Рішення

від 19.06.2018 по справі 914/395/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2018р. Справа №914/395/18

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД “КОРСИКА”, м. Вінниця

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНС ЛТД”, м. Львів;

про: стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н.І.

Представники:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: не з'явився.

Суд встановив: 03.03.2018 року за вх. № 419 в канцелярії Господарського суду Львівської області зареєстровано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД “КОРСИКА” до Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНС ЛТД” про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Однак, при огляді позовної заяви та поданих до неї документів, встановлено, що мали місце недоліки в її оформленні, всупереч вимогам ст. ст. 162, 164 ГПК України, в зв'язку з цим 05.03.2018 року ухвалою Господарського суду Львівської області позовну заяву у справі № 914/395/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД “КОРСИКА” до Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНС ЛТД” про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат – залишено без руху.

Оскільки позивачем усунуто недоліки, що мали місце у позовній заяві, 14.03.2018 року ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі, а розгляд справи призначено на 05.04.2018 р. о 11:30 год.

26.03.2018 р. за вх. № 10679/18 представник позивача подав заяву про участь у проведенні підготовчого судового засідання в справі № 914/395/18, котре призначене на 05.04.2018 р. о 11:30 год., в режимі відеоконференції. У заяві позивач просить доручити забезпечення проведення засідання в режимі відеоконференції Господарському суду Вінницької області ( м. Вінниця, вул. Пирогова, 29).

Суд, керуючись ст. 197 ГПК України та зважаючи на технічну можливість, задовольнив клопотання позивача про участь позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.03.2018 року відкрито провадження у справі і призначено підготовче засідання на 05.04.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.04.2018 року, підготовче засідання відкладено на 24.04.2018 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.04.2018 року, підготовче засідання відкладено на 22.05.2018 року, згідно клопотання позивача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.05.2018 року, підготовче засідання відкладено на 01.06.2018 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2018 року, підготовче засідання закрито, справа призначена до судового розгляду по суті на 19.06.2018 р.

Суд зазначає, що у зв'язку із прийняттям Закону України від 03.10.2017 року № 2147-УІІІ “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, нова редакція Господарського процесуального кодексу України, вступила в дію з 15.12.2017 р.

Позивач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 14.03.2018 року, про відкладення підготовчого засідання від 05.04.2018 року, від 24.04.2018 року, від 22.05.2018 року, від 01.06.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду, що знаходяться у матеріалах справи, а явка якого була визнана судом обов'язковою.

19.04.2018 р. за вх. № 13967/18 представник позивача подав заяву.

02.05.2018 р. за вх. № 1162/18 представник позивача подав заяву.

30.05.2018 р. за вх. № 14601/18 представник позивача подав заяву.

15.06.2018 р. за вх. №22121/18 представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог.

15.06.2018 р. за вх. № 22118/18 представник позивача подав заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. У заяві позивач зазначає, що 01.06.2018 р. було продовжено розгляд справи у порядку загального позовного провадження і призначено судове засідання на 19.06.2018 р. о 15:30. Керуючись ст. 197 ГПК України, ТОВ “ТД “Корсика” просить надати можливість представнику позивача по справі взяти участь в судовому засіданні, призначеному на 19.06.2018 р. о 15:30 в режимі відео-конференції з дорученням її проведення в Господарському суді Вінницької області (м. Вінниця, вул. Пирогова, 29), а в разі відсутності такої можливості, слухати справу за відсутності представника позивача.

Відповідач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 14.03.2018 року,про відкладення підготовчого засідання від 05.04.2018 року, від 24.04.2018 року, від 22.05.2018 року, від 01.06.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду, що знаходяться у матеріалах справи, а явка якого була визнана судом обов'язковою.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві позивач зазначає, що між ТОВ «ТД «КОРСИКА» (позивачем по справі) та ТОВ «УКРТРАНС ЛТД» було укладено Договір купівлі-продажу № 590002 від 28.02.2017 р. (надалі за текстом - Договір). За умовами Договору позивач зобов'язувався продати, а відповідач прийняти та оплатити товар, отриманий по видатковій накладній згідно рахунку-фактури (п. п. 1.2, 4.1, 4.2 Договору).

Відповідно п. п. 6.1, 6.2 Договору, у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору, винна Сторона несе відповідальність, визначену Договором та (або) чинним в Україні законодавством. За прострочення здійснення розрахунку за товар в термін, вказаний в п. 2.5 Договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на цей період, за кожний день прострочення платежу.

Позивач зазначає, що відпустив товар, а саме: - шини гумові, відповідно до видаткової накладної № 590007 від 28.02.2017 р., на загальну суму 58199,98 грн., з урахуванням ПДВ, на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінносте типової форми № М-2 № 45 від 28.02.2017 р., відповідач прийняв зазначений товар і частково оплатив його на підставі рахунку-фактури № 18-5900009 від 28.02.2017 р., відповідно до платіжного доручення № 2015 від 28.02.2017 р. на суму 15000,00 грн.

Позивач наголошує, що у порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією № 01-041017 від 04.10.2017 р., яка була залишена без відповіді. Сума основного боргу на момент подання позову складає 43 199, 98 грн., з урахуванням ПДВ. Таким чином, відповідач порушив зобов'язання з оплати товару, з свого боку позивач використав всі можливі заходи для врегулювання спору у досудовому порядку, що дає підстави позивачу звернутись до суду за захистом порушеного права.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також З % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 2.5 Договору передбачено, що оплата за отриманий товар здійснюється на розрахунковий рахунок Продавця в строк, вказаний в рахунку-фактурі. Враховуючи, що рахунок-фактур а № 18-5900009 від 28.02.2017 р. не містить окремо зазначеного строку оплати, відповідач повинен був здійснити оплату отриманого товару після його прийняття відповідно до ст. 692 ЦК України, тобто 28.02.2017 р. відповідач у зазначений строк здійснив лише часткову оплату в сумі 15000,00 грн. Таким чином, основна сума боргу складає 58199,98 грн. – 15000,00 грн. = 43199,98 грн., строк прострочення з 01.03.2017 р. по 20.02.2018 р.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки. Положеннями статті 216, частини першої ст. 218 ГК України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша ст. 230 ГК України).

Відповідач вимог суду не виконав, відзиву на позовну заяву не подав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

У ході розгляду справи судом встановлено, що між ТОВ «ТД «КОРСИКА» та ТОВ «УКРТРАНС ЛТД» було укладено Договір купівлі-продажу № 590002 від 28.02.2017 р. (надалі - Договір). За умовами Договору позивач зобов'язувався продати, а відповідач прийняти та оплатити товар, отриманий по видатковій накладній згідно рахунку-фактури (п. п. 1.2, 4.1, 4.2 Договору).

Відповідно п. п. 6.1, 6.2 Договору, у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору, винна Сторона несе відповідальність, визначену Договором та (або) чинним в Україні законодавством. За прострочення здійснення розрахунку за товар в термін, вказаний в п. 2.5 Договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на цей період, за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до видаткової накладної № 590007 від 28.02.2017 р. на загальну суму 58199,98 грн., з урахуванням ПДВ, на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей типової форми № М-2 № 45 від 28.02.2017 р., відповідач прийняв зазначений товар і частково оплатив його на підставі рахунку-фактури № 18-5900009 від 28.02.2017 р., відповідно до платіжного доручення № 2015 від 28.02.2017 р. на суму 15000,00 грн.

Сума основного боргу на момент подання позову складає 43199,98 грн. з урахуванням ПДВ.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій, відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також З % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як зазначено в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання», строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК). Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. 2.5 Договору, передбачено, що оплата за отриманий товар здійснюється на розрахунковий рахунок Продавця в строк, вказаний в рахунку-фактурі. Враховуючи, що рахунок-фактур а № 18-5900009 від 28.02.2017 р. не містить окремо зазначеного строку оплати, відповідач повинен був здійснити оплату отриманого товару після його прийняття відповідно до ст. 692, ЦК України, тобто 28.02.2017 р. Відповідач у зазначений строк здійснив лише часткову оплату в сумі 15000,00 грн. Таким чином, основна сума боргу складає 58199,98 грн. – 15000,00 грн. = 43199,98 грн., строк прострочення з 01.03.2017 р. по 20.02.2018 р.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки. Положеннями статті 216, частини першої ст. 218 ГК України також визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно з частиною другою ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша ст. 230 ГК України).

Розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 р. та постанова Вищого господарського суду України від 07.12.2011 р. у справі № 25/187).

Відповідно до пп. 6.2 п. 6 Договору, за прострочення здійснення розрахунку за товар Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на цей період, за кожний день прострочення платежу. Розмір пені за порушення строків оплати складає на момент складання позову 6 004,21 грн. Крім того, за порушення взятих на себе господарських зобов'язань підлягає до стягнення з позивача 5616,00 грн. інфляційних втрат, а також 1267,59 грн. – 3 % річних.

Отже, як доведено позивачем і не спростовано відповідачем, підлягає до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНС ЛТД» (79049, м. Львів, пр. Червоної Калини 121/13, код ЄДРПОУ 38456848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «КОРСИКА» (21022, м. Вінниця, вул. Гонти 24а, код ЄДРПОУ 36967155) суму боргу в розмірі 43199 (сорок три тисячі сто дев'яносто дев'ять) грн. 98 коп., 5616 (п'ять тисяч шістсот шістнадцять) грн. 00 коп. – інфляційних втрат, 1267 (одна тисяча двісті шістдесят сім) грн. 59 коп. – 3%річних, 6004 (шість тисяч чотири) грн. 21 коп. – пені. Судові витрати покласти на відповідача.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги не спростовані, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ТД “КОРСИКА”, до Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРТРАНС ЛТД” про стягнення боргу в розмірі 43199,98 грн., 6004,21 грн. - пені, 1267,59 грн. - 3% річних та інфляційних втрат в розмірі 5616,00 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 232 від 22.02.2018 року на суму 1762,00 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги - задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНС ЛТД» (79049, м. Львів, пр. Червоної Калини 121/13, код ЄДРПОУ 38456848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «КОРСИКА» (21022, м. Вінниця, вул. Гонти 24а, код ЄДРПОУ 36967155) суму боргу в розмірі 43199 (сорок три тсячі сто дев'яносто девять) грн. 98 коп., 5616 (п'ять тисяч шістсот шістнадцять) грн. 00 коп. – інфляційних втрат, 1267 (одна тисяча двісті шістдесят сім) грн. 59 коп. – 3% річних, 6004 (шість тисяч чотири) грн. 21 коп. – пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТРАНС ЛТД» (79049, м. Львів, пр. Червоної Калини 121/13, код ЄДРПОУ 38456848) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «КОРСИКА» (21022, м. Вінниця, вул. Гонти 24а, код ЄДРПОУ 36967155) суму судового збору в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят два) грн. 00 коп.

4. Наказ видати, в порядку ст. 327 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.07.2018 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя Пазичев В.М.