Постанова

від 27.06.2018 по справі 910/21218/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2018 р. Справа№ 910/21218/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представника позивача згідно протоколу судового засідання від 27.06.2018

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "ВІПОС"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 (дата складання (підписання) повного тексту рішення 02.03.2018)

у справі №910/21218/17 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "ВІПОС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна група "Каділлак, Шевролє",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Каділлак, Шевролє"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Автомобільна група "ВІПОС" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна група "Каділлак, Шевролє" (надалі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "Каділлак, Шевролє" (надалі - відповідач-2), в якому просив визнати недійсним договір купівлі - продажу № 2/3 основних засобів від 27.12.2010, укладений між відповідачами (надалі - договір).

Позов мотивований тим, що оспорюваний правочин укладено між відповідачами без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, а лише з умисним наміром на ухилення від виконання судових рішень про стягнення з відповідача-1 на користь позивача заборгованості в сумі 1 500 115,00 грн, в рахунок погашення якої мали б піти кошти, отримані внаслідок реалізації автомобілів, які є предметом оспорюваних правочинів. Крім того, керівниками і засновниками товариств, які виступали продавцем та покупцем за оспорюваними правочинами, виступало подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про умисел сторін оспорюваного правочину, свідомий намір невиконання зобов'язань за ним та приховування справжніх намірів, що в сукупності свідчить про фіктивність укладеного між відповідачами договору купівлі - продажу № 2/3 основних засобів від 27.12.2010 та визнання його недійсним в силу приписів ст. 234 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 (дата складання (підписання) повного тексту рішення 02.03.2018) у справі №910/21218/17 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Автомобільна група "ВІПОС" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення місцевого господарського суду повністю та прийняти нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наданим позивачем доказам фіктивності спірного правочину, зокрема які відображають, що спірний договір фактично було підписано одним і тим же директором, відсутні докази виконання спірного правочину. Також, за доводами апелянта, суд першої інстанції не врахував дійсні наміри відповідачів щодо укладення даного договору, оскільки укладення останнього було спрямовано на ухилення та унеможливлення виконання рішення, яке набрало законної сили та за яким відповідач-1 має непогашену заборгованість перед позивачем (яка мала бути погашена за рахунок продажу на торгах автомобілів, які належать відповідачу-1). Також апелянт вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність порушення прав позивача у даній справі. А тому просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "ВІПОС" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/21218/17, призначено справу до розгляду на 14.05.2018.

Справа розглядалась різними складами суду.

У зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.05.2018, для розгляду апеляційної скарги було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., яка ухвалою від 14.05.2018 прийняла апеляційну скаргу до провадження у вказаному складі колегії суддів.

Розгляд справи відкладався, зокрема ухвалою від 30.05.2018 - на 27.06.2018.

Вказаною ухвалою від 30.05.2018 було задоволено клопотання ПрАТ "Автомобільна група "ВІПОС" та витребувано матеріали справи №910/8276/15-г Господарського суду міста Києва; задоволено клопотання ПрАТ "Автомобільна група "ВІПОС" про долучення до матеріалів справи: копії листа ТОВ УТД Каділлак, Шевролє від 07.10.2014, копії листа ТОВ АГ Каділлак, Шевролє від 10.12.2014, копії договору про надання правової допомоги від 30.03.2015 між адвокатом Шипіловим О.В. і ТОВ УТД Каділлак, Шевролє , копії довіреності на представництво інтересів ТОВ АГ Каділлак, Шевролє у суді. Тоді як було відхилено клопотання ПрАТ "Автомобільна група "ВІПОС" про долучення до матеріалів справи: копії постанови державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Боголей І.Ю. від 16.12.2016 у виконавчому провадженні №51239693, копії постанови державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Боголей І.Ю. від 16.12.2016 у виконавчому провадженні №50841900, копії ухвали господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі №5011-41/1278-2012, копії ухвали господарського суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №910/15136/15. Клопотання в частині долучення до матеріалів витягу з ЄДРПОУ від 22.03.2018 щодо інформації про ТОВ Автомобільна група "Каділлак, Шевролє станом на 10.12.2014 - залишено без розгляду.

В судовому засіданні 27.06.2018 представник позивача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову повністю.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 08.06.2018 стороні ухвали суду від 30.05.2018.

Представник відповідача-1 в судове засідання 27.06.2018 не з'явився. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду від 29.05.2018, яка була надіслана позивачу-2 за адресою, зазначеною в ЄДР (01103, м.Київ, ШОСЕ ЗАЛІЗНИЧНЕ, будинок 21), була повернута на адресу суду з відміткою: Організація не обліковується .

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що 16.05.2018 на адресу суду від відповідача-1 надійшла заява про зміну адреси надсилання кореспонденції, в якій сторона просила повідомляти її за адресою: 04119, м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових, 9-а. Аналогічна заява була подана відповідачем-1 17.05.2018.

Разом з цим, ухвала, надіслана на самостійно вказану відповідачем-1 в заяві адресу: 04119, м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових, 9-а, також була повернута до суду з відміткою: За закінченням встановленого строку зберігання .

Таким чином, судом апеляційної інстанції були вчинені всі можливі дії, спрямовані на належне повідомлення відповідачів про час та місце судового засідання. Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд позбавлений права та можливості забезпечувати отримання кореспонденцію самою особою (стороною у справі). Отже, особа повинна передбачити або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції). А тому дії особи в частині нез'явлення на відділення поштового зв'язку - не можуть бути підставою для порушення розумності строків розгляду апеляційної скарги, який вже фактично сплив у даній справі, в розумінні п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України за відсутності інших важних причин для відкладення розгляд справи.

В судовому засіданні 27.06.2018 суд апеляційної інстанції дослідив матеріали витребуваної ухвалою від 30.05.2018 справи № №910/8276/15-г Господарського суду міста Києва, зокрема, докази, на яких наголошував апелянт, копії яких були прийняті та долучені судом апеляційної інстанції, посвідчивши їх в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши матеріали витребуваної справи № 910/8276/15-г Господарського суду міста Києва, заслухавши пояснення позивача, Київський апеляційний господарський суд на підставі ст. 269, 270 ГПК України встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.10.2010 між відповідачем-1 (як продавцем) в особі ОСОБА_3, що діяла на підставі довіреності та відповідачем-2 (як покупцем) в особі ОСОБА_2, який діяв на підставі Статуту, укладено договір купівлі - продажу основних засобів № 2/3 (надалі - оспорюваний договір), який підписано представниками сторін та посвідчено печатками обох сторін.

Умовами договору сторони погодили, що продавець передає товарно - матеріальні цінності (майно) у власність покупця, а покупець - зобов'язується прийняти та оплатити отримане майно на умовах, визначених у договорі (п. 1.1), найменування та ціна майна, яке передається у власність покупцю, затверджуються сторонами в додатку до цього договору, що є невід'ємною його частиною (п. 1.2), загальна сума договору (тобто загальна вартість (ціна) усього майна), переданого у власність за цим договором, сторонами визначається на підставі фактично поставленого (переданого у власність) майна та узгодженої на нього ціни, і складає 24 247,04 грн. (п. 2.1).

Так, звертаючись з позовом у даній справі, позивач просив визнати недійсним договір купівлі - продажу № 2/3 від 27.12.2010, оскільки, на його думку, він є фіктивним у зв'язку з тим, що між відповідачами саме в 2015 році було укладено спірний договір без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, а лише з умисним наміром на ухилення від виконання судових рішень про стягнення з відповідача-1 на користь позивача заборгованості в сумі 1 500 115,00 грн, в рахунок погашення якої мали б піти кошти, отримані внаслідок реалізації автомобілів, що є предметом оспорюваного правочину. Крім того, керівниками і засновниками товариств, які виступали продавцем та покупцем за оспорюваними правочинами, виступало подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів наявності у обох сторін оспорюваного правочину умислу щодо уникнення правових наслідків за ним та фактично про невідповідність його положенням ЦК України. А тому відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням нижче викладеного та керуючись наступними нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, суд апеляційної інстанції враховує доводи апелянта з посиланням на постову Верховного Суду України у справі № 6-2690цс16 від 09.08.2017 зокрема, щодо наступного.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Як вірно зазначено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2012 у справі № 5011-41/1278-2012 частково задоволено позов ПАТ Автомобільна група ВІПОС до ТОВ Каділлак, Шевролє (відповідач-1 у даній справі), а саме: присуджено до стягнення з ТОВ Каділлак, Шевролє на користь ПАТ Автомобільна група ВІПОС 799 700,00 грн - основного боргу, 30 761,50 грн - інфляційних нарахувань, 23 314,98 грн - 3% річних, 17 075,53 грн - судового збору.

Позивачем до матеріалів справи в суді першої інстанції було надано наступні докази примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2012 у справі № 5011-41/1278-2012, а саме:

- постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.12.2012, винесену старшим державним виконавцем відділу ДВС Печерського РУЮ у м.Києві при примусовому виконанні наказу від 21.08.2012 у справі № 5011-41/1278-2012;

- постанова про розшук майна боржника від 26.03.2014, винесену старшим державним виконавцем відділу ДВС Печерського РУЮ у м.Києві при примусовому виконанні наказу від 21.08.2012 у справі № 5011-41/1278-2012, якою оголошено розшук належного боржнику - ТОВ Каділлак, Шевролє - майна згідно повідомлення УДАІ м.Києва, а саме: автомобіля CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_1, ДНЗ НОМЕР_2, автомобіль CHEVROLET CAVALIER, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4, автомобіль CHEVROLET SUBURBAN, 1999 року випуску, № кузова НОМЕР_5, ДНЗ НОМЕР_6, автомобіль CHEVROLET, 1992 року випуску, № кузова НОМЕР_7, ДНЗ НОМЕР_8, автомобіль ПР, 1995 року випуску, ДНЗ НОМЕР_9, автомобіль BUIK LE SABRE, 1994 року випуску, № кузова НОМЕР_10, ДНЗ НОМЕР_13, автомобіль CHEVROLET, 1996 року випуску, № кузова НОМЕР_11, ДНЗ НОМЕР_12;

- акт опису й арешту майна від 10.02.2015, складений державним виконавцем Печерського РУЮ у м.Києві при примусовому виконанні наказу від 21.08.2012 у справі № 5011-41/1278-2012, згідно якого описано належне боржнику майно: автомобіль CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, ДНЗ НОМЕР_2;

- протокол проведення електронних торгів № 88397, яким зафіксовано, що прилюдні торги з продажу автомобіля CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, ДНЗ НОМЕР_2 - не відбулись, стартова ціна, яка була заявлена - 611 865,00 грн.

Таким чином, у відповідача-1 перед позивачем за судовим рішенням, яке набрало законної сили, наявна безспірна непогашена заборгованість у розмірі 799 700,00 грн - основного боргу, 30 761,50 грн - інфляційних нарахувань, 23 314,98 грн - 3% річних, 17 075,53 грн - судового збору.

На виконання вказаного рішення виконавчої службою було проведено ряд виконавчих дій з метою виявлення майна (в тому числі і автомобіль CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, ДНЗ НОМЕР_2) боржника та реалізації його на електронних торгах.

Водночас, через декілька місяців після складення держаним виконавцем акту опису та арешту майна, а саме 02.04.2015 відповідач-2 звернувся з позовом до відповідача-1 з вимогою про визнання ТОВ Український торговий дім Каділлак, Шевролє власником автомобіля марки CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_1, з 30.12.2010 (позов було задоволено, справа № 910/8276/15-г).

Разом з цим, відмовляючи в задоволенні позову про визнання спірного договору недійсним, судом першої інстанції також було встановлено, що сторонами оспорюваного договору було узгоджено додаток № 1 до договору - перелік майна, яке передається у власність за договором купівлі - продажу на загальну суму 24 247,04 грн, а саме:

- автомобіль CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_1, ДНЗ НОМЕР_2, вартістю 6 363,64 грн;

- автомобіль CHEVROLET CAVALIER, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4, вартістю 7018,67 грн;

- автомобіль CHEVROLET SUBURBAN, 1999 року випуску, № кузова НОМЕР_5, ДНЗ НОМЕР_6, вартістю 6823,56 грн.

Згідно з інформацією Головного сервісного центру МВС України від 05.12.2017 № 31/608аз, автомобілі CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_1, ДНЗ НОМЕР_2, CHEVROLET CAVALIER, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_3, ДНЗ НОМЕР_4, CHEVROLET SUBURBAN, 1999 року випуску, № кузова НОМЕР_5, ДНЗ НОМЕР_6 зареєстровані за ТОВ Автомобільна група Каділлак, Шевролє .

Окрім того, до суду першої інстанції від ПАТ Державний експортно-імпортний банк України на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 надійшли відомості стосовно руху коштів Товариства з обмеженою відповідальністю Автомобільна група Каділлак, Шевролє за період з 27.12.2010 по 01.01.07.2012, дослідивши які судом першої інстанції встановлено, що 11.10.2011 та 17.05.2012 на рахунок вказаного товариства 11.10.2011 надійшли грошові кошти в сумі 9300,00 грн, а 17.05.2011 - 11 700 грн.

При цьому, позивачем до матеріалів справи разом з клопотанням про витребування вищезазначених відомостей, подано копії платіжних доручень № 14 від 11.10.2011 на суму 9 300,00 грн та № 19 від 17.05.2012 на суму 11 700,00 грн, які містять відомості про перерахування вказаних сум Товариством з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автомобільна група Каділлак, Шевролє .

А тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність ознак фіктивності правочину. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, однак з урахуванням наступного.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/8276/15-г (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 червня 2016 р.) задоволено позов ТОВ Український торговий дім Каділлак, Шевролє до ТОВ Автомобільна група Каділлак, Шевролє , а саме:

- визнано ТОВ Український торговий дім Каділлак, Шевролє власником автомобіля марки CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_1, з 30.12.2010;

- визнано ТОВ Український торговий дім Каділлак, Шевролє власником автомобіля марки CHEVROLET CAVALIER, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_3, з 30.12.2010;

- стягнуто з ТОВ Український торговий дім Каділлак, Шевролє на користь ТОВ Автомобільна група Каділлак, Шевролє судовий збір в сумі 1 827,00 грн.

Таким чином, рішенням господарських судів у справі № 910/8276/15-г було визнано ТОВ Український торговий дім Каділлак, Шевролє власником автомобіля марки CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_1, з 30.12.2010 та автомобіля марки CHEVROLET CAVALIER, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_3, з 30.12.2010.

Дане рішення не скасовано та набрало законної сили.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Разом з цим, норма права про непорушність права власності стосується всіх її форм тоді як ст. 41 Конституції України передбачає непорушність лише права приватної власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

Щодо висновків суду першої інстанції про часткове виконання (в частині оплати вартості) переданого майна за спірним договором із посиланням на платіжне доручення № 14 від 11 жовтня 2011 року та платіжне доручення № 19 від 17 травня 2012 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, в цій частині суд враховує доводи апелянта, що на підтвердження свого висновку про доведеність дійсності спірного договору суд першої інстанції посилався на: платіжне доручення № 14 від 11 жовтня 2011 року про перерахування ТОВ Український торговий дім Каділлак, Шевролє на банківський рахунок ТОВ Автомобільна група Каділлак, Шевролє грошових коштів у розмірі 9 300,00 грн. (т.1 а.с. 81); платіжне доручення № 19 від 17 травня 2012 року про перерахування ТОВ Український торговий дім Каділлак, Шевролє на банківський рахунок ТОВ Автомобільна група Каділлак, Шевролє грошових коштів у розмірі 11 700,00 грн. (т. 1 а.с. 82); відомості про рух коштів на рахунку ТОВ Автомобільна група Каділлак, Шевролє в ПАТ Державний експортно-імпортний банк України (т.1 а.с. 212, 223).

Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що існують певні розбіжності між реквізитами спірного договору та призначенням платежів у вказаних дорученнях. При перерахуванні коштів за вказаними платіжними дорученнями було здійснено на підставі договору № 2, натомість спірний договір має інший номер: № 2/3. Крім того, предметом договору згідно з платіжними дорученнями є обладнання, тоді як предметом спірного договору є основні засоби - автомобілі.

При цьому не усувають наявні розбіжності навіть подані до суду першої інстанції відомості про рух коштів, оскільки ані номер договору, ані найменування предмета у таких відомостях не відображені.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що, зокрема, жодною із сторін (в тому числі, відповідачем-1 який визнав позовні вимоги у даній справі в суді першої інстанції та факт укладення спірного правочину в 2015 році) не було надано доказів існування між сторонами (між відповідачами) інших правовідносин, зокрема за договором № 2 купівлі-продажу обладнання.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

А тому доводи апелянта про наявність розбіжностей між реквізитами спірного договору та призначенням платежів у вказаних дорученнях приймаються судом апеляційної інстанції, однак стороною не було надано доказів здійснення оплати за вказаними платіжними дорученнями по іншому договору. За таких обставин викладене не є підставою для задоволення позову в розумінні ст.ст. 75-79, ч.3 ст. 269 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції також приймає доводи апелянта, що директором як відповідача-1 так і відповідача-2 у момент підписання спірного договору № 2/3 від 27.10.2010 (обох товариств) був ОСОБА_2 Тоді як підписантом від ТОВ Автомобільна група Кадділак, Шевролє була ОСОБА_3 (на той час - дружина ОСОБА_2.), що підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2014 у справі № 826/18895/14; ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28.03.2017 у справі 760/1293/17-ц. Відповідно до яких суд у вказаних процесуальних рішеннях визнав, що боржник (ОСОБА_2.) та позивач (ОСОБА_3.) умисно ускладнюють виконання рішення суду, оскільки ними було розділено подільні речі, а саме катер та автомобіль. Відповідачі такими діями ускладнюють здійснення виконавчого провадження та штучно створюють умови, за яких виконання судового рішення, яке набрало законної сили, стає неможливим.

Більше того, суд апеляційної інстанції зазначає, що станом на момент перегляду рішення місцевого господарського суду у даній справі засновником та директором відповідача-2 є - ОСОБА_3, яка підписала договір № 2/3 від 27.12.2010 від відповідача-1.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана обставина не є підставою для визнання спірного правочину недійсним (фіктивним) (виходячи із положень ст. 234 ЦК України та позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 6-2690цс16 від 09.08.2017), оскільки від імені відповідача-1 договір було підписано представником ОСОБА_3, тоді як від імені відповідача-2 - ОСОБА_2

Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦПК України договір суперечив би чинному законодавству лише у разі, якщо правочин вчинено представником від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва. А тому в даному випадку вказана обставина не є підставою для визнання договору фіктивним.

Щодо доводів апелянта про укладення спірного договору в 2015 році, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, в рішеннях господарських судів у справі № 910/8276/15-г було встановлено, що 27.12.2010 між ТОВ "Український торговий дім "Каділлак, Шевролє" та ТОВ "Автомобільна група "Каділлак, Шевролє" було укладено договір № 2/3 купівлі-продажу основних засобів, відповідно до умов якого продавець передає товарно-матеріальні цінності у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити отримане майно на умовах визначених договором.

Відповідно до п. 3.1 договору, продавець зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язується отримати у продавця майно визначене в додатку до договору по акту приймання-передачі протягом 10 днів з дня підписання договору.

30.12.2010 відповідно до акту приймання-передачі відповідачем було передано позивачу автомобілі, зокрема, автомобіль: "Chevrolet Express CARGO", 2004 р. випуску, д.р.н. НОМЕР_2 вартість без ПДВ 6363,64 грн. та автомобіль " Chevrolet CAVALIER", 2004 випуску, д.р.н. НОМЕР_4 вартість без ПДВ 7018,67 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (відповідачі у справі), якщо інше не встановлено законом.

Вказані обставини (в частині укладення спірного договору саме 27.12.2010) в порядку ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиційними (щодо відповідачів) при розгляді даної справи. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем жодними доказами в розумінні ст.ст. 75-79 ГПК України не було спростовано укладення спірного договору в 2010 році, та жодним чином не доведено його укладення в 2015 році. Більше того, в судовому засіданні 27.06.2018 (на якому здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу) суд запитав у позивача чи існують будь-які докази укладення договору саме в 2015 році та коли саме позивач (за яких обставин) дізнався про існування спірного договору. У відповідь на поставлені питання представник зазначив, що доказів в розумінні ст.ст. 75-79 ГПК України укладення спірного договору в 2015 році у нього відсутні. Тоді як на питання, коли саме сторона дізналась про існування такого договору, представник зазначив, що не може вказати конкретну дату (приблизно 2015 рік) та в результаті чого стали відомі такі обставини.

Таким чином, позивач, заперечуючи укладення договору в 2010 році та вказуючи про його укладення в 2015 році, - не зміг підтвердити вказану обставину та надати будь-які докази, які викликали б у суду обґрунтований сумнів щодо укладення договору 27.12.2010.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що не приймає доводи відповідача-1 (викладені у заяві про визнання позовних вимог, т. 1, а.с. 166-169), оскільки, по-перше, сторона фактично, копіюючи позов у даній справі та зазначаючи, що договір було укладено в 2015 році, не надає жодних доказів у підтвердження зазначеної обставини; по-друге, відповідач-1, який визнав позовні вимоги у даній справі (зазначаючи, що спірний договір було укладено в 2015 році), при розгляді справи № 910/8276/15-г також визнавав позовні вимоги та підтримував позицію, що спірний договір укладено саме 27.12.2010; по-третє, як вбачається з витягів з ЄДР, на сьогодні директором є інша особа, яка не була директором на момент укладення спірного договору (що підписав заяву про визнання позовних вимог у даній справі).

Таким чином, ані позивачем, ані відповідачем-1 ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не було надано жодних доказів укладення спірного договору в 2015 році, тоді як рішеннями господарських судів при розгляді справи № 910/8276/15-г було встановлено, що спірний договір було укладено саме 27.12.2010, а позивач (як і відповідач-1) в розумінні ст. 5 ст. 75 ГПК України таких встановлених обставин не спростували.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність порушених прав позивача, суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції про недоведеність порушення прав позивача у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу № 2/3 основних засобів від 27 грудня 2010 року, що підтверджується наступним.

ТОВ Автомобільна група Каділлак, Шевролє має невиконані грошові зобов'язання перед ПрАТ Автомобільна група ВІПОС на загальну суму 1 500 115,00 грн. (копії рішень суду - т.1 а.с. 14-22, копії постанов - т.1 а.с. 23-25).

Постановами державного виконавця були арештовані і оголошені в розшук належні ТОВ Автомобільна група Каділлак, Шевролє автомобіль:

- марки CHEVROLET EXPRES CARGO, 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_1, ДНЗ НОМЕР_2 (копії постанов -т.1 а.с. 23-25).

Однак, позивачем не було доведено належними, достатніми та допустимими доказами, вичерпання усіх можливих засобів для захисту свого порушеного права на отримання коштів за судовими рішеннями, які набрали законної сили. При цьому, до суду першої інстанції позивачем було подано лише докази, що постановою державного виконавця від 26.03.2014 вжито заходи по розшуку майна боржника, оголошено прилюдні торги, які не відбулися. А відомості про завершення виконавчого провадження з їх примусового виконання з підстав, зокрема, відсутності у боржника коштів та/або майна, на яке можливо звернути стягнення - позивачем надано не було. Натомість надані до суду апеляційної інстанції додаткові докази (фактично без обґрунтування поважності причин неподання їх до суду першої інстанції), в долученні яких було відмовлено ухвалою суду від 30.05.2018 - не може бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки позивач, як ініціатор даного судового провадження мав подати такі докази до суду першої інстанції (ч. 3 ст. 269 ГПК України). А тому в цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що є окремою підставою для відмови в задоволені апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність відмови в позові. Отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Понесені апелянтом судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на нього у зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ч. 5 ст. 75, ст. ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Автомобільна група "ВІПОС" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі №910/21218/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі №910/21218/17 - без змін.

3. Судові втрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/21218/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту постанови - 05.07.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк