довіреністю №2933 від 28.12.2017р.

від відповідача - представник не з'явився

від третьої особи - представник не з'явився

Позивач заявив позов до ОСОБА_1 управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, с. Дубове Тячівського району про стягнення 30238,98 грн. Підставою позову є факт невиконання відповідачем, як розпорядником коштів, зобов'язання по відшкодуванню витрат за надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 1 січня 2017 року включно по 31 грудня 2017року, які надавалися позивачем пільговим категоріям абонентів.

Ухвалою суду від 26.04.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. П.Мирного, 2а) в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача. Справу постановлено розглянути в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання зі встановленням строків для подачі учасниками справи заяв по суті справи.

В справі проведено підготовче провадження. В установленому законом і судом порядку відповідач не скористатися своїм правом, не надав письмовий відзив на позов.

Залучена до участі у справі третя особа письмових пояснень по суті спору не направила.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті представник позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі; представник відповідача не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про місце, дату і час його проведення.

Суд констатує розгляд справи на наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Розглянувши та оцінивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Категорії громадян, яким надано пільги з оплати послуг зв'язку, визначені Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справи і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про охорону дитинства", Про жертви нацистських переслідувань .

Позивач - публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій і включений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації. Позивач надає телекомунікаційні послуги фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України Про телекомунікації , телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Закон України "Про телекомунікації" та Правила не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян; визначеному законодавчо обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає.

Позивач, в тому числі, з посиланням на вказані законодавчі акти вказує, що з січня по грудень 2017 року надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія вищевказаних законів.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги зв'язку, на які мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. ч. 1 - 4 ст.48 Бюджетного кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256 було затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі-Порядок), який визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, в тому числі компенсаційних виплат за пільговий зв'язок.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення згідно п. 3 Порядку є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищезазначених соціальних пільг на території сіл Широкий Луг, Усть-Чорна, ОСОБА_4, Лопухово, Корасна, Тарасівка, Дубове, Калини, Новоселиця, Тисолово, Вишоватий Тячівського району Закарпатської області є Дубівське управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації, а позивач - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", м. Київ в особі Закарпатської філії, відповідно - постачальником телекомунікаційних послуг, що надаються на пільгових умовах громадянам, які мешкають у вказаних населених пунктах.

З огляду на викладене вище між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

У відповідності до пунктів 10-11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 117, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25-го числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга. Уповноважений орган, у свою чергу, щомісяця має звірити інформацію, що міститься в реєстрі, з інформацією що надходить від підприємства та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадити розрахунки, до уточнення цієї інформації.

З наведеного слід констатувати, що чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, при цьому, зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

При цьому чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.18 по справі №906/621/17.

Як вбачається з матеріалів справи, з січня по грудень 2017 року позивачем надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам на території сіл Широкий Луг, Усть-Чорна, ОСОБА_4, Лопухово, Корасна, Тарасівка, Дубове, Калини, Новоселиця, Тисолово, Вишоватий Тячівського району Закарпатської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справи і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , "Про охорону дитинства".

У підтвердження належного виконання позивачем зобов'язань щодо надання пільг окремим категоріям громадян на отримання телекомунікаційних послуг у спірному періоді позивачем подано надіслані на адресу відповідача розрахунки вартості послуг, наданих пільговикам, за формою 2-пільга та акти звіряння розрахунків за формою 3-пільга.

Однак, відповідачем витрати, понесені позивачем внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним категоріям громадян за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року на загальну суму 30238,98 грн. не відшкодовано.

Листами, копії яких долучені до позовної заяви, позивач звертався до відповідача з вимогою відшкодувати вартість наданих послуг, однак відповідач розрахунки за послуги надані позивачем не провів.

Невиконання відповідачем відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання послуг на пільгових умовах визначеним законодавством категоріям громадян за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року на загальну суму 30238,98 грн., стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача вказаної суми в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.12 у справі № 11/446, від 15.05.12 у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.12 у справі № 15/5027/715/2011.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

В порядку ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, відсутність бюджетних коштів у відповідача не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відтак, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

Аналогічна позиція викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30 листопада 2004 року у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Проаналізувавши спірні правовідносини та законодавство яким здійснюється їх правове регулювання, а також подані позивачем докази, суд констатує, що чинним законодавством України не передбачена можливість надання або ненадання пільг з оплати за надані телекомунікаційні послуги відповідним категоріям споживачів цих послуг залежно від стану фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог чинних законів України.

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що саме відповідачем має бути компенсована вартість телекомунікаційних послуг, наданих позивачем на пільгових умовах визначеній законодавством категорії населення на території сіл Широкий Луг, Усть-Чорна, ОСОБА_4, Лопухово, Корасна, Тарасівка, Дубове, Калини, Новоселиця, Тисолово, Вишоватий Тячівського району Закарпатської області у період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, що складає суму 30238,98 грн.

З огляду на вказані норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України) (п.6.16 постанови Верховного Суду від 17.04.18 по справі№906/621/17)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивачем надано суду докази, які підтверджують наявність у відповідача заявленої до стягнення заборгованості, існування та розмір якої відповідачем в установленому порядку не спростовано.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 30238,98 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах доведені доданими до матеріалів справи документальними доказами, у відповідності з вимогами ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.

Отже, позов належить задовольнити повністю.

Судові витрати у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 1762,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору належить покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 74, 80, 129,165, 233, 236,-238, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 управління соціального захисту населення Тячівської районної державної адміністрації (90531, Закарпатська обл., Тячівський район, смт. Дубове, вул. Гагаріна, 58, код 13589170) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Закарпатської філії ПАТ "Укртелеком" (88000, м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 4, код 21560766):

- суму 30238,98 грн. (Тридцять тисяч двісті тридцять вісім гривень 98 коп.) невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційних послуг у період з 01.01.2017-31.12.2017 рр.;

- суму 1762,00 грн. (ОСОБА_3 тисяча сімсот шістдесят дві гривні) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 03.07.18

Суддя О.С. Йосипчук