Рішення

від 04.06.2018 по справі 911/108/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2018 р. м. Київ Справа № 911/108/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ДУКАТ"

до Фізичної особи-підприємця Альміз Наталії Михайлівни

про стягнення 39775,00 грн., у тому числі - 26775,00 грн. упущеної вигоди та 13000,00 грн. штрафу за невиконання зобов'язань за договором № 1992 від 13.11.2017 р.

секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача: Лисиця М.А. (керівник, виписка з ЄДРЮОФОПГФ від 19.06.2017 р.), Осипова О.С. (довіреність № 28/1117 від 28.11.2017 р.);

від відповідача: Рогачов Ю.М. (договір № 19/02 від 19.02.2018 р., ордер КВ № 177242 від 19.02.2018 р.)

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ДУКАТ" (далі - ТОВ ТД Дукат , позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Альміз Наталії Михайлівни (далі - ФОП Альміз Н.М., відповідач) про стягнення 39775,00 грн., у тому числі - 26775,00 грн. упущеної вигоди та 13000,00 грн. штрафу за невиконання зобов'язань за договором № 1992 від 13.11.2017 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ненадання послуг перевезення вантажу згідно укладеного між сторонами договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 13.11.2017 р. № 1992, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 26775,00 грн. упущеної вигоди, 13000,00 грн. пені, а також 3997,00 грн. витрат на надання правової допомоги та 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.02.2018 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 01.03.2018 р.

21.02.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив б/н від 20.02.2018 р. (вх. № 3737/18 від 21.02.2018 р.), за змістом якого відповідач проти позову заперечує, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, відповідач зазначив, що відносини між позивачем та відповідачем відбувались шляхом обміну сканкопіями документів електронною поштою. 13.11.2017 р. з електронної адреси позивача на адресу відповідача надійшла заявка № 1 від 13.11.2017 р., відповідно до якої були зазначені умови перевезення, зокрема, серед умов перевезення - дата завантаження 15.11.2017 р., дата розвантаження 17.11.2017 р. Потім позивачем електронною поштою було направлено на адресу відповідача пропозиції про зміну умов заявки, а саме - змінено дати завантаження на 20-21.11.2017 р. та дату розвантаження на 23-24.11.2017 р. Проте, 28.11.2017 р. відповідач електронною поштою повідомив позивача про відмову від пропозиції змінити умови заявки.

Як зазначав відповідач, позивач намагається спростувати пропозицію про зміну умов перевезення, вказуючи в позовній заяві про те, що він направляв на погодження відповідачу чергову заявку на перевезення, а не змінював та не скасовував первинну заявку. Проте, такі твердження, на переконання відповідача, є голослівними та такими, що не відповідають дійсним обставинам, оскільки обидві заявки відправлені електронною поштою, є цілком ідентичними, зокрема, за номерами, за датами їх складення, даними про транспортний засіб та водія. При цьому, деякі дані для складання заявки, зокрема, дані про транспортний засіб та водія можуть надаватись виключно безпосередньо виконавцем, тобто відповідачем. Відповідач електронною поштою надавав позивачу єдині дані про транспортний засіб та водія для складання однієї заявки. Будь-яких інших даних для складання інших, як вказує позивач, чергових заявок відповідачем не надавалось.

Щодо вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди відповідач зазначив, що окрім таких складових правопорушення, як вина, причинно-наслідковий зв'язок із винними діями та шкодою (збитками), які з боку відповідача відсутні, потребує доведення обставина неминучості одержання такої вигоди, обставина вжиття всіх можливих заходів щодо збереження можливості одержати таку вигоду, жодної з яких позивач не доводить.

З огляду на викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

19.03.2018 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв'язку від позивача надійшла заява б/н від 19.03.2018 р. (вх. № 5457/18 від 19.03.2018 р.), за змістом якої позивач заперечує щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, та підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

19.03.2018 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв'язку від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 19.03.2018 р. (вх. № 5475/18 від 19.03.2018 р.), за змістом якої позивач заперечує щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, та підтримує позовні вимоги у повному обсязі. Зокрема, позивач наголошував, що у даному випадку правовідносини будуються на письмових домовленостях сторін, які фіксуються у договорі, укладеному між сторонами. Договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 1992 від 13.11.2017 р. був укладений шляхом обміну сканкопіями із зазначенням всіх необхідних реквізитів, які передбачають та підтверджують факт укладення даного договору. Відповідачем не надано до матеріалів справи жодних доказів отримання позивачем будь-якого повідомлення, що змінює або відміняє погоджені сторонами зобов'язання за договором транспортного експедирування № 1992 від 13.11.2017 р.

