Постанова

від 03.07.2018 по справі 467/823/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №467/823/17 03.07.2018

Провадження №22-ц/784/1052/18

Провадження №22-ц/784/1052/18

Категорія 39

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 липня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,

за участі представників: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засідання цивільну справу № 467/823/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення , яке постановив Арбузинський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Явіци Ірини Василівни о 12 годині 25 хвилині у приміщенні цього суду 02 квітня 2018 року за позовом ОСОБА_3 до Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_6 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на земельні ділянки у порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_7, Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2017 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на земельні ділянки у порядку спадкування.

Позов мотивовано тим, що 13 лютого 2009 р. в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області помер її брат ОСОБА_8 Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,66 га, розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, виданого 14 березня 2002 р. Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1. Заповіт щодо свого майна ОСОБА_8 не залишив, а тому до першої черги його спадкоємців за законом входили його мати ОСОБА_9 та діти. Оскільки діти ОСОБА_8 не проживали з ним постійно на час відкриття спадщини, заяв до нотаріальної контори про її прийняття не подавали, то із спадкоємців ОСОБА_8 лише його мати ОСОБА_9 вважається такою, що прийняла спадщину після смерті свого сина, оскільки на день його смерті була зареєстрована і проживала разом з ним у будинку № 8 по вул. Верхня в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області. Однак, за свого життя ОСОБА_9 своїх спадкових прав щодо майна померлого не оформила, а 07 вересня 2014 р. в смт. Фрунзівка Фрунзівського району Одеської області померла.

Таким чином, після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина, до складу якої входить як успадкована нею після смерті сина земельна ділянка, так і її особиста земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,99 га, розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004240, виданого 06 червня 2002 р. Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 18. Заповіт на випадок своєї смерті ОСОБА_9 не залишила, а тому позивач, яка є її дочкою, є спадкоємцем першої черги за законом.

Окрім того, за правом представлення до першої черги спадкоємців ОСОБА_9 за законом входять її онуки - ОСОБА_4 та ОСОБА_7, оскільки її спадщина могла б належати їхньому батькові - ОСОБА_8 за законом, якби останній був живим на час відкриття спадщини після смерті своєї матері.

Позивач ОСОБА_3 вказує, що є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_9, так як на день її смерті була зареєстрована і проживала разом з нею. В той час як ОСОБА_4 та ОСОБА_7 на час її смерті з нею не проживали, заяв про прийняття спадщини після її смерті не подавали, а тому права на спадщину за правом представлення не набули. Проте, державним нотаріусом Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_10 20 грудня 2016 р. та 21 лютого 2017 р. їй було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю оригіналів державних актів на право приватної власності на землю, виданих на ім'я спадкодавців ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Оскільки позивач має у своєму розпорядженні тільки засвідчені копії другого примірника державних актів, отримати їх дублікати не може, а відповідно й оформити свої спадкові права, вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

Крім того, 20 липня 2017 р. відповідач ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області, відповідно до якого успадкував належну ОСОБА_8 земельну ділянку. Проте, вона вважає це свідоцтво недійсним, оскільки ОСОБА_4 отримав його на підставі рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 р., однак права на спадщину не мав.

Посилаючись на викладене та з урахуванням доповнень до позовної заяви, позивач просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 20 липня 2017 р., за яким ОСОБА_4 є спадкоємцем за законом майна ОСОБА_8, померлого 13 лютого 2009 р., яке складається із земельної ділянки площею 6,6563 га з кадастровим номером 4820381000:11:000:0310, розташованої на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, що належало спадкодавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК № 004241, виданого 14 березня 2003 р. Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1, згідно з яким площа спадкової земельної ділянки становить 6,66 га; визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9, померлої 07 вересня 2014 р. в смт. Фрунзівка Фрунзівського району Одеської області, право приватної власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, а саме: площею 6,6563 га з кадастровим номером 4820381000:11:000:0310, яка належала ОСОБА_8, померлому 13 лютого 2009 р., на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, виданого 14 березня 2002 р. Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області на підставі рішення 27 сесії 23 скликання Іванівської сільської ради від 03 грудня 2001 р. та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1, а також площею 5,99 га, яка належала ОСОБА_9, померлій 07 вересня 2014 р., на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004240, виданого 06 червня 2002 р. Іванівською сільською радою Арбузинського району на підставі рішення 27 сесії 23 скликання Іванівської сільської ради від 03 грудня 2001 р. та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 18.

У грудні 2017 р. ОСОБА_4 через свого представника подав зустрічний позов до ОСОБА_3, ОСОБА_7 та Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини .

Позовні вимоги мотивував тим, що 13 лютого 2009 р. помер батько позивача ОСОБА_8, а 07 вересня 2014 р. в смт. Фрунзівка Одеської області померла ОСОБА_9 - мати його батька. Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 5,99 га і знаходиться на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та яка належала їй на підставі Державного акта на право власності на земельні ділянку серії ІІІ-МК № 004240. Так як за життя ОСОБА_9 заповіту щодо свого майна не склала, то позивач є її спадкоємцем першої черги за законом, однак реалізувати свої спадкові права не може, так як був позбавлений можливості подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законодавством строк. В позовній заяві ОСОБА_4 вказує, що підтримував родинні відносини із ОСОБА_9 до 2007 р., коли вона проживала разом з його батьком в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області. З 2007 р. ОСОБА_9 переїхала на постійне місце проживання до Одеської області, а 13 лютого 2009 р. його батько помер. Сам позивач у 2010 р. переїхав у м. Южноукраїнськ. Та з цього часу його зв'язок з ОСОБА_9 повністю перервався. Зазначає, що вчасно не подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 внаслідок умисного неповідомлення ОСОБА_3 про її смерть, яка бажала усунути його від спадкування і стати єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_9 Окрім цього, аби усунути ОСОБА_4 від спадкування після смерті ОСОБА_9, ОСОБА_3 умисно не подала заяву до нотаріальної контори, аби нотаріус не закликала його для прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив суд визначити йому додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9, померлої 07 вересня 2014 р., терміном два місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 р. зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 Вимоги за зустрічним позовом об'єднані в одне провадження з вимогами за первісним позовом.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом первісний позов підтримав повністю з підстав, що викладені у ньому, просив його задовольнити, зустрічний позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити та додатково пояснив суду, що судове рішення, на підставі якого ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті свого батька, скасоване Апеляційним судом Миколаївської області, а тому він не набув права на спадщину.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним ОСОБА_4 первісний позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, зустрічний позов підтримав повністю, просив його задовольнити та пояснив суду, що первісний позов є безпідставним, спадкова справа після смерті ОСОБА_9 не відкривалась, а тому позивач не довела порушення свого права. Крім того, позивачем не доведено факт спільного проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Третя особа на стороні відповідача за первісним позовом, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_6 в судовому засіданні просив в задоволенні первісного позову відмовити та пояснив суду, що прийняття спадщини ОСОБА_4 було повністю законним. Останній звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_8, вказавши про наявність спадкового майна у виді земельної ділянки площею 6,66 га, розташованої в межах території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та надавши оригінал правовстановлюючого документу, а саме: Державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, який було долучено до спадкової справи. Оскільки на момент подачі ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини не було документів, які б підтверджували факт його проживання разом з батьком на момент смерті останнього, то йому було роз'яснено право на звернення до суду з метою встановлення такого факту. В подальшому ОСОБА_4 надав копію рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 р. та копію ухвали цього ж суду про виправлення описки, згідно яких було встановлено факт постійного його проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_8 на час відкриття спадщини.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2018 р. у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданими по справі доказами доведено, що син померлого 13 лютого 2009 р. ОСОБА_8 - ОСОБА_4, який є спадкоємцем першої черги за законом, при зверненні із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, до складу якої входило нерухоме майно, надав документи, які підтверджували його постійне проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому підстави вважати, що він не мав права на спадкування та визнавати видано йому свідоцтво про право на спадкування за законом, відсутні; ОСОБА_3 не надала переконливих доказів, що ОСОБА_9 проживала на момент смерті її сина ОСОБА_8 у лютому 2009 р. за однією адресою зі спадкодавцем або ж була зареєстрована за нею, а тому вона не прийняла спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_8;

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги за первісним позовом, залишивши без змін рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та таке, що підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні первісного позову, в зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи (зокрема, факт проживання ОСОБА_4 зі спадкодавцем ОСОБА_8 на день смерті останнього та непроживання матері спадкодавця), які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідністю висновків суду обставинам справи; порушенням норм матеріального та процесуального права, в тому числі щодо висновку про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування після ОСОБА_9

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується і предметом апеляційного перегляду не було.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши законність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Таким вимогам закону рішення суду в повній мірі не відповідає.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України).

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1266 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частини 1, 3 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України (у редакції закону, яка була чинною до внесення змін Законом № 2435-VI від 06 липня 2010 р.) передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно внесених Законом № 2435-VI від 06 липня 2010 р. у редакцію цієї статті ЦК України змін передбачені аналогічні правила прийняття спадщини спадкоємцем, який не проживав постійно зі спадкодавцем, за умови звернення із заявою до нотаріуса.

Для прийняття спадщини згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 13 лютого 2009 р. помер ОСОБА_8, який був сином ОСОБА_9, рідним братом ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_4 і проживав на день смерті по вул. Верхній, 8 в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області.

Відповідно до державного акту на право власності на землю ІІІ-МК № 004241, виданого на підставі рішення 27 сесії 23 скликання Іванівської сільської ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області від 03 грудня 2001 р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1, ОСОБА_8 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 6,66 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Іванівської сільської ради.

Тому в силу положень ст. 1218 ЦК України вказана земельна ділянка входила до складу спадщини, яка відкрилась після його смерті.

ОСОБА_8 заповіту на випадок своєї смерті не склав.

Як підтверджено матеріалами справи, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 були його мати ОСОБА_9, син ОСОБА_4 та донька ОСОБА_7

Строк для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_8, закінчився 13 серпня 2009 р.

Із дослідженої в судовому засіданні спадкової справи № 103/2017 щодо майна померлого ОСОБА_8 вбачається, що 12 червня 2017 р. із заявою про прийняття спадщини, до складу якої входила належна йому на праві власності земельні ділянка, звернувся його син ОСОБА_4

20 липня 2017 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1027, відповідно до якого спадкоємцем земельної ділянки, належної ОСОБА_8, є його син ОСОБА_4

Вказане свідоцтво ОСОБА_3 просить визнати недійсним з тих підстав, що спадщину після смерті ОСОБА_8 прийняла лише мати спадкодавця - ОСОБА_9 як спадкоємиця першої черги за законом, оскільки на день його смерті була зареєстрована та постійно проживала з ним у будинку № 8 по вул. Верхній в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області, проте своїх спадкових прав не оформила. Водночас діти ОСОБА_8 - ОСОБА_4 та ОСОБА_7, хоч і є його спадкоємцями першої черги, проте на день його смерті з ним не проживали, заяв про прийняття спадщини у встановлений законом термін не подавали, а тому й прав на неї не набули.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими доводами позивача за первісним позовом та її представника, викладеними також в апеляційній скарзі, виходячи з такого.

Як видно із матеріалів спадкової справи № 103/2017 року щодо майна померлого ОСОБА_8, а також вбачається із пояснень третьої особи - державного нотаріуса Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області, свідоцтво про право на спадщину за законом видане ОСОБА_4 з тих підстав, що останній прийняв спадщину, так як надав документи, що підтверджували його проживання з батьком ОСОБА_8 на момент відкриття спадщини.

Відповідно до п. 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 р. (у редакції, що діяла на час видачі свідоцтва про право на спадщину) (далі - Порядок № 296/5), спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті проживав разом із спадкодавцем.

Так, відповідно до довідки Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 24 квітня 2017 р. № 356 ОСОБА_8, який помер 13 лютого 2009 р., на день смерті проживав та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2. Разом з ним проживав син ОСОБА_4

Окрім цього, в матеріалах вищевказаної спадкової справи наявна довідка Арбузинського районного сектору УДМС України в Миколаївській області від 08 червня 2017 р. № 569, якою підтверджена реєстрація місця проживання ОСОБА_4 в с. Іванівка з 22 грудня 2000 р. по 01 червня 2010 р., а в талоні зняття з реєстрації місця проживання, оформленого на ім'я ОСОБА_4 01 червня 2010 р., в графі Реєстрація попереднього місця проживання вказано: Арбузинський район, с. Іванівка, вул. Верхня, 8 (т. 1 а.с. 190).

Згідно копії паспорта ОСОБА_4, останній зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_3 з 07 червня 2010 р.

Проаналізувавши вказані докази, які є достатніми та такими, що відповідають вимогам Порядку, в їх сукупності та взаємозв'язку, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_8 з ним постійно проживав його син ОСОБА_4, а тому він є таким, що прийняв в установленому законом порядку спадщину після батька.

В той же час суд помилково прийняв як доказ підтвердження факту проживання ОСОБА_4 разом з батьком рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 травня 2017 р., в якому виправлено описку ухвалою цього ж суду від 07 червня 2017 р., оскільки ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 22 листопада 2017 р. рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2017 р. та ухвалу цього ж суду від 07 червня 2017 р. про усунення описки скасовано, заяву ОСОБА_4 про встановлення факту проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини залишено без розгляду.

За такого доводи апеляційної скарги про неприйнятність зазначеного доказу є правильними, оскільки у разі скасування незаконного судового рішення зазначені у ньому обставини не можна вважати встановленими, але таке не вплинуло на правильність висновку суду щодо проживання відповідача разом із спадкодавцем.

Аргументи апеляційної скарги відносно неправильності наведених висновків суду колегія суддів відхиляє із таких підстав.

Відповідно до частини 1, 2, 6 ст. 29 ЦК України (у редакції, яка була чинною на час відкриття спадщини після ОСОБА_8І.) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому(гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Так, крім довідки Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 24 квітня 2017 р. № 356, згідно із якою разом з ОСОБА_8 на день його смерті проживав син ОСОБА_4, в матеріалах справи є відомості, що ОСОБА_4, згідно погосподарської книги за 2006-2010 роки проживав з вітчимом ОСОБА_11, матір'ю ОСОБА_12 та сестрою ОСОБА_5 за адресою: с. Іванівка, Арбузинського району Миколаївської області, вул. Радянської Армії (Садова), 1 (т. 1 а.с. 215).

Однак, в силу викладених положень ст. 29 ЦК України особа має право мати кілька місць проживання.

Таким чином відповідач за первісним позовом мав право одночасно мати два місця постійного проживання, крім того законодавством факт прийняття спадщини пов'язується саме з проживанням, а не з реєстрацією особи разом зі спадкодавцем.

За такого та за відсутності в матеріалах справи об'єктивних та переконливих доказів на спростування інформації Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та довідки Арбузинського районного сектору УДМС України в Миколаївській області від 08 червня 2017 р. № 569 щодо проживання відповідача та спадкодавця ОСОБА_8 разом (пояснення свідків, письмові докази щодо підтвердження ОСОБА_4 іншого постійного місця проживання) колегія суддів вважає доведеним встановлений судом факт їх проживання.

За такого суд вірно вважав, що ОСОБА_4 є таким, що прийняв спадщину після смерті свого батька.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦК України).

Як роз'ясненнями в п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 р. № 7 відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відмовляючи ОСОБА_3 в позові в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_4 як спадкоємцю ОСОБА_8, суд вважав недоведеним, що мати позивача прийняла спадщину після смерті свого сина, оскільки до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини вона не зверталася, а факт їх із сином спільного проживання на час відкриття спадщини не підтверджено.

Такий висновок суду є помилковим, тому що ґрунтується на неправильному застосуванні норм права, що регулює спірні правовідносини, та невірній оцінці доказів.

Так, ОСОБА_9, яка була матір'ю ОСОБА_3 та ОСОБА_8, померла 07 вересня 2014 р. в смт. Фрунзівка Захарівського району Одеської області.

На підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-МК №004240, виданого 06 червня 2002 р. Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області на підставі рішення 27 сесії 23 скликання Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 03 грудня 2001 р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 18, спадкодавцеві належала земельна ділянка площею 5,99 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Згідно відповіді Захарівської селищної ради Одеської області від 28 листопада 2016 р. № 587 (т. 1, а.с. 14) ОСОБА_9 була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 А (Фрунзе) в смт. Захарівка (Фрунзівка) Захарівського району Одеської області з 10 липня 2012 р. по день смерті. За цією адресою зареєстрована та проживає її дочка ОСОБА_3

За такого в силу положень с. 3 ст. 1268 ЦК України ОСОБА_3 є такою, що прийняла в установленому порядку спадщину після своєї матері.

Як вбачається з довідки (витягу з погосподарських книг за 2001-2011 роки), виданої Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області 11 жовтня 2016 р. за № 617, на ОСОБА_9 відкритий особовий рахунок за адресою: вул. Верхня, 8, с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області (т. 1 а.с. 9).

В списку членів домогосподарства зазначений син ОСОБА_8, який помер 13 лютого 2009 р.

Згідно із Інструкцією з погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18 квітня 2005 р. № 95 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 травня 2005 р. за № 487/10767 9пункти 2.1, 2.8), Форма N 1 Погосподарська книга N____ на 2006-2010 роки ведеться в сільських, селищних та міських радах, на території яких розташовані сільські населені пункти. Її закладення проводиться один раз на п'ять років на основі суцільного обходу дворів в період з 1 до 15 січня. В наступні чотири роки місцеві ради щорічно за станом на 1 січня з1 до 15 січня проводять суцільну перевірку та уточнення записів у заведених погосподарських книгах. У період з 1 до 5 червня кожного року здійснюються суцільні обходи домогосподарств для збору інформації про посівні площі в них за станом на 1 червня. Усі записи в погосподарських книгах проводяться безпосередньо в домогосподарствах шляхом опитування голови або іншого дорослого члена домогосподарства. Особовий рахунок відкривається на кожне домогосподарство за фактом реєстрації постійного місця проживання його членів за даною адресою (включаючи піднаймачів). Якщо домогосподарство складається з однієї особи, для нього також відкривається особовий рахунок.

Таким чином, на час відкриття особового рахунку на ОСОБА_9 вона проживала та була зареєстрована разом з ОСОБА_8 по вул. Верхній, 8, в с. Іванівка Арбузинського району Миколаївської області.

В матеріалах справи відсутні переконливі та об'єктивні докази, що на день смерті ОСОБА_8 його мати мала інше постійне місце проживання та була зареєстрована за іншою адресою, а тому суд помилково дійшов висновку про недоведеність факту проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 разом на день смерті останнього, через що доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

З урахуванням такого ОСОБА_9 в силу положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8, яка складається з земельної ділянки площею 6,66 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Іванівської сільської ради, а тому і ОСОБА_3 є такою, що прийняла після смерті матері таку спадщину.

Нотаріус при видачі ОСОБА_4 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом не перевірив коло осіб, які проживали разом зі спадкодавцем на час його смерті, а отже невірне визначився, що спадкоємцем є одна особа, що призвело до порушення прав ОСОБА_3, які підлягають поновленню шляхом визнання вказаного свідоцтва недійсним в частині переходу до ОСОБА_4 права на ? частку належної спадкодавцеві земельної ділянки.

Щодо вирішення судом позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 5,99 га, яка належала ОСОБА_9, колегія суддів погоджується з висновком суду про недоведеність таких вимог.

Постановою державного нотаріуса Захарівської районної державної нотаріальної контори Одеської області від 20 грудня 2016 р. ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 5,99 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області та належала ОСОБА_9 у зв'язку з відсутністю оригіналу державного акту на право приватної власності на землю.

Саме на відсутність правовстановлюючого документа, позивач посилалась як на підставу її позову в цій частині.

При цьому ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні позивач не вказувала на обставини, за яких його могло бути втрачено, а також не надано будь-яких доказів, які б підтверджували твердження позивача про можливу втрату оригіналу правовстановлюючого документу.

В силу положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у передбачений законом спосіб.

Згідно зі ст. 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року N 7 Про судову практику у справах про спадкування , свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, передумовою для застосування положень ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Зі системного аналізу вищевикладеного слідує, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано доказів, що його право на спірну земельну ділянку кимось оспорюється або не визнається. Про таке не свідчить і відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, яка пов'язана з ненаданням позивачем документів на підтвердження спадкових прав, а не з невизнанням такого права.

Крім того позивачем не доведено і факт втрати державного акту на землю, відсутні докази звернення її або спадкодавця до правоохоронних органів, подання оголошення через засоби масової інформації тощо.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом посилався на неможливість отримання дубліката державного акту, з чим суд погодився, оскільки з прийняттям Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень друк бланків державних актів, а також державна реєстрація і видача державних актів на право власності на земельні ділянки скасовано, повноваження по державній реєстрації прав на нерухоме майно територіальними органами земельних ресурсів припинені.

Проте, суд виходив з того, що позивачем не доведений факт неможливості позивачем за первісним позовом оформити свої спадкові права у інший спосіб, аніж судовий.

Так, відповідно до п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553) (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб'єкта права власності - спадкодавця з обов'язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Пункт 53 цього Порядку регламентує, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельну ділянку, права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, у зв'язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акту на право власності чи постійного користування земельною ділянкою, свідоцтва про право власності на нерухоме майно використовуються відомості з Державного земельного кадастру або Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, та паперовий носій інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

У разі наявності в заявника копії примірника втраченого, пошкодженого чи зіпсованого державного акту, свідоцтва про право власності на нерухоме майно подається також відповідна копія.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Проте, будь-яких доказів того, що державним реєстратором не було встановлено наявність зареєстрованих речових прав ОСОБА_9 в інформаційних системах (Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно), суду надано не було.

Крім того, Порядок передбачає встановлення зареєстрованих речових прав також і на паперових носіях.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, позивачу відділом в Арбузинському районі Миколаївської області Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області видана засвідчена копія другого примірника державного акту.

Докази того, що позивач за первісним позовом намагалася отримати витяг щодо правовстановлюючого документу на земельну ділянку у спосіб, що передбачений вказаним Порядком у справі відсутні.

За такого, суд вірно вважав, що через ненадання доказів, що позивачем дійсно втрачено оригінал державного акту на право власності на землю та вичерпано усі можливості для поновлення своїх прав іншим шляхом, вимоги позивача про визнання за нею права власності на земельну ділянку у порядку спадкування після смерті її матері є передчасними і не підлягають задоволенню.

На спростування таких висновків суду позивачем до апеляційної скарги додані копії заяв про надання відомостей з Державного земельного кадастру та відповіді, однак такі доказі не були досліджені судом першої інстанції, а тому не можуть спростовувати його висновків.

Враховуючи викладене, суд, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,66 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала ОСОБА_8 помилково вважав встановленими обставини, які не були доведені, допустив порушення норм процесуального права та помилково застосував норми матеріального права, рішення суду в цій частині необхідно скасувати, ухваливши нове судове рішення про часткове задоволення позову, а в решті рішення суду слід залишити без змін.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на одну зі спірних земельних ділянок скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог , необхідно відповідно провести розподіл судових витрат.

Також необхідно провести розподіл судових витрат, понесених в апеляційній інстанції - сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_3, сплачено за вказані вище вимоги: до суду першої інстанції - 1 280 грн., до суду апеляційної інстанції - 1920 грн.

Позовні вимоги у вказаній частині задоволено частково - на ?, а тому на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 слід стягнути 1 600 грн. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,66 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала ОСОБА_8 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, скасувати, постановити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 до Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_6 щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,66 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, яка належала ОСОБА_8 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, задовольнити частково.

Визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 липня 2017 року, видане ОСОБА_4 як спадкоємцю майна ОСОБА_8 та посвідчене державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори та зареєстроване в реєстрі за № 1021, недійсним в частині зазначення у складі спадщини, на яке видане свідоцтво, ? частки земельної ділянки площею 6,6563 га згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4803597452017, виданого 07 липня 2017 року, кадастровий номер 4820381000:11000:0310, розташованої на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, що належала спадкодавцю ОСОБА_8 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, виданого 14 березня 2003 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області, зареєстрованому у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1, згідно з яким площа спадкової земельної ділянки становила 6,66 га.

Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом як спадкоємця майна ОСОБА_9 на ? частку земельної ділянки площею 6,6563 га згідно із витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4803597452017, виданого 07 липня 2017 року, кадастровий номер 4820381000:11000:0310, розташованої на території Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, що належала ОСОБА_8 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-МК № 004241, виданого 14 березня 2003 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 1, згідно з яким площа спадкової земельної ділянки становила 6,66 га.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 600 (тисячу шістсот) грн. судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірової

ОСОБА_13

Повний текст постанови складений 04 липня 2018 року