Водночас, твердження відповідача щодо відсутності правових підстав щодо стягнення штрафних санкцій, на переконання позивача, є неправомірними, оскільки експедитором були порушені договірні зобов'язання.

26.03.2018 р. (після судового засідання) до господарського суду Київської області представником позивача було подано уточнення до позовної заяви б/н від 26.03.2018 р. (вх. № 5926/18 від 26.03.2018 р.), за змістом якого позивач зазначає про допущення в тексті прохальної частини позовної заяви технічної помилки та просить стягнути з відповідача 13000,00 грн. штрафу, а не пені, як було помилково зазначено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.04.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 04.06.2018 р. представники позивача позовні вимоги підтримували у повному обсязі; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

У судовому засіданні 04.06.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

13.11.2017 р. між Фізичною особою-підприємцем Альміз Наталією Михайлівною (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ДУКАТ" (клієнт) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 1992, відповідно до п. 1.1 якого експедитор зобов'язується за винагороду та за рахунок клієнта надавати послуги, пов'язані з транспортно-експедиторським обслуговуванням клієнта, у тому числі - знайти перевізника та укласти договір перевезення вантажу; надавати допомогу у виділенні основного, додаткового плану вантажів та оформленні телеграм.

Згідно з п. 1.2 договору підставою для визначення форми взаєморозрахунків та надання послуг за даним договором є прийнята експедитором заявка клієнта, оформлена у письмовому вигляді за формою і змістом додатку № 1 до даного договору та є його невід'ємною частиною. Заявка вважається прийнятою до виконання експедитором в момент підписання сторонами (або останньою із сторін), в якій зазначається перелік послуг, необхідні та достовірні експедитору дані: тарифи, відвантажувальна інформація та інші умови.

Відповідно до пп. 2.2.1 п. 2.1 договору клієнт зобов'язаний подавати заявки на заплановані перевезення у формі та у відповідності з додатком № 1 до цього договору.

Факт укладення договору сторонами у справі не заперечується.

З матеріалів справи слідує, що з боку ФОП Альміз Н.М. та ТОВ "Торговий Дім "ДУКАТ" було підписано заявку № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом (договір № 1992 від 13.11.2017 р.), відповідно до якої клієнт замовив організацію перевезення вантажу, а експедитор зобов'язався надати транспортний засіб та забезпечити перевезення вантажу з пункту завантаження до пункту призначення та в строки, зазначені в заявці, а саме - дата завантаження: 15.11.2017 р. (з 9:00 до 14:00), м/п Ужгород; адреса завантаження: Xepap,s.r.o., Jesenskeho 4703, 960 01 Zvolen, Slovakia; дата розвантаження 17.11.2017 р.; адреса розвантаження М/п Столичний ЗМК Атлантік , Україна, м. Київ, вул. Столичне Шосе, 100 (митний термінал), адреса вивантаження - м. Київ, вул. Промислова, 3Г (третій синій ангар з чотирьох).

У відповідності з умовами узгодженої обома сторонами заявки вартість перевезення складає 27500,00 грн., і експедитор зобов'язався надати транспортний засіб у строки, вказані в заявці.

Також заявкою № 1 було встановлено відповідальність сторін, серед умов якої було визначено, що в разі порушення строків подання автомобіля в пункт завантаження, вказаних у заявці, та строків доставки експедитор виплачує клієнту штраф в розмірі 1000,00 грн. за кожен день запізнення.

Позивач стверджує, що на виконання умов заявки № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом (договір № 1992 від 13.11.2017 р.) транспортний засіб не був наданий у місце завантаження у передбачений заявкою строк (15.11.2017 р.), та що про неможливість виконання взятих на себе зобов'язань за договором, укладеним між сторонами, та заявкою № 1 до договору, експедитор клієнта не попередив.

У зв'язку з неналежним виконанням експедитором своїх зобов'язань, ТОВ "Торговий Дім "ДУКАТ" на адресу ФОП Альміз Н.М. було направлено лист № 30 від 20.11.2017 р. із проханням про зазначення причин невиконання та/або неналежного виконання експедиторських послуг та чи будуть вони надані взагалі, на який відповідачем не було надано відповіді.

28.11.2017 р. ТОВ "Торговий Дім "ДУКАТ" на адресу ФОП Альміз Н.М., а також на електронну адресу відповідача, було направлено претензійну вимогу № 32, відповідно до якої позивач просив відповідача сплатити штрафні санкції, передбачені договором, у зв'язку з неподанням автомобіля в пункт завантаження у встановлений строк.

На електронну адресу ТОВ "Торговий Дім "ДУКАТ" від ФОП Альміз Н.М. надійшла відповідь № 28/11 від 28.11.2017 р., в якій було вказано, що ТОВ "Торговий Дім "ДУКАТ" замовлення за заявкою № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом 15.11.2017 р. було скасовано та перенесено на 24-25.11.2017 р., про що свідчить нова заявка № 1 від 13.11.2017 р. У свою чергу, оскільки зазначена нова заявка № 1 від 13.11.2017 р. не була підтверджена ФОП Альміз Н.М., то зобов'язання виконувати перевезення у експедитора не було.

Як зазначено у позовній заяві, оскільки з боку позивача жодного скасування перевезення, зазначеного у заявці № 1 не відбувалось, то експедитор, за порушення умов заявки № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом до договору № 1992 від 13.11.2017 р., має виплатити клієнту штраф у розмірі 1000,00 грн. за кожен день запізнення подання автомобіля.

З огляду на викладене, позивач, звертаючись до суду, серед іншого, просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 13000,00 грн. за період з 16.11.2017 р. до 28.11.2017 р.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Частиною 3 ст. 929 ЦК України встановлено, що умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 930 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Поряд з цим, згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ТОВ "Торговий Дім "ДУКАТ" посилається на те, що на виконання умов заявки № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом (договір № 1992 від 13.11.2017 р.) транспортний засіб не був наданий у місце завантаження 15.11.2017 р. та не було здійснено перевезення вантажу, обумовлене зазначеною вище заявкою, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 13000,00 грн.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 13000,00 грн., посилався на те, що позивачем електронною поштою було направлено на адресу відповідача пропозиції про зміну умов заявки, а саме - змінено дату завантаження на 20-21.11.2017 р. та дату розвантаження на 23-24.11.2017 р. Проте, 28.11.2017 р. відповідач електронною поштою повідомив позивача про відмову від пропозиції змінити умови заявки. З урахуванням викладеного, відповідачем, за його твердженням, не було порушено умови договору та заявки № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом до договору № 1992 від 13.11.2017 р., у зв'язку з чим правових підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу в сумі 13000,00 грн. немає.

Вказані заперечення відповідача залишаються судом поза увагою з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Статтею 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобовґязання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобовґязання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобовґязання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобовґязання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 ГК України).

Згідно із ч. 3 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Частиною четвертою статті 188 ГК України передбачено, що в разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Матеріали справи містять узгоджену обома сторонами заявку № 1 до договору № 1992 від 13.11.2017 р. з датою подання автомобіля під завантаження - 15.11.2017 р. Водночас, доказів зміни заявки № 1 у тій же формі, в якій вона була укладена, суду не надано.

Також у справі відсутні будь-які докази того, що підписана лише з боку клієнта заявка № 1 з більш пізньою датою є його пропозицією щодо зміни попередньої заявки.

Таким чином, оскільки відповідач не виконав умови узгодженої сторонами заявки № 1 та не надав під завантаження транспортний засіб 15.11.2017 р., він має сплатити штраф згідно з умовами, викладеними у вказаній заявці.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як зазначалось вище, відповідно до умов заявки № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом до договору № 1992 від 13.11.2017 р., у разі порушення строків подання автомобіля в пункт завантаження, вказаних у заявці, та строків доставки, експедитор виплачує клієнту штраф в розмірі 1000,00 грн. за кожен день запізнення.

З огляду на викладене, враховуючи, що здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 13000,00 грн. за період з 16.11.2017 р. до 28.11.2017 р., є обґрунтованим та арифметично вірним, вимога позивача про стягнення з відповідача 13000,00 грн. штрафу підлягає задоволенню.

Крім того, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача 26775,00 грн. упущеної вигоди, обґрунтовуючи вказану вимогу наступним.

У період з 16.11.2017 р. до 28.11.2017 р., у зв'язку з неподанням транспортного засобу у місце завантаження та недоставленням вантажу за місцем призначення, відповідачем були нанесені позивачу збитки у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) від суми недоставленого вантажу масою 20 тонн вартістю 1371195,00 грн., які становлять 26775,00 грн. Так, позивач при реалізації 1 т відповідного вантажу, а саме - паперу офісного Fabriano Copy 2 Office A4 щільністю 80г/м2 500 л/у пачці С клас та паперу офісного R Copy brilliant white A4 щільністю 80г/м2 500 л/у пачці С клас, отримує прибуток у розмірі 1338,75 грн. Отже, при реалізації зазначеного товару, який не був своєчасно доставлений/не доставлений відповідачем, у кількості 20 т позивач не одержав дохід у розмірі 26775,00 грн. (20*1338,75 грн.).

Згідно з приписами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Слід зазначити, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Також поняття збитків розкривається у Цивільному кодексі України у статті 22, згідно якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22). При цьому частиною 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Окрім того, відповідно до Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014 р. "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків" у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором.

Згідно з п. 2 частини другої статті 22 ЦК України, до збитків належать, серед іншого, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, у даному випадку, реалізації паперу офісного, який не був доставлений відповідачем позивачу.

ТОВ "Торговий Дім "ДУКАТ" у позові зазначає про те, що при реалізації 1 т відповідного вантажу, а саме - паперу офісного Fabriano Copy 2 Office A4 щільністю 80г/м2 500 л/у пачці С клас та паперу офісного R Copy brilliant white A4 щільністю 80г/м2 500 л/у пачці С клас, отримує прибуток у розмірі 1338,75 грн., однак жодних доказів (у тому числі - будь-яких первинних бухгалтерських документів) на підтвердження вказаної обставини до матеріалів справи не надано.

Аналізуючи наведені мотиви позивача, суд дійшов висновку, що вимоги ТОВ "Торговий Дім "ДУКАТ" про стягнення збитків базуються на розрахунку можливого доходу, який отримав би позивач, реалізувавши 20 т паперу офісного Fabriano Copy 2 Office A4 щільністю 80г/м2 500 л/у пачці С клас та паперу офісного R Copy brilliant white A4 щільністю 80г/м2 500 л/у пачці С клас, який не було доставлено відповідачем. Такі розрахунки є теоретичними та нічим не підтвердженими, тобто побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтвердженими відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір доходу, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач належним чином здійснив доставку вантажу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ФОП Альміз Н.М. 26775,00 грн. упущеної вигоди.

За таких обставин позовні вимоги ТОВ "Торговий Дім "ДУКАТ" підлягають частковому задоволенню.

Решта доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3997,00 грн.

Як зазначає позивач, у зв'язку з тим, що відповідачем не виконувались умови заявки № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом до договору № 1992 від 13.11.2017 р., позивач уклав договір про надання юридичних послуг від 27.11.2017 р. з ТОВ Юридична компанія ЛегалЮст , внаслідок чого поніс витрати на загальну суму 3977,00 грн.

Позивачем у підтвердження витрат на правову допомогу надано суду договір № 15/1117 про надання юридичних послуг від 27.11.2017 р., укладений між позивачем та ТОВ Юридична компанія ЛегалЮст ; платіжне доручення № 4355 від 12.12.2017 р. на суму 3977,00 грн. за надання юридичних послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Оскільки грошові кошти у розмірі 3977,00 грн. за надання юридичної допомоги позивач сплатив ТОВ Юридична компанія ЛегалЮст , а не особі, яка є адвокатом, то вказана сума не може бути віднесена до судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, та не підлягає покладенню на відповідача на підставі ст.ст. 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Альміз Наталії Михайлівни (АДРЕСА_1 ідент. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "ДУКАТ" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, каб. № 207 Б, код 30305050) 13000 (тринадцять тисяч) грн. 00 коп. штрафу, 582 (п'ятсот вісімдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 03.07.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна